Третий тост




1

 

        "ТРЕТІЙ ТОСТ" №21-22 (597-598) ЛИСТОПАД 2017 РІК

 

28 жовтня – День визволення України від фашистських загарбників
Дорогі ветерани війни! Шановні співвітчизники!
          Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю з 73-ю річницею визволення України від фашистських загарбників!
 Воєнні дії відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. За сучасними підрахунками, загальні людські втрати України у Другій світовій війні становлять близько 9 мільйонів. На території країни цілком чи частково зруйновано понад 700 міст, 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
Під час Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами відзначено близько 2,5 мільйонів воїнів-українців, серед яких 2319 стали Героями Радянського Союзу.
Воїни-інтернаціоналісти з особливим почуттям вдячності вшановують наших ветеранів, які вибороли й подарували нам життя, мир, свободу і незалежність. Низький уклін Вам, дорогі ветерани, за Велику Перемогу над фашистськими загарбниками, за післявоєнну відбудову країни, за мудрість, підтримку в розбудові незалежної демократичної України, за патріотичне виховання молоді! Ми завжди брали з Вас приклад і рівнялися на Ваші бойові й трудові подвиги.
Героїчну естафету старшого покоління  продовжують ветерани зарубіжних війн, миротворці, сьогоднішні учасники антитерористичної операції, які захищають незалежність і територіальну цілісність держави, серед них, незважаючи на вік і стан здоров’я, багато воїнів-«афганців».
Щиро бажаю Вам здоров'я, міцності, душевних і тілесних сил, добра, щастя, особистого і родинного благополуччя, а найголовніше – мирного неба і віри у світле майбуття нашої країни!
Честь Вам і слава, дорогі наші ветерани Другої світової війни, на довгі роки!

З глибокою повагою та шаною – 
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Нагороди за духовне і соціальне служіння
У столичному Свято-Воскресенському храмі пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану  урочисто нагороджено священнослужителів і волонтерів, які відзначилися у духовному і соціальному служінні на передовій. 
Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин очолив заупокійну літію за спочилими захисниками України і молебень. Після богослужіння голова Синодального військового відділу УПЦ митрополит Августин вручив священнослужителям і волонтерам медаль «За віру, гідність, честь» і почесні грамоти.
«Для мене велика духовна радість бути сьогодні у такому товаристві, адже тут присутні священики, які виглядають легендарними не лише в очах віруючих, які їх знають, але і в очах усіх, хто дивиться на те, що відбувається сьогодні у нашій країні. Господь закликає: “Хай сяє світло ваше перед людьми, щоб люди бачили ваші добрі справи, і прославляли Отця вашого, Який на небі” (Мф.5:16)», – зазначив митрополит Августин.
Нагороджуючи священнослужителів і волонтерів, Високопреосвященніший  Владика зазначив, що серед українських капеланів багато тих, хто готовий віддати своє життя за ближнього. «Серед наших священиків є ті, які можуть бути прикладом для всіх нас, адже нема більше любові того, хто душу свою покладе за ближнього. Сьогодні країна переживає складні часи, благодійників стало менше, тому ми намагаємося служити ближнім тим коштом, що маємо. Віруючі люди несуть у церкву останнє, так і сьогодні Церква збирає допомогу», – сказав голова військового відділу УПЦ.
Настоятель Свято-Воскресенського храму протоієрей Сергій Ющик наголосив, що добрі справи треба робити тихо, однак у волонтерській діяльності не можна обійтися без цифр, тому розповів про зібрані у храмі кошти на благочинність за останній рік. «Наш Свято-Воскресенський храм засновано як храм соціальної допомоги і підтримки ветеранів. Актив храму зумів провести благодійної діяльності майже на 200 тисяч гривень: це 100 тисяч – для сімей воїнів, загиблих в Афганістані, 60 тисяч – на підтримку дітей-сиріт і тих, які навчаються в інтернатах прифронтової зони, решта – на підтримку сімей, які втратили свої домівки на сході України», – розповів протоієрей Сергій Ющик.
Голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький відзначив:  «Я хотів би звернути увагу на те, що Спілка з дня свого заснування одним з головних завдань визначила ліквідацію наслідків війни, ще у той час – Афганської. Коли горе прийшло на українську землю, коли гинуть українці, коли жінки стають вдовами, матері втрачають своїх синів, діти – батьків, ми раніше за всіх зрозуміли, який це жах для країни. 
У храмі є мої побратими, які пройшли вогненними шляхами Афганської війни і знають, що таке війна, тому вони відразу ж стали на захист Батьківщини, стали учасниками волонтерського руху. Ми докладаємо багато зусиль для того, щоб наші воїни не гинули. Для цього проводимо уроки патріотичного виховання, видаємо книги, проводимо зустрічі. Усе це робиться для того, щоб наші захисники не гинули через свою непідготовленість. 
Тут є ветерани війни, котрі за велінням серця їздили за лінію розмежування, де рятували наших полонених, привозили батькам і близьким загиблих воїнів, щоб поховати їх на рідній землі. Тут є також люди, які і сьогодні займаються,  знаходять можливість і їдуть на схід і допомагають. Усе це наш внесок у те, щоб швидше закінчилася ця жахлива війна. Перед церквою є меморіал, де увічнені всі ті, хто загинув на Афганській війні. Але ми прийняли рішення – і, думаю, нас підтримають – увічнити поіменно кожного з тих ветеранів Афганської війни, які загинули на сході України».
Серед нагороджених почесною відзнакою Церкви чимало ветеранів Афганської війни, серед них Герой Радянського Союзу В. Гринчак, учасники бойових дій К. Антощук, З. Артабаєв, М. Гончаренко, В. Юрченко, О. Литвинов, заступник голови КМСВА Н. Шатковська і багато інших. Загалом  нагороджено 16 священнослужителів і більш як 40 волонтерів. Серед  тих, хто отримав почесну відзнаку УПЦ, були психологи, які надають допомогу військовим, артисти, які виступають на передовій, а також волонтери, які опікуються станом здоров’я жителів прифронтових територій.
«Усе почалося ще з Майдану – це була наша особиста громадянська позиція. Нас ніхто не організовував, ми самі зорганізувалися, зібралися і поїхали. Під час останньої поїздки возили кардіологічне діагностичне обладнання з Інституту серця Тодурова, яким провели у Попасній скринінг більш як 150 дітям і дорослим. Також залучалися лікарі вузького профілю, які просто брали відпустку за свій рахунок і їхали надавати допомогу людям у зону АТО», – розповів віце-президент громадської організації «Лікарі доброї волі» Володимир Гришин. Волонтер поділився планами надання медичної допомоги мешканцям прифронтових територій – вже скоро отримати консультацію жителі сходу зможуть під час телемосту.
Центр інформації УПЦ,
Прес-служба УСВА,
Євген ЛЕВЧЕНКО.


Увічнення пам’яті – в центрі  уваги

     27 жовтня під головуванням Віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка відбулося засідання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій. 
     У порядку денному були важливі гуманітарні питання: про результати роботи з пошуку та ідентифікації тіл загиблих учасників АТО та увічнення пам’яті загиблих; про проблемні питання українсько-польських відносин у сфері увічнення пам’яті жертв воєн і політичних репресій; про погодження проектів реставрації та будівництва меморіалів загиблим солдатам Першої світової війни у Львівській області; про звернення щодо ексгумації та перепоховання Героя Радянського Союзу Миколи Івановича  Кузнєцова.
     Питання перепоховання Миколи Кузнєцова, останки якого – на Личаківському цвинтарі Львова, порушувалися громадськими організаціями міста Єкатеринбурга РФ  ще 15 років тому. Державний комітет України у справах  ветеранів, який тоді очолював С. В. Червонописький, здійснив відповідні кроки для вирішення цього питання і роз’яснив заявникам порядок реалізації такої акції відповідно до норм Міжнародного гуманітарного права й рекомендував знайти родичів легендарного розвідника. 
     У 2017 році після додаткових консультацій з С. В. Червонопиським було направлено звернення племінниці героя М. М. Брюхатовій, доньці його молодшої сестри.  
     З цього питання. Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій (про склад якої читайте на сайті УСВА) після обговорення звернення прийняла рішення повідомити заявникам, що вона не заперечує щодо позитивного вирішення цього гуманітарного питання.

Інф. «ТТ».

Перше засідання  Громадської  Ради

     26 жовтня відбулося перше засідання Громадської  Ради при   Міністерстві оборони України.
     Головою ГР при МОУ обрано генерал-майора  Петра Григоровича Гаращука. Від УСВА до її складу делеговано заступника голови УСВА Валерія Івановича Аблазова (про склад Громадської Ради читайте на сайті УСВА).
     Міністр оборони генерал армії України  Степан Тимофійович Полторак  розповів про стан Збройних Сил, тактику дій в зоні бойових дій, проблеми фінансування і забезпечення, проходження служби військовослужбовцями різних вікових груп, про майбутні можливі зміни вимог до віку кандидатів до вступу у вищі навчальні заклади. Міністр зробив «крок назустріч» і закликав громадські об’єднання, представники яких входять до ради, до конструктивної співпраці для підвищення обороноздатності держави.
    У подальшому  в роботі засідання брав участь перший заступник міністра оборони України генерал-полковник  Іван Степанович Руснак. 
     Було розглянуто, зокрема, стан виконання Державної програми реалізації засад антикорупційної політики в Україні на 2015–2017 роки і стан житлового забезпечення військовослужбовців, учасників АТО, ветеранів і членів їхніх сімей.
Прес-служба УСВА.

Актуальное интервью

«Все эти годы все учились у нас. Мы были самые передовые по решению ветеранских проблем…»

    Об Афганской войне и о событиях на Донбассе, о том, что с нами происходит в последнее  время  и как нам жить дальше, в интервью корреспонденту Фонда «Сучасні традиції української державності» размышляет председатель Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) С. В. ЧЕРВОНОПИСКИЙ. 

    – Сергей Васильевич, в декабре будет отмечаться очередная дата ввода советских войск в Афганистан. Что для вас было то время? 

– Для меня то время – показательный момент, потому что я фактически участвовал в начале всего этого, так сказать, афганского процесса боевого, всей этой войны.
    Я высаживался одним из первых в Кабульском аэропорту. Был командиром группы на Ан-22. У меня на тот момент в «Антей» 6 бронеобъектов было загружено, боеприпасы, продовольствие.
 И хоть тогда был в звании лейтенанта, но по армейским порядкам – общевойсковой командир является главным начальником. И хоть командир самолёта был подполковником, а я лейтенантом, тем не менее, пусть с улыбочкой, но он мне – командиру боевой группы лейтенанту Червонопискому докладывал, что борт к вылету и выполнению боевой задачи готов.
Сначала мы собрались в Быхове (районный центр на правом берегу Днепра в Могилёвской области Белоруссии), вышли по тревоге, потом были переброшены в Ташкент, где постояли несколько дней в гражданском аэропорту на второй полосе. Потом оттуда перелетели в город Энгельс, на Волгу, почти неделю были там, а потом поднялись и пошли на Кабул. 
– 1980 год где довелось встретить – на нашей территории или уже в Афганистане?
– Там уже. Мы выполнили свою задачу по захвату Кабула, и меня после этого уже назначили первым комендантом Кабульского аэропорта. Я выполнял со своим взводом функции комендантские, то есть непосредственно охраняли аэропорт. Особенно это требовалось в ночное время, так как днём в аэропорту всегда было много наших.  
– Что вы испытывали тогда, когда молодым лейтенантом оказались в реальной боевой обстановке?
– Когда мы прибыли в Кабул, многое непонятно было в текущей обстановке. На подлёте, при заходе на посадку, я находился в кабине пилотов и видел зарево в горах. Было такое впечатление, что идёт бой. Уже потом мы узнали, что горел наш Ил-76. Ребята из нашего полка там были, часть роты десантного обеспечения…
 И вот мы приземлились, а так как шли на больших эшелонах, на высотах около 12000 метров, движки в наших машинах застыли, их без разогрева снаружи (имеется в виду паяльная лампа) не заведёшь, а в грузовой кабине «Антея» открытый огонь не разведёшь. Мысли наши были заняты тем, чтобы поскорее вытолкать технику из самолёта. Пришлось делать это вручную, толкать гружённые боекомплектом БМД. 
Нам помогали все 12 членов экипажа вместе с командиром судна. Ведь мой взвод – молодые ребята, которые только присягу приняли, и механики-водители. Все занимались разгрузкой Ан-22, моторы которого продолжали «дырчать», пока мы носили боеприпасы, продовольствие, снаряжение.
  В общем, ребятам пожали руку на прощанье, мы столько вместе «проболтались» в воздухе, что как-то сроднились, и они нам говорят с реальным пониманием обстановки и искренним сочувствием, мол мы-то пошли домой, а вам, парни, тут… Закрыли рампу – и ушли. И у нас начались суровые будни.
– Понимание или ощущение, что это может быть надолго, было у вас тогда?
– Тогда, по всем канонам военного искусства, мы выполнили поставленную задачу и должны были уходить. Мы – десантники – должны были передать подразделениям сухопутных войск все объекты аэропорта, находившиеся в нашем ведении. А сами должны были вернуться. Но правительство Афганистана и руководство Вооружённых сил Советского Союза побоялись убирать десантников оттуда, потому что у 40-й армии была тогда очень низкая боеготовность. На тот момент кадровых частей в 40-й армии практически не было. Провели тогда на скорую мобилизацию, набрали «партизан» – призвали резервистов, сами понимаете, что это было.
Вот типичный пример того периода. Движение воинских частей через аэропорт было интенсивным, кто-то шёл по маршруту, кто-то заблудился. И вот однажды подходит ко мне старший лейтенант – худенький такой, в очёчках. Начинает расспрашивать, как добраться куда-то там, уже, честно говоря, не помню. Я ему объясняю, но он бестолковый такой, не понимает, жмётся... И тут сзади него вырастает толстый такой, пузатый сержант. Отодвигает этого старшего лейтенанта и начинает мне что-то говорить. Ну, я ему замечание делаю: как так, субординация и прочее. И тут этот старший лейтенантик говорит: извините, я до всего этого инженером на заводе работал, а сержант был председателем одного из крупнейших колхозов-миллионеров в Узбекистане. Опытный мужик, значительно более знающий и толковый, чем этот старший лейтенант. Довольно часто с подобными казусами приходилось встречаться.
– Что входило в обязанности вашего подразделения?
– Как уже говорил, в ночное время мы обеспечивали охрану и оборону аэропорта. А в дневное, когда приходили литерные борта, мы обеспечивали сопровождение высоких воинских начальников, которых нерадивые подчинённые не удосуживались встретить. Пару раз мне самому, сидя за рычагами БМД, приходилось отвозить достаточно высокого ранга «гостей» в штаб 40-й армии.
– Получается, вы практически перезнакомились со всем генералитетом?  
– Нет, я к ним особо-то и не приставал, не в моих это интересах было. Тогда больше интересно было общаться непосредственно с местными. С афганской администрацией аэропорта, с представителями афганских вооружённых сил.
– Как тогда афганцы относились к советским военным на их земле?
– Знаете, поначалу – с большим интересом, с добродушием. Очень хорошо относились. К примеру, тогдашний начальник гражданского аэропорта Кабула Исматулла Мираки – выпускник советского лётного училища, подполковник афганской военной авиации, совершенно свободно разговаривал по-русски. Мы с ним дружили практически. Пару раз я у него даже в гостях побывал. Правда, к сожалению, мне пришлось однажды поплатиться за эту дружбу – сняли меня с должности коменданта, потому что это было нарушением устава, чуть ли не коррупционные действия за это могли «впаять». 
Но дружить надо было. Много интересного узнавал – о людях, быте, традициях, обычаях. 
– Приходилось слышать обвинения в том, что пришли на чужую землю, от тех, кто поначалу приветствовал появление советского ограниченного контингента?
– Поначалу ничего подобного слышать не приходилось. Позже мы переместились уже на позиции, которые располагались неподалёку от одного очень интересного дома, где проживала семья, в которой был парень из категории эдаких вечных студентов. Ему далеко за 30, уже лысина, а он всё студент. Учился в Кабульском политехническом, изучал математику. Что примечательно, математика ему действительно нравилась, особенно он восторгался своим преподавателем, профессором Дудочкой из Киева. 
    Кстати, математика в Афганистане – на очень высоком уровне, и вообще, они очень талантливый народ. Я действительно влюблён в этих людей, потому что в них заложена масса талантов, неимоверного позитива и потенциала. И вот, с этим вечным студентом мы часто дискутировали на разные темы. Он периодически спрашивал: зачем вы приехали сюда на танках? Вот если бы вы так пришли, без оружия, то мы бы вас по-другому воспринимали. 
 По большому счёту, он прав, собственно, и я так же считаю. Допустим, пришёл бы кто-то, кто мнит себя супер цивилизацией, к нам в Киев на танках. Ездят тут, стреляют, свои порядки наводят. Естественно, любой нормальный мужчина был бы против этого, ведь есть же элементарное самоуважение, прежде всего. Есть национальная гордость, есть патриотизм в конце-концов. 
  А тут ещё другой веры люди пришли. В общем, существует масса разных показателей, которые явно не в плюс были бы пришлой стороне. Хотя, если быть справедливым, то мы же им реально помогали, Афганистану, вообще афганцам. Мы не пришли кровожадно захватывать, забирать. Наоборот, пришли давать, много строили – дороги, заводы, школы, больницы – Советский Союз же влупил туда массу денег.
   Вот сейчас, например, местное население очень агрессивно настроено в отношении американцев. Наши же люди туда сейчас ездят, видят, что там,  рассказывают. Сегодня афганцы нас – шурави – воспринимают очень хорошо и открыто говорят, что жалеют, что тогда воевали против нас, против СССР. 
– Видимо, хорошо на себе почувствовали истину, что всё познаётся в сравнении.
– Ну, что, сравнили… Говорят теперь – возвращайтесь. Шурави лучше, чем американцы. Они никак не могут понять, что СССР уже нет. Увы, поздно.
– На ваш взгляд, ситуация тогда и то, что происходит сейчас у нас, в последние несколько лет, ограниченный военный контингент в Афганистане и обсуждаемый сегодня миротворческий контингент на Донбассе – есть общие грани? Ведь, по сути, и тогда и сейчас главная задача  – обеспечение порядка и стабильности на конкретной территории.
– Если говорить об аналогиях, то, возможно, сейчас об этом смешно говорить, но я анализировал ситуацию с захватом Крыма, и всё прошло фактически по тому же сценарию, что и захват дворца Амина, ключевых объектов в Кабуле. Десантники и спецназ высадились, своё дело сделали, а до этого советники наши что-то там подготовили, пятая колонна какую-то свою задачу выполнила – практически то же самое. Я ещё смеялся, мол, ребята, вы хоть сценарий поменяйте, что ли. Настолько всё это похоже, до смешного просто.
Но аналогии аналогиями, а главное в том, что та всё-таки чужая страна. Чужие и история, и культура, и религия – всё не наше. А тот кошмар, который творится у нас, на нашем «ближнем востоке», он всё-таки другой. Он свой. И это больно осознавать. Понятно, что это тоже война, и ведётся она в интересах не народов, не нас с вами, а в интересах олигархов и большого капитала. Продолжение империалистической войны. Той же Первой мировой, Второй и последующих войн, переделов, только теперь уже в наше время, в нашей с вами жизни.
 – Сергей Васильевич, по истечении трёх с лишним лет антитеррористической операции, что можно сказать про ситуацию на украинском Донбассе?  Вообще, каково ваше определение этой проблемы, варианты её решения?
– Мы же реально видим и с той стороны, и с этой стороны, что это наши люди, с паспортами Украины. И у нас не хватает мужества называть вещи своими именами. Когда граждане одной страны, у которых паспорт один и тот же, воюют друг с другом, это называется – гражданская война.
И в таком случае должны быть соответствующие действия и власти и правительства. Решения той же Верховной Рады, соответствующее законодательное обеспечение. Но, оказывается, это не сильно выгодно тем, кто от этого (от войны на Донбассе. – Ред.) имеет. А для нас, нормальных людей, война – проклятье. Безусловно, мы за то, чтобы войну эту остановить и прекратить. 
Несомненно, введение миротворческого контингента – один из элементов, который в этом нам поможет. Это уже мировая практика, мировой опыт. Кроме того, у Украинского Союза ветеранов Афганистана есть инициатива принять участие в такой миротворческой миссии. Потому что, даже во время того кошмара, который там творился, как бы это парадоксально ни звучало, но мы друг другу помогали. Наши побратимы, которые на той стороне, и с нашей, принимали участие в освобождении пленных, в розыске «двухсотых» и в поддержке раненых. Вывезли много бойцов из-под Иловайска. «Афганцы» с той стороны передавали нам тела погибших, особенно много было их из Львовской области. А мы здесь обеспечивали, чтобы они были похоронены. 
Мы, «афганцы», по крайней мере, сможем договориться и не будем стрелять друг в друга, это реально. При том это, к сожалению, печальный опыт всех конфликтов, которые у нас были на территории бывшего Советского Союза. Грузия, Молдавия и Карабах – везде «афганцы» проживали по разные стороны, но всегда договаривались и помогали успокоить ситуацию. 
Я вам расскажу очень показательный пример – два солдата из моей роты. Один по национальности гагауз, а другой – молдаванин. Но они друзья – Афанасий и Володя. Вдвоём остановили резню в 1991–1992 годах, когда молдаване уже шли резать гагаузов, всё их гагаузское село. Но два «афганца» смогли договориться между собой и остановили толпу, которая уже была на грани безумия. И вот два моих парня – один был с одной стороны, а второй с другой, сумели тогда людей остановить! Они и сейчас дружат, всё у них нормально. А в тот момент было такое обострение, но они остановили это.
– Такие люди на сегодняшний день, в нынешней ситуации, на вес золота. По идее, задача руководства страны – найти таких людей как можно в большем количестве. Логично сформировать какую-то группу из ветеранов-«афганцев», которая работала бы на линии разграничения. В чём конкретно заключается ваше предложение по миротворцам?
– Украинский Союз ветеранов Афганистана готов отобрать лучших, сформировать подразделения, которые стали бы на линии разграничения и помогли бы остановить то безумие, которое творится у нас на Донбассе. Количественно это может выйти полноценный батальон. По сути, нам и голубые каски-то не нужны. Достаточно наших «голубых беретов». И затем уже заставить политиков решить эти вопросы политическим путём, но не оружием.
– Кстати, о голубых беретах. В последнее время зачастили заявления спикеров из руководства ВРУ о замене знаменитых беретов десантников на краповые. Будет ли подобная инициатива способствовать укреплению обороноспособности украинской армии?  Как вы к этому относитесь?
– Можно я промолчу, потому что цензурных слов для ответа просто нет, только междометия. Мы же с вами прекрасно знаем, что плохо, когда человек дурак. А когда ещё дурак с инициативой, сейчас же такие готовы порвать на себе всё, лишь бы только понравиться Западу. Безусловно, я тоже хочу, чтобы и у нас всё было хорошо, но наш классик Тарас Шевченко как говорил: «Чужому навчайтесь і свого не цурайтесь!».
Почему мы от своего должны отказываться?! От тех же беретов, от генерала Маргелова – создателя Воздушно-десантных войск, портрет которого висит за моей спиной. Украинца, нашего земляка, ведь Василий Филиппович родился на Украине, в тогда ещё Екатеринославле. И Героем Советского Союза стал,  освобождая Украину!
Я в своё время директору Украинского института национальной памяти   Владимиру Вятровичу высказался по этому поводу. Почему мы отказываемся от гвардейской ленты, оставляя её России? Ведь эта лента тоже наша. Почему мы всё легко отдаём?! Что нам теперь – переименовать всё на свете, от всего отказаться?
– Вы возглавляли Комитет ветеранов войны в Афганистане и военных конфликтов в других странах при Президенте и при Кабинете Министров Украины. Наверняка накопили уникальный опыт в решении подобного рода проблем? 
– Было. В своё время, после развала Союза, мне приходилось бывать в Грузии, когда у них с осетинами было напряжение, и в Молдавии, и в Приднестровье.
– Хорошо, спрошу прямо: почему ваш опыт не используют сейчас? 
– Видимо, потому что я не нужен. Потому что им это не надо!
– Но у вас же есть какие-то мысли на этот счёт. Имеются предложения по урегулированию конфликта на Донбассе? 
 – Понимаете, есть люди, которые находятся с обеих сторон, готовые на уровне народной дипломатии вести переговоры. Просто надо разговаривать. Я в прошлом году встречался в Мариуполе с нашими ветеранами, пригласил и «афганцев» с той стороны. Приехало два микроавтобуса. 
Встретились львовские и луганские «афганцы», мы же знаем друг друга уже не один год! Спрашиваем: ребята, какие проблемы, какие вопросы к Украине? А они говорят: к Украине нет вопросов! К власти вашей – да. А что, у нас у самих к нашей власти нет вопросов?! Конечно – есть. Ребята с той стороны считают себя украинцами, они говорят нам, что «мы не хотим ни в Россию, никуда»! Ну, ведь можно же договориться, люди готовы, говорить просто надо! Всё равно, окончится война. Ну, допустим, ушла Россия из Донбасса. Забрали они свои танки, пушки… ушли! Что дальше? Концлагеря ставить? Резервацию, как говорили? Колючую проволоку?! Что, гестапо вводить, всё прочее... Начинать заводить дела – где ты был в таком-то году, что ты делал? 
Давайте всё-таки начинать разговор сейчас. Просто. Мы готовы говорить. Там люди готовы разговаривать! Об этом мне говорят наши ребята из Союза, проживающие на той стороне. Я же знаю их всех более 20 лет, если не больше, по 30 лет некоторых знаю!
– Помните, на закате Советского Союза были популярны телемосты между СССР и США. Сейчас кто-то пытается проводить подобного рода скайп-мосты между той стороной и этой. Может быть, и ветеранам-«афганцам» следует влиться в это дело?
– Мы за период войны написали Президенту девять писем официальных. С конкретными предложениями, и не одно и то же под копирку, а каждый раз что-то новое в зависимости от текущей обстановки. Ни одного ответа не получили. 
Премьер-министру писали – то же самое – в ответ ничего. Вот, сейчас, с той же инициативой по миротворцам тоже написали. И опять ничего не слышно, тишина. Ничего. 
– Кроме Украины, где-то ещё будете предлагать свою инициативу?
– Да, конечно! Я предложу. Вот сейчас поеду в Москву – пригласили на слёт воинов-интернационалистов. Поначалу не хотел ехать, но поеду, потому что надо встретиться с ветеранами СНГ. Предварительно уже говорил с ребятами из Беларуси, Казахстана, Молдовы. Они готовы! Они готовы участвовать в процессах, готовы ехать в Украину и помогать устанавливать здесь мир.
Но, понимаете, это не интересно властям! Чего доброго, «сепарами» ещё назовут, или ещё чего, при всём при том, что мы сделали за этот период. Как говорят, есть мнение власти, и есть неправильное мнение.
Но, извините, меня бабушка учила: дружи с теми, кто хочет с тобой дружить. Люби тех, кто тебя любит. А не иди, не просись к тем, кто тебя не хочет, не любит. Понимаете, не будет толку. 
Давайте внимательно посмотрим, подумаем, почешем репу – кому мы нужны? По-хорошему. Мы самим себе нужны – это самое главное! А потом уже давайте смотреть, с кем, опять-таки, выгодно дружить. С кем лучше, интересней. С кем, в конце-концов, прибыльнее. 
– На встречу воинов-интернационалистов едете один или с делегацией?
– Пока окончательно ещё не решили. Подберём несколько человек, поедем. Понимаете, обидно, ведь все эти годы все учились у нас. Мы были самые передовые по решению ветеранских проблем и прочего.
Когда генерал Громов приехал сюда, Президент Украины Леонид Данилович Кучма спрашивает: цель вашего приезда, Борис Всеволодович? А тот говорит: я у Сергея приехал поучиться. Понимаете, Россия у нас училась и Молдавия… Все, все учились у нас. У нас все перенимали опыт. У нас самое лучшее ветеранское законодательство, работал Комитет по делам ветеранов. У нас был неимоверный авторитет, который сохранился до сих пор. У наших ребят колоссальный потенциал!
– Я так понимаю, что у вас готовое практически правительство и Верховная Рада. Как думаете, исходя из многолетнего опыта, в том числе гражданской жизни, из воинов-«афганцев» можно было бы сформировать эффективную власть?
– Ну, конечно.
– Депутатами на местах много из ваших соратников, единомышленников стали на последних выборах?
– Ну, где прошли, там прошли. У наших ребят высочайший потенциал. Были мэрами городов и главами местных советов, много, много грамотных, толковых людей. 
Мне понравилась ситуация в Запорожской области, где наши ребята 10% получили на местных выборах. Чуть ли не основная фракция. Получилось так, что они одним составом пошли в областной и в Полонный районный советы. Получилось, что та же фракция сидит и там  и там, те же люди.
– Может, это и хорошо. Место в одной из рад не заняли какие-нибудь упыри…
– Так я о чём и говорю! Вот туда, в Полонное приехал, в центре стоит «афганский» памятник, памятники Небесной Сотне, чернобыльцам, воинам, погибшим в АТО. Всё вместе, самое красивое место в центре населённого пункта. Всё ухожено, и вопросы решаются – самое главное. Нет проблем ни для семей погибших, ни для сирот, ни для инвалидов, «афганцам» выделяют жильё.  
Да и как-то поспокойнее ведут себя депутаты, не дерутся на заседаниях. Сидят и спокойно решают вопросы, те, которые нужно решать для населения.
– Сергей Васильевич, издавна принято считать, что украинцы – миролюбивый и добрый народ. Скажите, что случилось с нашими людьми, откуда столько агрессии и нетерпимости друг к другу – всего этого безобразия, которое приходится наблюдать в последние годы?
– Давайте реально смотреть на вещи, чтобы понимать – кто мы, что мы, для чего мы и вообще, кому мы нужны. Например, тот же Запад с его миллиардами и шикарной жизнью на картинках. Вот они такие добрые дяди, придут к нам, в Украину, и сделают нас счастливыми? Вы верите в это?
– Нет, не верю. Они много куда приходили… Теперь Европа не знает, куда это «счастье» девать.
– Не верите? Вот точно так же и я. Если кто-то и придёт, то только исключительно ради своих интересов. А наших людей просто дурят, зомбируют через СМИ и решают свои вопросы.
– Так что же всё-таки с нами происходит? Ведь мы были одним из самых читающих народов мира. Огромное количество библиотек было. Школа в каждом селе. Время идёт, библиотеки сокращают, книги уничтожают, школы закрывают. Люди же при таких раскладах со временем умнее не становятся, к сожалению. Что происходит?
 – Я уже упоминал о «добрых дядях», так вот, они, кроме своей выгоды, ничего больше не видят – им нужны только рынки сбыта и дешёвые рабочие руки. Это давно уже известно! Поэтому они, конечно, не хотят учить, развивать. Зачем им грамотные рабочие? Им нужны тупые безграмотные люди!
  А нам нужны образованные, духовно богатые и целеустремлённые украинцы, которые хотят строить свою независимую державу. Поэтому мы вынуждены заниматься политикой с тем, чтобы в меру своих возможностей и сил, а иногда даже превозмогая их, препятствовать развалу страны, деградации общества и уничтожению государственности.
– Вы готовитесь к выборам? Ведь они рано или поздно будут.
– Они будут, безусловно. Нам есть, что сказать людям. Потому что мы видим, мы знаем, что происходит, так как не являемся некой обособленной частью нашего общества. Живём в тех же домах, платим по тем же тарифам за те же услуги ЖКХ, ходим в те же магазины – живём той же жизнью, что и все простые украинцы. Поэтому прекрасно понимаем, что нам всем необходимо. Это, прежде всего честность и порядочность там, наверху, во власти. 
– Что мешает Украине быть благополучной?
– А это то, о чём мы уже говорили: снижение уровня образования. Библиотеки, школы и так далее. Человек образованный, воспитанный, правильно воспитанный, он ведь не будет у другого изо рта кусок вырывать. Это, помните, как у Высоцкого: «…Значит, правильные книги ты в детстве читал…». Человек закладывается с детства, как его воспитают, так он и идёт по жизни. Если его воспитывать на ненависти к соседу, к одному, к другому, к пятому, десятому… Не тот цвет волос, глаз, кожи, форма ушей – и всё, оно пошло, пошло, как снежный ком.
И вот та книга, которая у нас в своё время под запретом была, оказывается, не просто книжечка – это серьёзная вещь, вобравшая в себя мудрость веков и поколений, Библией она называется. Там же всё рассказано, всё разложено по полочкам. Как надо быть, кем надо быть и что делать. Я не утверждаю, что надо сразу бежать в церковь и на колени падать, но тех десять Заповедей достаточно, чтобы БЫТЬ ЧЕЛОВЕКОМ! И это тоже один из элементов культуры, который оттачивался на протяжении всей истории человечества.
 Так что на выборы мы пойдём. Хотя раньше старались быть немного в стороне, полагая, что политика – дело грязное и неблагодарное. Но власть нас сама регулярно толкает к участию в этом деле. Тем более, сейчас активно ведётся ликвидация ветеранского движения, всех завоеваний, которые у нас были. И это не только у нас, но и у всего населения нашей страны. Уже все увидели эти реформы и реально поняли «шо це таке». Как народ сейчас шутит, это уже Европа или будет ещё хуже?
– Чем занимался Союз ветеранов Афганистана в последние годы? Каких успехов удалось добиться? 
– Нам удалось незаметно сделать то, что должно было сделать ещё незаметнее в своё время наше государство. После Афганской войны и распада Союза ССР у нас, в Украине, осталось проживать 611 сирот. Мы нашей организацией отследили каждого ребёнка и всем дали высшее образование. Некоторым, особо нуждавшимся, от УСВА была учреждена стипендия. Мы постарались хотя бы таким образом выполнить функции их погибших отцов. 
   Очень серьёзный момент, потому что и сегодня это уже нужно в Украине, ведь сейчас, по нашим подсчётам, более 1000 сирот осталось уже после «восточной войны» на Донбассе. Кто о них подумает? Пока никто не думает. Сейчас наши ребята-«афганцы» берут под шефство детей погибших в АТО. Все остальные своими делами заняты. А эти семьи оставлены на произвол, как в своё время было и с нашими семьями.
   Кроме того, протезные мастерские, которые мы создали в своё время. И это действительно так. Исключительно только благодаря усилиям Украинского Союза ветеранов Афганистана у нас есть эти уникальные предприятия, которые сегодня делают протезы для атовцев на самом высоком уровне.
Мы когда-то отправили наших одарённых ребят на учёбу в Германию. Потом приобрели оборудование, передали его в построенные мастерские, в которых и стали работать наши высококвалифицированные протезисты. Запустили производство протезов здесь, у нас, во многом не уступающих западным аналогам. И это в то время, когда в Киеве на Подоле протезный завод работал на оборудовании, которое жена Черчилля подарила Советскому Союзу в 1946 году. Вот, можете себе представить. 
Опять же, благодаря нашим усилиям, в Украине появилась отечественная инвалидная коляска, более или менее современная. У нас тут есть образцы, старые, по-своему уникальные – что-то типа пластикового садового стульчика, с приделанными колёсами на каркасе из труб. Мы даже когда-то притянули такую коляску в приёмную министра соцобеспечения с вопросом: будем что-то делать или оставим, как есть?
  И только после этого пошли сдвиги положительные, запустили производство относительно приличных инвалидных колясок. Хотя было предложение разместить у нас новейшее немецкое протезное производство. Но наши гнилые чиновники из «попередней» власти просто этого не допустили. Да, это был как раз тот случай дешёвых рабочих рук, но ведь и высокотехнологичное современное протезное производство у нас было бы в стране. Но – нет. Потому что не отслюнявили им, наверное. 
   Конкретный пример. Закупили через одно министерство оборудование для производства колясок, потратили что-то около 6 или 8 миллионов евро. Года три это оборудование простояло в ящиках на улице – никому до него дела не было – откаты все свои получили и забыли. Приезжали немцы потом, рассказывали, что это оборудование раза в два дешевле стоит, чем за него заплатили. И опять же, только благодаря настойчивости УСВА это оборудование наконец-то было доставлено во Львов и создано производство современных инвалидных колясок. А то до сих пор так бы и ездили на садовых стульчиках с колёсами. 
– Так что же мешает нам жить хорошо? Вы уже отвечали на этот вопрос, тем не менее, он пока не раскрыт до конца. Есть такое истинно украинское выражение – бачили очі, що купували. Почему наши люди из раза в раз, глядя на одни и те же рожи в телевизоре, выбирают их снова и снова, наделяя их властью в ущерб себе же? Есть у вас короткий, ёмкий ответ? 
– Я часто, со времён ещё Горбачёва, вспоминаю одну восточную мудрость. Стадо баранов под предводительством льва значительно сильнее, чем стадо львов под руководством барана.
   К сожалению, мы не львов себе избираем. До сих пор в сказку какую-то верим. Такая наивная нация… Приходит очередной сказочник и начинает рассказывать сказки. Почему мы не можем смотреть по делам, по нравственному облику? Как можно доверять человеку, который всю жизнь только тем и занимался, что деньги вырывал у других, думать, что он для нас что-то сделает. Ну, глупо же. Такая наивная надежда, что он станет  на свою «посаду» и вмиг станет другим. Да не станет он другим!
    Давайте, немного уже поумнеем!
– Вы были депутатом Верховного Совета СССР, были депутатом Верховной Рады Украины. Есть качественная разница между одним и другим, чувствуется?
 – Знаете, я какой-то невезучий. Побыл два года депутатом ВС СССР – разогнали. Стал депутатом ВР – через два года – тоже, 5-й созыв взяли и разогнали. Разница есть, и я вам скажу, разница грандиозная. Хотя бы в том, что в последний созыв ВС Союза людей избирали честно. Не было этих грязных игр, подтасовок и прочего неподобства. Например, от Харькова избрали Коротича, Евтушенко и таксиста. 
    А сейчас этого уже нет. Сейчас технологии пошли – гречка, карусели-качели, договорняки, подкуп, и цифры с каждым разом растут. К сожалению, наши люди ведутся на вот это всё, продаются за копейки. Потому что эти 200-500 гривен потом боком им же и вылазят, в виде снижения социальных стандартов, горе-реформ, сокращения рабочих мест, роста цен, развала экономики и других бед, с которыми приходится сталкиваться всем нам после таких выборов.
Поэтому, увы… Маємо те, що маємо.
– Есть шансы выкарабкаться из всего перечисленного?  
– Шанс есть всегда. Если только мы опомнимся от всех этих гречек, гривен на выборах и всего прочего. Если будем продолжать продавать свои голоса, то однажды проснёмся на пустом месте, и то уже даже не на нашем. Однажды недобрые дяди придут и растащат территорию. Львовщину – Польше. Поляки только руки и потирают сейчас в ожидании. Буковину – румынам. Закарпатье – Венгрии. И Россия, конечно, своё отхватит. Зубы выставит и отгрызут, с удовольствием!
– Как вы думаете, когда Украина была независимой по-настоящему, как того ожидали 26 лет назад, обретая независимость?
– Этот вопрос крайне сложный. Я не готов однозначно на него ответить. Ни одним словом, ни предложением, ни даже абзацем. 
   Можно много и долго говорить на эту тему, но однозначного ответа не будет. Да, мы что-то приобрели в самосознании, обрели какую-то внутреннюю свободу и вместе с тем столько потеряли, что уму непостижимо. Ведь из всех республик самый мощный потенциал был только у нас. А сегодня мы фактически самая бедная страна Европы. Беднее Молдовы, Беларуси. Вот и всё, приехали, ребята… И это с нашим-то потенциалом. Строили самолёты, ракеты, танки, всё делали, практически полный цикл производства в большинстве отраслей экономики. А теперь сыпемся, сползая всё ниже и ниже, становясь сельхозпридатком Европы, с криком «ура»…
– Давайте закончим нашу беседу на мажорной ноте. В воинской среде много поют. И «афганцы» занимают тут особое положение. Расскажите о хорошем.
– Мы проводим десятки фестивалей патриотической песни, прежде всего. Вот недавно состоялся у нас в Харькове – «Солдаты мира XXI столетия». Теперь готовимся в Днепропетровской области проводить фестиваль «Афганский ветер». Потом фестивали музыкальные в Черновцах, в Тернополе готовим юбилей группы «Долг». 
   Наш замечательный парень и патриот, фантастический автор и исполнитель Юрий Шкитун. Тот же Слава Куприенко, наши другие талантливые ребята – всех не перечислишь, их много, очень много, и практически не вылазят все они, если так можно сказать, с передовой, поют для наших бойцов. Даже с той стороной договариваются, что на момент, пока звучит музыка, никто не стреляет. И на той стороне тоже слушают наши «афганские» песни. В это время нет стрельбы. Так что мы уже в чём-то выполняем роль «голубых касок», будучи просто в голубых беретах.
– Кому из людей творческих, на ваш взгляд, удалось лучше раскрыть тему Афгана? Я имею в виду кино, литературу, музыку.
– Сложно сказать. Наверное, в чём-то издалека было похоже в фильме «9-я рота», так, относительно похоже на действительность. До этого было вообще всё – чистая профанация.
  Из музыки, из гражданских, я преклоняюсь перед своим другом Розенбаумом. Его афганский цикл, то что он пел, это как босиком по сердцу, если так можно выразиться. Вообще, Александр Яковлевич – фантастически мудрый человек. То, что он сейчас не может найти общий язык с нашим министерством информации, это, скорее, наша вина, чем его.
– Полагаю, что ситуация изменится, и обязательно с помощью  «афганцев».
– Постараемся. Мы все усилия приложим ради мира!

Интервью вёл Алексей КАЛИНИЧЕНКО.

В організаціях УСВА
Ювілей рівненських «афганців»
12 жовтня Рівненська міська організація Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) відзначила 30-у річницю з дня свого створення.
Ще коли в Афганістані велися бойові дії, гинули наші хлопці, ті, хто повернувся з війни, вже розуміли, що потрібно об’єднуватися в громадські організації, щоб відстоювати й захищати інтереси сімей загиблих, інвалідів, учасників бойових дій. 1987 року було створено Рівненську міську Спілку ветеранів Афганістану, яку очолив бойовий офіцер, учасник бойових дій в Афганістані генерал-майор у відставці Дмитро Іванович Іванов.
В урочистостях з нагоди 30-ї річниці створення організації взяли участь голова УСВА Герой України Сергій Червонописький, міський голова Рівного Володимир Хомко, виконувач обов’язків першого заступника голови облдержадміністрації Віталій Ундір, голова Рівненської обласної організації УСВА Володимир Гурницький, голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий, депутати обласної ради, гості з різних установ і організацій.
Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих воїнів, до пам’ятника «афганцям» поклали квіти.
Рівненська міська організація УСВА вже три десятиріччя відстоює права учасників бойових дій, сімей загиблих, інвалідів. Спілка займає гідне місце у громадському житті міста, про що неодноразово говорили учасники урочистостей.
Активістів організації нагороджено відзнаками УСВА, облдержадміністрації, міської влади. Голова УСВА С. Червонописький привітав рівненчан з ювілеєм, побажав подальших успіхів у зміцненні ветеранського руху і вручив нагороди УСВА. За успіхи організації в громадській діяльності Почесною грамотою УСВА нагороджений голова спілки, кавалер орденів Червоного Прапора  і «За мужність» третього ступеня Сергій Зінич (на знімку).  
Творча група «Ташакор» з Білої Церкві виступила з невеликим концертом.
Прес-служба Рівненської міської організації УСВА.

Обновили памятник погибшим
В Запорожье после реконструкции торжественно открыт памятник «Воинам, погибшим в Афганистане и локальных войнах за рубежом».
В открытии памятника приняли участие члены семей погибших, участники боевых действий, руководители и члены областной, городской и районных организаций УСВА, автор памятника Владлен Дубинин, представители власти, депутаты городского совета – участники боевых действий Нина Гурская и Александр Гончар, жители города.
Большую работу по реконструкции памятника и прилегающей к нему территории проделали рабочие под руководством участника боевых действий в Афганистане Александра Онищенко.  
Собравшиеся выразили благодарность Запорожскому городскому голове Владимиру Буряку, автору композиции Владлену Дубинину, депутатам городского совета, которые приняли решение включить реконструкцию памятника в программу комплексных мероприятий по благоустройству Запорожья и выполнить их к празднованию Дня города и 74-й годовщине освобождения города от фашистских захватчиков.
Участники митинга совместно с работниками КП «Запорожзеленхоз» высадили цветы на клумбу возле памятника в виде символичного Вечного огня. 
Запорожское городское объединение УСВА выражает благодарность всем, кто принял участие в обновлении памятника и прилегающей к нему территории.
Пресс-служба Запорожского
городского объединения УСВА.

У ветеранів полтавщини – новий голова
    21 жовтня відбулася конференція (другий етап) Полтавської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). У порядку денному – вибори голови і напрями подальшої роботи.
У роботі конференції взяли участь голова УСВА С. В. Червонописький, заступник голови Ревізійної комісії УСВА О. В. Литвинов, члени правління, ревізійної комісії, 92 делегати від районних (міських) організації УСВА, члени сімей загиблих, представники влади. 
Після обрання президії, мандатної і лічильної комісій делегати приступили до питань порядку денного.  На посаду голови було висунуто єдину кандидатуру – голову Чорнухинської  районної Спілки ветеранів війни в Афганістані Олександра Раська. Делегати одноголосно підтримали цю пропозицію – головою  Полтавської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) обрано О. Г.  Раська.
Олександр Григорович Расько народився  24 березня 1963 року в селі Ковалі Чорнухинського району Полтавської області. 1981–1983 – служба в Радянській Армії, учасник бойових дій в Афганістані. У 1990 році закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут за спеціальністю механізація сільського господарства.
     У 1983–1994 – працював у Чорнухинській МПМК-19 на різних посадах. У 1994–2004 – директор Чорнухинського КП «Комунальник», з  2004 – директор ПП «Прогрес».
     Неодноразово обирався депутатом Чорнухинської районної та селищної рад, з 1986 року – незмінний голова Чорнухинської районної Спілки ветеранів війни в Афганістані.  

Голова УСВА С. В. Червонописький привітав О. Г. Раська з обранням головою і побажав подальших здобутків організації у зміцненні ветеранського руху в області й країні, успіхів у виконанні статутних завдань.Сергій Васильович розповів про стан «афганського» руху в Україні, в інших організаціях, про мету роботи громадської організації, про пріоритетні напрями роботи місцевих спілок  та УСВА в цілому.
Представник департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Світлана Василівна Матуза відповіла на численні запитання щодо соціального захисту членів сімей загиблих і померлих, інвалідів війни, учасників бойових дій.
Прес-служба Полтавської обласної організації УСВА.

Помощь боевому побратиму

Сегодня на учете в Харьковском городском Союзе ветеранов Афганистана состоит 27 инвалидов войны первой группы. 
У многих из них прогрессируют тяжелые заболевания, все они нуждаются в постоянном постороннем уходе и особом внимании. Многие практически не выходят из дома. Актив городской организации во главе с председателем Виктором Александровичем Борзовым и почетным председателем, первым заместителем председателя Харьковского областного совета Виктором Николаевичем Коваленко уделяют большое внимание людям с ограниченными физическими возможностями: организовываются разные встречи, по возможности – выезды инвалидов-колясочников на природу, посещения на дому, поздравления с праздниками и многое другое. Вместе с депутатами решаются наболевшие вопросы.  
Недавно ветераны вместе с депутатами Харьковского городского совета, директором ООО «Мегалек» Ириной Юрьевной Цветковой и президентом ООО «Фито-Лек» Сергеем Анатольевичем Куценко проведали Анатолия Григорьевича Шевчика,  поздравили его с Днем защитника Украины, вручили продуктовый набор. Уже четыре года он не в состоянии самостоятельно передвигаться, выходить на улицу, чтобы посидеть возле дома.  Для прохождения курса лечения депутаты приобрели для инвалида дорогостоящий медицинский препарат. 
Ирина Цветкова и Сергей Куценко пообещали и в дальнейшем помогать Анатолию Шевчику. Мы и в дальнейшем рассчитываем на помощь и совместную работу.
Пресс-служба ХГСВА.

Сумчани готуються до звітів і виборів

20 жовтня відбулося засідання правління Сумської обласної організації «СОВЕАФ» (Спілка ветеранів Афганістану). 
У роботі правління взяли участь голова УСВА Сергій Червонописький, заступник голови Ревізійної комісії УСВА Олександр Литвинов, депутат Сумської обласної ради Олег Бояринцев. Члени правління і гості хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих бойових побратимів, до пам’ятника воїнам-«афганцям» поклали квіти. 
За результатами засідання прийнято рішення: до складу правління  введено депутата обласної  ради О. А.  Бояринцева; затверджено дату проведення обласної звітно-виборної конференції – 26 травня 2018 року; надати інформацію про проведення місцевих конференцій та висунутих делегатів на звітно-виборну конференцію.
На посаду голови Сумської обласної організації «СОВЕАФ» (Спілка ветеранів Афганістану) одноголосно висунуто і підтримано кандидатуру нинішнього голови Анатолія Івановича Линника.

Прес-служба «СОВЕАФ».

Поєднала дружба
    
       Ветерани-«афганці» Петро Канак і Микола Андрусишин з Тернопільщини та Ігор Калиняк і Василь Пилипів з Івано-Франківщини вже тридцять третю осінь зустрічаються на могилі свого бойового побратима і друга Ореста Гальчука. 
    Вони разом проходили службу в 66-й бригаді в Джелалабаді провінції Нангархар. Служили у різних військових підрозділах, але дружба поєднала їх в далекому Афганістані і вони не зраджують їй. 
    Орест Гальчук був душею компанії, надійним товаришем. Під час бойової операції 18 жовтня 1984 року душмани вели мінометний обстріл, одна міна вибухнула біля групи розвідників. Вибуховою хвилею було вбито командира розвідувальної  роти старшого лейтенанта Сілінського і чотирьох солдатів, серед яких був і Орест.
    У селі Сапова Теребовлянського району ветерани хвилиною мовчання вшанували пам'ять побратима, поклали квіти до могили, помолилися й згадали свій нелегкий шлях на війні.

Василь КОГУТ, 
перший заступник голови
Тернопільської обласної організації УСВА.


«Афганці» – українській армії
І подарунки, і добрий настрій

Із зони проведення АТО повернулася група новомосковських «афганців», очолювана  головою Новомосковської об’єднаної ради ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) УСВА Володимиром Коваленком. 
Волонтери побували у розташуванні своїх земляків біля Маріуполя, привітали захисників України зі святом і вручили теплі речі й солодкі подарунки від новомосковських школярів, а від козаків – історичні книжки. Голова ради воїнів-інтернаціоналістів В. Коваленко подарував нашим захисникам бензиновий генератор. 
Колектив гурту воїнів-«афганців» «Восток» на чолі з Вадимом Січним виступив з концертом, який підняв бійцям настрій. Хлопці не тільки співали, а й ділилися своїм бойовим досвідом.
Волонтери і військовослужбовці ЗСУ за дієву допомогу висловлюють щиру подяку Свято-Троїцькій парафії Дніпропетровської єпархії УПЦ КП  у Новомосковську, ветерану-«афганцю» Ю. М. Остапенку, ФОП О. С. Кіріченко і С. А. Мороз. 

Віта ШКОРУБСЬКА.

Відповідальний вантаж галичан

Ветерани Афганської війни добре знають ціну життя і смерті, для них бойове братство – це не просто слова. Тому вважають справою честі допомагати своїм досвідом і конкретними справами сьогоднішнім захисникам України.
Із зони АТО повернулися наші волонтери Геннадій Гущук і голова Галицької районної організації УСВА Михайло Вітовський.
«Воїни-«афганці» та учасники АТО підкорили найвищу вершину України – гору Говерлу, присвятивши сходження Дню захисника України, – сказав Михайло Іванович, який був ініціатором походу. – Крім цього, ми запланували районний турнір з міні-футболу серед ветеранів, а також волонтерську поїздку в зону АТО. І слова свого дотримали». 
Галицькі волонтери побували у земляків з Коломиї у 80-й аеромобільній та 10-й механізованій бригадах, що дислокуються під містом Щастя й  захищають українські рубежі. Була тепла зустріч з галичанами Ігорем Дмитрівим, Володимиром Паляницею, Романом Карпінцем, Романом Опацьким, Володимиром Свістельницьким, Богданом Оришкевичем.
Продукти харчування, виготовлені турботливими руками галицьких господинь, теплі речі, будівельні матеріали та інструменти передали нашим воїнам у зону АТО.  
Здійснити поїздку й зібрати близько двох тонн вантажу вдалося за сприяння голови Галицької райдержадміністрації Миколи Поповича, голови Галицької районної ради Павла Андрусяка, депутата Івано-Франківської обласної ради Володимира Магаля, міського голови Галича Ореста Трачика.
Допомогли зібрати продукти харчування педагоги та учні галицьких шкіл №1 (директор – Марія Савчук) і №2 (директор – Віра Назаренко), Дорогівської школи (директор – Тетяна Смичок), громади сіл Тумир і Лани, ТзОВ «Даноша» і ТзОВ «ГПК-м'ясо» (директор – Любомир Михайлюк), підприємці Дмитро Горчак, Володимир Масляк, Володимир Януш, працівники територіального центру соціального обслуговування (директор – Надія Бабак). Питну воду надало ТзОВ «Галпласт» (місто Рогатин), а забезпеченню пальним посприяв «Агрохолдинг «Мрія» (директор – В.Мартюк).

Прес-служба Івано-Франківської
обласної організації УСВА.

УкраїнськаСпілкаветеранівАфганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІТА ПОШАНИ

ПЄХОТА Володимир Юлійович — український  політичний діяч, депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, народний депутат України 2-го,4-го і 5-го скликань.
Народився 20 червня 1939 року в Харкові. Освіта: Львівський політехнічний інститут (1966), інженер-механік; Академія суспільних наук при ЦК КПРС, економічне відділення (1985), економіст.
У 1959–1961 — слюсар-інструментальник, старший технік-конструктор Харківського електромеханічного заводу.1961–1962 — старший механік Інституту машинознавства і автоматики АНУ, Львів. З 1962 — інженер-конструктор, начальник експериментально-механічної дільниці, начальник конструкторського бюро, 1968–1970 — секретар парткому Львівського хіміко-фармацевтичного заводу.
1970–1973 — другий секретар Ленінського райкому КПУ Львова, 1973–1980 — другий секретар Львівського міськкому КПУ.1980–1988 — голова виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів.
З листопада 1988 — керівник справами Ради Міністрів УРСР.З травня 1991 — державний секретар Кабінету Міністрів України. Лютий—жовтень 1992 — міністр Кабінету Міністрів України.
Працюючи на відповідальних державних посадах, зокрема в 1988–1992 р.р. у Секретаріаті Кабінету Міністрів України та на інших посадах, брав активну участь у  реалізації заходів із захисту соціальних і культурних прав ветеранів, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів, Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).  
У 1992—1994 — віце-президент Державної будівельної корпорації «Укрбуд».1998–2000 — головний експерт з інвестиційних програм і капітального будівництва ДП «Мазда Моторс України», Київ.
Член політвиконкому ПРВУ (з березня 1999), заступник голови ПРВУ (жовтень 1997 — листопад 2000), член президії Політради ПРВУ; член президії Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України», керівник центрального апарату Партії регіонів (з листопада 2000), керівник центрального апарату — заступник голови Партії регіонів (з грудня 2001).
Нагороди: Заслужений будівельник України (2004), ордени Трудового Червоного Прапора (1976, 1981), Дружби народів (1986), «За заслуги» третього ступеня (1999), медалі.
ПУСТОВОЙТЕНКО Валерій Павлович – український політик, Прем'єр-міністр України з 16 липня 1997 по 22 грудня 1999.
 Народився 23 лютого 1947 року в селі Адамівка Березанського району Миколаївської області. По закінченні восьмирічної школи у 1961 році вступив до Одеського ремісничого училища № 9. Трудова біографія Валерія починалася на Одеському заводі ім. Жовтневої революції: працював токарем цеху механізації і автоматизації. 
Після служби в лавах Радянської Армії (1966–1968) повернувся на свій завод. З  1969 року працював старшим механіком науково-дослідної частини кафедри металорізальних верстатів і паралельно вчився на вечірньому відділенні Одеського політехнічного інституту. Тут він і зустрів свою майбутню дружину Ольгу. 1971 року молоде подружжя переїхало до Дніпропетровська. 

Працював спочатку майстром виробничого навчання Дніпропетровського машинобудівного технікуму, потім – навчальним майстром кафедри технології металів Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, де здобув фах інженера-механіка. По закінченні інституту 1975 року продовжив трудову діяльність у тресті „Дніпробудмеханізація”, але від науки осторонь не залишився, успішно захистив кандидатську і докторську дисертації.  
У тресті „Дніпробудмеханізація” Валерій Пустовойтенко пройшов шлях від майстра до головного інженера. А 1984 року його призначили керівником цієї організації. У 1970–1980-ті роки трест був потужним підприємством, на якому працювало 6700 співробітників, брав участь у спорудженні більшості виробничих гігантів Дніпропетровщини, серед яких Нікопольський завод феросплавів і Нікопольський південно-трубний завод. 

У 1986 році обраний головою Бабушкінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, 1987 року став заступником голови виконкому міської ради та очолив Дніпропетровський міськвиконком. Протягом 1989–1993 років обіймає посаду міського голови Дніпропетровська, розгортає будівництво у місті нового житла, налагоджує виробництво, закупівлю і роботу міського транспорту й розпочинає спорудження дніпропетровського метрополітену. Крім того, мер Пустовойтенко забезпечує житлом кілька сотень сімей колишніх військових і під його безпосереднім впливом у Дніпропетровську було споруджено перший на теренах СРСР пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам. 

У 1990 році обраний народним депутатом України. Він входить до складу Комісії з питань будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства. З квітня 1993 року  обіймає посаду міністра Кабінету Міністрів України.У 1993 році стає  першим головою   Асоціації міст України. З вересня 1993 до липня 1994 року — віце-президент Української державної будівельної корпорації, заступник голови правління банку кредитно-фінансової спілки „Експобанк”. 
У липні 1994 року вдруге призначений міністром Кабінету Міністрів. З липня 1997 року Валерій Пустовойтенко очолює український уряд. Одним із перших його кроків на цій посаді стало створення Інституту економічного прогнозування при Кабінеті Міністрів України, метою якого була розробка стратегічних планів розвитку української економіки. При відбудові економіки держави Прем’єр Пустовойтенко зробив акцент на відродженні трьох провідних галузей: енергетики, транспорту та агропромислового комплексу.
 
У 1998 році на Донбасі було створено 16 спеціальних економічних зон (СЕЗів), що дало змогу залучити на розвиток цього регіону понад 1 млрд доларів інвестицій. Водночас  стрімко розвивалося українське агропромислове машинобудування.  Завдяки цьому 1999 року обсяг промислового виробництва у харчовій промисловості складав 108,4%, а український ринок на 94% був наповнений продукцією вітчизняної харчової промисловості.
 
Також за час свого прем’єрства В. Пустовойтенко відновив галузь вітчизняного кораблебудування (за його підтримки у 1998 році на воду було спущено 17 українських суден). Тоді ж було реконструйовано олімпійський стадіон і розпочато відбудову Успенського і Михайлівського соборів у Києві, було виділено кошти на реконструкцію старовинного міста-музею Кам’янця-Подільського.
    З липня 1997 по лютий 2000 В. Пустовойтенко був членом Вищої економічної Ради при Президентові України, членом Ради національної безпеки і оборони України, головою Міжвідомчої ради координації діяльності з підготовки і проведення щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні, головою Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України, головою Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України, очолював Раду голів урядів країн СНД, з травня 1999 року – президент Академії муніципального управління. У 2001 році брав участь у створенні Доктрини довготермінового економічного розвитку України на 20 років. 

З липня 1996 по серпень 2000 року очолював Федерацію футболу України і по нині опікується роботою благодійної структури – Фонду сприяння розвитку футболу, що займається відродженням цього виду спорту в Україні. 


З травня 1999 року очолює Народно-демократичну партію і активно займається її розбудовою та зміцненням. На початку 2000 року НДП налічувала 54 тисячі членів, а за даними на жовтень 2003 року членами партії були понад 260 тисяч осіб.  
З грудня 2000 по червень 2001 року В.  Пустовойтенко – радник Президента України і секретар Політичної ради при Президентові України. 
З червня 2001 до квітня 2002 року – міністр транспорту України. Завдяки зусиллям В.  Пустовойтенка було прийнято державну комплексну програму розвитку авіаційної галузі до 2010 року і державну програму розвитку морських портів України. У 2001 році Україна отримала членство в Європейській організації з безпеки аеронавігації (Євроконтроль), а також статус кандидата до Об’єднаних авіаційних влад Європи.

У 2002–2006 — народний депутат України, очолює   парламентський Комітет з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку. За час роботи III парламентської сесії (з лютого по липень 2003 року) цей Комітет підготував близько 30 законопроектів. Особисто В.  Пустовойтенко протягом цього часу вніс на розгляд до Верховної Ради України 49 проектів законодавчих актів.
 
У травні 2006 року виконував обов'язки заступника голови Київської міської держадміністрації. З квітня 2010 по лютий 2014 — радник Президента України. Член Ради старійшин (на чолі з Л. Кравчуком).
Викладає в Академії муніципального управління, працював головним радником голови спостережної ради Комерційного банку «Даніель».
Член Політради НДП.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1986–2014 р.р., зокрема в Дніпропетровську, а також міністром транспорту, міністром Кабінету Міністрів і Прем’єр-міністром України, народним депутатом, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), був ініціатором низки важливих законодавчих пропозицій і приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу  досвіду ветеранів, наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.

 Державні нагороди: Заслужений будівельник України (1995), Почесна відзнака Президента України (1996), орден Князя Ярослава Мудрого четвертого і п’ятого  ступенів (1999,2002) медалі «Ветеран праці», «10 років незалежності України», «25 років незалежності України», Грамота Верховної Ради України. Кавалер міжнародного ордена Святого Станіслава.

ожидается повышение пенсий инвалидам
С 1 декабря в Украине стартует следующий этап повышения пенсий для инвалидов. Об этом заявил Вице-премьер-министр Украины Павел Розенко, сообщает "112 Украина".
"Сегодня в условиях пенсионной реформы перечислялись только трудовые пенсии. Социальные пенсии, в том числе выплаты инвалидам, будут увеличиваться с увеличением прожиточного минимума. Следующее увеличение прожиточного минимума у нас происходит с 1 декабря этого года. Поэтому соответствующие выплаты будут увеличиваться с 1 декабря".Также П. Розенко прокомментировал выплаты "детям войны". "Детям войны" ни разу с 2004 года не платили надбавки к пенсиям в полном объеме, потому что выделение такой категории граждан было исключительно популистским решением тогдашней власти», – подчеркнул он.

Фестивалі 
Доля вибрала нас

 З нагоди Дня захисника України у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил відбувся традиційний фестиваль  військово-патріотичної пісні «Доля вибрала нас», організований Київською міською Спілкою ветеранів Афганістану за сприяння Посольства Палестини в Україні. 
Зі святом присутніх привітав  Надзвичайний та Повноважний Посол Палестини в Україні Мохаммед Аль-Асаад. Голова правління Київської міської Спілки ветеранів Афганістану Микола Гончаренко відзначив, що «це свято міцно пов'язує всі покоління захисників України. Цього дня ми вшановуємо пам'ять загиблих воїнів, згадуємо і бережемо безцінні традиції та історію про великі подвиги предків. Сьогодні ми шануємо людей, які боролися і продовжують боротися за мир і спокій. Честь і слава військовим, ветеранам війни, волонтерам, кожному, хто вірний Україні».
Голова КМСВА за мужність, патріотизм і громадянську позицію вручив медаль «Честь. Слава. Держава» активістам і волонтерам організації.
У концертній програмі взяли  участь Національний президентський оркестр (засновник, художній керівник,  головний диригент – Народний артист України Анатолій Молотай), дипломант першого Міжнародного конкурсу вокалістів ім. Бориса Гмирі Вікторія Осадчук, солісти оркестру Анатолій Юрченко, Заслужена артистка України Ірина Кулик,  Сергій Гурець, лауреат національних конкурсів вокалістів Ірина Зябченко, Народний артист України Володимир Засухін. Співали  Посли Миру, володарки титулу «Жінка року» Народна артистка України Наталія Шелепницька і лауреат премії імені Дмитра Луценка, перша оперна співачка, яка представляла Україну в Палестині, Народна артистка України Олена Гончарук. Танцювали Володимир Шпудейко і його «Джаз-Степ-Танц-Клас». Виступили учасник бойових дій в Афганістані, волонтер, який своїм мистецтвом підтримує бойовий дух наших воїнів на сході, поет-бард, виконавець авторської пісні В’ячеслав Купрієнко, вокальний дует сестер Адріани і Мідєї Наруцьких у супроводі театру танцю «Беллібелс», солістка Національної філармонії та ансамблю Збройних Сил України, співачка, яка подарувала нашим воїнам у зоні АТО 315 концертів, кавалер ордена Княгині Ольги, Заслужена артистка України Ярослава Руденко, учасник бойових дій в Афганістані, волонтер, який протягом двох років відвідує і піднімає своїми піснями бойовий дух військовослужбовців на сході країні, бард, поет, автор-виконавець Леонід Мухін.
Правління Київської міської Спілки ветеранів Афганістану  висловлює  вдячність  Посольству Палестини, особисто Надзвичайному та Повноважному Послу Палестини в Україні Мохаммеду Аль-Асааду, ведучим фестивалю – лауреату міжнародних і всеукраїнських конкурсів Лідії Кобил і Заслуженому артисту України Володимиру Скриннику, депутатам Київської міської ради Володимиру Бондаренку, Володимиру Старовойту, Юрію Зубку, члену правління Соломянської  СВА Ігорю Слободянику,члену правління КМСВА Наталії Шатковській.
 Прес-служба КМСВА.
Фото Євгена ШВАБА.

Праздник творчества в Харькове

По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана и УСВА, при поддержке областного и городского советов в Харькове состоялся ХII Международный творческий фестиваль «Солдаты мира ХХI столетия». 
 В нем приняли участие гости из Львова, Болграда, Ивано-Франковска, Сум, Киева, Винницы, Херсона, Луцка, и большой команды талантливых исполнителей  из Харькова и области. Было подано 27 заявок от музыкальных коллективов и сольных исполнителей, творчество которых связано с патриотической песней.
Среди многочисленных гостей была молдавская делегация, которую   возглавил заместитель председателя Союза ветеранов войны в Афганистане Республики Молдова Юрий Хмарный, в ее состав входили Виктор Илгунов из города Дондюшаны, Юрий Куцулаб из города Бельцы и участник фестиваля Вадим Волк.
 Жюри пришлось серьезно потрудиться, определяя  победителей  и призеров. Бессменный его председатель – Заслуженная артистка Украины Евгения Костенко, в составе жюри – заместитель председателя Союза ветеранов войны в Афганистане Республики Молдова Юрий Хмарный, Заслуженный  деятель искусств Украины Нина Супруненко, Заслуженный работник культуры Украины лидер группы «Долг» Виктор Марышев, победители прошлых фестивалей – Заслуженный артист Украины  Юрий Шкитун, Леонид Мухин и руководитель группы «Ташакор» из Белой Церкви Владимир Возбранный.
К  участникам, членам жюри и всем, кто был в зрительном зале, обратились председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов и его заместитель, директор фестиваля Михаил Быков. 
Участники и члены жюри минутой молчания почтили память погибших и возложили цветы на мемориале погибшим воинам-интернационалистам «Память». Все посетили музей-диораму «Война в Афганистане. Как это было».
Конкурсанты исполняли по две песни и постарались максимально показать свое мастерство и талант.
 Первый заместитель председателя облсовета, почётный председатель городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Коваленко обратил внимание на большую роль фестиваля в раскрытии новых талантов и национально-патриотическом воспитании молодежи, поблагодарил конкурсантов за участие и вручил Гран-при представителю Молдовы Вадиму Волку. 
           С теплыми словами выступила заместитель городского головы по социальным и гуманитарным вопросам Светлана Александровна Горбунова-Рубан. 
             После вручения дипломов и ценных подарков был прекрасный Гала-концерт. Его открыли обладатели Гран-при прошлого фестиваля – группа «Ташакор». Получился прекрасный песенный праздник, в котором   выступили не только победители и призеры, но и члены жюри. Многие  исполнили свои новые песни, которые очень понравились всем собравшимся. В заключение Юрий Шкитун вместе со всеми присутствующими исполнил гимн «афганцев» «Виват, шурави!».
Харьковский фестиваль ещё раз подтвердил свой высокий статус, профессиональный  уровень организации и проведения. Показал силу и единство команды городского Союза ветеранов Афганистана.  

Михаил БЫКОВ,
заместитель председателя ХГСВА, директор фестиваля.


Херсонскую областную организацию УСВА представлял победитель конкурса военно-патриотической песни среди пожарных частей, победитель фестиваля военно-патриотической песни в Ромнах, член  Великоалександровской районной организации ветеранов Афганистана прапорщик Константин Олейник. Он исполнил песни «Облаком по небу» Ярослава Сумишевского и «Виват, шурави!» Юрия Шкитуна. Зрители  стоя приветствовали нашего земляка, по итогам конкурса занявшего первое место в номинации «Сольный исполнитель».
Делегация из Великой Александровки встретилась с Юрием Шкитуном, который поблагодарил солиста за исполнение на высоком профессиональном уровне его песни и обещал Косте написать и подарить новую – тоже  про Афганистан.
Мы посетили музей-диораму «Война в Афганистане. Как это было». Создатель музея, участник боевых действий в Афганистане, кавалер боевых орденов, паралимпийский чемпион Николай Овчаренко рассказал историю создания диорамы и показал экспонаты, хранящиеся в музее.
На фестивале состоялись интересные встречи воинов-интернационалистов. Председатель «афганской» организации «Саланг» Юрий Николаевич Хмарный из Молдовы пригласил Константина Олейника в Бельцы на фестиваль военно- патриотической песни, который состоится в 2018 году.
Члены правления Великоалександровской районной организации ветеранов Афганистана сердечно поздравляют Константина Олейника с победой на фестивале и желают ему дальнейших творческих успехов, а также благодарят за теплый прием и помощь председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана В. Борзова, его заместителя – директора фестиваля М. Быкова и спонсора Н. Чечину. 
Виктор БОЛБАС,
председатель Великоалександровской 
районной организации ветеранов Афганистана.

Песней и словом согрели сердца
       В Херсонском  областном Дворце молодёжи и студентов состоялся финал XV Всеукраинского фестиваля военно-патриотической песни и поэзии "Оберіг". 
15 лет назад с идеей организации в нашем городе такого фестиваля  выступила жена погибшего в Афганистане Людмила Друзякина, которая сегодня возглавляет отдел по работе с молодёжью в областном Дворце молодёжи. Благодаря искренности исполнителей и авторов "Оберіг" стал неотъемлемой частью культурной жизни нашего города.  
Участники и гости подарили два благотворительных концерта: в вертолётной части и подразделении Национальной гвардии Украины. Профессиональные выступления Петра Бондарева, Захара Кострова, Светланы Костровой, искренние стихи Александра Елагина в авторском исполнении очень понравились нашим защитникам, подняли их патриотический дух.
У центрального входа Дворца молодёжи состоялись выступления подразделения "Корд" Национальной полиции в Херсонской области, коллектива барабанщиков и оркестра.
Председатель ХОО УСВА Владимир Столяр выразил благодарность спонсорам и меценатам: участнику боевых действий в Афганистане, заместителю председателя ХОО УСВА Владимиру Белому, депутату городского совета Артёму Кияновскому, председателю областной организации профсоюзов работников органов внутренних дел Александру Кузнецову, профсоюзной организации Херсонского морского порта, коллективу областного Дворца молодёжи – Алле Кашициной, Людмиле Друзякиной, Владимиру Яценко.
Минутой молчания почтили память погибших солдат всех войн.
На юбилей приехали победители предыдущих фестивалей из разных уголков Украины. А Гран-при юбилейного фестиваля по праву получила  Анастасия Христян из Новой Каховки. Девушка выступала в номинации "Художественное чтение" и продемонстрировала профессиональный артистизм, декламируя произведение А. Довженко "Мать". Приз вручили солдату срочной службы Ростиславу Анисимову. Песню, посвящённую родителям воинов, представила арт-группа «102 FM» – обладатель Гран-при предыдущего фестиваля, а казацкая песня "Хай живе вільна Україна!" в исполнении народного вокального коллектива "Журавка" под управлением Людмилы Бай зарядила позитивом всех зрителей. 
Депутат областного совета Юрий Рожков не просто вручил гитару лауреатам фестиваля группе "Патрульные" управления Национальной полиции Херсона, но и прочёл мудрое стихотворение о необходимости открыть свои сердца для благодарности и любви. 
Выступление Людмилы Ледостаевой о душах младенца и воина затронуло за живое каждого зрителя, а Светлана Кострова из села Большая Лепетиха покорила всех красотой своего голоса и по праву была признана лучшим голосом фестиваля. Всем запомнилась пластика движений, чёткость ритма и эмоциональность преподавателя хореографии, обладателя Гран-при 2007 года Ларисы Макаренко. 
Член жюри Сергей Котляревский из Винницы поздравил с праздником всех херсонцев и подарил свою песню. Песни Николая Вишняка продолжают жить и завоёвывают сердца в исполнении его друга – Петра Бондарева из Запорожской области. 
Прекрасно пела Анастасия Фролова из Новой Каховки, одна из победителей предыдущих фестивалей "Оберіг". Ярослав Быстрицкий, который проходит службу в нашем городе, стал лучшим автором-исполнителем, продемонстрировав настоящий патриотизм и внутреннюю силу духа. Яркие номера, представленные обладателями Гран-при прошлых лет Павлом Осипенко, ансамблем танца "Веночек", вокальным ансамблем "Берёза", песни младшего сержанта пограничного отряда Сергея Залевского, ансамбля "Патрульные", Заслуженного работника искусств Украины Александра Пономарёва подарили незабываемые впечатления херсонским зрителям. 
Владимир Столяр и Владимир Яценко вручили лауреатам ценные призы и дипломы. Председатель городской организации УСВА Валерий Мищенко и председатель семей погибших в Афганистане Ольга Минина вручили специальные призы. Особую признательность хочется выразить главе фонда "РАВИТА" Ольге Тапе, которая оказывает поддержку детским и школьным учреждениям. Она вручила приз лауреату фестиваля Софии Бегений, а областному Дворцу молодёжи были подарены два дивана. 
Слова благодарности звучали в адрес представителей пограничного отряда за вкусную кашу, которую они приготовили для гостей и участников фестиваля.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.

Люди и время
Большое видится на расстоянии
 
Сегодня – заключительная часть воспоминаний заместителя председателя УСВА Валерия Ивановича Аблазова о годах учебы и городе своей юности, о преподавателях и однокурсниках, о юбилейной встрече выпускников, посвященной 60-й годовщине поступления и 55-летию окончания  Харьковского высшего авиационно-инженерного военного училища. Это был последний выпуск с дипломами ХВАИВУ в авиационной форме, потом училище готовило для Вооруженных сил страны офицеров-артиллеристов.

   Среди общественных дисциплин своей практической направленностью выделялась ППР (партийно-политическая работа). Над расшифровкой этой аббревиатуры в войсках и в училище было много глумления и шуток, самая мягкая из них: "Поговорили-поговорили – и разошлись". Читал нам эту дисциплину уже на четвертом курсе импозантный коренастый офицер в морской форме. Он всегда приходил на лекции в кителе со стоячим воротником, застегнутом на все пуговицы и крючки. Говорил он низким, хорошо поставленным голосом. К нему все слушатели – и офицеры, и рядовые относились по-доброму, с уважением, потому что он не был догматиком, что было свойственно политработникам, а всегда был откровенен в суждениях. Так, говоря о воспитательной работе, он однажды полушутя ворчливо сказал: «Воспитательная работа, воспитательная работа! Не мы бросаем пороки. Пороки нас покидают. Со временем…» 
   Он не подчеркивал дистанцию между преподавателями и слушателями. Пользуясь такой доступностью, слушатели-офицеры решили пошутить над ним. Преподаватель, как правило, для поддержки своего могучего голоса во время лекции пил небольшими глотками теплый чай из тонкостенного прозрачного стакана. Слушатели перед самой лекцией наполнили стакан вместо чая трехзвездным армянским напитком. Вся аудитория с напряжением стала следить за реакцией лектора. Боевой морской офицер после нескольких минут вводной части лекции поднес ко рту стакан, сделал несколько глотков и поставил его на место. Ни один мускул не дрогнул на его лице, ничего не выдало изменений привычного режима чаепития. Он продолжил изложение материала и к концу первого часа лекции постепенно допил свой "чай". 
   В перерыве осмелевшие офицеры за пять минут, быстро вновь наполнили стакан "чаем" и стали ждать исхода. 
   Преподаватель после команды дежурного "Товарищи офицеры!" и рассадки всех слушателей по своим местам встал за трибуну. Изредка обращаясь к подготовленному тексту, он зычным голосом выделял главное и давал под запись основные тезисы. При этом он не забывал регулярно прихлебывать из волшебного стакана. За пять минут до окончания лекции, как и положено по методике, он сделал выводы и оставил время для ответа на вопросы. Но вопросов не последовало. Сделал последние глотки из стакана, оглядел аудиторию озорным взглядом и громогласно с вызовом сказал:  «Вы меня, боевого офицера, хотели свалить бутылкой коньяку! Вот вам!». Он вытянул в сторону слушателей правую руку, кулак которой был сложен "фигурой из пяти пальцев", забрал с трибуны свои бумаги и под команду "Товарищи офицеры!", усмехаясь, твердой походкой вышел из аудитории. 
   Когда об этом случае информация все-таки просочилась, все наши всегда говорили:  «У нас такого не было и быть не могло. Может быть, это было с кем-то другим и на другом курсе». 
   Выжимая все возможное из талантливой молодежи, С. П. Хадеев строго следил за нашим здоровьем. Питание (трехразовое, разнообразное, за столами, покрытыми скатертями, блюдами, подаваемыми официантками) и гигиена (бани, смены постельного и нижнего белья), медицинское обеспечение были на высоте. Поликлиника и лазарет, в первую очередь, выполняли свои функции без замечаний. 
   Но, кроме того, для слушателей, по авиационным традициям, был предусмотрен профилакторий. По договоренности с начальником АРТА, с которым у Хадеева поддерживались добрые отношения, в их доме отдыха в Померках для этого были выделены места для оздоровления слушателей училища. Раз в год можно было воспользоваться этим благом, не прерывая учебного процесса, побыть две недели, в соответствии с неписанными военными заповедями, "подальше от начальства, поближе к кухне". 
    Каждый день, сразу после окончания занятий счастливчик садился в автобус, который мчал его на окраину Харькова в санаторный комплекс на обед. А далее – тишина смешанного леса, отсутствие начальников всех степеней и шумных сокурсников действительно давали возможность набраться сил для приобретения новых знаний. 
   В училище, созданном и руководимом Хадеевым, от слушателей требовалось только одно, но в тройном размере: учиться, учиться и учиться. Степан Петрович относился к слушателям, а особенно к рядовым, как к своим сыновьям, которых у него не было. Он разрешал нам нарушать форму одежды, если наши "придумки" украшали внешний вид. Вполне официально мы носили твердые парчевые погоны, специально изготовленные в харьковских кустарных мастерских. В увольнение мы носили габардиновые и бостоновые темно-зеленые гимнастерки, синие брюки и хромовые сапоги вместо форменного мундира со стоячим воротником и кирзовых сапог. За такими "вольными атрибутами" на первом курсе мы бегали в общежитие в Провиантском переулке к старшекурсникам, которые в это время вне училища уже почти легально носили гражданскую одежду. 
   Степан Петрович предупреждал нас: «Никогда не бегайте от гарнизонного патруля. Пусть он вас запишет за нарушение формы одежды. Я вам разрешаю и беру это на себя. Но если вы будете убегать, а патруль вас – догонять, вы будете сопротивляться и это очень осложнит ваше положение, из которого без последствий сложно будет выбраться». 
   Вполне разумные и ценные указания давали на основании своего жизненного опыта начальники курсов. 
   Одним из курсов наших предшественников командовал подполковник Рубцов В. Г., участник Великой Отечественной войны. Как-то в беседе с ним тет-а-тет слушатель допустил словесные вольности. Мудрый и осторожный начальник моментально отреагировал на них: резко встал из-за стола, надел фуражку и, взяв под козырек, официально обратился к вольнолюбивому молодому человеку: «Товарищ слушатель! Или вы сейчас же возьмете свои слова обратно, или я вас арестую». 
   Полный сил и юмора "вольнодумец" энергично поднялся со стула, взгромоздил на голову пилотку и, приложив руку к голове для отдания чести, четко и серьезно ответил: «Товарищ подполковник! Я беру свои слова обратно». «Ну вот и хорошо», – заключил начальник. После этого собеседники сняли головные уборы, сели и продолжили непринужденную беседу. 
   Но однажды, это было уже на четвертом курсе, произошел небывалый случай. Все начиналось по известному сценарию. В субботу на танцплощадке в парке им. Горького, рядом с училищем, возник конфликт между гражданской и военной молодежью. Сейчас даже трудно вспомнить, из-за чего, скорее всего – «шерше ля фам», ищите женщину. Стенка на стенку, волна на волну, трудно разобрать, где свой, где чужой, потому что многие слушатели были одеты в "гражданку". Вмешалась милиция, прибыла комендатура. Нас, с целью нашей же безопасности, загнали в полуподвальное помещение корпуса "А". 
   Сюда же ближе к полуночи был вызван и начальник училища. Было видно, что его подняли с постели, он даже привычный галстук забыл надеть. Все мы, офицеры и рядовые, одетые в "гражданку", замерли, ожидая немедленной расправы. Естественно, старались прижаться к стене, подальше от начальства, но Степан Петрович стал последовательно по кругу подходить к каждому и выносить свой приговор (фамилии в диалоге вымышлены): 
   «Ты кто? - Старший лейтенант Иванов. - Пил? - Нет.  - Как же нет?! Ты посмотри на себя! Ужас! Еще и врет. На губу!  - А ты кто? - Старший лейтенант Петров. - Пил? - Да. Кружечку пивка опрокинул.  - Какого пивка! От тебя сивухой прет за версту! Офицер! На губу!». 
   Очередь медленно приближалась ко мне. Я понял, что врать не надо, и после представления на следующий вопрос ответил: «Да, с девушкой в кафе взяли мороженого и по бокалу шампанского». 
   Степан Петрович как-то с усмешкой посмотрел на меня и выразительно растягивая слова, произнес приговор и для меня: «Шампанского... мороженого... Молоко пить надо! На губу!». 
   На училищной "губе", как и положено по уставу, офицеров и рядовых "расселили" по разным камерам. 
   Ночью вместо сна я реально представлял себе ужасную картину своего отчисления из училища. Больше всего меня волновало то, что я подвел своего отца в нашем общем авиационном деле. Наступившее утро не принесло облегчения моральным страданиям, а усилило их, потому что свои тяжелые мысли надо было еще и скрывать или, хотя бы, не показывать сокамерникам. Мы не ждали, что кто-то до понедельника будет заниматься нашими проблемами. Кому захочется тратить на это свой выходной?! 
   Но вдруг по коридорам затопала охрана, зазвучал зычный голос начальника караула с докладом о наличии личного состава, содержащегося на гауптвахте. После непродолжительной паузы дверь в нашу камеру открылась и мы увидели на пороге  начальника училища генерал-лейтенанта Хадеева в сопровождении начальника политотдела генерал-майора Барскова. Их совместное появление всегда вызывало улыбку, потому что Степан Петрович был невысокого роста, а Барсков был прямой противоположностью – крепкого телосложения и ростом выше среднего. Но в этот день нам было не до улыбок, мы ждали приговора. Генералы присели на принесенные начальником караула табуреты, а мы стояли и дрожали, как осиновые листья. Но первые же слова Степана Петровича повергли нас в шок, и это состояние запомнилось мне на всю оставшуюся жизнь: 
   «Ребята! Я пришел извиниться перед вами. Я погорячился и был неправ, отправив вас на гауптвахту. Мы вместе с милицией и комендатурой разобрались в том, что произошло вчера вечером в парке. Вашей вины там нет. В последнее время в городе участились случаи, которые направлены на дискредитацию армии и военнослужащих. Мы совместно с начальником АРТА направили соответствующее письмо к руководству города и области. 
   Подозреваю, что горячие головы наших слушателей уже готовят "акт отмщения", потому приказываю вам лично не принимать участия в подобных действиях и отговорить своих товарищей от такого поступка, чтобы не усугублять положения дел. А теперь поезжайте в свое общежитие и готовьтесь к завтрашним занятиям. Вы меня поняли?». 
   Конечно же, мы все поняли, а потом и других учили, как надо уважать и защищать своих подчиненных, несмотря на огромную дистанцию между рядовым и генералом. 
   Если год нашего поступления в училище – 1957-й всколыхнул мир первыми видимыми шагами освоения космоса, запуском первых советских искусственных спутников Земли, и мы к этому не имели никакого отношения, а только радовались успехам науки, то в 1961 году, знаменательном для страны и мира, мы уже осознавали сопричастность к происходящим феноменальным достижениям. 
   Сообщение о запуске первого в мире космонавта Юрия Гагарина мы, уже вооруженные знаниями теории Циолковского, слушали в коридорах училища, для этого были прерваны все занятия. А сообщение о запуске космонавта Германа Титова с космодрома Байконур нас застало в купейном вагоне скорого поезда, который вез нас на казахскую станцию Тюра-Там, тот самый Байконур. Мы уже все знали больше других и гордились этим. Не знали только, что вместе с нами на факультете учится рядовой слушатель, будущий космонавт Юра Глазков. 
   К финишу летом 1962 года, отметившись на десяти контрольных пунктах-сессиях, только по нашему факультету пришли 105 молодых офицеров и перспективных военных инженеров. 
   Работа Государственной экзаменационной комиссии связана в Харькове с ароматом цветущей липы и на Сумской, и в парке им. Шевченко,  и в парке им. Горького. 
   Перед началом работы ГЭК, накануне защиты дипломных проектов все слушатели заполняли анкеты, главным в которой был вопрос о желаемом месте прохождения службы после выпуска из училища. Мы в своем кругу обсуждали этот вопрос. Мнений и желаний было множество. Но мы остановились на варианте выбора места службы на территории, на которой предусмотрено льготное исчисление срока службы и предполагается замена. Поэтому у меня было написано "За Полярным кругом". 
   После защиты дипломных проектов начальник факультета полковник В. А. Давыдов и начальник курса подполковник А. И. Бородин беседовали с выпускниками. Дошла очередь и до меня. Первым вступил в разговор Бородин: «Мы читали в анкете ваше желание уехать на Крайний Север. Но мы хотели оставить вас в училище». 
   Для меня такое предложение было неожиданным и я неуверенно начал сопротивляться соблазнительному решению: «Я был бы рад работать в училище, но после службы на Севере». 
   И тут вступил в разговор Давыдов.  Обращаясь к Бородину, он спросил: «А он, что, не знает о решении?». 
  А. И. Бородин отрицательно повернул несколько раз головой. 
   «В отношении вас пришло решение направить вас в распоряжение Главкома ВВС, – продолжил после паузы Давыдов. – Так что вашей судьбой мы больше не распоряжаемся. Спасибо вам за успехи в учебе. Желаем вам и успешной службы». 
   Он пожал мне руку, а Бородин в ответ на мою просьбу позаботиться о других выпускниках, попросил, чтобы о содержании разговора я никому не говорил. Так я и сделал, вдыхая аромат цветущей липы. 
   Провожая и напутствуя курс наших предшественников, Степан Петрович Хадеев по-отечески шутил:  «У вас на курсе два золотомедалиста. Один – «золотая голова», другой – «золотая задница». Так что желанной высокой цели можно достичь и тем, кому природа дала талант и способности, и тем, кто упорно и настойчиво трудится». 
   Наш выпуск, выпуск 1962 года, стал для Степана Петровича последним. Вместе с нами проводили и его. Нас – на службу, а генерала – в отставку, на пенсию. А теперь и мы, отставные офицеры, своим внукам рассказываем, каким хорошим человеком был Степан Петрович Хадеев. 
   Это был и последний выпуск с дипломами ХВАИВУ в авиационной форме. Далее училище сменило название, а офицеры и теперь уже курсанты, а не слушатели, получили новую артиллерийскую форму. 
   Собравшись на встречу, посвященную 60-й годовщине поступления и 55-й годовщине выпуска из училища, мы согласились с тем, что нам еще рано жить одними воспоминаниями. Но подводить промежуточные итоги вполне целесообразно. И делать это надо регулярно... 
   Мы по-прежнему дружим семьями с Толей Кривошлыком, моим одноклассником и однокурсником, часто с особым теплом вспоминаем Володю Бедного, Колю Бардина, Мишу Плоткина. 
   Прошедшие десятилетия ослабили энтузиазм, позволявший отодвинуть в сторону все дела и рвануть на очередную юбилейную встречу с однокурсниками в «альма-матер». Но мы сохранили имена всех тех, кто дошел с нами до финиша в 1962 году, и не только их…

Лейтенант Валерий АБЛАЗОВ, 1962 год.


Наши святыни 
ПО СВЯТЫМ МЕСТАМ
Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) организовал экскурсию в Святогорск. В поездке по святым местам приняли участие председатели и члены районных организаций УСВА, представители семей погибших в Афганистане воинов. 
Аспирант Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина историк Мария Викторовна Гречишкина рассказала много интересных и познавательных историй о Харькове, Чугуеве, Изюме, Святогорске. Участники поездки смогли по-новому взглянуть на свою жизнь и оценить развитие нашего города и региона, узнавая и открывая для себя новые странички жизни наших предков.
Экскурсовод ознакомила с древней и интересной историей Успенской Святогорской Лавры, которая находится на берегу Северского Донца среди прекрасной живописной природы.  По одной из версий, монахи начали строить здесь свои поселения еще в ІX веке. Сегодня Святогорский монастырь – один из центров православия и встречает паломников со всего мира, а статус Лавры обители присвоен в 2004 году. 
Мы восхищались красотой Успенского собора, в нижней части Лавры зашли в Покровский храм, звон колоколов которого можно услышать за сотни километров. В этом храме находится уникальная православная святыня – чудотворная Святогорская Икона Божьей Матери, к которой могли прикоснуться участники поездки, помолиться и попросить о помощи и заступничестве, а также прикоснуться к мощам Святого Иоанна Затворника.
Прогулка по святым местам продолжилась в уникальных меловых пещерах монастыря. Пещерные сооружения, в которых жили первые монахи Лавры, хорошо сохранились до наших дней. Мы прошли по скальным лабиринтам, увидели часовню, пещерный храм, усыпальницы и келью Иоанна Затворника, который 17 лет жил и молился там.
В  верхней части Лавры мы посетили церковь Николая Чудотворца. Со смотровой площадки храма нам открылся прекрасный вид на живописные берега Северского Донца. Мы увидели уникальное место – Скит Всех Святых Земли Русской. 
          На обратном пути в городе Изюме посетили Свято-Вознесенский собор, где увидели много уникальных святынь, самая известная из которых – Икона Песчанской Божьей Матери. Это чудотворная икона Богоматери, с которой связано много чудес и интересных историй. Недалеко от храма находится святой Источник Божьей Матери – Кириченкова криница. В купальне можно пройти под потоком святой воды, и многие воспользовались этой возможностью. 
По дороге домой пели всеми любимые украинские песни, время пролетело очень быстро, все было просто замечательно. Поездка подарила массу самых лучших впечатлений, Святогорск навсегда останется в ваших сердцах. 
Участники благодарят почетного председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана, первого заместителя председателя областного совета Виктора Николаевича Коваленко за помощь в организации поездки и проведении экскурсии по святым местам.

Геннадий ЛОМАКИН.

Освячено пантеон
Напередодні 1015-ї річниці заснування Хотина (Чернівецька область) у церкві Олександра Невського на території Хотинської фортеці освячено молитвенний пантеон. 
 Члени Хотинської районної організації УСВА і гості поклали вінки і квіти до пам’ятника загиблим і померлим хотинчанам. У церкві Олександра Невського відбулася поминальна панахида. У заході взяли участь голова ревкомісії обласної організації УСВА Василь Стецюк (м. Заставна) і член Чернівецької міської організації УСВА, член Ревізійної комісії УСВА Олександр Дедела (на знімку).
Прес-служба Чернівецької обласної організації  УСВА.

Спорт і відпочинок 
Кубки і медалі – для юних і досвідчаних

На стадіоні Синельниківської ДЮСШ на Дніпропетровщині відбулися змагання з футболу серед школярів міста на кубок воїнів-інтернаціоналістів. 
Організатором і спонсором турніру виступила Синельниківська міська організація ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) УСВА.
         Кращими стали команди загальноосвітніх навчальних закладів №3 і №6, ФК навчально-виховного комплексу. Переможцям вручено перехідний кубок, призерам –  пам’ятні  медалі.

І. БЛОШЕНКО, 
голова Синельниківської міської
організації ветеранів Афганістану.


У Херсоні вдруге стартувала спартакіада «Захисник Херсонщини», присвячена Дню захисника України і 26-й річниці Збройних Сил України. Одним з її організаторів виступила міська організація УСВА.
До цьогорічної програми включено змагання з кульової стрільби, міні-футболу, настільного тенісу і шахів. Заявки на участь подали команди обласного військового комісаріату, військових частин місцевого гарнізону, Херсонського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, Головного управління Національної поліції в Херсонській області, облдержадміністрації, міськвиконкому, міської організації УСВА і ветеранів антитерористичної операції.
На урочистому відкритті заступник міського голови, учасник АТО А. М. Щербина, заступник начальника місцевого гарнізону полковник А. О. Бондарук, голова Херсонської міської організації УСВА підполковник запасу В. В. Міщенко привітали захисників зі святом, побажали всіляких гараздів і успіхів у боротьбі на спортивних майданчиках.
Підсумки змагань з кульової стрільби в особистому заліку стали сюрпризом для всіх присутніх, адже переможцем і третім призером виявилися представниці чарівної статі, інспектор ТЦ ГУНП капітан поліції Дар’я Хілько (47 очок із  50 можливих) і старший солдат військової частини А-1604 Валентина Луценко (43 очки). 
Головне управління Національної поліції в Херсонській області вибороло  загальнокомандну першість. Переможці та призери змагань нагороджені кубками, медалями й дипломами. Заохочувальні кубки отримали всі команди-учасниці.
Наступним місцем спортивних двобоїв херсонських силовиків будуть футбольні майданчики.
            
 В. МІЩЕНКО,
голова Херсонської міської організації УСВА.

     На території Шепетівської ЗОШ №1 на Хмельниччині відбувся відкритий військово-спортивний вишкіл «Шепіт міста», в якому взяла участь молодь віком 15–17 років.
      Організувала вишкіл громадська організація «ОТГ–23», вихованці якої впродовж багатьох років займаються військовою справою у позашкільний час. Планували і готувалися ще з середини весни. Задля цього власними силами відновили смугу перешкод. Матеріалами допомагали місцеві благодійники, а от працювали діти усі гуртом.
     Першими, до кого ми звернулися за допомогою і порадою, стали досвідчені військові, учасники бойових дій – Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану. Організація воїнів-інтернаціоналістів завжди готова надати допомогу з питань національно-патріотичного виховання молоді.  
      Вишкіл пройшов швидко, цікаво й показав, що не вся сучасна молодь знається лише на комп’ютерних іграх. Юнаки і дівчата долали смугу перешкод, стріляли з пневматичної зброї, знайомилися з основними завданнями парамедика, вивчали тактику ведення бою і спорядження магазину, гартувались фізичною підготовкою. На завершення спробували себе як підрозділ на марші через ліс і поле, під час якого навчалися правильно реагувати на вибухові предмети. Фіналом була тактична гра у пейнтбол. Незважаючи на негоду, а дощ лив увесь день, у всіх був піднесений настрій.
       Після змагань воїни-«афганці» пригостили учасників і гостей смачним кулешем, рибною юшкою і чаєм марки «Шураві».  
     Доволі часто ми чуємо дорікання, що,  мовляв, не потрібно готувати дітей до війни, це для них стрес. Ми не погоджуємось.  У тих навчальних ситуаціях, які проходять вихованці з різних військово-патріотичних клубів, моделюється готовність першим прийти на допомогу, вчасно прийняти  рішення, вміння контролювати ситуацію та організувати навколо себе команду, багато іншого корисного  для майбутнього дорослого життя. Саме тому першочергове завдання і нашої громадської організації, і подібних, полягає у співпраці молоді  й досвідчених військових. 
Олена ДРАЧУК,
співзасновник громадської організації «ОТГ–23».

По инициативе Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Шевченковского района Харькова совместно с ДЮСШ № 7 на базе общеобразовательной школы №125 состоялся турнир по дзюдо, посвящённый Дню защитника Украины. 
В соревнованиях приняли участие около ста юных спортсменов. Кроме команд местных спортивных школ, в турнире участвовали гости из Сум, Ахтырки, посёлка Камыши Ахтырского района, Лозовского района Харьковской области.
Несмотря на юный возраст, все, кто выходил на татами,  были настроены показать своё умение и мастерство. Поединки оказались интересными и захватывающими, желание победить было у каждого юного спортсмена. В итоге – радость на лицах победителей и слёзы у тех, кто не смог победить.
На тожественной церемонии награждения председатель Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Шевченковского района Харькова Михаил Быков поблагодарил всех участников за спортивный праздник и выразил благодарность тренерам и родителям юных борцов. Главный судья соревнований – участник боевых действий в Афганистане, член правления организации Николай Дядченко пожелал юным дзюдоистам больших и ярких спортивных побед.

Пресс-служба ХГСВА.

Передплата-2018

Побратиме, це наша з тобою газета!
Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса» продовжує передплату на 2018 рік на періодичні видання. 
Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. 
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
         Наш індекс – 30224.
         Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки складає: 
     – на місяць – 5, 87 грн., 
     – на три місяці – 16, 21 грн., 
     – на шість місяців – 28, 82 грн.,
     – на рік – 55, 04 грн.

Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.

 


       "ТРЕТІЙ ТОСТ" №19-20 (595-596) ЖОВТЕНЬ 2017 РІК

 

14 жовтня – День захисника України
Шановні захисники Вітчизни! Шановні співвітчизники!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю всіх захисників Вітчизни різних поколінь і різних подій з Днем захисника України!
Це свято – вияв глибокої поваги до тих, хто своєю мужністю і героїзмом на фронті і в тилу захистив країну в роки Другої світової війни, відстоював її інтереси у локальних війнах і військових конфліктах на теренах інших країн, хто сьогодні захищає незалежність і суверенітет на сході України. 
Це свято – своєрідний зв'язок поколінь від козацтва до сучасності, і всі ці воїни носять горде звання – захисника Вітчизни! Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала кадрових військових, добровольців, волонтерів, тому коло тих, кого ми вшановуємо як захисників України, включає і їх.
Воїни-інтернаціоналісти завжди були прикладом для суспільства у захисті Батьківщини, мають бойовий і життєвий досвід, який передають воїнам сучасної армії і молоді. Вони і зараз, у складні для нашої країни часи, зі зброєю в руках відстоюють незалежність і суверенітет України. На превеликий жаль, більш як 200  наших бойових  побратимів загинуло, багато зазнало поранень. 
Вічна пам'ять загиблим! Превелика шана і слава захисникам Батьківщини!    
Цього пам’ятного дня бажаю вам міцного здоров’я, щастя і благополуччя, любові й злагоди, а головне – мирного безхмарного неба і віри у славне майбутнє нашої рідної України!

З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Ні консенсусу, ні впевненості…

     28 вересня у приміщенні Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції вілбулася нарада з керівниками традиційних ветеранських організацій. 
     Організації, представники яких були на нараді, мають 20-30-річний досвід гуманітарної діяльності в середовищі найменш захищених верств населення: ветеранів праці й дітей війни, сімей загиблих воїнів і жертв нацистських переслідувань, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, інвалідів війни та учасників бойових дій. 
     Останнім часом наради і засідання Громадської ради при Держслужбі супроводжувалися скандалами і провокаціями, приниженням гідності ветеранів і фізичним насильством з боку штучно створеної групи радикалів. Тому з урахуванням пропозицій УСВА коло учасників зустрічі було звужено. 
      На нараді обговорювалися три питання: про процедури і розміри державної фінансової підтримки ветеранських організацій; про можливість і терміни проведення чергового форуму ветеранів; про перспективи створення Міністерства у справах ветеранів.
      Усі ветеранські організації обурені розмірами та процедурою отримання державної допомоги, коли рішення приймаються особами малосвідомими у традиціях ветеранського руху, статутних документах і цілях діяльності громадських об’єднань ветеранів.
     Керівники Держслужби наполегливо стверджували, що вони зовсім не мають впливу на прийняття рішення щодо фінансової підтримки діяльності ветеранських організацій, і пропонували звертатися з цього приводу до міністра соціальної політики. Однак керівники найбільш впливових громадських об’єднань відмовилися брати участь у такому діалозі.
    Не було знайдено консенсусу і про терміни проведення чергового форуму ветеранів. Держслужба повідомила, що з урахуванням ситуації не буде організовувати форум цього року, і запропонувала провести важливий захід у березні-квітні наступного року.
    Стосовно створення Міністерства у справах ветеранів досі немає достовірної інформації, все ще на рівні обговорення. Тому інформацію щодо аналогічних міністерств у зарубіжних країнах, опубліковану у вересневому номері газети УСВА «Третій тост», було визнано своєчасною і розглянуто як форму громадського обговорення цього питання.
    Керівникам Держслужби у підсумку зустрічі не вдалося довести учасникам наради, що цей центральний орган виконавчої влади віддзеркалює і захищає права ветеранів старшого покоління.

Прес-служба УСВА.   

Тропами героев-партизан

        В посвященном Дню партизанской славы походе тропами легендарных партизанских отрядов в Житомирской области приняли участие руководители областных организаций Организации ветеранов Украины.
       Отряд ветеранов войны, военной службы и труда, которым руководил председатель ОВУ Виктор Шмаков, был усилен воинами-интернационалистами, возглавляющими областные организации ОВУ, и членами центрального аппарата УСВА Валерием Аблазовым и Александром Литвиновым.    
         Участники похода вместе с местными ветеранами посетили и возложили цветы к мемориалам, посвященным мужественным партизанам, воинам-победителям и воинам-интернационалистам, ознакомились с экспозициями народных музеев в школах и высших учебных заведениях  Малинского, Овручского, Коростенского районов и города Житомира. 
         Большое впечатление произвел Музей партизанской славы и Мемориал памяти сожженным селам и мирным гражданам Украины, погибшим в период фашистской оккупации, в селе Словечно Овручского района.
        Уникальными можно назвать и музей «Скала» – защищенный командный пункт Юго-Западного фронта, построенный в гранитных пещерах на берегу реки Уж в городе Коростене, и музей освоения космоса Сергея Королева в Житомире. 
         Во всех торжественных встречах принимали участие активисты ветеранского движения – настоящие патриоты своей Родины, школьники и студенты, преподаватели и руководители ВУЗов, местные творческие коллективы. 
        В Овруче к отряду ветеранов присоединились атташе по вопросам обороны Посольства Словацкой Республики полковник Иво Гахир и военно-воздушный атташе Посольства Чешской Республики подполковник Радек Клапил. Присутствующие отдали почести легендарному воину, Герою Советского Союза Яну Налепке, который руководил чехословацким подразделением в партизанском соединении Александра Сабурова и погиб при освобождении Овруча от фашистских захватчиков.
        Состоялся круглый стол на тему мемориальной работы организации, создана рабочая группа и проведены консультации по вопросам реализации Закона Украины «Об общественных объединениях», в которых активную роль принял заместитель председателя Ревизионной комиссии УСВА Александр Литвинов. 
        Благодаря проведенным предварительным консультациям и согласованиям, на    конференции ОВУ в Житомире 20 сентября были единогласно приняты за эталонный Устав УСВА и решение о переходе на единый Устав всех организаций ОВУ.

Пресс-служба УСВА.
Фото Валерия АБЛАЗОВА.

Правління УСВА: вірність єдності і традиціям

28 вересня у Києві відбулося чергове засідання Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з порядком денним:
1.  Про ротацію у складі Правління УСВА.
2.  Про стан справ у ветеранському русі в Україні та ініціативи УСВА.
3. Про створення Меморіалу увічнення пам’яті учасників бойових дій  в Афганістані та на території інших держав.
4. Проблеми забезпечення соціальних стандартів ветеранів та ініціативи УСВА щодо їх покращання.
5. Різне:                                                                                    
– про організацію передплати на газету «Третій тост»;
– про стан виконавчої дисципліни.                                
У засіданні брали участь  члени Правління УСВА: Червонописький С. В., Аблазов В. І., Волошин В.М., Глюза В. Г., Гончаренко М. М., Горбатенко С. В., Гурницький В. Ф., Дерев’янко А. В., Єрмаков Ю. М., Купчій Ю. П., Лісовий С. Є., Линник А. І., Мальчин Г. В., Ментов П. В., Наметченко О. В., Остащук В. М., Приступа М. І., Равлінко І. Я., Раца П. Є.,  Сергієнко В. О., Соколов О. В., Соловей Ю. Л., Столяр В. П., Якимчук С. П. 
На засідання були запрошені: Виноградов Ю. В. – голова Ревізійної комісії УСВА, Передрій В. І. – заступник голови УСВА, Литвинов О. В. – заступник голови Ревізійної комісії УСВА, Курамагомедов І. А. – заступник голови Ревізійної комісії УСВА, Корчуков В. О. – голова Полтавської обласної організації УСВА, Янківський О. С. –  голова Київської обласної організації УСВА,  Козаченко С. І. –  начальник управління УСВА, Бабенко А. В. – начальник відділу УСВА, Січевий В. М. – головний редактор газети «Третій тост», а також експерти Гіда О. Ф. – екс-проректор Академії МВС, учасник бойових дій в Афганістані, Танько В. В – архітектор, учасник бойових дій в Афганістані, Чепела С. М. – виконувач обов’язків головного лікаря госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», Червінський В. О. – керівник центру УСВА з підтримки творчих колективів, учасник бойових дій в Афганістані.
Головував на засіданні Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. В. Червонописький.
Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять Віктора Міська, який за своє коротке життя багато зробив для єдності УСВА і соціального захисту родин загиблих, інвалідів війни та учасників бойових дій.

1.Про ротацію у складі Правління і Президії УСВА слухали інформацію голови УСВА С. В. Червонописького.
На чергових конференціях Київської і Полтавської обласних організацій обрані нові голови організацій: головою Київської обласної організації УСВА – Янківський Олександр Станіславович, головою Полтавської обласної організації УСВА – Корчуков Валерій Олександрович. Правління виключило зі свого складу Коваля Івана Івановича і Цомартова Юрія Муратовича і обрало до складу Правління УСВА новообраних голів організацій.
            Звітно-виборні конференції Волинської обласної організації УСВА Дніпропетровського обласного об’єднання ветеранів Афганістану УСВА переобрали на новий термін своїх керівників: головою Волинської обласної організації УСВА переобрали Павловича Григорія Григоровича і головою Дніпропетровського обласного об’єднання УСВА переобрали Волошина Віктора Миколайовича. Правління УСВА підтвердило їхні повноваження на новий термін.
           Крім того, на підставі рішень обласних конференцій за пропозицією голови УСВА Правління виключило зі складу Президії Спілки Цомартова Юрія Муратовича й включило Волошина В. М. до складу Президії Спілки.

2.  Про стан справ у ветеранському русі в Україні та ініціативи УСВА Правління поінформував голова УСВА С. В. Червонописький.
Існує проблема в контексті світових процесів і внутрішніх процесів в Україні. У світі різне ставлення до ветеранів. 
У вересневому номері газети «ТТ» ми ретроспективно показали, як і які органи влади діють щодо захисту соціальних і медичних прав ветеранів війни. Можете порівняти, як це робиться в Україні. У більшості країн світу діють ветеранські організації та їх міжнародні об’єднання, регіональні й світові.
УСВА є членом Всесвітньої федерації ветеранів і Міжнародного  союзу громадських об’єднань «Громадський комітет ветеранів війн». Ці об’єднання користуються для забезпечення діяльності  внесками своїх членів. На жаль, УСВА вже кілька років не сплачує їх.
Але і в наш тяжкий час, який супроводжується процесами глобалізації  (боротьби за світове панування), війнами по всьому світу, ми не отримуємо від них міжнародної підтримки і солідарності в наших діях і вирішенні наших проблем.
Відчувається, що і у світовому ветеранському русі не все так просто, й марно сподіватися, як раніше, на його беззаперечний авторитет і моральну підтримку і допомогу.
Україна також втягнута у складні світові процеси гібридної війни по всіх фронтах: економічному, політичному, гуманітарному – соціальному. Це віддзеркалюється на становищі ветеранів і діяльності їхніх організацій.
У політиці діаметрально протилежно змінилися історичні, політичні і моральні орієнтири. Стан економіки країни не витримує ніякої критики. У гуманітарній сфері змінилось ставлення до ветеранів старшого покоління, до якого тепер відносять і нас.
Перші дзвоники пролунали з прийняттям Закону України «Про громадські об’єднання», який фактично руйнував всеукраїнські об’єднання ветеранів і створив умови для утворення штучних організацій без реальних членів, замість добре структурованих, повнокровних, потужних всеукраїнських спілок.
УСВА спільно з дійсними організаціями ветеранів приклала багато зусиль для того, щоб було внесено відповідні зміни до закону, які дозволили існувати традиційним організаціям зі збереженням їх структур. 
Потрібно відзначити роботу заступника голови Ревізійної комісії УСВА Олександра Литвинова з глибокого вивчення закону і  проведення реєстрації та приведення статутних документів у відповідність до вимог закону. Зараз ми надаємо допомогу іншим дружнім організаціям, бо підійшли критичні терміни його виконання.
Однак створені відповідно до цього закону так звані «організації» і «асоціації» занизили авторитет ветеранського руху України, послабили його.
Ми виступаємо за створення Всеукраїнської федерації ветеранів.
Ми робили і робимо все, щоб встановити контакти і діяти спільно з ветеранами нового покоління. Однак ці спроби поки ще залишаються без позитивного результату.
Ми завжди декларували повагу до ветеранів Великої Вітчизняної війни, стверджуючи, що ми почекаємо, але для них все повинно бути у першу чергу. Нові ветерани, а скоріше їхні керівники, вимагають все лише для  себе, і тільки зараз.
На жаль,  Державна служба України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції  перестала бути державним органом, який захищає права та інтереси ветеранських організацій старшого покоління. Тому низка громадських організацій демонстративно відмовляється від такої «державної» допомоги. Про це вже заявила Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну», Конференція Організації ветеранів України, яка була проведена у вересні в Житомирі, також підтримала такий крок і дала керівникам право прийняти таке рішення.
Стан і рівень державної підтримки УСВА вимагає також прийняття радикальних рішень. На жаль, нам не вдалося створити стабільну економічну платформу для підтримки нашої організації, яка б робила її діяльність незалежною від зовнішніх чинників.
            Життя вимагає від нас відпрацювання нових рішень про стратегію ветеранського руху, а саме: пошук нових форм діяльності, включаючи «грантову», навчитися створювати програми і проекти, перемагати у тендерах, конкурсах, у конкурентній боротьбі, а також повернення до старих методів створення та зміцнення власного економічного фундаменту».
          В обговоренні цієї  важливої проблеми виступили Аблазов В. І., Ментов П. В., Приступа М. І., Остащук В. М., Глюза В. Г., Соловей Ю. Л., Столяр В. П., Якимчук С. П., Дерев’янко А. В., Курамагомедов І. А., Корчуков В. О.,  Козаченко С. І., Линник А. І., Гурницький В. Ф., Купчій Ю. П.
У Рішенні з цього питання, яке було прийнято одноголосно, визначено:
           – інформацію взяти до відома;
           – головам територіальних організацій:  
*обговорити на засіданнях правлінь питання відпрацювання перспективних конкурентоздатних гуманітарних проектів і програм;
* активізувати  співпрацю з місцевими осередками Організації ветеранів України та іншими ветеранськими організаціями з метою зміцнення ветеранського руху;
*посилити співпрацю з членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції з метою надання необхідної юридичної, соціальної моральної та матеріальної допомоги;
* давати гідну відсіч усім спробам дискредитації діяльності УСВА. Передбачати заходи з протидії радикально налаштованим групам при проведенні заходів з метою безпеки членів організації.  
        – Президії УСВА направити звернення до Верховної Ради України про поновлення пільг Героям Радянського Союзу – учасникам бойових дій.
3. Про створення Меморіалу увічнення пам’яті учасників бойових дій  в Афганістані та на території інших держав.
         Інформація голови УСВА Червонописького С. В.:
Наближається тридцята річниця виведення військ з Афганістану. З метою відзначення цієї ювілейної дати Київська міська Спілка ветеранів Афганістану виступила з ініціативою створення меморіального об’єкту увічнення пам’яті учасників бойових дій в Афганістані та на території інших держав поблизу Храму-пам’ятника – Церкві Воскресіння Христового, що увійде до складу Всеукраїнського меморіального комплексу – пам’ятника полеглим в Афганістані.
В обговоренні питання взяли участь: Талько В. В., Ментов П. В., Гончаренко М. М., Волошин В. М., Дерев’янко А. В., Соловей Ю. Л., Соколов О. В, Єрмаков Ю. М.,   Наметченко О. В., Приступа М. І., Раца П. Є., Остащук В. М. , Равлінко І. Я., Линник А. І., Мальчин Г. В.
У рішенні з цього питання, за яке проголосували 24 члена Правління (2 – утримались), визначено:
– інформацію взяти до відома;
– підтримати ініціативу Київської міської Спілки ветеранів Афганістану щодо створення меморіального об’єкту на території Храму-пам’ятника – Церкві Воскресіння Христового;
– головам територіальних організацій УСВА на засіданнях своїх правлінь обговорити питання створення меморіального об’єкту і свої пропозиції направити до центрального апарату Спілки;
– Президії УСВА узагальнити пропозиції і до 15 лютого 2018 року відпрацювати концепцію, ескізи та кошторис робіт меморіального комплексу.

4. Про проблеми забезпечення соціальних стандартів ветеранів та ініціативи УСВА щодо їх покращання члени Правління заслухали співдоповіді голови УСВА Червонописького С. В. та Гіди О. Ф.:
    Ветеранів війни усіх поколінь турбує невирішеність за 26 років існування незалежної України соціальних, медичних проблем  учасників бойових дій, інвалідів війни, сімей загиблих і поранених воїнів. 
      Розпочався новий політичний сезон в Україні, активна робота над проектом Держбюджету 2018 року. 
     Проведений аналіз соціального блоку проекту показує, що готується замаскована атака на соціальні права ветеранів війни, фактичне руйнування чинного законодавства стосовно ветеранів і суттєве обмеження так званих «пільг». 
       Ми розуміємо, що теперішній стан економіки є причиною багатьох соціальних негараздів в Україні, зокрема у пенсійному забезпеченні громадян. Сучасна влада свідомо створює нові «робочі місця», але лише у правоохоронних і військових органах, встановлюючи керівникам нових органів «заоблачні» посадові оклади, Але розмір пенсії більшості ветеранів не перевищує реального прожиткового мінімуму, а   пенсії військовослужбовцям та іншим особам, які отримують спеціальні пенсії, у зв’язку зі змінами грошового забезпечення не перераховуються.  
       Тому нам важливо звернути увагу на необхідність надавати допомогу у працевлаштуванні ветеранів Афганістану, на підвищення їх посадових окладів та інших видів заробітку в передпенсійний період з метою отримання відповідних пенсій.
До додаткового різкого зниження рівня життя приводять чергові підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги і послуги транспорту без публічного їх обґрунтування. 
 Гіда О. Ф. проінформував членів Правління про програми гуманітарної діяльності міжнародної страхової компанії «Метлайф» і пропозиції, в яких застосовується комбіноване довгострокове пенсійно-медичне страхування і накопичувальна система.
В обговоренні доповідей брали участь: Аблазов В. І., Гончаренко М. М., Приступа М. І. Глюза В. Г.,  Єрмаков Ю. М., Столяр В. П., Соколов О. В., Якимчук С. П.  
               У Рішенні з цього питання, яке було прийнято одноголосно, визначено:
              – інформацію взяти до відома;
              – головам територіальних організацій інформацію про ініціативи УСВА щодо покращання соціальних стандартів ветеранів довести до членів місцевих і первинних організацій;
              – звернутися до члена УСВА  Гиди О.Ф. з проханням про проведення інструкторських семінарів із зацікавленими особами та розробити методичні рекомендації для керівників територіальних і місцевих організацій.

5. Різне.
Про організацію передплати на газету «Третій тост» доповідав Аблазов В. І.
 Він розповів про стан передплати у 2017 році, визначивши кращих і гірших, нагадав, що з 7 вересня стартувала передплата на періодичні видання на 2018 рік.   Газету УСВА «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя та роботу організацій УСВА, спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. 
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
Індекс газети – 30224.
               Вартість передплати, з урахуванням приймання передплати і доставки, складає: 
              – на місяць – 5, 87 грн., 
              – на три місяці – 16, 21 грн., 
              – на шість місяців – 28, 82 грн.,
              – на рік – 55, 04 грн.
Передплатна кампанія на 2018 рік на вітчизняні видання проводиться за передплатними Каталогами у наступні терміни:
     – на видання загальнодержавної сфери розповсюдження – до 16 грудня  2017 року;
     – на місцеві видання (обласні, міські, районні) – в строки, визначені згідно з укладеними з видавництвами (редакціями) договорами;
     – з поточних місяців 2018 року в обласних центрах і місті Києві – до 15 числа, а в інших населених пунктах – до 10 числа включно кожного місяця, що передує передплатному. 
У бурхливому обговоренні питання брали участь: Червонописький С. В., Приступа М. І., Столяр В. П., Соколов О. В., Наметченко О. В., Корчуков В. О., Січевий В. М. 
Правління рекомендувало головам територіальних організацій:
  – питання організації та проведення передплати газети «Третій тост» на 2018 рік обговорити на найближчих засіданнях правлінь територіальних організацій;
 – добитися, щоб у всіх місцевих і первинних організаціях була підшивка газети «Третій тост»;
 – вивчити можливість організації для річної передплати на газету «Третій тост» для родин загиблих учасників бойових дій. 
Про стан виконавчої дисципліни в УСВА доповідав Бабенко А. В.
    Винесення на обговорення цього питання на засідання Правління УСВА викликане тим, що за останній період різко знизилася виконавська дисципліна.
Не так вже й багато інформації ми запитуємо у територіальних організацій. Тільки у крайньому разі, коли вимагають обставини для надання об’єктивної інформації для центральних органів виконавчої влади. Ми прекрасно розуміємо, що на місцях немає великої кількості виконавців, тому просимо надавати інформацію у спрощеному варіанті, який не потребує великих зусиль і витрат часу.
Для оперативного відпрацювання поставлених завдань за певний період вам на місця було відправлено 6 листів з проханням надати відповідні дані. Жодна з територіальних організацій в повному обсязі не представила необхідні дані. 
З гірших можна виділити кращі організації, які більш-менш своєчасно і повно надають інформацію (Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Рівненська, Хмельницька, Херсонська).  Не кращі справи у Закарпатській,  Миколаївській, Сумській,  Харківській організаціях.  
Більшість організацій надають інформацію з запізненням на 1-2 тижні. Запізнення з наданням інформації або її відсутність, вказує на те, що у територіальних організаціях слабо поставлена, або відсутня плановість у роботі, відсутні необхідні дані та основні напрями роботи.
Як приклад: за останні два місяці ми просили від вас інформацію про внески організацій у ремонт і оснащення приміщень госпіталю «Лісова поляна», доповіді про реєстрацію членів УСВА у мережі Фейсбук та узгодження з місцевою владою заходів до Дня захисника України. Про реєстрацію у Фейсбукі доповіли тільки Кіровоградська, Херсонська та Івано-Франківська обласні організації.
А згідно з нашим листом від 31 липня цього року повинні були надати дані до 31 серпня і 30 вересня.
Звертаю вашу увагу на якість і повноту відпрацювання інформації.
В обговоренні питання брали участь: Червонописький С. В., Приступа М. І., Столяр В. П., Соколов О. В., Наметченко О. В.
            Правління відзначило, що у територіальних організаціях не налагоджено на належному рівні питання виконавчої дисципліни, що свідчить про відсутність плановості та конкретики в організації роботи, і рекомендувало головам територіальних організацій:
– питання виконавчої дисципліни обговорити на найближчих засіданнях правлінь своїх організацій;
– до 1 листопада 2017 року представити заявки, за встановленою формою, на фінансування заходів, які заплановано у 2018 році;
– до 1 листопада 2017 року надати інформацію про кількість членів Спілки, які брали участь в антитерористичній операції, скільки з них загинуло, поранено, стали інвалідами, відзначені державними нагородами.

Прес-служба УСВА.


На виконання рішень Правління УСВА 
стосовно соціального захисту ветеранів

Прем’єр-міністру України
Гройсману В. Б.

Шановний Володимире Борисовичу!

Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), яке відбулося 28 вересня 2017 року, доручило мені звернутися до Вас стосовно ставлення держави до ветеранів Другої світової війни, жертв нацистських переслідувань, учасників бойових дій на території зарубіжних держав, ветеранів військової служби, ветеранів праці, дітей війни та їх громадських об’єднань, які мають 20-30-річний досвід гуманітарної діяльності в середовищі найменш захищених верств населення.
До складу цих об’єднань входять покоління громадян – патріотів України, які значну тривалість власного життя працювали і служили за законами, традиціями та ідеологією іншої держави. А тому зараз опинилися у складному становищі. 
Зараз Україна  втягнута у складні світові процеси гібридної війни на всіх фронтах: політичному, економічному, гуманітарному – соціальному. У політиці діаметрально протилежно змінилися історичні, політичні й моральні орієнтири.
Ці обставини і стан економіки країни віддзеркалилися на становищі ветеранів і діяльності їх організацій, ставленні до ветеранів старшого покоління.
Перші дзвоники пролунали з прийняттям Закону України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року №4572-VI, який фактично руйнував всеукраїнські об’єднання ветеранів і створив умови для створення штучних організацій без реальних членів, замість добре структурованих, повнокровних, потужних всеукраїнських спілок.
УСВА, спільно з дійсними організаціями ветеранів, доклала багато зусиль для того, щоб були внесені відповідні зміни до закону, які дозволили б існувати традиційним організаціям зі збереженням їх структур.
Однак створені відповідно до цього закону так звані «організації» та «асоціації» занизили авторитет ветеранського руху України, послабили його.
Бойові дії на території України призвели до зростання чисельності ветеранів війни – учасників війни, учасників бойових дій, інвалідів війни, членів сімей загиблих воїнів. Кількість захисників України нового покоління наближається до 500 тисяч осіб. Серед них сотні ветеранів Афганської війни, які передавали свій бойовий досвід для збереження життя молодих воїнів. Усі організації УСВА беруть активну участь у волонтерській діяльності, шефстві над військовими формуваннями у зоні антитерористичної операції.
Водночас народжуються сотні нових місцевих і всеукраїнських ветеранських громадських організацій, спілок, асоціацій.
Ми робили і робимо все, щоб встановити контакти й діяти спільно з ветеранами нового покоління. Однак ці спроби на всеукраїнському рівні поки що залишаються без позитивного результату.
Ветерани Афганської війни завжди декларували повагу до ветеранів Другої світової війни, стверджуючи, що ми почекаємо, а для них все повинно бути у першу чергу. Керівники ж нових ветеранських об’єднань вимагають все лише для себе і тільки зараз.
На жаль, центральні органи виконавчої влади, зокрема Міністерство соціальної політики і Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції перестали бути державними органами, які зберігають об’єктивний державницький підхід і захищають права та інтереси ветеранських організацій старшого покоління.
Державна фінансова підтримка громадських об’єднань ветеранів віддзеркалюється у Державному бюджеті України.
Однак Міністерство соціальної політики і Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції виявилися неспроможними реалізувати політику держави стосовно ветеранів.
Останнім часом наради і засідання Громадської ради при Держслужбі супроводжувалися скандалами і провокаціями, приниженням гідності ветеранів і фізичним насильством з боку штучно створеної групи радикалів.  
Усі ветеранські організації обурені розмірами і процедурою отримання державної допомоги, за якої рішення приймається особами, малообізнаними у традиціях ветеранського руху, статутних документах і цілях діяльності громадських об’єднань ветеранів. Виділення коштів, передбачених на фінансування програм і заходів громадських організацій, у першому півріччі 2017 року розпочалося лише у червні, а на друге півріччя у жовтні ще не розпочалося. Тому у ветеранів формується збочене, помилкове ставлення до державної гуманітарної політики   
Керівники Держслужби наполегливо стверджують, що цей орган влади, як розпорядник коштів другого рівня, зовсім не має впливу на прийняття рішення щодо фінансової підтримки діяльності ветеранських організацій, і пропонували звертатися з цього приводу до міністра соціальної політики. Наше звернення до міністра з проханням особисто втрутитися у вирішення цього питання залишилося без відповідної реакції.
Просимо Вас, Володимире Борисовичу, дати окреме доручення Віце-прем’єр-міністру України Розенку П. В. щодо організації ефективного використання державної підтримки ветеранських організацій, виходячи з накопиченого ветеранами досвіду суспільно корисної гуманітарної діяльності.
Однак просимо не направляти наше звернення за відомим бюрократичним колом: Мінсоцполітики – Держслужба – автору звернення.

З повагою,
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.



Прем’єр-міністру України
Гройсману В. Б.


Шановний Володимире Борисовичу!   

Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) неодноразово зверталася до Президента України з пропозиціями використання досвіду і міжнародних зв’язків у миротворчих процесах і перемовинах стосовно повернення військовополонених. Однак відповідей на ініціативи громадської організації ветеранів не надходило.
У зв’язку з розглядом нових ініціатив Президента України і народних депутатів щодо врегулювання стану справ на сході України  мирним шляхом  Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) пропонує Кабінету Міністрів України використати кадрові та інші можливості Спілки у миротворчому процесі.
УСВА виступає з ініціативою розглянути питання про створення миротворчих підрозділів за участю ветеранів Афганської війни з країн, які не беруть участь у бойових діях на території України, а також підрозділів з підтримки правопорядку у зонах бойових дій за участю  українських  ветеранів Афганської війни. 
З метою опрацювання форм участі громадських організацій у миротворчих процесах, включаючи методи народної дипломатії, а також участі ветеранів у миротворчих підрозділах, просимо дати доручення провести обговорення цього питання за участю фахівців Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, інших зацікавлених органів влади і громадських організацій ветеранів.

З повагою,
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,голова УСВА.


Голові Верховної Ради України
Парубію А. В.

Шановний Андрію Володимировичу!

Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), яке відбулося 28 вересня 2017 року, доручило мені звернутися до Вас з проханням організувати прийняття Закону України «Про внесення змін до статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо поновлення прав на пільги для осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною».
Законом № 76-VIII від 28.12.2014   статтю 16* доповнено частиною другою, яка суттєво обмежила соціальні права найбільш заслужених громадян України, а саме:
«Установити, що пільги, передбачені пунктами 4, 5, 7 і 12 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
Просимо Вас, шановний Андрію Володимировичу, дати доручення підготувати й внести на розгляд Верховної Ради України у 2017 році проект Закону України, яким виключити  частину другу статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».



З повагою,
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.


* Повністю статтю 16 читайте на сайті УСВА.

Стаття 16. Пільги для осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною
Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 11) надаються такі пільги:
1) надбавки до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, які вони отримують, у розмірі 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, яка виплачується щорічно до 5 травня;
{Пункт 1 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 458/95-ВР від 23.11.95, № 488/95-ВР від 22.12.95, № 367-XIV від 25.12.98, № 2212-IV від 18.11.2004; в редакції Закону № 2939-IV від 05.10.2005; із змінами, внесеними згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
2) зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;
{Пункт 2 частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 608/96-ВР від 17.12.96, № 498/95-ВР від 22.12.95; в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010}
3) першочергове безплатне особисте і безплатне членів сім'ї (дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) обслуговування в амбулаторно-поліклінічних закладах усіх типів та видів, позачергова безплатна особиста і безплатна членів сім'ї (дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) госпіталізація і лікування у стаціонарах, госпіталях, лікарнях, а також збереження безплатного обслуговування зазначених осіб у поліклініках та інших медичних закладах, до яких вони були прикріплені у період роботи до виходу на пенсію. Зазначені пільги зберігаються за одним із подружжя, що пережило, і дітьми віком до 18 років;
4) першочергове безплатне забезпечення ліками, лікарськими засобами, імунобіологічними препаратами та виробами медичного призначення, що придбані за рецептами лікаря, доставка за його висновком ліків додому;
{Пункт 4 частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2344-IV від 13.01.2005}
5) безплатне виготовлення і ремонт зубних протезів (крім виготовлених з дорогоцінних металів);
6) безоплатне першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням. Порядок надання путівок визначаються Кабінетом Міністрів України;
{Пункт 6 статті 16 в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008; пункт 6 частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 76-VIII від 28.12.2014 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення"}
7) звільнення передбачених цією статтею осіб і членів їх сімей, які проживають разом з ними, від квартирної плати незалежно від форми власності житлового фонду, від оплати комунальних послуг (водопостачання, каналізація, газ, електроенергія, гаряче водопостачання, центральне опалення, а в будинках, що не мають центрального опалення, - надання палива, придбаного у межах норм, установлених для продажу населенню, та інші види комунальних послуг), від оплати скрапленого балонного газу для побутових потреб, від плати за користування домашнім телефоном і позавідомчою охоронною сигналізацією житла незалежно від виду житлового фонду. Зазначені пільги зберігаються за дружиною (чоловіком), батьками померлих осіб, нагороджених орденом Героїв Небесної Сотні, Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави, осіб, нагороджених чотирма і більше медалями "За відвагу", а також Героїв Соціалістичної Праці незалежно від часу їх смерті;
{Пункт 7 статті 16 в редакції Закону № 488/95-ВР від 22.12.95; із змінами, внесеними згідно із Законами № 2878-IV від 08.09.2005, № 1661-VII від 02.09.2014}
8) першочергове поліпшення житлових умов при наданні житла у будинках державного, у тому числі відомчого, і громадського житлового фонду з наданням при цьому додаткової жилої площі до 20 квадратних метрів;
9) звільнення від оплати послуг за оформлення документів на право власності на квартиру при її приватизації;
10) безплатний капітальний ремонт жилих будинків (квартир), що знаходяться у їх власності, відповідно до Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будинків;
{Пункт 10 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 488/95-ВР від 22.12.95}
10-1) одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;
{Частину першу статті 16 доповнено пунктом 10-1 згідно із Законом № 2344-IV від 13.01.2005}
11) першочерговий відпуск місцевих будівельних матеріалів на будівництво індивідуальних жилих будинків і на капітальний ремонт житла;
12) позачергове користування всіма видами послуг зв'язку, позачергове і безплатне встановлення домашніх телефонів, позачергове і безплатне обладнання житла засобами позавідомчої охоронної сигналізації;
13) першочергове придбання акцій за їх номінальною вартістю на суму і за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів, виданих Герою Радянського Союзу, повному кавалеру ордена Слави, особі, нагородженій чотирма і більше медалями "За відвагу", Герою Соціалістичної Праці, членам їх сімей, які проживають разом з ними;
{Пункт 13 статті 16 в редакції Закону № 488/95-ВР від 22.12.95}
14) першочергове придбання за рахунок власних коштів акцій за їх номінальною вартістю на половину суми виданих зазначеним в цій статті особам і членам їх сімей, що спільно проживають з ними, приватизаційних майнових сертифікатів;
{Пункт 15 частини першої статті 16 виключено на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення"}
{Пункт 16 частини першої статті 16 виключено на підставі Закону № 76-VIII від 28.12.2014 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення"}
17) позачергове придбання квитків на всі види залізничного, водного, повітряного і автомобільного транспорту;
18) щомісячна виплата грошової компенсації витрат на автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на місяць відповідно до діючих цін на паливо за наявності особистого транспортного засобу;
{Пункт 18 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 488/95-ВР від 22.12.95}
19) позачергове користування усіма видами послуг підприємств торговельно-побутового обслуговування, при відвідуванні культурно-видовищних і спортивно-оздоровчих закладів;
20) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників незалежно від часу роботи на даному підприємстві, в установі чи організації, першочергове працевлаштування при ліквідації підприємства, установи чи організації;
21) безплатне навчання і перенавчання нових професій за місцем роботи в учбових закладах системи державної підготовки і перепідготовки кадрів, а також у платних навчальних закладах і на курсах;
22) надання зазначеним особам щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до трьох тижнів на рік у зручний для них час;
23) безплатне поховання з військовими почестями померлої (загиблої) особи, нагородженої орденом Героїв Небесної Сотні, померлого (загиблого) Героя Радянського Союзу, повного кавалера ордена Слави, особи, нагородженої чотирма і більше медалями "За відвагу", Героя Соціалістичної Праці;
{Пункт 23 статті 16 в редакції Закону № 488/95-ВР від 22.12.95; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1661-VII від 02.09.2014}
24) спорудження на могилі померлого (загиблого) незалежно від часу смерті надгробка за встановленим Урядом України зразком. Додаткові витрати, пов'язані із зміною встановленого Урядом України зразка надгробка, оплачуються сім'єю померлого (загиблого) чи організацією-спонсором;
{Пункт 24 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 488/95-ВР від 22.12.95}
25) виплата дружині (чоловіку) і дітям віком до 18 років у разі смерті (загибелі) одноразової допомоги в розмірі п'яти прожиткових мінімумів, затверджених законом на день смерті (загибелі), у розрахунку на місяць на одну особу;
{Пункт 25 статті 16 в редакції Закону № 231-IV від 21.11.2002}
26) першочергове безоплатне забезпечення автомобілем осіб з числа інвалідів (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем) на термін експлуатації до десяти років (з наступною заміною на новий), виплата компенсації на бензин (пальне), ремонт, технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, незалежно від виплати компенсації, передбаченої пунктом 18 цієї статті.
{Статтю 16 доповнено пунктом 26 згідно із Законом № 2171-VI від 11.05.2010}
Установити, що пільги, передбачені пунктами 4, 5, 7 та 12 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 16 доповнено частиною другою згідно із Законом № 76-VIII від 28.12.2014 - щодо набрання чинності норм зазначеного Закону див. "Прикінцеві положення"}

Вітаємо бойових товаришів

Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 23 серпня 2017 року № 540-к за вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського та волонтерського  руху, значну роботу з патріотичного виховання молоді, активну громадську діяльність і з нагоди Дня незалежності України  Почесною  грамотою Верховної Ради України нагороджено:
Гогу Володимира Івановича –  голову Онуфріївської районної організації УСВА;
Кондрескула Валентина Миколайовича – голову Олександрійської районної організації УСВА;
Кравченка Анатолія Петровича – голову Олександрівської районної організації УСВА;
Кудреватих Олександра Валентиновича – пенсіонера ЗСУ;
Набойченка Юрія Григоровича – члена Кіровоградської міської організації УСВА;
Остащука Віктора Миколайовича – голову Кіровоградської обласної організації УСВА; 
Сирицю Олександра Антоновича – Новгородківського селищного голову.
Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)  сердечно вітає бойових побратимів з високими нагородами і бажає міцного здоров’я і успіхів у зміцненні ветеранського руху в країні.

В організаціях УСВА
Юбилей южноукраинских «афганцев»
     На Музейной площади состоялись торжественные мероприятия по случаю 30-летия  Южноукраинской городской организации  ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов). 
     Общественное движение южноукраинских «афганцев» было организовано в 1987 году, когда еще велась необъявленная война в Афганистане. В статье «Вести за собой молодежь», опубликованной в газете «Мирный атом» 17 сентября 1987 года., рассказано о первой конференции воинов-интернационалистов, состоявшейся в актовом зале школы №2. Было принято решение о создании совета районной организации «афганцев», куда вошли и южноукраинцы. Совет из 11 человек возглавил начальник караула ВПЧ-14 Анатолий Трифонов.
     Шли годы, организация меняла лидеров и названия. После Трифонова ЮСВА возглавляли Александр Пушилин, Александр Кравченко, сейчас – Владимир Венгер, который во время   торжественного митинга отметил, что по окончании войны в Южноукраинске насчитывалось 180 воинов-интернационалистов, сейчас – на сорок меньше, они ушли из жизни. Погибших и умерших почтили минутой молчания, к памятному знаку возложили цветы.
     За время существования организации четко сформировались три главных направления ее деятельности: реабилитация больных и раненых, которые требуют медицинской помощи, забота о семьях погибших и участие в военно-патриотическом воспитании подрастающего поколения. Два общегородских турнира, которые проводит ЮСВА, уже стали традиционными и желанными для школьников и гимназистов. Это зимние соревнования по мини-футболу на кубок Сергея Киселева и осенние соревнования по спортивному ориентированию памяти Виктора Капацины.
     В честь 30-летия организации активистам «афганского» движения вручены Почетные грамоты горисполкома. Медалями УСВА «За заслуги» разных степеней награждены Владимир Вижанов, Сергей Спасенко и Василий Терехов, а Любовь Строганова – медалью «За громадянську мужність». 
     Высоко оценил гражданскую активность южноукраинцев председатель Николаевского областного Союза воинов-интернационалистов и запаса Юрий Соловей: «Не было ни одного мероприятия, где бы представители Южноукраинска не участвовали. И на праздник, и на работу они в первых рядах». С приветственным словом выступили лидеры местных общественных движений: председатель совета ветеранов войны и труда Вячеслав Сидоров, председатель совета организации «Воины и ветераны АТО» Сергей Мартыненко, председатель городской организации «Союз Чернобыль Украина» Валерий Онуфриенко.
     Прекрасный концерт патриотической песни подарили «афганцам» и их гостям солисты группы «Ташакор» из Белой Церкви. Этот дуэт не первый раз выступает в нашем городе и всегда находит отклик в сердцах южноукраинцев. В исполнении Владимира Возбранного и Леонида Горобца звучали песни, посвященные павшим в боях, солдатским матерям, пограничникам, летчикам и десантникам. Были также исполнены композиции «Иловайский котел» (автор – заслуженный артист Украины А. Салтыков) и авторская песня «Не стесняйтесь наград, мужики!», которая прозвучала впервые. В финале программы все вместе спели «Виват, дорогие мои шурави!».
Лариса МИНИНА.

Ініціативи ветеранів
10 жовтня відбулося правління Деснянської у місті Києві Спілки ветеранів Афганістану. Члени правління  обговорили  питання активізації інформаційної підтримки громадських проектів, ініціаторами яких є організація.
Голова спілки В. І. Передрій нагадав, що ветерани Деснянського району запропонували два громадські проекти: меморіал воїнам-інтернаціоналістам, містечко щасливих людей (спортивно-оздоровчий майданчик і дитячий ігровий комплекс).
Спілка звернулася з проханням до всіх киян, ветеранів війни, учасників бойових дій, учасників АТО взяти участь у голосуванні за ці громадські проекти. Голосування триває з 30 вересня по 30 жовтня 2017 року. 
Заступник голови УСВА В. І. Аблазов виступив з пропозицією про випуск до 30-ї річниці виведення військ з Афганістану біографічного довідника про ветеранів війни в Афганістані  Деснянського району, яку члени правління одноголосно підтримали і доручили голові сформувати до 1 листопаду авторську і редакційну групу.
Прес-служба УСВА.

Новий офіс скадовчан 

Місто Скадовськ на Херсонщині відзначило 123 роки від дня заснування. У рамках свята місцеві «афганці» урочисто відкрили свій офіс. 
Приміщення в колишньому кінотеатрі було виділено більше року тому. Воїни-інтернаціоналісти самотужки зробили ремонт, обставили меблями та експонатами. Тепер у районному  центрі – курорті республіканського значення буде де зібратися ветеранам і зустріти гостей. 
У відкритті взяли участь Скадовський міський голова Олександр Яковлєв, обласний військовий комісар Ігор Буднік, який колись очолював місцеву організацію, голова Херсонської обласної організації УСВА Володимир Столяр, гості з районів області. Присутні  поклали квіти до пам’ятників воїнам-інтернаціоналістам, учасникам Другої світової війни. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих і померлих бойових друзів.  
Творчий колектив Антонівського сільгосптехнікуму, який очолює давній друг «афганців» депутат обласної ради Іван Львович Гончарський, підготував цікаву концертну програму. Закінчився концерт виступом учасника бойових дій в Афганістані, художнього керівника Новомиколаївського будинку культури Степана Пашковського. 
 
  Прес-служба ХОО УСВА.

Справжній офіцер і патріот України

    У селі Борщівка Лановецького району на Тернопільщині відбулися урочисті заходи з нагоди 60-річчя з дня народження Героя Радянського Союзу Ярослава Павловича Горошка. 
      В урочистостях взяли участь керівництво об’єднаної громади, учні та педагоги  місцевих шкіл, ветерани-«афганці», духовенство і громадськість. 
      У програмі заходів з вшанування пам'яті мужнього офіцера, учасника бойових дій в Афганістані, патріота України відбулася урочиста академія за участю учнів місцевої школи, яка носить ім’я Ярослава Горошка. Юнаки і дівчата декламували вірші про Афганську війну, розповідали про життєвий і бойовий шлях земляка-героя.
    Ярослав Горошко двічі брав участь у бойових діях в Афганістані – з 1981 по 1983 і з 1987 по 1988 роки, проявивши надзвичайну мужність і героїзм, за що був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За відвагу», а 1988 року був удостоєний найвищої нагороди – звання Героя Радянського Союзу.
    Зі здобуттям Україною незалежності став першим командиром 1-го окремого загону спеціального призначення ГУР МО. При виконанні обов’язків військової служби 8 червня  1994 року Ярослав Горошко трагічно загинув, випробовуючи водолазний костюм на Дніпрі.  
         Сьогодні сини героя Іван і Павло продовжують славні бойові традиції батька, стали офіцерами і з честю виконують свій військовий обов’язок по захисту Батьківщини.
    Учасники урочистих заходів поклали квіти до меморіальної дошки на фасаді школи, що носить ім’я Ярослава Горошка, ознайомилися з експозицією музею героя, яка відзначає десятиріччя з дня створення. Ветерани-«афганці» відвідали могилу Ярослава Павловича на місцевому кладовищі, вшанували його пам'ять  і поклали квіти.
    Учнівські команди шкіл п’яти сіл на спортивному майданчику місцевої школи провели турнір пам'яті героя з військово-прикладних видів спорту (стрільба, підтягування, біг з перешкодами і метання гранати). 
    Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий подякував громаді, педагогам і учням за пам'ять про героя-земляка й запевнив, що найближчим часом обласною організацією буде значно поповнено експонати музею бойового побратима.

Василь КОГУТ, 
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.


Галичани підкорили Говерлу

За сприяння райдержадміністрації учасники бойових дій Галицького району Івано-Франківської області здійснили похід на Говерлу.
Воїни-«афганці» та учасники АТО підкорили найвищу вершину України за дві з половиною години. Розгорнувши прапор УСВА і жовто-блакитний прапор України, вони сфотографувалися біля пам’ятного знака.
Такі акції сприяють  зближенню і спілкуванню бійців, покращанню психоемоційного стану і відновленню душевного спокою колишніх військових.
За словами ініціатора походу – голови Галицької районної організації УСВА Михайла Вітовського, похід  присвячено Дню захисника України.
Учасники бойових дій планують здійснити волонтерську поїздку в зону АТО, провести футбольний турнір ветеранів району.

Михайло ВІТОВСЬКИЙ,
голова Галицької районної організації УСВА

Свято артилеристів

У Тернополі відбулися урочистості з нагоди 3-ї річниці створення 44-ї окремої артилерійської бригади,
У заході взяли участь керівництво області, громадськість, ветерани АТО, воїни-«афганці» та молодь. Перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА Василь Когут і голова міської спілки «афганців» Роман Храпцьо відзначили мужність і героїзм воїнів-артилеристів  44-ї бригади в ході проведення АТО, зауваживши при цьому, що чимало ветеранів-«афганців» Тернопільщини по мобілізації проходили службу саме в цій військовій частині й брали участь в бойових діях на сході України.
Кращих військовослужбовців бригади нагороджено відзнаками УСВА і подарунками. До пам'ятного знака на честь загиблих воїнів 44-ї артилерійської бригади поклали квіти, запалили свічки й помолилися.
На стадіоні військової частини організували показ зброї  і техніки, військової амуніції, продовольчих пайків. Відбулися показові виступи з рукопашного бою. Усі охочі скуштували смачної солдатської каші, приготовленої в польовій кухні. А святковий концерт додав усім присутнім гарного настрою.
Василь КОГУТ, 
перший заступник голови
Тернопільської обласної організації УСВА.


Жива історія

День партизанської слави в Херсоні відзначили мітингом і покладанням квітів до пам’ятника Герою Радянського Союзу керівнику підпільної організації «Патріот Батьківщини» Іллі Кулику. 
Участь у заході брали ветерани, діти війни, воїни-інтернаціоналісти, жителі міста, молодь і школярі. На мітингу творчу програму показали учні Херсонської школи гуманітарної праці, яка носить ім’я героя. Під керівництвом  Артема Кіяновського тут ведеться значна робота з військово-патріотичного виховання учнів.
На жаль, з кожним роком все менше і менше ветеранів, учасників тих подій приходять на такі заходи. Ось і цього року прийшли тільки четверо. Серед них легендарний  партизан-розвідник Казначеєв Володимир Петрович, який  у складі партизанськоо загону О. Федорова брав участь у знищенні двадцяти ешелонів з ворожою технікою і живою силою. За подвиги юний партизан був представлений до високого звання Героя Радянського Союзу, але через неповноліття був нагороджений орденом Леніна. 
У школярів була унікальна нагода поспілкуватися з реальними учасниками історичних подій, з рук яких вони отримали значки ліцеїстів. Цю зустріч вони запам’ятають на все життя.

Прес-служба  ХОО УСВА. 

Змагаються  соколята

У Житомирі на базі військового інституту ім. С. П. Корольова відбулися чергові традиційні всеукраїнські збори-змагання з оборонно-прикладного п'ятиборства серед військово-патріотичних спортивних клубів та об'єднань «Соколята України» пам'яті Героя України, воїна-«афганця» Олега Івановича Міхнюка.
Організаторами зборів-змагань виступили Міністерство молоді та спорту України, Українська Спілка ветеранів Афганістану, Всеукраїнське дитяче патріотичне об'єднання «Майбутнє України». 
У змаганнях брали участь одинадцять команд з різних областей України. Кожна команда була представлена 10 учасниками. Змагання проводилися в особистому та командному заліку.
Честь Кіровоградської області відстоювали вихованці військово-патріотичного клубу Онуфріївської районної Спілки воїнів-інтернаціоналістів «Саланг», Знам'янського міського спортивно-технічного клубу ТСОУ, патріотично-спортивного клубу «Захист» міста Олександрія. 
Спортсменів до змагань підготували заслужений тренер України з військово-спортивного багатоборства Андрій Ярошевський, інструктор з оборонно-прикладної підготовки Євген Рижов і воїни-«афганці» – голова Онуфріївської районної Спілки «Саланг» Володимир Гога, директор Знам'янського МСТК ТСОУ Володимир Колебіденко.
Крім участі в змаганнях, спортсмени мали можливість пожити повноцінним курсантським життям за розкладом військового інституту. За кожною командою було закріплено курсантів старших курсів, що дало можливість хлопцям відверто поспілкуватися з господарями й дізнатися більше про їх побут і навчання.
Учасникам було організовано екскурсію до музею С. П. Корольова.
Кіровоградська обласна організація УСВА від імені тренерського складу та учасників висловлюють щиру подяку організаторам – керівникам УСВА, Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України», Житомирського військового інституту ім. С. П. Корольова та голові Кіровоградської обласної ради Олександру Анатолійовичу Чорноіваненку за допомогу й сприяння в підготовці та участі у зборах-змаганнях.

Прес-служба Кіровоградської
обласної організації УСВА.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ

       ПАЛАМАРЧУК Анатолий Васильевич – генерал-майор в отставке. 
        Родился 4 августа 1944 года в селе Ставичаны Славутского района Хмельницкой области.   
         Образование: Ташкентское танковое училище, 1964, Академия бронетанковых войск Москва, 1977,  военная академия Генерального штаба ВС СССР, Москва, 1987.   
          В 1964–1974 – командир танкового взвода, командир танковой роты, начальник штаба, командир танкового  батальона (ПрикВО, ГСВГ, ЗабВО). 1974–1977 – Академия бронетанковых войск. 1977–1980 – командир танкового полка (МВО).
         В 1980–1981 – участник  боевых действий в Афганистане, командир танкового полка 201-й мсд,  Кундуз.         
        1981–1985 – командир полка, начальник штаба дивизии (ПрикВО, ДВО). 1985–1987  – слушатель военной академии Генерального штаба. 1987–1991 – командир танковой дивизии (КВО).
         В 1991–1993 – начальник Главного организационно-мобилизационного управления –заместитель начальника Генерального штаба ВС Украины. 1993–1996 – заместитель председателя  Национального комитета по вопросам разоружения – заместитель начальника Генерального штаба ВС Украины. 
                   1996–2002 – начальник Управления оборонно-мобилизационной работы и деятельности правоохранительных органов в Секретариате Кабинета Министров Украины.
                Работая на ответственных военных государственных должностях в 1991–2002 г.г., в том числе в Министерстве обороны Украины, в Секретариате Кабинета Министров Украины, был инициатором и принимал решения в соответствии с действующим законодательством по защите прав ветеранов, поддержке деятельности организаций ветеранов войны, отдавая соответствующее уважение боевому опыту ветеранов при решении кадровых вопросов, настойчиво добивался выполнения принятых решений.

       В 2002–2005 – атташе по вопросам обороны при Посольстве Украины в Китайской Народной Республике. С 2005 года – пенсионер МО Украины, председатель Наблюдательного совета кредитного союза военнослужащих Украины.    
        Награды: ордена  Красной Звезды, «За службу Родине в ВС СССР» третьей степени, Почетная грамота Президиума Верховного Совета УССР,  медали неправительственных организаций и иностранных государств.

ПЛОСКОНОС Игорь Николаевич — Герой Советского Союза, участник Афганской войны. Советский и украинский военный деятель, украинский государственный и политический деятель, Председатель Государственного комитета Украины по делам ветеранов, депутат Верховной Рады Украины 1-го созыва.
       Родился в Павлограде 26 апреля 1959 года в семье рабочего.
       Учился в Киевском суворовском военном училище. В 1976 году поступил в Бакинское высшее общевойсковое командное училище имени Верховного Совета Азербайджанской ССР. С  1980 года проходил службу в Дальневосточном и Туркестанском военных округах.
        С 1982 по 1984 год в звании старшего лейтенанта проходил службу в составе Ограниченного контингента советских войск в Республике Афганистан, начиная с должности командира десантно-штурмового взвода до командира разведывательно-десантной роты 783-го отдельного разведывательного батальона 201-й мотострелковой дивизии в составе 40-й армии.
        В Афганистане старший лейтенант И. Н. Плосконосучаствовал в 52 войсковых операциях по разгрому бандформирований и лично уничтожил 32 мятежника. Возглавляемая им 3-я разведывательно-десантная рота уничтожила 296 и взяла в плен 36 моджахедов, захватила 95 единиц оружия и 48 единиц различного типа мин и фугасов, разгромила 3 исламских комитета.
         В ходе выполнения боевых задач командования, будучи трижды ранен, не покинул поле боя. Указом Президиума Верховного Совета от 15 ноября 1983 года за мужество и героизм, проявленные при оказании интернациональной помощи Демократической Республике Афганистан, старшему лейтенанту Плосконосу Игорю Николаевичу присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда» (№ 11500).
          После службы в ДРА с 1984 года был командиром 3-го учебного мотострелкового батальона в 61-й учебной мотострелковой дивизии в Ашхабаде в Туркестанском военном округе.
          В 1988 году в воинском звании майора окончил Военную академию имени М. В. Фрунзе. С 1988 по 1989 — начальник штаба 6-го гвардейского мотострелкового полка 13-й гвардейской танковой дивизии в Южной группе войск в городе Таборвальфе,  Венгрия. С 1990 по 1993 — командир 112-го гвардейского мотострелкового полка (в/ч 33513) 93-й гвардейской мотострелковой дивизии в пгт Черкасское Днепропетровской области (Киевский военный округ).
        В 1990 году избран депутатом Верховной Рады Украины 1-го созыва, был членом постоянной Комиссии по вопросам обороны и государственной безопасности.
       Работал начальником Главной государственной инспекции Гражданской обороны, занимал ответственные должности в Секретариате Кабинета Министров Украины.  В 2003—2004 — первый заместитель начальника института МЧС, 2004—2006 – в Главном управлении разведки Минобороны Украины. 
       С февраля 2007 по 2011 год – председатель Государственного комитета Украины по делам ветеранов.
      Воинское звание - генерал-майор.
      Работая на ответственных военных и государственных должностях в 1990–2011 г.г.,  в том числе в Верховной Раде Украины, Министерстве обороны Украины, в Секретариате Кабинета Министров Украины, в Государственном комитете Украины по делам ветеранов, был инициатором и принимал решения в соответствии с действующим законодательством по защите прав ветеранов, членов их семей, поддержке деятельности организаций ветеранов войны, отдавая соответствующее уважение боевому опыту ветеранов при решении кадровых вопросов, настойчиво добивался выполнения принятых решений. 
      Активно занимался общественно-патриотической деятельностью. Был избран членом Правления УСВА.

       Скончался   8 июля 2013 года. Похоронен на аллее героев Байкового кладбища в  Киеве.
       Награды: Герой Советского Союза (1983), ордена Ленина (1983), Красной Звезды (1982),  «За заслуги» третьей степени (2009),  медали, награды неправительственных организаций и иностранных государств.

     ПОНОМАРЕНКО Володимир Степанович — український дипломат. 
     Народився 23 листопада 1949 року в  Києві. У 1972 році закінчив Київський державний університет ім.Т. Г Шевченка.
      У 1972–1995 – військовослужбовець.
      1996–1997 – заступник начальника, тимчасовий виконувач обов’язків начальника Управління Азії, Тихоокеанського регіону, Близького і Середнього Сходу та Африки МЗС України.
      У 1997–2002 – радник-посланник, тимчасовий повірений у справах України в Ісламській Республіці Пакистан. 2002–2004 – Надзвичайний та Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Пакистан.
      Працюючи на відповідальних дипломатичних посадах у Міністерстві закордонних справ України у 1996–2004 р.р. сприяв у вирішенні проблем військовослужбовців, які потрапили у полон і пропали без вісті в Афганістані, організував направлення і забезпечив діяльність спеціальних місій до Пакистану з цих питань, до складу яких входили представники УСВА.  
        Відомий дипломат завжди з повагою ставиться до Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і з 2015 року є радником голови УСВА з міжнародних питань.


Люди и время

Большое видится на расстоянии

Предлагаем вниманию читателей продолжение воспоминаний заместителя председателя УСВА Валерия Ивановича Аблазова о годах учебы в Харьковском высшем авиационно-инженерном военном училище, которое он окончил 55 лет назад, о своих командирах и друзьях-товарищах.
В Харьковском гарнизоне, имевшем особый статус, все парады, а их было не меньше двух в год (1 мая и 7 ноября), на самой большой в Европе площади им. Ф. Э. Дзержинского, открывали офицерские "коробки" Артиллерийской радиотехнической академии. За ними следовали офицеры и рядовые слушатели ХВАИВУ. Все средние училища проходили на парадах с оружием – карабинами с примкнутыми штыками в положении "на руку". Слушатели ХВАИВУ были без оружия, как и все офицеры.
Чтобы подбодрить нас при подготовке к параду, полковник Матвеев, взмахивая левой рукой, вприпрыжку бежал впереди строя, заряжая нас своей энергией и оригинальностью призывов: «Ну, ножку выше, "ленинские юнкера"! Слушайте оркестр! Музыка для женщин, для вас – барабан!» 
Правая рука у него после ранения или инсульта не  работала, и он всем при встрече отдавал честь левой рукой. 
На репетициях к параду, почти каждый раз, к коробке слушателей ХВАИВУ подбегал, гремя подковами и карабином, курсант ХВАУСа с одним и тем же вопросом: «Где тут Врублевский? – А зачем он тебе? – Да посмотреть в глаза ему хочу. На вступительном экзамене по математике подсказал мне "sin" вместо "cos". И вот теперь он здесь, а я там».   
Наш курс был сформирован очень талантливо. 60% его составляли офицеры в возрасте 25 – 28 лет, имевшие опыт службы в авиационных частях. Некоторые из них прибыли на учебу с должности инженера полка по радио, на которую можно было претендовать только после окончания академии или нашего училища. Оставшиеся 40% составили, в основном, выпускники средних школ 17–19 лет, которые кроме школьных учебников ничего еще не видели и самостоятельного жизненного опыта не имели. Но эта часть курса обладала свежими теоретическими знаниями, необходимыми для продолжения образования в высшей школе. Двоим из нас, мне и Жене Ермакову, самым младшим, ко дню принятия присяги еще не исполнилось 17 лет. Поэтому по нашим кандидатурам решение принималось персонально "с высочайшего позволения". 
В коллективе курса установились отношения взаимопомощи, взаимопонимания и взаимоуважения, которые прошли десятилетние испытания и сохраняются в наше время. 
Начальником курса нам был назначен полковник Прищепа А. Г.  Как мы узнали позже, он уже проходил процедуру увольнения на пенсию. Весь рядовой состав курса он построил по ранжиру, и по росту сформировал классные отделения. При моих 180 см я оказался самым низкорослым в отделении. Наше отделение всегда шло впереди и, потешаясь над последним отделением, мы задавали свой широкий шаг, который заставлял бежать последние шеренги. 
К каждому отделению приставили по сержанту. Для отделения «больших» – крупного телосложения, пышущего здоровьем, с постоянным румянцем на щеках – сержанта Виктора Борисова. Для отделения «небольших» – такого же невысокого и худенького – сержанта Владимира Смоленкова. Оба они, отслужив в авиации срочную (по призыву) службу, поступили в училище вне конкурса. Уже позже, выходя на перерыв после лекции по дисциплине "Детали машин", которую нам, радистам, читали для общего инженерного развития, сержант Борисов, расправляя привычным движением гимнастерку под ремнем, говорил со вздохом:  «Ну, вот, еще два часа своей молодой жизни мы отдали этим заклепкам». 
Курс молодого бойца мы проходили в военном городке в Сокольниках. Строевые занятия вел у нас полковник Эрлих А. С. Неординарная личность, которая своим внешним видом и манерами запомнилась на всю жизнь. Его благородная голова с черной, со значительной проседью шевелюрой и роскошной ухоженной бородой, умное лицо с внимательными глазами обращали на себя внимание и на службе, и на улицах города. Он всегда был затянут в мундир с портупеей и идеально начищенные хромовые сапоги. Он учил нас не только строевым приемам, но и хорошим офицерским манерам: 
«– Кто первым отдает честь? 
 – Естественно, младший по званию и подчиненный. 
– А при равных званиях? 
– Более воспитанный». 
На одном из занятий по строевой подготовке "честь покомандовать" отделением выпала и мне. Понаблюдав за мной, полковник Эрлих совсем серьезно с расстановкой прокомментировал:  «Аблазов! С вашим голосом в пехоте можно сделать карьеру!». 
После увольнения полковника Прищепы А. Г. на курс присылали на короткое время других офицеров. Но фактически "правили" рядовыми слушателями курса два выпускника суворовского училища старшина Виктор Гребнев и сержант Валерий Скляров. 
А потом, как поется в песне, "...нам нового начальника назначили, сказали, лучше парня не найти": начальником курса стал выпускник училища 1958 года инженер-капитан Бородин А. И. Он дифференцировано подошел к управлению офицерской и рядовой частями курса. В отношениях с офицерами, среди которых были и его ровесники, имевшие не меньший опыт службы в ВВС, было сложностей гораздо больше, чем с рядовыми слушателями, с их прозрачными судьбами. В отделения рядовых в качестве старших (наставников) были назначены офицеры-сокурсники Гермашев Г. Ф. и Музыка З. Н. Такое решение показало хорошее знание Бородиным личных качеств подчиненных. Оба офицера были прирожденными воспитателями и педагогами и пользовались безусловным авторитетом, показывая личный пример в учебе. Зиновий Николаевич не стеснялся обращаться за помощью к младшим товарищам, а своим упорством в освоении знаний в итоге превзошел всех на курсе и окончил училище с золотой медалью. 
А. И. Бородин отстаивал интересы курса в масштабах училища и защищал отдельно каждого слушателя, зачастую в нестандартных вопросах и ситуациях. Однако общие училищные требования к способности обучения и старанию в освоении наук выполнялись им неукоснительно. Слушатель, отчисленный из училища по недисциплинированности, имел шансы на восстановление в его рядах, а слушатель, отчисленный по неуспеваемости, таких шансов не имел. 
Когда я еще учился на первом курсе, при встрече со Степаном Петровичем Хадеевым на одном из служебных совещаний мой папа, представившись, спросил своего именитого и авторитетного коллегу: «Ну, как там мой?».  Степан Петрович, уточнив фамилию, мудро ответил: «Аблазов? Не знаю, не слышал. Значит, нормально!». И оба начальника училищ по-доброму засмеялись. 
Для стимулирования хорошо успевающих слушателей начальник училища генерал-лейтенант Хадеев С. П. принял ряд решений по демократизации учебного процесса. 
Он  разрешил досрочную сдачу экзаменов, что увеличивало продолжительность отпуска. И, главное, был проведен эксперимент по обучению  слушателей по индивидуальным учебным планам в рамках военного ВУЗа. По таким планам предполагалось опережающее, по сравнению с типовыми планами, изучение теоретических дисциплин, отчетности по лабораторным и практическим занятиям, досрочная сдача зачетов и экзаменов, свободное посещение лекций по некоторым (несекретным) дисциплинам. Высвободившееся время слушатели могли уверенно использовать в работе военно-научного общества. 
Такую экспериментальную группу под контролем начальника курса майора Бородина А. И. доверили сформировать сержанту Склярову В. С. Группа выдержала этот важный экзамен, показала скрытые резервы молодежи в обучении, дала слушателям устойчивые навыки самообразования, открыла новые возможности для участия в военно-научной работе. 
При Бородине А. И. основательно "почистился" наш курс как в результате естественного отбора, так и под влиянием начальника. Тем, кому на первых курсах трудно давалась учеба или не давалась совсем, он настоятельно "рекомендовал" расставаться с училищем, причем помогал, но не всем, оформить отчисление без указания в документах неудовлетворительных оценок, что давало шансы поступить в гражданские ВУЗы на соответствующий курс. Использовал он и возможность перевода слушателей в другие ВУЗы. Так, под его давлением целая группа рядовых слушателей с курса набора 1957 года была рекомендована для направления в Киевское высшее зенитное ракетное инженерное училище. 
Преподавательский и инженерно-технический состав училища к нашему появлению в его стенах был зрелым педагогическим и научным коллективом с безупречной репутацией и авторитетом в ВВС. По всем показателям и критериям ХВАИВУ опережало ранее и позже созданные высшие инженерные ВУЗы ВВС. 
К сожалению для ВВС и к радости для Ракетных войск стратегического назначения (РВСН), в 1959 году было принято решение о переводе ХВАИВУ в ведение РВСН. "Московские слухи и досужие разговоры" доносили до нас, что здесь, как и при рождении РВСН, сыграл основную роль субъективный фактор. В свое время Главком ВВС открестился от предложения взять ракетные войска под свое крыло и новорожденному виду Вооруженных сил свой щит дали артиллеристы. В отношении ВУЗов стоял выбор передать в РВСН молодое Киевское ВАИВУ или зрелое Харьковское ВАИВУ. Какой бы хозяин отдал лучшее?! Но тогдашний Главком ВВС и начальник киевского училища были свояками (женаты на сестрах) и по-родственному решили этот вопрос. 
В сложившейся ситуации ХВАИВУ под руководством генерал-лейтенанта Хадеева С. П. показало свои неисчерпаемые возможности. В учебном 1959-1960 году коллектив, без преувеличения, начал совершать трудовой подвиг по полной перестройке учебного процесса "прямо на марше" на новые учебные программы и планы, на новую технику, на новое содержание теоретических курсов. Все офицеры и служащие училища показали свою способность переучивания на новые специальности в сжатые, ограниченные временем, сроки. Службы обеспечения училища работали, как часы, без сбоев и задержек. 
Наши преподаватели, известные педагоги и ученые, не подчеркивали своего превосходства, а вели себя с нами, как с коллегами. Нам это придавало уверенности в своих силах и желание стать похожими на них. Но были и редкие исключения из этого правила как с одной, так  и с другой стороны. 
Заканчивался первый курс, оставалось сдать последний экзамен, и воображение уже рисовало летний отпуск, встречу с родными и отдых у моря. Но это был экзамен по электротехнике, который принимал подполковник Егоров П. М. В связи с изменением учебных планов впервые его дисциплину начали давать не со второго курса, а во втором семестре первого. Егоров выступал категорически против такого новаторства, поскольку для обеспечения дисциплины еще не успевали начитать необходимых тем дисциплины математического анализа. Может быть, он был и прав. Но доказать свою правоту он решил оценками слушателей на экзамене. 
Моя очередь тянуть билет и отвечать перед экзаменатором подошла, когда из аудитории на первом этаже корпуса "А" слушатели один за другим выносили пустые зачетки и "неуд", проставленный в ведомости. Я надеялся попасть к Толстикову В. Ф., который вел у нас лабораторные и практические занятия и в какой-то мере нам сочувствовал, но очередность посадила меня за стол перед Егоровым. Он  сидел с каменным лицом и слушал мои пояснения к задаче и ответы на вопросы в билете. Закончив свое выступление, я с надеждой заглянул ему в глаза. Но и там, в их глубине, ничего не увидел. Пауза была недолгой. Он, молча, пододвинул ко мне незаполненную зачетную книжку. Цепляясь за спасительную соломинку, я попросил задать мне дополнительный вопрос. Егоров очень спокойно, без всяких эмоций ответил: «Какой вопрос! Вам электротехнику надо учить с самого начала». 
И после этого поставил "неуд" напротив моей фамилии в экзаменационную ведомость. 
Я был не первым и не последним в этой "электротехнической экзекуции". Средний балл всей нашей учебной группы не смог достичь отметки "3" и замер где-то на "2,9–2,95", установив училищный антирекорд, что и требовалось доказать Егорову. 
Этот результат принес много неприятностей слушателям. Теперь к цветущему под звуки цикад Черному морю, помимо "курортного набора", слушателям, имевшим только одну двойку, приходилось везти конспекты и учебники по электротехнике с призрачной надеждой уделить "трагической дисциплине" время, оторванное от коллективных удовольствий. 
Большая часть "двоечников" сумела в первые дни сентября 1958 года пересдать этот экзамен. А для некоторых, имевших задолженности по другим дисциплинам, это, к сожалению, был последний экзамен в нашем училище... 
Единственным утешением для всех "пострадавших" был слух о том, что и Егорову такой эксперимент не прошел даром... 
На третьем курсе мы жили на улице Правды на втором этаже огромной казармы. Слева у входа в помещение было отведено место для дневального, а рядом – комната для самоподготовки, в которой разрешалось заниматься после общего отбоя. 
В один из рабочих дней поздней осени тесным кружком близких друзей решили после отбоя хоть как-то отметить, или просто обозначить, день рождения. Перелили в графин заготовленное зелье и стали готовить нехитрую закуску, припасенную после ужина из столовой. 
Вдруг раздался негромкий голос дневального: «Товарищ майор! На курсе произведен отбой, лиц  незаконно отсутствующих нет. Восемь слушателей занимаются самоподготовкой». 
Под этот доклад мы успели срочно сунуть в стол закуску, расселись за другие столы, достали конспекты и все необходимое для оформления отчетов по лабораторным работам, изобразили "умный вид", а графин и стаканы (ужас!)  так и остались стоять на "праздничном" столе. 
Дежурный офицер в шинели, перетянутой портупеей, с пистолетом на ремне, вошел в комнату. Мы поприветствовали его, поднявшись со своих мест. Он демократично разрешил нам сесть и продолжить занятия. Но одновременно он проявил к нам понимание и сочувствие, достались нам и нахлынувшие на него воспоминания:  «Да. И нам приходилось много заниматься, не все успевали, ночами сидели...». 
Его интересные воспоминания продолжались минут 10-15. Он согрелся, расстегнул верхний крючок шинели и потянулся к графину, чтобы охладить свой организм. 
Мы замерли... 
Дежурный налил себе почти полный стакан, поднес его ко рту, ноздри его слегка шевельнулись, но он, не глядя на нас, поставил опустошенный стакан на стол и продолжил свои воспоминания. Через очередные 15 минут, разрумянившись, обращаясь подобревшим взглядом к нам, напутствовал:  «Ну, что ж, не буду вам мешать, готовьтесь, учитесь. –  И после паузы, взглянув на старшего, с хитрой улыбкой произнес: – Ну-ка, сержант, налей-ка мне еще полстаканчика». 
Как только за дежурным закрылась дверь, мы бросились к графину, поочередно нюхая его содержимое. Все пахло по-настоящему.
И этот праздник остался нашей общей тайной... 

Окончание  -- в следующем номере.

Наша історія
Військовій операції «Анадир» – 55 років

З жовтня 1962-го по листопад 1963 року над світом нависла реальна загроза ядерної війни через спроби США придушити соціалістичну революцію на Кубі. Але завдячуючи могутності та військовому потенціалу Збройних Сил колишнього СРСР, а також зусиллям політиків і дипломатів, тоді вдалося вирішити протиріччя мирним шляхом і загасити цей складний виток напруги.
На жаль, в 42-тисячному контингенті радянських військ на Кубі були також і втрати – 64 трагічно загиблих за різних обставин.
Інтернаціональний обов'язок у 1962–1963 роках на Кубі виконували і наші земляки-полтавчани  воїни-інтернаціоналісти Макуха В. Я., Дудка В. П., Дегтярь І. П., Коваленко І. І., Король І. К., Удовіченко В. Г., а також  Коломацький М. Л. і Семенець А. І., які вже пішли з життя.
Спогадами про виконання інтернаціонального обов'язку на Кубі поділилися В. Я. Макуха, наводчик 188-го гвардійського полку 42-ї гвардійської дивізії (на знімку – третій ліворуч), І. П. Дегтярь, заряджаючий середнього танка Т-55, та І. К. Король, спеціаліст ракетних військ. Вони розповіли, що транспортування особового складу, бойової техніки і матеріально-технічне забезпечення здійснювалося сухогрузами «Алапаєвськ», «Фізик Курчатов», «Полтава» і танкерами. Перехід проводився в дуже складних умовах, тому що всі перебували в трюмах, де температура часом сягала до 50 градусів. Їли тільки в нічний час. На палубу дозволялося виходити не більше десятьох у цивільному одязі, адже американські літаки постійно проводили розвідку. Усе це відбувалося в умовах високої секретності під виглядом економічної допомоги. А насправді в трюмах переправляли зброю, ракети, .танки, боєприпаси та інше спорядження. Перехід тривав більше 15 діб. На Кубі всі розвантажувальні роботи проводили тільки вночі до 4 години. 
Підготовка позицій, окопів для стартових батарей, укладка бетонних плит, прокладка ліній зв'язку, будівництво сховищ для особового складу проводились в дуже складних умовах: температура до 50 градусів, висока вологість змушували працювати роздягненими, команди змінювалися кожні дві години. Після підготовки позиції відразу маскувалися сітками, щоб не було видно з повітря.
Листування з материком більше півроку не було – режим секретності. І ось 4 грудня 1962 року пошта прибула на сухогрузі, радості не було меж, всі кричали «ура!» майже цілий день. Такої радості я не бачив ніколи, – згадує Василь Якович Макуха. – Цього вечора я прочитав першого листа від мами. У подальшому пошту доставляли літаками . При виведенні військ з Куби наші сухогрузи до нейтральних вод супроводжували американські крейсери і військові літаки, їх було дуже добре видно по світловим приладам. А одного дня невеличкий американський літак двічі пролетів над палубою, але ми вже підійшли до нейтральних вод і подальшого переслідування не було. І першу ніч ми всі спокійно спали, почуваючи себе в безпеці. Коли прибули в порт, нам роздали документи і всі роз'їхалися по домівках».

Після повернення працювали в народному господарстві на різних посадах. За заслуги перед Батьківщиною нагороджені медалями «Захиснику Вітчизни» і «Ветеран праці». Зараз всі ветерани-«кубинці» на заслуженому відпочинку.

Микола ФІСУН, 
голова Гадяцької районної організації УСВА.

Турніри пам’яті героїв

Перші перемоги майбутніх чемпіонів

На Чернігівщині вдесяте відбувся  турнір з міні-футболу серед школярів, присвячений пам'яті Героя України Олега Міхнюка, загиблих в Афганістані, в зоні АТО і Дню захисника України. 
Змагання провели за спільної ініціативи Борзнянського  районного відділення УСВА, відділу у справах молоді та спорту, районної федерації футболу і за підтримки народного депутата України Валерія Давиденка. 
У попередні роки турнір «Шураві» приймали Галайбине, Степанівка, Хороше Озеро, Плиски. Цьогоріч матчі відбулися на полі районного стадіону «Колос». Вітаючи від імені народного обранця учасників змагань, керівник громадської приймальні Валерія Давиденка Микола Галепа побажав хлопцям і дівчатам яскравої гри, впевненості не тільки у власних силах, а й усієї команди, і головне – залишатися суперниками тільки на футбольному полі, а в житті бути готовими прийти на виручку одне одному. 
У турнірі взяли участь 6 сільських команд із Комарівки, Сиволожа, Шаповалівки, Ядут, Високого, Хорошого Озера. Юні футбольні таланти нічим не поступалися в азарті своїм іменитим кумирам, котрі виступають за провідні вітчизняні й зарубіжні клуби. І голи вболівальники  побачили на будь-який смак. 
Старалися й дівчата довести, що футбол – не тільки хлопчача гра. На всіх футболісток чекали солодкі призи.
Переможцем стала збірна Комарівської середньої школи і школи-інтернату, на другому місці – учні Сиволозької школи, на третьому – Шаповалівської. Усім командам від народного депутата України вручено м'ячі, призери отримали медалі, а переможці – красень-кубок. Серед тих, хто вручав нагороди, був і син Героя України Олега Міхнюка – Євген (на знімку).

Валерій МОЛОТОВ,  
голова Борзнянського районного відділення УСВА.

27 років поспіль Уманська міськрайонна Спілка ветеранів Афганістану спільно з ДЮСШ організовує змагання з веслування на байдарках і каное, присвячені пам’яті воїна-«афганця» Олександра Петровича Захаревського. 
Він народився і жив в Умані, випускник школи №11. З 1975 року займався веслуванням в Уманській дитячо-юнацькій спортивній школі. Неодноразово представляв рідне місто на змаганнях різних  рівнів. 20 березня 1985 року Олександр Захаревський загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.       
У церемонії відкриття і нагородження переможців взяли участь  дружина загиблого героя – Людмила Захаревська, голова Черкаської обласної Спілки ветеранів Афганістану та учасників бойових дій Сергій Якимчук, начальник управління соціального захисту центрального апарату УСВА Сергій Козаченко, начальник управління у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації Максим Зеленський, голова Уманської міськрайонної Спілки ветеранів Афганістану Олег Зайченко, заступник Уманського міського голови Жанна Лозінська,
Цього року у змаганнях взяли участь 70 спортсменів з різних міст України. Переможцями у різних видах стали Вадим Ткачук і Роман Українець з Умані, Аліна Чиж з Черкас, Євген Палій зі Сміли, Михайло Назаренко з Черкас, Вікторія Михайленко зі Сміли. Традиційно від Уманської міськрйонної Спілки ветеранів Афганістану кубки «За волю до перемоги» отримали уманчанин Артур Гуляр і  Олександр Васільєв зі Сміли.

Прес-служба Черкаської обласної
Спілки ветеранів Афганістану та учасників бойових дій.


В спортивном манеже ХОО ФСТ «Динамо» состоялся шестой турнир по дзюдо памяти участника боевых действий в Афганистане Владимира Александровича Киселя, награждённого тремя медалями «За отвагу». 
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), областной федерации дзюдо соревновались мальчики и девочки 2006–2007 и 2008–2009 годов рождения. Всего в турнире приняли участие около 200 юных дзюдоистов.
На торжественной церемонии открытия, которую организовали и провели ученики 106-й школы имени В. А. Киселя, выступили заместитель председателя Харьковского областного совета,   руководитель аппарата областной государственной администрации  Анатолий Валерьевич Бабичев, первый заместитель председателя облсовета,  почётный председатель городского Союза ветеранов Афганистана  Виктор  Николаевич Коваленко, председатель городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Александрович Борзов. Выступающие пожелали всем участникам соревнований больших и ярких спортивных побед, говорили о важности турнира в национально-патриотическом воспитании молодёжи. 
Мама Владимира Киселя – Валентина Михайловна поблагодарила организаторов и участников турнира за большую работу, направленную на сохранение памяти о воинах-интернационалистах.
С каждым годом растёт авторитет турнира, увеличивается количество и география его участников.  Все поединки на татами были интересными и захватывающими. 
Во время церемонии награждения победителей и призёров главный судья соревнований – судья международной категории Анатолий Федотович Алексеев, первый тренер по дзюдо В. Киселя, отметил, что несмотря на юный возраст практически все спортсмены продемонстрировали огромную волю к победе и показали прекрасную подготовку. Вице-президент областной федерации дзюдо Руслан Александрович Гуляев, который проводит большую работу по развитию дзюдо на Слобожанщине, сказал, что сегодня имена юных победителей известны тренерам и специалистам, и это резерв отечественного дзюдо, и кто-то из них, проявив трудолюбие и упорство, займёт место в национальной сборной, сможет достичь олимпийских высот. 
Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) продолжает работу, направленную на сохранение и увековечение памяти о боевых товарищах.  Этот турнир интересен и нужен молодёжи, именно на нём свои первые победы одержат те, кем будет гордиться Украина.

Пресс-служба Харьковского 
городского Союза ветеранов Афганистана.

На центральному стадіоні селища Чорнобай на Черкащині відбувся фінал традиційного турніру з міні-футболу на Кубок пам’яті воїна-«афганця» Олександра Татаровського, присвячений воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганістані.
Організатором виступила Чорнобаївська районна спілка ветеранів Афганістану. Спочатку провели  зональні змагання, в яких  взяли участь команди з 25 навчальних закладів І-ІІІ ступенів. Команди Васютинського, Тимченківського, Мельниківського,  Лукашівського НВК,  Староковрайської, Великобурімської, чорнобаївських ЗОШ №1 і гімназії  вибороли  право брати участь у фіналі.
Привітати юних футболістів прийшли голова Черкаської обласної Спілки ветеранів Афганістану та учасників бойових дій Сергій Якимчук, голова Чорнобаївської районної спілки ветеранів Афганістану, голова федерації футболу району Юрій Батурін, заступник голови райдержадміністрації Валентина Стилик, почесний голова асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району» Петро Душейко, селищний голова Алла Мірошниченко,  сільський голова Богодухівки Ірина  Олашин.
Учасники і гості хвилиною мовчання вшанували світлу  пам’ять земляків – Олександра Татаровського з Богодухівки, Анатолія Прітченка і Віталія Дяченка з Ленінського, Володимира Мироненка з Лукашівки, Бориса Гриценка з Малої Бурімки, які загинули смертю хоробрих в Афганістані.
У запеклій боротьбі перемогли учні Чорнобаївської гімназії,  друге місце посіли учні Староковрайської  ЗОШ, третє – у  Великобурімської ЗОШ. Переможцям вручили кубок, призерам – Почесні грамоти і медалі УСВА. 

Юрій БАТУРІН, 
голова Чорнобаївської районної спілки ветеранів Афганістану.

У Херсоні з ініціативи ветеранів Афганістану відбулися змагання з кульової стрільби. 
Найвлучнішими були юніори з комплексної дитячо-спортивної школи, на другому місці – команда облвійськкомату, а на третьому – «афганці». Переможці в особистому і командному заліку нагороджені кубками і дипломами. 
Директор спортивної школи Олег Григорович  Олійник за сприяння в роботі ветеранських організацій, війсково-патріотичне  виховання молоді відзначений Почесною грамотою УСВА.
Прес-служба Херсонської 
обласної організації УСВА.

Память в бронзе, металле и камне
Заради миру на землі

На території Уманського професійного ліцею відкрито оновлену пам’ятну дошку випускнику цього навчального закладу, загиблому воїну-інтернаціоналісту Хамку Василю Васильовичу.
Вшанувати пам’ять воїна прийшли міський голова Олександр Цебрій, голова Уманської міськрайонної Спілки ветеранів Афганістану Олег Зайченко, голова Звенигородської районної Спілки ветеранів Афганістану Олександр Антонюк, рідні загиблого, бойові побратими, викладачі і студенти ліцею.
— Василь Васильович став для нас взірцем вірності присязі та військовому обов’язку. Не кожному під силу здійснити той подвиг, що зробила ця молода людина. Від покоління до покоління має передаватися пам'ять про мужнього воїна, який віддав своє життя заради миру на землі, — зазначив міський голова Олександр Цебрій.
Згадав останню зустріч з героєм у далекому вже 85-му Олександр Антонюк: 
– Ми проходили разом службу. У лютому я демобілізувався, але Василь ще залишався у зоні бойового конфлікту. Додому я привіз добрий спогад про нашого земляка. Василь був душою компанії, це людина, яка словом могла підняти бойовий дух команди і повести за собою в бій. Він був вірний присязі до кінця свого життя. 
— Сьогодні ми вшановуємо світлу пам’ять випускника вашого ліцею, — звернувся до присутніх Олег Зайченко. — Воїн-інтернаціоналіст, старший сержант, заступник командира бойової десантно-штурмової маневрової групи Кіркінського прикордонного загону Василь Хамко був справжнім бійцем, сміливим і відважним, прикладом для своїх підлеглих і товаришів по зброї. Василь потрапив до Афганістану, де війна вже набирала своїх обертів. Юнаки розплачувалися там своїм життям і здоров’ям за так звану братську допомогу іншим народам. Гірка і страшна та правда, до визнання якої потрібно було йти ще не один рік, оплачувати пізнє прозріння молодими життями солдатів… 
Минули роки, і на превеликий жаль, кровопролитна війна розгорнулася на території нашої країни. Тепер поруч з пам’ятною дошкою воїну-інтернаціоналісту висить ще одна: «Курмашев Олексій, 2014 рік. Смерть прийняв за рідну Україну».

Прес-служба Черкаської обласної
Спілки ветеранів Афганістану та учасників бойових дій.

Семеро відважних
Члени Гайсинської  районної Спілки ветеранів війни в Афганістані не зраджують започаткованій традиції – відвідують могили сімох полеглих побратимів-земляків у день їхньої смерті. 
Голова районної Спілки ветеранів війни в Афганістані В. М. Свіріпа разом з членами організації П. І. Стецюком, О. В. Білецьким, О. О. Нестеровим, С. О. Ужвою , рідними на чолі з Кіблицьким сільським головою І. В. Пересуньком відвідали могилу полеглого побратима Олексія Дмитрука із села Мелешкова, який загинув 37 років тому в Афганістані.
На чужині теж 37 років тому загинув ще один боєць – Валерій Гнелиця із села Зятковець. Разом із Зятковецьким сільським головою М. Г. Керанчуком, до речі, теж «афганцем», побували на могилі бойового побратима. 
Вшанували пам'ять ще одного товариша – Анатолія Ковальчука із села Харпачки разом із мамою – Марією Павлівною та Миколою Керанчуком, який, до речі, призивався разом з Анатолієм, проте служив у іншій частині, та з Харпацьким сільським головою Олександром Григоровичем Демчуком. 
До могил полеглих земляків поклали хліб, квіти, запалили свічки й вшанували їхню пам'ять хвилиною мовчання. Ветерани відвідали місцеві школи, на фасаді яких встановлено меморіальні дошки загиблим «афганцям».  
Марія Ковтун, 
Володимир Свіріпа, 
голова районної Спілки 
ветеранів війни в Афганістані.

Воїнам-землякам
     У Вапнярці Томашпільського району Вінницької області урочисто відкрито пам'ятний знак "Воїнам Афганістану – воїнам-інтернаціоналістам".
     За ініціативи Томашпільської районної Спілки ветеранів війни в Афганістані і заступника голови Євгена Тітаренка було розроблено проект, вибрано місце для пам'ятника.
      На церемонії відкриття були присутні мама загиблого воїна-«афганця» Раїса Олексіївна Кадук, ветеран Другої світової війни, голова ради ветеранів Великої Вітчизняної війни Василь Юстимович Пірожок, голова Вапнярської об’єднаної територіальної громади Олександр Петрович Горенюк, голова Томашпільської об’єднаної територіальної громади Валерій Федорович Німеровський, голова Томашпільської районної Спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів) Володимир Голотенко, учасник бойових дій в зоні АТО підполковник Сергій Чижевський, заступник голови Томашпільської районної Спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів) Євген Тітаренко, староста села Колоденка Степан Сідлецький, ветерани війни в Афганістані, школярі, жителі селища.
Пам'ятник  воїнам-інтернаціоналістам у Вапнярці — ще один знак шани землякам, які героїчно загинули в Афганістані.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані.


Передплата-2018

Побратиме, це наша з тобою газета!
Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса» продовжує передплату на 2018 рік на періодичні видання. 
Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. 
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
         Наш індекс – 30224.
         Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки складає: 
     – на місяць – 5, 87 грн., 
     – на три місяці – 16, 21 грн., 
     – на шість місяців – 28, 82 грн.,
     – на рік – 55, 04 грн.
Передплатна кампанія на 2018 рік на вітчизняні видання проводиться за Каталогами у наступні терміни:
     – на видання загальнодержавної сфери розповсюдження – до 16 грудня  2017 року;
     – на місцеві видання (обласні, міські, районні) – в строки, визначені згідно з укладеними з видавництвами (редакціями) договорами;
     – з поточних місяців 2018 року в обласних центрах і місті Києві – до 15 числа, а в інших населених пунктах – до 10 числа включно кожного місяця, що передує передплатному.
Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.
Шановні передплатники! Зверніть увагу на вартість річної передплати на газету «Третій тост» – 55, 04 грн.  У №17-18 ціну було вказано неправильно. 


Благородна справа

У селі Щитинська Воля Ратнівського району Волинської області районна організація УСВА увічнила пам'ять побратима, учасника бойових дій в Афганістані Миколи Івановича  Сільчука.
Уродженець цього села пройшов горнило Афганської війни у складі повітряно-десантних військ. Неодноразово батьки солдата отримували подяки від керівництва батальйону за його відмінну службу.
Після повернення додому з гарячого Афганістану на нього чекав ще один виклик долі – ліквідація аварії на Чорнобильській атомній  електростанції. Такі випробування значно підірвали здоров’я Миколи, й згодом про спокійне безтурботне життя він і не мріяв: відмовили ноги, життя втрачало барви. На прохання бойового побратима члени спілки купили телевізор, інвалідний візок, щоб хоч якось полегшити тяжку буденність Миколи. Серце ветерана перестало битися 2013 року… 
Нещодавно воїни-«афганці» встановили пам’ятник на могилі бойового побратима. Велика вдячність за допомогу в купівлі й встановленні пам’ятника голові Волинської обласної організації УСВА Г. Г. Павловичу, бізнесменам села Піски-Річицькі, підприємцям селища Ратне С. І. Лесику, Г. А. Кручок, учаснику бойових дій в Афганістані Анатолію Пікуну, учаснику бойових дій в Єгипті Миколі Магдисюку та його дружині Галині Миколаївні, які нас радо зустріли й всіляко допомагали.
Знаковим цей день став для бойових побратимів Миколи Магдисюка і Адама Юхимчука, які після проходження служби в Єгипті зустрілися вперше за 47 років.
Щира подяка  усім, хто залишився небайдужим до цієї благородної справи.

Сергій ФІЛІПЧУК,
голова Ратнівської районної організації УСВА.

Сыновьям эстонской земли

В городе Нарва в Эстонии летом начато строительство памятника воинам, погибшим во время афганских военных кампаний. Проект финансируется добровольными пожертвованиями.
Инициатором выступил Союз ветеранов боевых действий и военной службы «Бастион», насчитывающий более девяноста человек. Как заявил один из руководителей союза, Борис Абрамов, памятник планируют открыть в октябре.
Целью установки памятника Борис Абрамов назвал необходимость помнить историю, горе, которое приносит война. Он призвал правительство придать статус ветеранов более чем 1200 эстонцам, воевавшим в Афганистане в советский период.
Мемориал возводят по проекту эстонского скульптора Айвара Симсона. На постаменте из чёрного гранита – две гильзы, символизирующие две военные кампании Эстонии в Афганистане, и на трёх языках (эстонском, русском и английском) написано: «Сыновьям эстонской земли, погибшим на афганской войне». Вокруг размещены плиты с названиями местностей, где родились погибшие в Афганистане эстонцы.
Скульптор сам участвовал в боевых действиях в Афганистане. В 1979–1989 г.г. там погибли 36 эстонских военнослужащих. За время миссии МССБ в 2001–2014 г.г. в Афганистане погибли ещё 11 воинов.
Пресс-служба УСВА.

 

 


       "ТРЕТІЙ ТОСТ" №17-18 (593-594), ВЕРЕСЕНЬ 2017 РІК

 

Ветераны отметили День Независимости Украины

Киевские ветераны войны, труда и вооруженных сил, участники боевых действий в зарубежных государствах торжественно отметили 26-ю годовщину Независимости Украины. 
Ветераны возложили цветы к Могиле Неизвестного солдата в Парке Славы, к  памятникам партизанским командирам С. А. Ковпаку и А. Ф. Федорову, почтили память всех защитников Отечества.
В столичном Дворце ветеранов представители ветеранских организаций поделились воспоминаниями о своем участии в Великой Отечественной войне, в боевых действиях на Кубе, во Вьетнаме и Афганистане, в боевых походах подводников, говорили о трудовом героизме женщин и детей в военное время.
В торжественном мероприятии, организованном Радой Организации ветеранов Украины, приняли участие представители Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов). 
Ветераны высказали сожаление, что в очередной раз представители организаций участников АТО проигнорировали приглашение участвовать в такой познавательной встрече. Однако надежда на взаимопонимание сохраняется.
Пресс-служба УСВА.


22 вересня – День партизанської слави
  
Дорогі ветерани Другої світової війни! 

   Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас і ваші родини з державним святом – Днем партизанської слави! 
   Партизансько-підпільний рух в Україні у роки Великої  Вітчизняної війни 
 (Другої світової) став важливим військовим і політичним чинником у тилу найнебезпечнішого ворога, і за рівнем своєї могутності й значення був визнаний другим фронтом. Він відіграв важливу роль у звільненні українських земель від фашистської окупації.
   Подвиг партизанів, підпільників відомий далеко за межами України. Багатотисячні партизанські загони і з’єднання під керівництвом видатних командирів С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова, Я. Мельника, М. Шукаєва, П. Вершигори та інших наводили жах на фашистських загарбників, вселяючи впевненість у тому, що наш народ перемогти неможливо.
   Ми, воїни-інтернаціоналісти, завжди пишалися вашим яскравим подвигом і вашою життєвою позицією, завжди брали з вас приклад і з честю виконували усі накази Батьківщини. Ми і надалі відверто відстоюватимемо історичну правду про героїчні подвиги наших шановних ветеранів-фронтовиків.
   Бажаємо колишнім партизанам, підпільникам, усім ветеранам Другої світової війни, вашим родинам і близьким міцного здоров’я, довголіття, щастя, благополуччя, оптимізму, а головне – миру і злагоди в нашій державі!
   Вічна пам’ять усім, хто віддав своє життя в тій жорстокій війні! 
  
  Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

Загинули за Батьківщину 

У Миронівському районі на Київщині при дорозі Тулинці – Грушів, на місці висадки у вересні 1943 року масового авіадесанту  відкрито пам’ятник воїнам – повітряним десантникам.
У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року в цьому районі було висаджено основні сили десанту 3-ї та 5-ї повітряно-десантних бригад для підтримки бійців на Букринському плацдармі. Майже половина бійців-десантників загинула в перші ж дні, потрапивши під сильний вогонь великого угрупування противника. У ході жорстоких боїв лише третина десанту з’єдналася неподалік Черкас з регулярними частинами наших військ і продовжила визволення Правобережної України.
– Це була всенародна будова, – розповідає І. С. Савченко, колишній десантник і будівельник. – Пам’ятник створено зусиллями багатьох небайдужих людей за кошти районного бюджету, Тулинської сільської ради, агропромислових підприємств і фермерських господарств, жителів району.
Одинадцятиметровий пам’ятний знак – споруда, обвалована курганом і увінчана металевим куполом парашута. До нього прикріплено 28 строп, частина з яких ніби обгоріла ще до приземлення. 25 латунних гільз на них світяться червоним кольором у нічний час. По куполу – напис: «Вічна слава воїнам-десантни¬кам, які загинули за Батьківщину». Разом з основною опорою здалеку цей напис нагадує хрест. Під куполом підвішено п’ять 45-міліметрових латунних гільз, які, б’ючись на вітрі одна об одну, ніби створюють дзвін по загиблих воїнах.
В урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника взяли участь голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, працівники центрального апарату УСВА Сергій Козаченко, Володимир Савченко, голова Миронівської райради Валентина Усик, голови міської і районної рад ветеранів Єлизавета Миздренко і Любов Тенетко, воїни-«афганці» Микола Дереча, Віктор Дудка, місцеві жителі.
Микола ГУДЗЕНКО.

Народна дипломатія

«Безвіз» у дії

       У відповідності з бюджетною Програмою відвідування меморіалів і військових поховань делегація ветеранів війни України, чверть складу якої – ветерани війни в Афганістані, відвідала Республіку Білорусь і Латвійську Республіку. 
        У столицях держав делегація поклала вінки зі стрічками кольорів Державного прапора і квіти до пам’ятників воїнам-переможцям у Другій світовій війні, жертвам війни у білоруському селищі Хатинь і концтаборі Саласпілс на території Латвії. Вінок пам’яті від України було встановлено у Мінську на Меморіалі білоруським воїнам, які загинули в Афганістані. 
       Зустрічав делегацію у Ризі представник УСВА в Латвійській Республіці, учасник бойових дій в Афганістані Валентин Герасименко. Відбулася дружня зустріч у Посольстві України в Латвійській Республіці, яке очолює Тимчасовий Повірений у справах України в цій країні Аліса Подоляк.
        Ветерани України сфотографувалися біля пам’ятника Т. Г. Шевченку, який встановлено у міському парку біля посольства (на знімку).
        Під час поїздки відбулося обговорення ветеранами низки гострих питань з військової історії України, зокрема йшлося про масштаби трагедії у білоруському селищі Хатинь і українському населеному пункті Корюківці Чернігівської області у лютому-березні 1943 року, в якому за дві доби було знищено близько 7000 мирних мешканців, розглядався стан меморіалів у цих населених пунктах. 
       Завдання і план роботи делегації було здійснено у повному обсязі завдяки професійній організаційній роботі керівника делегації, начальника відділу Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції В. М. Мороза. При підбитті підсумків роботи делегації всі її члени одностайно висловили подяку Держслужбі й порушили клопотання щодо заохочення В. М. Мороза.
        Крім виконання традиційних для України ритуалів пам’яті і пошани загиблим воїнам і жертвам війни, проведена програма сприяє підвищенню авторитету та іміджу України в європейській спільноті. 
       Необхідно зазначити, що це була перша делегація України, яка скористалася введенням безвізового режиму з державами ЄС і новими вимогами документування членів делегації.
  
Прес-служба УСВА.

На захисті прав ветеранів

     У різних країнах світу працюють міністерства у справах ветеранів або державні структури, в центральних виконавчих органах яких є окремий орган, до відання якого входять питання пенсійного і соціального забезпечення ветеранів, інвалідів і членів їхніх сімей. 

МІНІСТЕРСТВО У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ США
     Міністерство у справах ветеранів США (United States Department of Veterans Affairs, сайт va.gov) – державний орган виконавчої влади, який спільно з Міністерством оборони і Міністерством охорони здоров'я та соціального забезпечення США здійснює діяльність у сфері соціального забезпечення і захисту ветеранів військової служби, членів їхніх родин та осіб, що перебувають на їхньому утриманні (у тому числі загиблих військовослужбовців). З 30 липня 2014 року міністерство очолює Роб Макдональд.
     Міністерство є правонаступником Адміністрації з питань ветеранів США, яка була утворена 21 липня 1930 року як окремий державний орган на виконання Виконавчого наказу Президента США №5398 (President by Executive Order 5398).
     Це друге за величиною федеральне міністерство після Міністерства оборони США з чисельністю персоналу 312 тис. 841 державних службовців і працівників (станом на 2013 рік).
     До компетенції міністерства входить:
     -    оформлення іпотечних кредитів;
     -    страхування життя;
     -    призначення пенсій;
     -    надання допомоги і пільг (включаючи випадки виплати при втраті працездатності, втрати годувальника, медичні пільги і виплати на поховання) для ветеранів збройних сил США і членів їхніх сімей.
     Нині міністерство реалізує понад 100 федеральних і відомчих програм за наступними напрямами:
     -    соціальна реабілітація інвалідів;
     -    забезпечення житлом і скорочення кількості бездомних ветеранів;
     -    сприяння у працевлаштуванні колишніх військовослужбовців;
     -    увічнення пам'яті ветеранів;
     -    різнопланова підтримка ветеранів і членів їхніх сімей з метою їх адаптації в суспільстві після завершення військової служби.
     Міністерство на регулярній основі звітує перед профільними комітетами Конгресу США (у справах збройних сил та у справах ветеранів Сенату і Палати представників) за свою діяльність, включаючи витрачання виділених з федерального бюджету коштів. У 2015 фінансовому році бюджет становив 164 млрд доларів, у 2016 – асигнування на його діяльність затверджені Конгресом в обсязі 167,5 млрд, на 2017 р. було заплановано 182,3 млрд  доларів.
     До відання міністерства належать:
     -    153 госпітальні установи,
     -    895 поліклінік і амбулаторій,
     -    125 цвинтарів,
      а також інші федеральні земельні ділянки та об'єкти нерухомості.
     Склад
     Міністерство має три основні підрозділи (адміністрації), кожен з яких очолює заступник міністра:
     -    адміністрація з питань медичного забезпечення (Veterans Health Administration)';
     -    адміністрація з питань пільг і привілеїв (Veterans Benefits Administration)';
     -    національна адміністрація у похоронних справах і з питань утримання місць поховання ветеранів військової служби (National Cemetery Administration).
     Структура
     У структурі міністерства діють апарати заступників і помічників міністра з питань:
-    фінансів і планування;
-    інформаційних ресурсів і менеджменту;
-    кадрової політики та адміністративних питань;
-    зв'язків з ветеранами;
-    координації соціальних програм, закупівель і споруджень;
-    зв'язків з Конгресом і громадськістю,
а також низка інших адміністративних підрозділів (офісів), які сприяють вирішенню питань забезпечення ветеранів військової служби, у тому числі:
-    генеральна інспекція;
-    бюджетно-фінансова служба;
-    матеріально-технічний та логістичний;
-    у зв'язках з бізнесовими структурами;
-    з юридичних питань;
-    розгляду скарг і заяв;
-    безпеки й захисту тощо.
     До складу Центрального апарату міністерства входить близько 1,5% від загальної кількості співробітників відомства, водночас інші співробітники працюють у регіональних органах, які існують у кожному штаті країни. Центральний апарат міністерства розташований у Вашингтоні.
     За офіційними даними, послугами міністерства користуються або мають право користуватися близько 25 млн ветеранів військової служби, середній вік яких становить 60 років, а також більш як 30 млн членів їхніх родин і утриманців.
     Функції 
     Основна функція Міністерства у справах ветеранів – підтримка ветеранів шляхом надання певних пільг і соціальних програм. Одним із пріоритетів діяльності є запобігання бездомності ветеранів. Міністерство з цих питань взаємодіє з Міжвідомчою радою США з питань безпритульності.
    У рамках своїх повноважень міністерство веде базу даних громадян США, які проходили військову службу в збройних силах держави у воєнний час або  брали участь у збройних конфліктах, включаючи ветеранів, які проживають поза межами США.
     Ветерани збройних сил, які проходили дійсну військову службу тільки в мирний час, мають також право на отримання окремих пільг і привілеїв, які надаються учасникам воєн і збройних конфліктів. Відповідно до чинного законодавства США ветеранам військової служби надаються наступні пільги:
  – виплата допомоги за інвалідністю;
 -   реалізація програми професійної реабілітації;
-    надання допомоги в одержанні освіти;
-    психотерапевтична допомога ветеранам війни у В'єтнамі;
-    надання допомоги при працевлаштуванні;
-    виплата допомоги з безробіття;
-    здійснення на пільгових умовах медичного обслуговування;
-    страхування життя;
-    надання позичок на будівництво житла;
-    організація поховань;
-    інші послуги.
     Види матеріального забезпечення затверджуються Конгресом США. У федеральному бюджеті 2013 року на фінансування діяльності міністерства і належних відомству програм було виділено приблизно 78.4 млрд доларів США, з яких до 95% коштів було спрямовано на прямі виплати ветеранам військової служби й забезпечення їхніх пільг і привілеїв. Крім цього, відповідно до затвердженого Конгресом США на початку 2009 року Плану Адміністрації Президента США Б. Обами «Щодо стимулювання американської економіки і виведення її з рецесії» на фінансування програм у рамках діяльності міністерства (утримання та оновлення медичних закладів, національних цвинтарів тощо) було виділено приблизно 1,5 млрд доларів США. У 2010 році на програми соціального забезпечення й захисту ветеранів військової служби було витрачено 112 млрд доларів США (на 15% більше, ніж у 2009 році).
     Досвід США із соціального забезпечення учасників бойових дій
     Відповідно до законодавства США (окрім Конституції США, як основного закону) загальні положення про соціально-правовий статус військовослужбовців ЗС США викладені у частині 2 "Особовий склад" (Personnel) підзаголовку А "Загальне військове право" (General Military Law) заголовку 10 "Збройні сили" (Armed Forces) Кодексу законів США.
     Законодавство закріплює роль і місце збройних сил у суспільстві та соціально-правове становище окремих категорій військовослужбовців, включаючи право на медичне забезпечення та охорону здоров'я (медичне забезпечення для військовослужбовців і членів їхніх сімей (частково) безкоштовне), право на відшкодування шкоди, заподіяної військовослужбовцю або його власності при виконанні ним службових обов'язків, право на пенсійне забезпечення (після проходження 20 років служби в регулярних збройних силах або у разі звільнення по інвалідності).
     Варто відзначити, що окремого закону, який визначає соціально-правовий захист військовослужбовців на зразок Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в США немає. Військові закони, прийняті Конгресом, містять лише загальні положення з питань військового будівництва, які потім деталізуються актами Президента і органів військового управління. Президент видає настанови, положення, виконавчі накази, директиви, які мають таку ж обов'язкову силу, як акти Конгресу. Крім цього, найбільш детально соціально-правовий статус військовослужбовців ЗС США регулюється статутами, настановами, положеннями та іншими нормативно-правовими актами. У цілому, весь комплекс таких актів, поряд із загальними засадами і принципами, визначає соціально-правове становище особового складу збройних сил США.
     Відповідно до законодавства американські громадяни, які прослужили на дійсній військовій службі не менше терміну, встановленого для курсу підготовки новобранця (180 і більше днів) і звільнені не з причини негідної поведінки, підпадають під категорію "ветеран" і отримують право на користування певними пільгами. Для звільнених по інвалідності мінімальні терміни служби не встановлюються.
     Потрібно відзначити, що в силу великої кількості правових норм, які регламентують соціально-правовий захист ветеранів ЗС США, на Міністерство у справах ветеранів покладено завдання інформування ветеранів ЗС США (проведення роз'яснювальної роботи) про їхні права і привілеї. З цією метою міністерством розроблено веб-сайт http://www.militarybenefits.com/, через який здійснюється інформування ветеранів про їхні права і привілеї, а також державні програми, які пропонуються для військовослужбовців з метою їх соціально-психологічної професійної адаптації у цивільному житті.
     Система адаптації військовослужбовців до цивільного життя бере свій початок з часів Другої світової війни, з 1944 року. Тоді було прийнято закон про реорганізацію ЗС, у відповідності до якого військовослужбовцям при звільненні пропонується здобути освіту на рівні коледжу та отримувати допомогу протягом одного року після звільнення.
     Основними видами пільг є компенсації ветеранам, пенсії, пільги для сімей загиблих, допомога в освіті та зайнятості, гарантії позички на житло і  покриття страхування життя. Крім цього, в кожному виді ЗС США функціонує Офіс з питань освіти, через який реалізується право військовослужбовця на перепідготовку. 
      Водночас у ЗС існує Перехідна програма допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі збройних сил. Ця програма спрямована на надання допомоги в пошуку роботи і пов'язані з цим послуги. Військовослужбовці можуть скористатися такою програмою протягом 10 років після звільнення зі служби. Програма існує для всіх категорій військовослужбовців незалежно від типу підписаного ними контракту.
     Крім Міністерства у справах ветеранів до роботи в рамках програми залучаються Міністерство національної безпеки і Міністерство праці та інші урядові структури. Цими відомствами організовуються семінари, які проводять фахівці Державної служби зайнятості, Служби підтримки військових сімей департаменту праці й штатні співробітники Центру ветеранів з питань зайнятості та працевлаштування. До програм семінарів включаються відомості про пільгові програми й способи подачі документів для участі в них, оцінка особистих якостей їх учасників, дослідження кар'єри, стратегія для ефективного пошуку роботи, інтерв'ю, розгляд пропозицій роботи, психологічна підтримка.
     Важливу роль також відіграють професійно-технічні освітні консультації, метою яких є допомога військовослужбовцю вибрати напрям перепідготовки. Така допомога може включати тестування здібностей, професійні дослідження, вибір правильного типу навчальної програми для подальшого навчання і вибір освітніх і навчальних засобів, якими може скористатися військовослужбовець. 
      Існує кілька типів програм сприяння військовослужбовцям у залежності від причини звільнення і тривалості служби. Крім цього, є спеціальні програми для військовослужбовців, які втратили працездатність.
     У США існує велика кількість програм, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію  військовослужбовців, які брали участь у бойових діях і завершили службу в ЗС. Згідно з дослідженням, проведеним американським аналітичним центром "Корпорація RAND", із початком війн в Іраку та Афганістані потреба в кількості фахівців з надання психологічної підтримки військовослужбовцям різко зросла. З цією метою Міністерство у справах ветеранів починаючи з 2001 року майже вдвічі збільшило бюджет, кошти якого було спрямовано на подолання цієї проблеми. 
      Крім цього, Міноборони США і Міністерство у справах ветеранів проводять роботу зі створення мережі реабілітаційних центрів, де надається допомога ветеранам ЗС Сполучених Штатів, які постраждали від посттравматичного синдрому та інших психічних захворювань, пов'язаних із перебуванням у зонах бойових дій.

Міністерство у справах ветеранів Республіки Хорватія

     До компетенції міністерства, яке має таку назву з 23 грудня 2011 року, входять питання, пов'язані з правовим статусом і реалізацією державних гарантій щодо таких категорій громадян:
     – інвалідів війни, які набули інвалідність під час війни за незалежність Хорватії та в мирний час;
     – демобілізованих військовослужбовців і членів їхніх сімей;
     – загиблих, полонених і зниклих безвісти під час війни за незалежність Хорватії військовослужбовців;
     – учасників й інвалідів Другої світової війни та їхніх сімей;
     – членів сімей осіб, які загинули при виконанні обов'язкової військової служби з 15 травня 1945 року до 17 серпня 1990 року.
      Міністерство здійснює заходи, спрямовані на:
     -    роз'яснення значення війни за незалежність Хорватії;
    -    забезпечення вшанування ветеранів – учасників війни та її жертв;
      – поліпшення якості життя, підвищення рівня освіти і конкурентоспроможності ветеранів війни і членів їхніх сімей;
     -    ознайомлення широкого загалу з усіма значущими подіями і місцями війни.
      Міністерство також забезпечує пошук зниклих безвісти під час війни осіб, організацію ексгумації масових і окремих поховань на території Хорватії, збір і обробку даних за результатами ексгумації з метою ідентифікації останків жертв і їх поховання, збереження пам'яті про жертв Другої світової війни у післявоєнний період.
     Структура
     Міністерство складається з чотирьох управлінь:
     – управління у справах ветеранів війни опікується ветеранами, які брали участь у війні за незалежність країни; займається питаннями, пов'язаними з правами ветеранів, станом їх здоров'я; організацією гарячих ліній для телефонних дзвінків ветеранів, стипендій для їхніх дітей;
     – управління солідарності поколінь опікується громадянами, яким більше 65 років;
     – управління у справах сім'ї складається з відділів – у справах сім'ї, у справах дітей і молоді, у справах людей з обмеженими можливостями;
     – управління у справах полонених і зниклих безвісти здійснює пошук ув'язнених і зниклих безвісти на війні за батьківщину, а також ексгумацію та ідентифікацію останків жертв війни.
МІНІСТЕРСТВО У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ КАНАДИ
     Структура:
-    Департамент у справах ветеранів, який підпорядкований міністру у справах ветеранів;
-    Апеляційна рада, яка підпорядкована Парламенту через міністра у справах ветеранів;
-    Управління омбудсмена у справах ветеранів, який підпорядкований Парламенту через міністра у справах ветеранів.
     Функції:
     Реалізація державних програм, передбачених для ветеранів у сферах:
-    призначення пенсій по інвалідності;
-    надання консультацій у випадку відмови у призначенні пенсії;
-    надання психологічної допомоги;
-    надання фінансової підтримки;
-    надання реабілітаційних послуг;
-    запобігання бездомності;
-    охорона здоров'я;
-    інформування;
-    поховання та ін.
     5 квітня 2016 року за ініціативи міністра у справах ветеранів було створено шість міністерських консультативних груп для вирішення питань, які мають важливе значення для ветеранів та їхніх сімей.
      Завдання кожної з груп полягає у вирішенні одного з таких питань:
-    загальна політика;
-    якість обслуговування;
-    психічне здоров'я;
-    сім'я;
-    догляд і підтримка;
-    поминання.
МІНІСТЕРСТВО У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ АВСТРАЛІЇ
     Створене у 1976 році. Має статус федерального міністерства. У віданні міністерства перебувають:
    -    військовий меморіал Австралії;
    -    комісія з військової реабілітації та компенсації;
      –  Управління австралійських військових поховань (утримання військових кладовищ, дільниць, окремих могил, повоєнних місць святкування і меморіалів бойових подвигів; управління великими проектами за кордоном; надання науково-дослідних послуг з пам'ятної інформації; видача дозволу на використання відповідного знаку обслуговування);
    -    комісія по репатріації;
    -    адміністрація медичної репатріації;
    -    огляд порядку надання послуг;
     -    рада фахівців медичної експертизи;
     -    рада догляду за ветеранами;
     -    консультативна служба ветеранів  війни у В’єтнамі.
МІНІСТЕРСТВО У СПРАВАХ ПАТРІОТІВ І ВЕТЕРАНІВ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ
     Було утворене у 1961 році як Національне агентство у справах ветеранів.
     Питання роботи міністерства:

-    підтримка та охорона здоров'я ветеранів;
-    виплата допомоги і визнання національних заслуг;
-    Національне кладовище.
     Стратегічні цілі:
     – створення належної підтримки  й компенсацій для патріотів і ветеранів;
    – забезпечення благополуччя патріотів і ветеранів;
   – сприяння розвитку духу патріотизму для розвитку країни;
    – активне інтегрування ветеранів у суспільство.
     Методи виконання:
   - створення належної системи оплати праці;
   - створення відповідної системи реєстрації;
   - створення справедливої і належної системи компенсацій;
   - створення іміджу організації, яка сприяє національній єдності;
   - забезпечення високої якості охорони здоров'я;
    - надання належних послуг соціального захисту; 
   – фінансове забезпечення патріотів і ветеранів, підвищення їх потенціалу для самозабезпечення;
    - покращання управління для забезпечення більшої фінансової спроможності патріотів і ветеранів;
    - сприяння духу незалежності як поштовху для розвитку країни;
    - створення зрілого суспільства, яке поважає патріотів і ветеранів;
    - використання меморіальних об'єктів задля розвитку та виховання духу патріотизму;
    - зміцнення державної інфраструктури для надання допомоги ветеранам;
    - проведення професійної підготовки, тренінгів для ветеранів, для покращання роботи або бізнес-стартапів;
    - підвищення благополуччя ветеранів війни, військовослужбовців-жінок і звільнених ветеранів;
    -  зміцнення міжнародного співробітництва у справах ветеранів.


     Діяльність міністерства поширюється на:
     – тих, хто виборював незалежність Кореї як на території країни, так і поза її межами з 1895 року, й тих, хто виборював незалежність від японської окупації 1945 року;
     – військовослужбовців і поліцейських, вбитих або поранених у боях до 31 грудня 1959 року;
     – військовослужбовців і поліцейських, які загинули (в тому числі померли від захворювань, пов'язаних зі службою) або зазнали травму під час службових обов'язків або під час навчань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків;
     – тих, хто загинув або зазнав поранення під час революції 19 квітня 1960 року «Демократичний рух студентів»;
     – національних і місцевих державних службовців, які померли або отримали інвалідність під час виконання  службових обов'язків;
     – військових, які воювали у В'єтнамі; тих, які служать на південному кордоні й тих, хто страждає від різних захворювань через вплив «Агент Оранж»;
     – солдатів і офіцерів поліції, які брали участь у корейській війні та були звільнені в запас;
     – мобілізованих для участі у війні у В'єтнамі міністром оборони або начальником національної поліції;
    – військовослужбовців, які потрапили під скорочення після завершення військової служби під час війни у В'єтнамі, як це визначено в законі про військову службу або законі про військовослужбовців;
    – тих, хто брав участь у спеціальній місії або отримав відповідну підготовку для участі в місії, та тих, хто були вбиті, поранені або вважаються зниклими безвісти у період проведення місій або операцій;
    – подружжя, дітей та батьків, які вважаються членами сімей загиблих.
     Пільги, що надаються
     Фінансові пільги надаються для забезпечення засобів для існування особам за заслуги перед державою або сім'ям загиблих та їх утриманцям. Допомога складається з ветеранської пенсії і допомоги, а сума відповідає матеріальному рівню отримувача та його заслугам.
     Медична допомога
     Міністерство забезпечує лікування ветеранів у відповідних лікарнях, оперативно надає інвалідам сучасні інвалідні крісла і протези з метою підвищення їх мобільності та якості життя.
     Підтримка освіти
     Міністерство забезпечує освітню підтримку ветеранам за їхні заслуги перед батьківщиною, їхнім подружжям і дітям, які навчаються у первинних, вторинних і третинних школах. Допомога надається у формі навчання, посібників і стипендій.
     Допомога у працевлаштуванні
     Надається допомога у працевлаштуванні активістів руху за незалежність, ветеранів-інвалідів та їхніх сімей для забезпечення їхнього матеріального становища.
     Кредитні переваги
     Пільгові кредити поширюються на патріотів незалежного руху, інвалідів- військовослужбовців і співробітників поліції, ветеранів і сімей загиблих з метою забезпечення їх житлом.
     Поховання і меморіальні переваги
     Осіб, які зробили великий внесок у боротьбу за незалежність держави та її розбудову хоронять на національних кладовищах.
     Допомога ветеранам
     Надаються кредити, сприяння в отриманні освіти й медична допомога ветеранам, які були демобілізовані після більш як п’ятирічної служби без будь-яких травм або захворювань з метою їх адаптації.

Передплата-2018

Побратиме, це наша з тобою газета!
Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса» повідомляє, що з 7 вересня стартувала передплата на 2018 рік на періодичні видання. 
Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. 
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
Наш індекс – 30224.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки складає: 
     – на місяць – 5, 87 грн., 
     – на три місяці – 16, 21 грн., 
     – на шість місяців – 28, 82 грн.,
     – на рік – 55, 04 грн.

Передплатна кампанія на 2018 рік на вітчизняні видання проводиться за передплатними Каталогами у наступні терміни:
     – на видання загальнодержавної сфери розповсюдження до 16 грудня  2017 року;
     – на місцеві видання (обласні, міські, районні) в строки, визначені згідно з укладеними з видавництвами (редакціями) договорами;
     – з поточних місяців 2018 року в обласних центрах і місті Києві до 15 числа, а інших населених пунктах до 10 числа включно кожного місяця, що передує передплатному.
Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.

Воїни-«афганці» –  української армії

Спецавтомобіль від тернополян

         У Тернополі біля меморіального комплексу полеглим в Афганістані воїнам освячено спецавтомобіль для нашої армії. 
Тернопільська обласна організація УСВА звернулася до української громади Королівства Великобританії про необхідність придбання спеціального автомобіля з термоустановкою для підрозділу цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України «Евакуація-200». Нещодавно «Мерседес» був доставлений у Тернопіль нашим земляком Олександром Салієм, який організував збір коштів для його придбання. 
У присутності ветеранів-«афганців», волонтерів, учасників АТО, громадськості й представників влади настоятель Свято-Троїцького духовного центру імені Д. Галицького отець Анатолій Зінкевич освятив автомобіль і відправив панахиду за загиблими воїнами.
Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий подякував українській громаді Великобританії за зібрані кошти для придбання автомобіля, вкрай необхідного для перевезення тіл загиблих і померлих воїнів, і завірив, що в короткі терміни після завершення процедури розмитнення цей автомобіль буде доставлений в зону АТО разом з продуктами харчування, які зараз збирають ветерани.
Слід відзначити, що саме воїни-«афганці» активно співпрацюють з підрозділом цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України «Евакуація-200» й допомагають проводити пошукові роботи.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглих воїнів і поклали квіти до меморіального комплексу загиблим на Афганській війні.


Василь КОГУТ, 
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.

В організаціях УСВА
Четверть века с нами в строю
В сложной обстановке в регионе Станично-Луганская районная организация УСВА (Луганская область) отметила свое 25-летие.
Ветеранов Афганской войны приветствовали первый заместитель председателя Станично-Луганской районной государственной администрации Сергей Исаев, управляющий делами исполнительного аппарата районного совета Игорь Бурмистров, заместитель Станично-Луганского поселкового головы Владимир Макеев, руководитель группы военно-гражданского сотрудничества полковник Иван Аблазов, председатель районной организации ветеранов Григорий Атанов, представители общественных организаций, трудовых коллективов и жители Станицы Луганской.
Руководители района поздравили ветеранов с юбилеем, поблагодарили за мужество, стойкость, активную жизненную позицию, выразили уверенность, что и в дальнейшем сохранится конструктивное сотрудничество авторитетной общественной организации с органами власти, вручили активистам грамоты и ценные подарки.
Руководитель группы военно-гражданского сотрудничества полковник Иван Аблазов вручил организации и ее председателю книгу «Дипломаты и полководцы» серии «Афганская арена», авторы которой – заместитель председателя УСВА Валерий Аблазов и его сыновья Константин и Иван Аблазовы.
По поручению председателя УСВА Сергея Червонопиского  бессменный председатель районной организации Лидия Соколова вручила активистам медали и грамоты УСВА.
После торжественной части участники встречи прошли в сквер Славы, где возложили цветы к памятному знаку воинам-интернационалистам и минутой молчания почтили память погибших и умерших после войны.
По материалам газеты «Время» Станично-Луганского районного совета.


Первички подводят итоги

     Беляевская районная организация УСВА (Одесская область) проводит в первичных организациях отчетно-выборные собрания. 
     В первичке Маякского сельского совета отчитывался председатель организации, член правления и по совместительству заместитель районного председателя УСВА Сергей Залетов. 
     Все выступавшие члены организации П. Я. Суровков, П. М. Луцик, В. П. Бояренко, председатель местной организации ветеранов войны и труда Н. Б. Цыпсюра и председатель районной организации УСВА А. Э.  Авакян дали высокую оценку работы председателя и в целом всей первички за отчетный период. 
     За два с половиной года работы организации в Маяках на День Победы был открыт памятник воинам-интернационалистам и ликвидаторам последствий аварии на Чернобыльской АЭС. 
      С. М. Залетов переизбран председателем на новый срок. В организацию  принят новый член УСВА Дмитрий Луцик – участник боевых действий, получивший статус за разминирование боеприпасов. Ему вручили членский билет и значок УСВА.  Рассмотрен вопрос о выделении материальной помощи члену организации, участнику боевых действий в Афганистане, кавалеру ордена Красной Звезды Игорю Носову.
       Присутствующие минутой молчания почтили светлую память погибших воинов и возложили цветы к памятнику воинам-интернационалистам.

А. АВАКЯН, 
председатель Беляевской районной организации УСВА.

Обговорили нагальні проблеми

Відбулася планова робоча зустріч членів правління Сумської обласної організації «СОВЕАФ» (Спілка ветеранів Афганістану) з головою облради Володимиром Токарем.
 
Серед питань, які порушували голова організації Анатолій Линник і почесний голова Володимир Артюх, виплати з обласного бюджету коштів інвалідам-«афганцям» і родинам загиблих, фінансування ремонту меморіалу «Загиблим воїнам-інтернаціоналістам», внесення змін до обласної програми здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування на 2016–2017 роки.
 
Порушені питання буде опрацьовано у підрозділах обласної ради. 

Прес-служба «СОВЕАФ».

Пожертвував життям заради товаришів

У місті  Копичинці на Тернопільщині з ініціативи Гусятинської районної організації УСВА відбулися поминальні заходи до 30-ї річниці з дня загибелі в Афганістані Богдана Даниловича Дудика, нагородженого посмертно орденом Червоної Зірки. 
У скорботних заходах взяли участь батьки полеглого героя – Любов Андріївна і Данило Дем’янович, рідний брат Андрій з сім’єю, родичі й друзі, ветерани Афганської війни Тернопільщини. 
У місцевій церкві відслужили панахиду за упокій душі Богдана Дудика і всіх загиблих воїнів на полі брані та за волю України. Воїни-«афганці» й рідні героя відвідали кладовище, де хвилиною мовчання і молитвою вшанували пам'ять, запалили свічки й поклали квіти на його могилу.
Мати полеглого воїна Любов Андріївна подякувала за пам'ять про сина та особливо відзначила турботу ветеранів-«афганців», які допомагають усім необхідним. Голова обласної організації УСВА Сергій Лісовий подякував батькам за виховання сина, який в скрутну хвилину на війні пожертвував своїм життям заради товаришів по службі, та зазначив, що пам'ять про мужнього воїна Богдана Дудика житиме вічно в серцях поколінь.
Відбулося виїзне засідання правління Тернопільської обласної організації УСВА з залученням активу Гусятинської районної організації УСВА, на якому обговорено питання волонтерської допомоги, ремонту двох палат у Заліщицькому обласному комунальному госпіталі для ветеранів війни, видання до 30-ї річниці виведення військ з Афганістану нової редакції книги «Обпалені війною», де будуть розділи про участь ветеранів-«афганців» у Революції Гідності, антитерористичній операції, волонтерській діяльності. 
Також  розглянуто питання про реєстрацію членів УСВА і прихильників «афганського» руху  на сторінці голови УСВА С. В. Червонописького у мережі Фейсбук. Прийнято важливі рішення з соціального захисту ветеранів війни та активізації діяльності організації.

Василь КОГУТ, 
перший заступник голови Тернопільської обласної організації 

Щоб росли здоровими

У ліцеї №3 в Чернівцях з нагоди Дня фізичної культури і спорту за сприяння міської організації УСВА і міської ради урочисто відкрито спортивний майданчик.
– Три роки ми йшли до цієї події, – сказав голова Чернівецької міської організації УСВА Ілля Горбатюк. –  Спільно з депутатами затвердили кошторис і закупили 20 тренажерів. Це наш подарунок дітям, щоб вони фізично розвивалися і були здоровими.   
До цього з учнями ліцею уроки фізкультури проводилися у парку і на спортивних майданчиках інших навчальних закладів, тому відкриття свого майданчика сприятиме фізичному зростанню ліцеїстів, і вони дуже вдячні за це. 

Прес-служба Чернівецької міської організації УСВА.

На честь героя
    
У селі Орлинцях на Хмельниччині щороку 22 серпня відзначають день пам’яті воїна-«афганця» Сергія Зайчука. 
Побратими відвідали могилу загиблого товариша, у сільській церкві відбулася панахида. 
Проведено спортивні змагання на честь загиблого героя-земляка. Першим видом програми став футбольний турнір, переможці якого –  футболісти Устянівки – отримали м’яч від Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану. У змаганнях з настільного тенісу переміг  Віктор Лапенко, а у більярді кращим став Вадим Захарчук.
Переможці й призери змагань нагороджені грамотами. 
До проведення заходу долучилися місцеві органи самоврядування Рожичнянської сільської ради на чолі з головою села Іриною Наметченюк, працівники культури, сільська громадськість.
Члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) шанують пам'ять побратимів, підтримують тісний зв'язок із молоддю, передають свій досвід і традиції новому поколінню. 
Володимир ПИПИЧ, 
член Шепетівської СВА.

Наші святині
Ікона-берегиня 
Військові вірять, що від руйнування квартиру в Авдіївці вберегла Ченстоховська ікона Божої Матері та каплиця, яку організували тут капелани Збройних Сил України.
За мирних часів це була звичайна двокімнатна квартира, в якій жили звичайнісінькі мешканці Авдіївки. Та з початком російської агресії проти України люди були змушені покинути своє житло. А квартира вціліла чудом, адже будинок було сильно зруйновано обстрілами російських найманців.     
 – Ця ікона – з Володимирського кафедрального патріаршого собору в Києві, – розповів капелан отець Олександр. – Її на передову привезли монахи, що служать у цьому соборі. Вона намолена і має велику силу.
У вільний час поміж обстрілами і бойовими завданнями сюди приходять захисники України. Вони моляться за здоров’я своїх близьких і ставлять свічки за загиблими побратимами. Тут можна відпочити душею, почерпнути сил, додати наснаги. 
 Зараз достеменно вже невідомо, як і чому капличку організували саме в цій квартирі. Але на одній зі стін – лист від протоієрея УПЦ КП Сергія Вознесенського, в якому він просить пробачення у мешканців квартири за вимушене вторгнення і сподівається, що вони незабаром повернуться вже у мирні оселі. Сподіваються на це і українські бійці. 
Звичайно, дорога до Бога в кожного своя. Але у військових вона, як правило, коротша. Бо веде через передову. 
Тарас ГРЕНЬ.

1 сентября – День знаний

Воздушные шарики заветной мечты

       Впервые школьные праздники прошли без «дежурных» чиновников, псевдоактивистов и «бескорыстных» благотворителей с их незапоминающимися, ничего не значащими речами и пожеланиями.
      Главными героями торжеств были учителя, школьники и их переполненные искренними чувствами родители, бабушки, дедушки. Так отметили День знаний и начало нового учебного года в столичной школе №276  Деснянского района.
       Директор школы Надежда Григорьевна Бердичевская, муж которой – отважный офицер спецназа воевал в Афганистане, открыла торжественную линейку и передала слово для ведения праздника самим школьникам, которые достойно справились с этой творческой задачей.
      Особое внимание присутствующих было разделено между одиннадцатиклассниками, которым предстоит в этом учебном году получить аттестаты зрелости и выбрать свой дальнейший профессиональный путь, и первоклассниками.
       В 1-м А своих новых учеников приветливо встретила их первая учительница Наталия Анатолиевна Васильченко.
      В классной комнате каждое рабочее место будущего бизнесмена, ученого и мастера своего дела было заботливо украшено воздушным шариком заветной мечты.
       Группа фанатов – сторонников класса, состоящая из родителей и бабушек-дедушек, значительно превышала численность самих первоклашек. Они не видели никого вокруг, кроме своего «самого лучшего», «самого способного» или своей «самой красивой», «самой талантливой», и на площадке перед школой и в классе, куда их тоже пригласила первая учительница.

Пресс-служба УСВА.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ


     ОЛЕЙНИК Борис Ильич  — советский и украинский поэт, общественный и государственныйдеятель.
     Действительный член НАНУ, председатель Украинского фонда культуры. Депутат, заместитель председателя  Совета Национальностей ВС СССР; народный депутат Верховной Рады Украины с 1992 по 2006 год; бывший глава парламентской делегации Верховной Рады Украины в Парламентской Ассамблее Совета Европы. Лауреат Государственной премии СССР (1975). Герой Украины (2005).
     Родился 22 октября 1935 года в селе Зачепиловка, ныне  Новосанжарский район Полтавской области. Первые стихи Бориса Олейника были опубликованы ещё в его бытность пионером, печатался в районной газете в 1948 году.
     По окончании средней школы в 1953 году поступил на факультет журналистики КГУ имени Т.  Г.  Шевченко, который окончил в 1958 году. Возглавлял партийную организацию Союза писателей Украины на протяжении одиннадцати лет, причём за это время из этой организации не исключили ни одного литератора. 
      За период с 1962 по 1990 год издал сборники лирических стихов и поэм: «Сталь закаляют кузнецы» (1962), «Эхо» (1970), «Стою на земле» (1973), «Заклинание огня» (1978), «В зеркале слова» (1981), «Мера» (1988), «Путь» (1995). Последний сборник —  своеобразный творческий отчёт к 60-летию. Для творчества поэта характерны комбинация тончайших лирических мотивов со злободневным юмором, отражение героических страниц советской и украинской истории.
  Борис Ильич не менял своих политических убеждений. Тем не менее, он никогда не боялся критиковать ошибки, допускаемые   в  СССР. Эссе «Два года в Кремле» («Князь тьмы») отражает личные наблюдения автора изместэтнических конфликтов на просторах Советского Союза. В мае-июне 1986 года Борис Олейник был в числе первых побывавших на месте ядерной катастрофы в Чернобыле, откуда вёл репортажи на центральном телевидении СССР и УССР. В опубликованной в «Литературной газете» статье «Испытание Чернобылем» прямо обличал виновных в аварии. В июле 1988-го на XIX конференции КПСС в Москве в докладе о сталинском терроре 1937—1938 впервые остановился  на голоде 1932—1933 годов.
     В 1990—1991 годах – член ЦК КПСС. В 1992, 1994, 1998 г.г. был избран депутатом украинского парламента.
     Борис Олейник сочувствовал состоянию сербского населения бывшей Югославии, посещал охваченные  гражданской войной  районы Балкан. Изучив угнетённое состояние сербов в зонах этнического конфликта в Боснии и Герцеговине, выразил свои размышления в эссе «Кто и с какой целью демонизирует сербов?», изданном в Югославии на украинском и сербском языках. Поэт осудил бомбардировки Югославии силами НАТО, предпринятые под. предлогом защиты албанского меньшинства в Косово, и лично стоял в «живых щитах», защищавших мосты страны от бомбардирования. Обличил политику США в отношении бывшей Югославии в своих размышлениях «Кто следующий?». Признавая заслуги украинского поэта в мирном урегулировании, бывшая Федеративная республика Югославия наградила его премией «Рыцарское перо».
     На  выборах 31 марта 2002 года в четвёртый раз был избран депутатом Верховной Рады. Борис Ильич был единственным народным депутатом от украинской Компартии, поддержавшим Оранжевую революцию 2004 года. Находясь во время начала акций протеста в Польше, он, чувствуя себя солидарным с демократической оппозицией, от правил поздравление их участникам и вскоре сам принял в них участие. После его голосования за назначение правительства Юлии Тимошенко наряду с тремя другими коммунистами 2 марта 2005 года был исключён из партии и фракции КПУ.
     На  выборах 26 марта 2006 года Борис Олейник в парламент не прошёл.
27 июля и 3 августа 2006 года принимал участие в круглом столе по поводу Универсала национального единства.
     25 января 2010 года написал заявление о сложении полномочий председателя и члена Комиссии по государственным наградам в знак протеста против присвоения президентом Ющенко звания Героя Украины  Степану Бандере. 5 июля 2010 года назначен председателем Комитета по Национальной премииУкраины имени Тараса Шевченко.
     Борис Олейник — автор более 40 книг поэзии и публицистики, издававшихся в Украине и в других республиках СССР. Поэзия украинского автора переводилась на русский, итальянский, чешский, словацкий, польский, сербохорватский, румынский и другие языки.
     Борис Ильич пользовался непререкаемым авторитетом в среде ветеранов войны, военной службы и труда. Особенно тёплые отношения поддерживал с ветеранами войны в Афганистане, принимал активное участие в мероприятиях, проводимых Украинским Союзом ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов).
     Награды: Герой Украины (21 октября 2005 года, за самоотверженное служениеУкраине на литературной и государственной ниве, выдающийся вклад в сохранение национальной духовной культуры, весомую личную роль в подъёме международного авторитета Украины), ордена Свободы (2009), Князя Ярослава Мудрого третьей (2012), четвёртой (1999), пятой (1995) степеней,  Октябрьской Революции, Трудового Красного Знамени, Дружбы народов, Государственная премия СССР (1975) — за стихотворный сборник «Стою на земле» (1973), Государственная премия УССР имени Т. Г. Шевченко — за сборники стихов «Седая ласточка», «В зеркале слова», «Дума о городе», Государственная премия УССР имени Н. А. Островского (1964), Международная премия имени Г. Сковороды (1994), Международная премия «Дружба» (1997), Всеюгославская премия «Рыцарское перо» (1998), Международная премия имени М. А. Шолохова в области литературы и искусства, Почётная грамота Президиума Верховного Совета УССР, Почётная грамота Кабинета Министров Украины (2002), Почётный гражданин Киева (2002), орден преподобного Нестора Летописца  первой степени (2006), Золотая медаль имени В. И. Вернадского НАН Украины (2011).
     Скончался 30 апреля 2017 года на 82-м году жизни после тяжёлой и продолжительной болезни. Похоронен  на Байковом кладбище в Киеве.

    ОМЕЛЬЧЕНКО Александр Александрович  —украинский государственный, общественный и политический деятель, Герой Украины.
     Президент Ассоциации городов Украины, председатель Украинской партии «Единство». Футбольный и хоккейный функционер. Кандидат технических наук.
       Родился 9 августа 1938 года в селе Зозов Липовецкого района, Винницкой области,  В 1974 году окончил Киевский инженерно-строительный институт, в 1978 — Киевский институт народного хозяйства.
В 1956—1959 — ученик Киевского строительного техникума. 1959 — бетонщик строительного комбината Киевского областного строительного треста.
       В 1959—1960 — служба в армии.
1960—1961 — мастер цеха сборного железобетонно- строительного комбината Киевского областного строительного треста. 1961—1980 —  мастер цеха, заместитель начальника цеха, начальник цеха, начальник отдела, главного инженера, директор завода железобетонных конструкций № 1 домостроительного комбината № 1, главный инженер домостроительного комбината № 1 Главкиевгорстроя. 1980—1987 — первый заместитель начальника — главный инженер Главкиевгорстроя.
В 1987—1989 — советник-консультант в Республике Афганистан.
В 1989 — главный инженер Укрстроя в Армянской ССР. 1989—1990 — начальник Управления стройиндустрии, промстройматериалов и стандартизации Госстроя УССР.
      В 1990—1992 — заместитель председателя исполкома  Киевского городского совета народных депутатов. 1992—1994 — генеральный директор ГКП «Киевреконструкция».
     В 1994—1996 — заместитель, первый заместитель главы Киевской городской государственной администрации. С 8 августа 1996 года — глава КГГА. С мая 1999 по апрель 2006 года — Киевский городской голова.
     2007—2012 — народный депутат Украины VI созыва. Председатель Комитета Верховной Рады по вопросам государственного строительства и местного самоуправления. 
     С мая 2014 года — депутат, на выборах  в 2015 году переизбран депутатом Киевского городского совета.

     Работая на ответственных государственных должностях с 1994 года, в том числе в Киевской городской государственной администрации, Киевском городском совете и в Верховной Раде Украины, принимал решения в соответствии с действущим законодательством по социальной защите ветеранов, поддержке деятельности ветеранских организаций, отдавая соответствующее уважение опыту ветеранов, настойчиво требовал исполнения принятых решений.

Награды: Герой Украины (2001) – за выдающиеся личные заслуги перед  Украинским государством в социально-экономическом и культурном развитии столицы Украины — города Киева), ордена Знак Почёта (1982), Трудового Красного Знамени (1986), Князя Ярослава Мудрого третьей (2006), четвёртой (1999) и пятой (1998) степеней, Данилы Галицкого (2013), Почётный знак отличия Президента Украины (1996), Заслуженный строитель Украины, Почётная грамота Кабинета Министров Украины (2003), Лауреат Государственной премииУкраины в области архитектуры (2004), Почётный гражданин города Киева (2013), Великий офицер ордена Инфанта дона Энрике (Португалия, 1998).

       ОРЛИК Мария Андреевна  —  государственный деятель, украинский политик. народный депутат СССР. Заслуженный работник культуры Украины.
     В 1933 году  семья переехала из Смоленской области на Кировоградщину. Жили трудно, как вспоминала Мария Андреевна: "Всё, что я помню о своём детстве, это голод, холод и предельная нищета".
     Училась на историческом факультете Кировоградского пединститута. В 1953 году её,  как хорощо знающую  украинский язык, направили в школу посёлка Золотники Тернопольской области. Там преподавала историю, была завучем. 
     Заместитель председателя Киевского горисполкома по культуре.
     В составе украинской делегации посещала сессию Генеральной Ассамблеи ООН в Нью-Йорке. Работала в представительстве Украины в Нью-Йорке.
     В 1975—1978 – председатель президиума правления Украинского общества дружбы и культурных связей с зарубежными странами.
     В 1978—1990 – заместитель председателя Совета Министров УССР.
     Возглавляла делегацию Комитета советских женщин на съезде индийских женщин в 1984 году, в Бангалоре встречалась с Индирой Ганди.
     В 1990 году возглавляла правительственную комиссию по изучению версии о местонахождении библиотеки Ярослава Мудрого на территории урочища Межигорье. В этом же году стала первым в истории Украины с 1917 года членом правительства, добровольно ушедшим в отставку.
     С 1990 года – председатель Союза женщин Украины.
     Мария Андреевна   пользуется большим заслуженным авторитетом в среде ветеранов войны, военной службы и труда. Особенно хорошие отношения сложились с ветеранами войны в Афганистане, принимает активное участие в мероприятиях, проводимых Украинским Союзом ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов).
       Награды: ордена Князя Ярослава Мудрого пятой степени (2009), Княгини Ольги первой (2005), второй (1997), третьей (2000) степеней, Трудового Красного Знамени (1980), Знак Почёта  (1971), Почётная грамота Президиума Верховного Совета УССР (1983), Заслуженный деятель культуры Украины.


Змінено порядок нарахування 

Кабінет  Міністрів України за пропозицією Міністерства оборони України змінив порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям.  Відповідне рішення ухвалене під час засідання уряду 30 серпня.
Представляючи проект рішення, міністр оборони України Степан Полторак відзначив, що йдеться про нову філософію забезпечення військовослужбовця й відновлення соціального захисту і справедливості. «Це революційне рішення, і хотів би подякувати всім, хто працював над ним, – сказав Степан Полторак. – Порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовців не змінювався з часів Радянського Союзу. В основу грошового утримання входили оклади за військовим званням і посадою. Те, що пропонується сьогодні, значно підвищить захист і соціальну справедливість. Ми відходимо від того, як було, коли 10-15% забезпечення – це те, що йде на пенсію, а далі – 17 надбавок, які є непрозорими й неефективними», – сказав міністр.
Коментуючи ухваленне рішення, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман наголосив, що військовослужбовці заслуговують на повагу й зростаюче фінансове забезпечення.
«Зараз відбувається формування проекту бюджету на 2018 рік. Ми працюємо з Президентом, РНБО з точки зору формування необхідних ресурсів для підтримки обороноздатності», – сказав Володимир Гройсман.
Він також торкнувся ще одного питання – пенсій військовослужбовців, які є несправедливими. «Одразу після ухвалення загальної пенсійної реформи наступний крок – нове законодавство по забезпеченню пенсій військовослужбовцям. Це також наш пріоритет. Нам потрібно рухатися від рішення до рішення. Немає жодних підстав думати, що проблеми, які накопичувалися десятиріччями, ми не вирішимо. Впевнений, ми все вирішимо. Ситуація зміниться, і люди це відчують», – сказав  Володимир Гройсман.

ДЕПАРТАМЕНТ ІНФОРМАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЙ З ГРОМАДСЬКІСТЮ СЕКРЕТАРІАТУ КМУ.

Пенсионная реформа: какие изменения нас ждут 

В этом материале «Пенсионный курьер» даст ответы на наиболее типичные вопросы, возникающие у читателей, и, возможно, даже опровергнет некоторые распространенные слухи.
Беседы, дискуссии, споры вокруг пенсионной реформы не утихают, У пенсионеров накопилось много вопросов: чего ждать дальше, как изменится размер их пенсии, не станет ли реформа очередным популистским решением и другие. Страсти вокруг пенсионной реформы раздувают и некоторые эксперты, уверяющие, что на самом деле реформа — очередной пиар-ход власти, что фактически пенсионный возраст в государстве повысится. 
Некоторые эксперты говорят, что от пенсионной реформы выиграют люди, которые уже находятся на пенсии, поскольку для них будет произведен перерасчет, то есть осовременивание, но проиграют те, кто будет выходить на пенсию в следующем году, потому что реформа предусматривает снижение коэффициента, по которому засчитывается страховой стаж, с 1,35 до 1. Так ли это?
         От предложенной пенсионной реформы никто не проиграет. Введение коэффициента 1,35 в свое время было предвыборной манипуляцией, что позволило разово повысить пенсии. Как следствие, для людей, которые уже вышли на пенсию, пенсионные выплаты «замораживались». В результате начисленная пенсия с годами обесценивалась.
Теперь предлагается  исправить эту ситуацию.
        Реформа предусматривает понятную и прозрачную формулу начисления пенсии. Повышающий коэффициент зачисления страхового стажа отменяется, зато растет база начисления — средняя зарплата. В этом году при расчете новоназначенных пенсий применяется показатель 3764,4 грн, в следующем году он увеличится до 5266,76 грн. Он будет увеличиваться и в дальнейшем. 
Кроме того, в основу пенсионной реформы заложен механизм, когда назначенные пенсии будут автоматически пересчитываться ежегодно с учетом роста средней зарплаты и инфляции. При этом ни одна уже начисленная пенсия не уменьшится, а в целом практически для 75% пенсионеров увеличится уже в этом году. В дальнейшем чем быстрее будет развиваться украинская экономика, тем больше будут расти доходы пенсионеров.

     Правительство обещало не повышать пенсионный возраст. Но часто можно услышать экспертное мнение, что пенсионная реформа содержит скрытое повышение пенсионного возраста. Можно ли будет после проведения реформы выйти на пенсию в 60 лет?
     Повышения пенсионного возраста не будет. Эту позицию правительство отстояло в переговорах с МВФ, оно положено в основу пенсионной реформы. Человек сможет выйти на пенсию по достижении 60 лет. При этом предлагается ликвидировать уравниловку, когда размер пенсии практически не зависит от количества отработанных лет. По ныне действующим правилам оформить пенсию по возрасту в 60 лет можно при наличии 15 лет страхового стажа. То есть, если человек начал работать в 25 лет, уже в 40 он имеет необходимое количество страхового стажа, фактически может больше не работать и выйти на пенсию в 60 лет. При этом он будет получать почти такую же пенсию, как и тот, кто проработал 30-40 лет.
      Правительство увеличило страховой стаж, необходимый для назначения пенсии, до 25 лет. Если бы предусматривалось повышение пенсионного возраста, то все граждане независимо от количества стажа должны были бы выходить на пенсию в 63 или 65 лет. Однако после реформы позже будут выходить на пенсию только те, у кого нет достаточного количества стажа. Это принципиальная разница. 
В следующем году будут выходить на пенсию люди 1958 года рождения. Предварительные расчеты показывают, что до 90% из них добросовестно работали всю жизнь, имеют необходимый стаж и даже больше. То есть большинство 60-летних украинцев сможет без проблем оформить пенсию по возрасту. Что касается тех, кому по каким-то причинам не хватит стажа, то они смогут или доработать, или оформить социальную помощь.

        Комментируя пенсионную реформу, чиновники говорят, что будут осовременены пенсии, которые не пересчитывались пять лет. А будут ли пересчитывать пенсии тем, у кого она не менялась, например, 4 года 11 месяцев и была исчислена с применением зарплаты за 2008 год, или тем, кому пенсия была назначена позже?
      Законопроект предлагает пересчитать пенсии всем пенсионерам независимо от года выхода на пенсию исходя из единого показателя среднего заработка. Это тот показатель, который применяется для лиц, выходящих на пенсию сегодня, — средняя зарплата за последних три года 3764,40 грн. В итоге пенсии пересчитаются для всех, чьи пенсионные выплаты рассчитывались из более низкой суммы. 
Благодаря осовремениванию, в частности, будет исправлена ситуация, когда пенсии, назначенные в разные годы, отличались почти втрое.

      Будет ли при осовременивании пенсий решена проблема металлургов, шахтеров и других людей, которые вышли на пенсию по Спискам №1 и №2, особенно до 2000 года?
     При осовременивании пенсий, предложенном правительством, будут увеличены пенсии с учетом страхового стажа и заработка каждого пенсионера. Принимая во внимание, что шахтеры, металлурги и другие категории работников, трудившихся во вредных условиях, получали более высокую зарплату, что, конечно же, не может сравниться с заработком представителей низкооплачиваемых профессий, размер пенсии им будет повышен более существенно. 
Также следует учесть, что период работы по Списку № 1 засчитывается в страховой стаж в двойном размере, так что это тоже повлияет на размер пенсии.


Що змінилось у призначенні субсидій?
Нині ми багато чуємо про те, що порядок призначення субсидій зазнав змін.  Як відомо, низку змін до порядку призначення та надання субсидій внесено постановою Кабінету Міністрів №300. Отже, основні зміни такі.
Соціальна норма для непрацездатних. Її збільшили для пенсіонерів, інвалідів, дітей до 18 років, тих, хто не працює з об'єктивних причин. Якщо в помешканні живуть одна або дві непрацездатні особи, соціальна норма, за якою рахуватимуть розмір допомоги, збільшується з 49 до 75 кв. м. Тобто житлову субсидію можуть призначити на збільшену норму до 75 квадратів.
Субсидії для садових будинків. Часта проблема — неможливість зареєструвати місце проживання у садовому будинку чи дачному кооперативі. Відтепер це питання вирішено, можна звертатися до управлінь соціального захисту населення за субсидією.
Врахування доходів. Відтепер не за попередній календарний рік, а за 4 квартали перед зверненням.
До сукупного доходу не вносять: допомогу на дітей, за якими встановлено опіку чи піклування.
Коли субсидію не призначать? Якщо є заборгованість з оплати комунальних послуг понад два місяці.
Монетизація залишків субсидії. Кабмін заклав таку можливість в обсягах до 100 куб. м природного газу та 150 кВт електроенергії. Тобто, якщо отримувач допомоги споживав ресурси економно, залишки субсидії можуть перерахувати на його особовий рахунок або виплатити через відділення «Укрпошти». Для цього треба було подати до районного управління соцзахисту населення заяву на відшкодування коштів до 01.09.2017.
Окрім того, відтепер, звернувшись до УСЗН, можна залишити адресу своєї електронної пошти, на яку прийде повідомлення про призначення субсидії.
Також нагадуємо, про які саме зміни людина повинна повідомляти соцзахист протягом місяця, щоб і надалі отримувати субсидії: склад зареєстрованих у житлі; соціальний статус членів сім'ї — звільнення з роботи, працевлаштування, вихід на пенсію тощо;  покупка дорожча 50 тисяч гривень; зміни в пакеті комунальних послуг — відмова від централізо-ваного опалення та перехід на індивідуальне чи навпаки.

Юридична консультація
Наші права і пільги
      На запитання читачів відповідають юристи Всеукраїнського благодійного фонду «Горєніє» Світлана Гаврилюк,  Яна Піявська і  фахівці Пенсійного фонду України 
    Нещодавно помер батько, не встигши за останні два місяці отримати пенсію. Чи можуть ці кошти віддати мені, його дочці?


Згідно зі статтею 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсію, недоотриману у зв'язку зі смертю її одержувача, виплачують членам його сім'ї, які жили разом із пенсіонером на день його смерті, а також непрацездатним членам родини, які були на його утриманні, незалежно від того, де вони жили. Якщо за отриманням пенсії звертаються кілька правовласників, гроші ділять між ними порівну.
Як отримати. Треба звернутися до Пенсійного фонду України за місцем реєстрації померлого протягом 6 місяців із дня відкриття спадщини. В управлінні потрібно надати:  свідоцтво про смерть; паспорт; документи, що підтверджують родинні зв'язки з померлим: свідоцтво про народження або про шлюб.
Якщо ніхто із членів сім'ї не звернувся за пенсією, вона входить до спадщини. Щоб її отримати, спадкоємець має звернутися до будь-якого нотаріуса, аби він вніс суму до спадкового майна.
Допомога на поховання. У разі смерті пенсіонера люди, які здійснили поховання, можуть отримати допомогу в розмірі двомісячної пенсії, яку він отримував. Для цього треба звернутися до управління Пенсійного фонду за місцем реєстрації пенсіонера зпаспортом; свідоцтвом про смерть або витягом із Державного реєстру актів цивільного стану; заявою про отримання допомоги.

     В зоне проведения АТО погиб мой сын. Пенсия по потере кормильца согласно Закону Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» с 1 октября 2016 года была назначена его детям. За назначением мне пенсии по потере кормильца за сына я обратилась 16 февраля текущего года. С какой даты такая пенсия будет назначена?
Согласно статье 41 Закона Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» на всех членов семьи, которые имеют право на пенсию, назначается одна общая пенсия.
По требованию члена семьи его часть пенсии выделяется и выплачивается ему отдельно.
Выделение части пенсии осуществляется с первого числа месяца, следующего за тем месяцем, в котором поступило заявление о разделе пенсии.
Учитывая то, что пенсия по потере кормильца уже назначена детям погибшего военнослужащего, выделение части пенсии будет осуществлено с первого числа месяца, следующего за месяцем, в котором поступило заявление о ее разделе, то есть с 1 марта текущего года.

      С декабря 2014 года мне назначена пенсия по выслуге лет согласно Закону Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц». В январе 2015-го трудоустроилась на должность госслужащего, с 14.11.2015 г. нахожусь в отпуске по уходу за внучкой до достижения ею трехлетнего возраста. Правомерно ли мне прекращена выплата пенсии?

Согласно статье 54 Закона Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с военной службы, и некоторых других лиц» в период с 1 апреля 2015 года по 31 декабря 2017 года лицам (кроме инвалидов 1 и II групп, инвалидов войны III группы, участ-ников боевых действий, лиц, на которых распространяется действие пункта 1 статьи 10 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты», и ветеранов военной службы с 01.01.2016 г., лиц, на которых распространяется действие Закона Украины «О статусе ветеранов военной службы, ветеранов органов внутренних дел, ветеранов Национальной полиции и некоторых других лиц и их социальной защите» с 01.01.2017 г.), которые работали в должностях и на условиях, предусмотренных, в частности, Законом Украины от 16.12.1993 №3723-XII «О государственной службе», а с 1 мая 2016 года занимают должности государственной службы, определенные Законом Украины от 10.12.2015 № 889 XIII «О государственной службе», назначенные пенсии не выплачиваются. После увольнения с работы выплата пенсии согласно этому Закону возобновляется.
В то же время в период пребывания пенсионера в отпуске по уходу за ребенком до достижения им трехлетнего возраста такое лицо не прекращает отношения с работода-телем, но фактически не работает в должности госслужащего.
Поэтому в период Вашего пребывания в отпуске по уходу за ребенком, что под-тверждается соответствующим документом, выплата пенсии должна осуществляться в полном объеме.

      Имеет ли право на пенсию по потере кормильца женщина за мужчину, с которым на момент его смерти состояла в гражданском браке?
    Право на пенсию по потере кормильца имеют жены, которые достигли пенсионного возраста и находились на иждивении умершего мужа. Брак должен быть оформлен в соответствии с действующим законодательством. Совместное проживание без заключения брака не дает права на назначение данного вида пенсии.

     Освобождается ли от уплаты единого социального взноса самозанятое лицо — инвалид?
     Самозанятые лица (кроме лиц, ведущих независимую профессиональную деятель-ность) с 1 января 2017 года освобождаются от уплаты за себя единого взноса, если они являются пенсионерами по возрасту или инвалидами и получают согласно закону пенсию или социальную помощь. Такие лица могут быть плательщиками единого взноса исключительно при условии их добровольного участия в системе общеобязательного государственного социального страхования.

        Я пенсионер, получаю надбавку к пенсии за особые заслуги. Будет ли увеличен ее размер в связи с тем, что минимальная зарплата увеличилась до 3200 грн?


Пенсию за особые заслуги устанавливают как надбавку к размеру пенсии, на которую имеет право лицо, исходя из размера прожиточного минимума, определенного для лиц, утративших трудоспособность (статья 5 Закона Украины «О пенсиях за особые заслуги перед Украиной»). Перерасчет надбавки в случае увеличения прожиточного минимума, определенного для лиц, утративших трудоспособность, осуществляется с даты, с которой установлен новый размер прожиточного минимума.
      Изменение размера минимальной зарплаты не влияет на размер надбавки за особые заслуги.

      Засчитываетcя ли в страховой стаж период получения помощи по безработице?

     Соглано статье 24 Закона Украины «Об общеобязательном государственном пенси-онном страховании», который вступил в силу с 01.01.2004 г., период, на протяжении которого лицо, подлежащее общеобязательному государственному социальному стра-хованию на случай безработицы, получало помощь по безработице (кроме единоразовой ее выплаты для организации безработным предпринимательской деятельности), включается в страховой стаж.
До 01.01.2004 г. в стаж засчитывается период получения помощи по безработице согласно статье 56 Закона Украины «О пенсионном обеспечении».
Период получения помощи по безработице подтверждается до 01.01.2010 г. на осно-вании записей в трудовой книжке, а начиная с 01.01.2010 г. — справкой из базы данных реестра застрахованных лиц по информации отдела персонифицированного учета (пункт 2.1 Порядка представления и оформления документов для назначения (перерасчета) пенсий согласно Закону Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании»).

К Дню знаний
Большое видится на расстоянии

      В Харькове состоялась встреча выпускников, посвященная 60-й годовщине поступления и 55-й годовщине выпуска из Харьковского высшего авиационно-инженерного военного училища. 
       На встрече присутствовал заместитель председателя Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), участник боевых действий в Афганистане, выпускник этого училища Валерий Иванович Аблазов, который поделился воспоминаниями об учебном заведении, о своих командирах и о друзьях-товарищах.     
   
   Ах, эти запахи и ароматы! Сопровождая впервые какие-то важные события в нашей жизни, они остаются в памяти связанными с ними на всю жизнь. Аромат цветущей белой акации связан у меня с выпускными экзаменами и окончанием средней школы №29 Луганска. В нашем военном городке тропинка от дома, где мы жили на втором этаже, до школы проходила по парку, полному цветущей акации. 
   Экзамены уже заканчивались, когда меня, вдруг, пригласили к директору. Не особенно задумываясь, с чем связан этот вызов, я быстро преодолел ароматный путь и постучал в дверь кабинета на первом этаже. 
   Там меня встретили две женщины: директор школы и учительница математики. Директор стала спрашивать о том, как дела у нас дома, говорила о том, как она удивилась моей самостоятельности, когда я привел в школу свою младшую сестру и просил зачислить ее в более сильный класс, потому что при переезде к новому месту службы отца мы потеряли много времени. В те дни папа был занят приемом училища, а мама попала в больницу. 
   "Математичка" вступила в разговор и перешла к делу без предисловий: «Валерий! У вас высокие показатели в учебе, в аттестате только по русскому языку и литературе "четверка", остальные оценки отличные. При таких показателях вы можете претендовать на серебряную медаль. Но вы к нам в школу пришли совсем недавно, а у нас есть отличники, которые прошли с нами от первого до десятого класса, гордость школы. А количество медалей нам не увеличат – лимит. У нас к вам есть и просьба, и предложение. Я могу поставить вам или "хорошо", или "отлично". Письменная работа по математике у вас выполнена на грани: все задачи решены верно, но в тексте обоснования есть грамматические ошибки. Это дает мне право поставить "хорошо". Но вы будете поступать в технический ВУЗ и балл по математике для вас очень важен. Вы должны нас понять и принять решение сами». 
   Действительно, за десять лет учебы, в связи со служебными переездами папы, я сменил семь школ, нигде не был "своим". Я, конечно же, ответил, что у меня нет претензий на медаль и ситуацию понимаю. Мы расстались друзьями, и в аттестате за 10-й класс у меня была только одна "четверка". 
   А аромат цветущей белой акации сопровождал и наш выпускной вечер, который проводился в гарнизонном доме культуры. Оставался главный вопрос: кем быть, куда поступать? 
   Весной мы должны были получать приписные свидетельства в военкомате и проходили там медицинскую комиссию. Для меня она закончилась неутешительно. В выводах комиссии было записано; "К службе в армии в мирное время не пригоден. Ограниченно годен в военное время". 
   Моим мечтам, связанным с авиацией, казалось, было поставлено непреодолимое препятствие. 
   Оценив луганскую дуэльную ситуацию "мед" или "пед", я выбрал первое и стал готовиться к поступлению в медицинский. Девочки – студентки мединститута, выпускницы нашей школы прошлого года, провели меня в анатомический театр, через который и лежал путь в медицину, достали программы и материалы для вступительных экзаменов по физике и химии. 
   Мама не стала противиться моему новому выбору, хотя всегда мечтала, чтобы ее сын стал инженером. Квалификация "инженер" в те годы была очень авторитетной и редкой, даже в авиационных полках многие инженерные должности были заняты опытными техниками. 
   Папа, в то время 42-летний начальник Луганского военного авиационного училища летчиков, был очень занят. Начались полеты на всех аэродромах училища. Он летал много, почти ежедневно, учил других и контролировал летчиков-инструкторов. Обычно с началом жаркой полетной поры с апреля он брил "на лысь" голову, чтобы не вылезали волосы и меньше мокла голова в шлемофоне. Наконец, у папы нашлось время поговорить со мной. Оказалось, он не только много думал, но и предпринимал практические шаги в определении моего авиационного будущего. 
   «– Какой медицинский?! Надо тебе всю жизнь в этой грязи копаться! Будешь поступать в авиационное училище. 
   – Да, но заключение медкомиссии… – робко, но уже с надеждой возразил я. 
   – Этот вопрос мы решим. Я знаю о твоем здоровье больше, чем все эти медики. Вот, и дядя Володя уже прислал учебные пособия для подготовки офицеров при поступлении в академию им. Жуковского. Готовься!» 
   Аромат цветущей белой акации вновь стал приятным, на душе стало легче. Выбор состоялся. 
   В авиационные училища из нашей школы поехали в Харьков поступать пять выпускников: трое – в высшее, двое – в среднее училище связи. Нас приняли в Харьковское высшее авиационно-инженерное военное училище в 1957 году. 
   Не все мы были способны тогда оценивать глобальные процессы и их влияние на судьбу каждого из нас. Воспринимали жизнь непосредственно. 
   После окончания Великой Отечественной войны и Второй мировой прошло всего 12 лет. Дыхание прошедшей разрушительной войны, ее следы мы могли видеть воочию во всех городах Украины. Участники войны и ее герои были рядом с нами, служили вместе с нами, были нашими первыми учителями. 
   Но в то же время завершившаяся мировая война дала решительный толчок развитию военного искусства и военной техники. Именно на завершающих ее этапах из области теории в область практической реализации, испытаний и боевого применения вошли реактивные самолеты и баллистические ракеты. 
   Это была техника, для обслуживания и применения которой недостаточно только практических навыков умельцев – механиков и техников, титаническими усилиями которых на земле держалась и воевала в воздухе, достигала побед легендарная авиация Красной армии, имевшая самолеты с поршневыми двигателями внутреннего сгорания воздушного или водяного охлаждения. 
   Реактивная авиационная техника, интенсивно разработанная и массово производимая военной промышленностью в первые послевоенные годы, требовала глубоких инженерных знаний для обслуживания. 
   Инженерные кадры для ВВС в небольшом количестве из авиационных специалистов, уже имевших специальное образование, десятки лет готовили две ставшие легендарными академии – им. Н. Е. Жуковского в Москве и им. А. Ф. Можайского в Ленинграде. 
   Исходя из новой объективной потребности, руководство страны приняло решение о расширении подготовки инженерных кадров для ВВС Советской Армии. И первым, кому поручили решение этой сложной задачи, был генерал Хадеев Степан Петрович. В 1948 году он формирует и становится начальником Харьковского высшего авиационно-инженерного военного училища, военно-учебного заведения нового типа. 
   Генерал-лейтенант С. П. Хадеев в своих непринужденных беседах делился с нами, что он предлагал называть такие ВУЗы Военными авиационными институтами, что полностью отражало бы их суть и способность готовить инженерные кадры. Но такое предложение, удивившее военачальников своей неординарностью, не было поддержано тогда. И лишь спустя почти полвека его прозорливые мечты и предложения воплотились в жизнь в последующих реформах системы военного образования. 
   Однако, не добившись признания нового ВУЗа по форме, Степан Петрович сумел построить его демократичным по содержанию. Недаром руководимое им училище, кроме официальной аббревиатуры ХВАИВУ, носило более часто звучавшее ХДР – «Хадеевская демократическая республика». 
   В училище готовили инженеров по программам именитых академий, но, в отличие от них, принимали на обучение не только офицеров, имевших опыт эксплуатации авиационной техники, но и молодежь сразу после выпуска средней школы. 
   Все принятые на основе конкурса кандидаты в училище (по-граждански – абитуриенты) получали должность "слушатель". При этом офицеры носили свои воинские звания и получали денежное содержание такое, с которым они прибыли в училище, а молодежь получала звания от рядового до старшины в своих учебных, классных отделениях и курсах и должностной оклад 750 руб. 
   Престиж профессии авиационного инженера обеспечивался для молодежи не только агитационной и воспитательной работой политотдела, но и кадровыми, и финансовыми органами. 
   После первого года пребывания на условном казарменном положении и успешного окончания программы первого курса обучения молодым слушателям училища присваивалось первичное офицерское звание младший лейтенант и предоставлялось право свободного выбора места проживания в общежитии или на съемных квартирах в городе. При этом должностной оклад второкурсника становился на 100 рублей больше и появлялась надбавка за воинское звание. Сотни молодых, 18-19-летних офицеров становились гордостью студенческого Харькова. Один из офицеров политотдела говорил на вступительной профилактической беседе со слушателями: «Будьте осторожны. По городу о вас молва ходит: женихи завидные и деньжонки имеются». 
   На третьем курсе должностной оклад увеличивался еще на 100 руб. и становился 950. А после окончания третьего курса молодые слушатели получали воинское звание лейтенант с соответствующей надбавкой за воинское звание. 
   После защиты дипломного проекта через четыре года и восемь месяцев учебы все рядовые слушатели получали диплом инженера по соответствующей специальности, воинское звание инженер-лейтенант и очень престижное украшение мундира – белый академический ромбик об окончании училища. Офицеры-выпускники, имевшие опыт эксплуатации авиационной техники до поступления в училище, называли его "поплавком", дающим возможность "оставаться на плаву" и видеть перспективу до конца службы. 
   Молодым лейтенантам два последних года учебы засчитывались в выслугу лет на очередное воинское звание, что давало право получить звание старший инженер-лейтенант через год после выпуска из училища. 
   В 1953–1954 годах кардинально изменился состав руководства страны. Существенно изменилось и отношение к Вооруженным силам. Повлияли на это и объективные факторы, связанные с последствиями разрушительной войны, и субъективное отношение новых, в основной массе гражданских руководителей. Наша страна с безмерными возможностями, но ограниченными ресурсами не могла достойно содержать многочисленную армию и начались массовые сокращения. Субъективный фактор сказался в определении приоритетов при реформировании и перевооружении, разрушении старых и формировании новых видов Вооруженных сил. 
   При сокращении Вооруженных сил необоснованно были нанесены административные удары по авиации и флоту. Сокращалось финансирование, в ВВС расформировывались полки и дивизии, уничтожалась авиационная техника, в том числе и новая, реактивная. Подрывались авторитет армии и престижность военной службы. Сложные военно-политические процессы в стране отразились на жизни передового ВУЗа ВВС и сказались на судьбе каждого слушателя. Степан Петрович Хадеев старался демпфировать негативные составляющие этих процессов, но далеко не все было в его силах. 
   В ВУЗе сначала отменили присвоение рядовым слушателям звания младшего лейтенанта после первого курса и оставили на казарменном положении до окончания третьего, сохранив присвоение звания лейтенанта после 3-го курса. Затем отменили и эту привилегию, сохранив только право свободного проживания в городе после 3-го курса. Больше всего обидно было слушателям набора 1955 года. Именно перед ними становились миражами былые офицерские перспективы и возможности. Но должностные оклады рядовых слушателей оставались на прежнем уровне 750–950 руб. и превышали зарплату большинства гражданских дипломированных инженеров. 
   Надо отметить, что из денежного содержания рядовых слушателей вычитались деньги на питание и проживание. Тогда это выглядело примерно так. Трехразовое питание по норме, установленной для курсантов военных училищ, стоило около 13 руб. в день, т.е. в месяц обходилось до 400 руб., а за проживание брали около 100 руб. в месяц. И оставалось слушателям на карманные расходы 250–450 руб. Немногие школьники имели дома такие суммы в своем личном распоряжении, если учесть, что для похода в ресторан вдвоем вполне хватало 50 руб. 
   Кроме того, была возможность пополнить свой личный бюджет за счет бесплатного медицинского обеспечения. Если слушатель попадал в санчасть, то кормили его бесплатно и деньги за дни пребывания там за питание из месячного денежного содержания не высчитывали. Поэтому за четыре дня пребывания в санчасти вполне можно было "заработать" на веселые посиделки в ресторане. 
   Набор рядовых слушателей 1957 года пришелся уже к установившемуся новому порядку. Присвоение офицерских званий в процессе учебы уже никому не светило. А с сохранившимися "демократическими" традициями слушатели ознакомились уже в процессе учебы. Ну а после деноминации денежной единицы в 1961 году (это было уже на четвертом курсе) мы стали получать по 95 руб. и позже убедились, что это не то, что старые 950 руб. Возможности наши и покупательная способность денежного содержания сократились, потому что произошла не только деноминация дензнаков, но и их девальвация. 
   Все кандидаты проходили в училище через конкурсный отбор. А конкурс достигал до десяти человек на одно место. Сдавали шесть вступительных экзаменов: математика письменно, математика устно, сочинение по русскому языку и литературе, физика, химия, иностранный язык. Приемная комиссия смогла заполнить все вакансии слушателей при проходном балле 28. То есть кандидат мог получить только две четверки, а все остальное должен был сдать на отлично. 
   Отсеянные кандидаты пополнили ряды курсантов средних училищ, прежде всего авиационно-технического (ХВАТУ) и связи (ХВАУС). В тот период в Харькове было восемь военно-учебных заведений: два высших (Артиллерийская радиотехническая академия ПВО (АРТА) и ХВАИВУ), четыре, готовившие летчиков, техников, связистов и инженеров ВВС (ХВАУЛ, ХВАТУ, ХВАУС, ХВАИВУ), Харьковское танковое училище, Харьковское пожарно-техническое училище, Харьковское пограничное училище. 
   В Харьковском гарнизоне, имевшем особый статус, все парады, а их было не меньше двух в год (1 мая и 7 ноября), на самой большой в Европе площади им. Ф. Э. Дзержинского, открывали офицерские "коробки" Артиллерийской радиотехнической академии.. За ними следовали офицеры и рядовые слушатели ХВАИВУ. Все средние училища проходили на парадах с оружием – карабинами с примкнутыми штыками в положении "на руку". Слушатели ХВАИВУ были без оружия, как и все офицеры. 
Продолжение следует.

Память в бронзе, металле и камне
Наследникам славы украинских казаков
В городе Олешки по инициативе Херсонской областной организации УСВА открыт мемориал воинам-интернационалистам, погибшим в Афганистане и в других локальных военных конфликтах.
В открытии памятника приняли участие жители города, участники боевых действий в Афганистане, участники АТО, мамы погибших «афганцев» – Валентина Васильевна Сущ и Марьяна Станиславовна Литвиненко. 
На митинге выступили председатель районной государственной администрации Елена Валентиновна Скалозуб-Кравченко и мэр города Олешки Дмитрий Николаевич Воронов.  Председатель Херсонской областной организации УСВА Владимир Столяр поблагодарил главу районной администрации, мэра города и спонсоров за поддержку инициативы организации – воплощение идеи создания мемориала в Олешках, на легендарной земле украинского казачества. Он выразил благодарность архитектору Бориславу Викторовичу Сироте и скульптору Александру Викторовичу Калюжному. 
Открыли  памятник сёстры погибших в Афганистане – Нина Николаевна Андреева и Татьяна Евгеньевна Кононенко. Благодарностями и грамотами отмечены те, кто помог в строительстве памятника. Владимир Столяр вручил медали и почётные грамоты участникам АТО, среди которых и ветераны Афганистана.
Херсонские ветераны десантных войск, воины-десантники, актив областной и городской организаций УСВА возложили цветы к мемориальному комплексу воинам-интернационалистам в парке Славы и к памятнику легендарному десантнику генералу Василию Филипповичу Маргелову. 
Делегация отправилась в Каховку, где  глава Херсонской государственной администрации Андрей Гордеев вручил воинам-десантникам награды, а Владимир Столяр от имени председателя УСВА С. В. Червонопиского – грамоты и медали ветеранам и воинам-десантникам.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.

Героїв не забувають

 За участю представників районної влади, громадськості, членів обласного і районного активу воїнів-«афганців», учасників антитерористичної операції в центрі  Путили (Чернівецька область) відбулися урочистості з нагоди 26-ї річниці Незалежності України і відкриття пам’ятника воїнам-«афганцям». 
У рамках святкування біля районного Будинку культури відбулась урочиста церемонія відкриття пам’ятника путильчанам – учасникам Афганської війни. Керівники райдержадміністрації і районної ради спільно із воїнами-«афганцями» схилились у глибокій жалобі перед пам’яттю загиблих і померлих від ран земляків, поклавши до пам’ятника квіти. Данину шани своїм побратимам віддали воїни-інтернаціоналісти області та району. Корзини з квітами поклали до пам’ятника видатному громадському діячу і письменнику Юрію Федьковичу.
З нагоди свята лунало багато привітань і приємних побажань. Голова районної державної адміністрації Микола Савчук, вітаючи земляків з національним святом, зазначив: «Прийдешньому поколінню пощастило жити в незалежній державі, і набуті нашою державою воля та суверенітет, не були подаровані – за це загинуло багато людей, генетичний цвіт нації. І тому українці не мають права забувати наших героїв. Ми  несемо відповідальність перед  нащадками, маємо дбати, щоб залишити для них гарну, квітучу, успішну державу».
Про бойові звершення побратимів – воїнів-«афганців», непоправні втрати, які зазнала Буковина, в тому числі й Путильщина, в жорстокій  Афганській війні, говорив голова Чернівецької обласної організації УСВА Петро Раца. Керівник спілки, користуючись нагодою, привітав зі святом Незалежності й побажав, аби над Україною було завжди мирне небо. На знак вдячності за допомогу у встановленні пам’ятного знака він вручив медалі «За звитягу» воїнам-«афганцям»  Ігорю Василію  і Миколі Петросаняку, подякував керівництву району за внесок у  спорудження пам’ятника.  
З нагоди свята, враховуючи заслуги перед Батьківщиною, плідну працю кращих працівників підприємств, установ, організацій району, меценатів відзначено грамотами і подяками обласної, районної виконавчої й представницької влади.  
Урочисті заходи об’єднали путильчан різного віку, статі та професій. Воїни, які пройшли  горнило Афганської війни, браталися із учасниками антитерористичної операції. Святкову атмосферу додавали виступи талановитої молоді, творчих колективів району, що стали переможцями XXIV Міжнародного Гуцульського фестивалю.

Прес-служба Чернівецької обласної організації УСВА.

Спорт і відпочинок

Позитивный заряд на целый год

В предместье села Шляхове на Кирово-Шляховом озере (Харьковская область) состоялся VII традиционный чемпионат по любительской рыбалке среди инвалидов войны в Афганистане. 
       Организован турнир Харьковским городским Союзом ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов). 
       Гостей из Харькова радушно встречали голова Коломакской райгосадминистрации С. Н. Яцюк и сельской голова В. И. Бабец. К приезду участников был организован навес от солнца, расставлены столы. Руководство района позаботилось о приготовлении полевой каши, а в сельской столовой приготовили свежую рыбу.
        После легкого завтрака было объявлено о начале соревнований. Параллельно с любительской ловлей рыбы проходил турнир по шахматам, и все желающие могли принять в нем участие. По его итогам были определены победители: Володя Фроленков, Алла Мудрая и Богдан Шумаков.  
       Время пролетало быстро: ловили рыбу, варили уху, пели под гитару песни, купались в водоеме. Выезд на природу принес всем массу приятных, незабываемых минут и множество впечатлений. Абсолютно все участники получили позитивный заряд на целый год.
        Все участники выражают благодарность председателю Коломакской РГА С. Н. Яцюку, сельскому голове В. И. Бабец, почетному председателю ХГСВА В. Н. Коваленко, председателю ХГСВА В. А. Борзову, арендатору пруда, где проходили состязания, А. Н. Москаленко, а также всем, кто принимал непосредственное участие в организации и проведении мероприятия.

Геннадий ЛОМАКИН.

Кубок знов у господарів

     У селі Переволоки Бучацького району на Тернопільщині з ініціативи районної і за підтримки обласної організації УСВА відбувся традиційний турнір з футболу пам'яті земляків, полеглих на війні в Афганістані. 
    У змаганнях взяли участь чотири команди. Футбольні баталії пройшли у безкомпромісній боротьбі. Найвлучнішими були гравці села Переволоки, які виграли в фіналі з рахунком 2:0 у футболістів села Ріпинці. Цей колектив перемагає вже другий рік поспіль. Кубок переможцям вручив голова обласної організації УСВА Сергій Лісовий (на знімку) і подякував організаторам, учасникам турніру за пам'ять про полеглих бойових побратимів.
     Усі колективи відзначені грамотами і цінними подарунками. Особливої подяки заслуговують організатори – голова сільської ради Михайло Соловій і заступник голови Бучацької районної  організації УСВА Богдан Меньків.
   Між футбольними матчами виступали з концертною програмою тернопільський гурт воїнів-«афганців» «Інтерконтингент» і місцеві художні колективи школярів.
    Ветерани-«афганці» районної організації УСВА пригощали всіх присутніх стравами, приготовленими на вогні, та смачною юшкою. Свято для жителів навколишніх сіл вдалося на славу.

Прес-служба Тернопільської обласної
організації УСВА.

Зверніть увагу!

Ініціативи ветеранів

Ветерани Деснянського району міста Києва запропонували два громадські проекти:
–  меморіал воїнам-інтернаціоналістам;
–  містечко щасливих людей (спортивно-оздоровчий майданчик і дитячий ігровий комплекс).

Деснянська спілка ветеранів Афганістану міста Києва звертається з проханням до всіх киян, ветеранів війни, учасників бойових дій, учасників АТО взяти участь у голосуванні за ці громадські проекти.
Голосування відбудеться з 30 вересня по 30 жовтня 2017 року. Для голосування потрібно користуватися виключно Інтернетом. На сайті КМДА у розділі «Громадські проекти» проголосувати «за», позначивши номер власної «Картки киянина» або «Приватбанку», «Ощадбанку».
З усіх питань звертатися за тел.530-02-43, 096-183-22-18.
Попередньо дякуємо за вашу підтримку.


Обновлен 10 дек 2017. Создан 22 апр 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
Яндекс.Метрика