Третий тост




1

 

       "ТРЕТІЙ ТОСТ" № 9-10 (609-610) ТРАВЕНЬ 2018 РІК
В єдності – наша сила!
25 апреля в Киеве под знамёнами Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) митинговали ветераны Афганской войны, силовых структур и чернобыльцы. Акции протеста состоялись одновременно в двух местах – под стенами Министерства здравоохранения и Министерства социальной политики Украины.
Возле Министерства здравоохранения протестующие требовали встречи с исполняющей обязанности министра Ульяной Супрун, но к ним вышел один из её заместителей. Активисты передали ему свои требования, после чего направились к зданию Кабинета Министров Украины.
Вторая акция в это же время была под стенами Министерства социальной политики. Участники во главе с лидером УСВА Сергеем Червонописким требовали встречи с министром социальной политики Андреем Ревой. Но министра на месте не оказалось, поэтому участники направились к зданию КМУ.
В протестной акции, в которой по разным оценкам собралось до 5000 человек, приняли участие народные депутаты Сергей Каплин и Андрей Немировский.
Под стенами здания Кабмина к тому времени уже были развёрнуты две импровизированные сцены. Одна – с символикой УСВА, вторая – под эмблемой общественного движения пенсионеров ВСУ и МВД «Силовик». С этих сцен участники акции озвучивали свои требования, просьбы и даже угрозы министрам и Премьер-министру Украины.
Основными требованиями участников акции были: повышение пенсий военным пенсионерам, ускорение принятия нового закона о расчёте коммунальных услуг, обновление в полном объёме льгот для семей погибших воинов и Героев Советского Союза в соответствии с Законом Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты».
По требованию митингующих о встрече с руководством правительства для обсуждения выдвигаемых задач в Кабинет Министров Украины   была приглашена группа для ведения переговоров, в состав которой вошли председатели областных организаций УСВА Николаевской, Волынской и Тернопольской областей во главе с председателем УСВА Сергеем Червонописким и народным депутатом Украины Андреем Немировским. 
Наиболее активная часть митингующих также попыталась пройти вслед за своими руководителями, но была блокирована силами правопорядка. На время переговоров участники акции в знак решительности своих намерений перекрыли движение по улице М. Грушевского.
Через два часа переговорщики вышли в сопровождении министра соцполитики Андрея Ревы. Митингующим было объявлено о результатах предварительных переговоров: создать объединённую рабочую группу по изучению возможных путей выхода из сложившейся ситуации и до 25 мая предложить решения на выдвинутые требования.
Предупредительная массовая акция была мирной, а песни «афганской» группы «Ташакор» из Белой Церкви поднимали настроение и ободряли участников.
Пресс-служба УСВА.
Фото Евгения ШВАБА.



Вимоги до Прем’єр-міністра України
Шановний Володимире Борисовичу!
На жаль, за часи незалежності України органи виконавчої влади ніколи не забезпечували у повному обсязі соціальних гарантій, встановлених законодавством України для ветеранів війни.
Тому великі очікування і надії ветерани покладали на Вашу особисту діяльність й нові рішення і реформи у соціальній сфері в нашій країні. Ці очікування виявилися марними. Навпаки, хід реформ, їх підготовка і проведення повністю віддзеркалили їх відверту спрямованість проти ветеранів. Таємна підготовка законодавчих і нормативно-правових актів, ігнорування думок ветеранів, імітація консультацій з суспільством, а не широке обговорення змісту реформ – таким був обраний шлях підготовки «сюрпризів» для ветеранів.
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) неодноразово зверталася до керівників органів законодавчої і виконавчої влади з вимогами поновити у повному обсязі пільги, які було встановлено  Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для сімей загиблих воїнів і Героїв Радянського Союзу.
Але Мінсоцполітики жодного разу не підтримало пропозицій ветеранів, виступаючи опонентом справедливих вимог. Ветерани за дорученням Прем’єр-міністра України отримали від Мінсоцполітики формальні «відписки» без пропозицій і реальних спроб вирішення порушених соціальних питань.
Вже на прикладах перших кроків реформування виконавці з Мінсоцполітики показали  недостатній рівень компетенції і неглибоке знання реальної ситуації в Україні.
Зокрема внаслідок порушення послідовності прийняття рішень, поспішаючи довести «зовнішнім керуючим» про проведення «пенсійної реформи», її автори «забули» про пенсії для осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Виправляючи власні помилки, уряд відклав на цілий рік покращання грошового утримання військовослужбовцям і розпочав «маневри» з військовими пенсіями, які й досі викликають обурення і масові акції колишніх військовослужбовців.        
14 березня 2018 року на засіданні уряду прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» із дорученням Міністерству соціальної політики доопрацювати зазначену постанову з урахуванням пропозицій.
Таке рішення призводить до звуження прав ветеранів війни на пільговий проїзд, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Іншим прикладом тиску уряду на ветеранів є прийняття за ініціативи Міністерства соціальної політики постанови КМУ від 14 лютого 2018 року № 156 «Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням ветеранів».   
Проект цієї постанови викликав обурення, його не підтримали найбільш масові й структуровані всеукраїнські ветеранські організації, створені ще у часи народження незалежної України, для яких у новому Законі України «Про громадські об’єднання» дозволено особливий порядок реєстрації і статутної діяльності. 
Ці громадські ветеранські об’єднання за правами на державну підтримку поставлені в один ряд з новими організаціями, які зараз десятками і сотнями реєструються за спрощеною системою без вимог фіксованого членства, кількості членів організацій тощо. Ініціатори – керівники таких організацій, маючи окремих представників у територіальних одиницях, лише імітують діяльність для однієї мети – отримання фінансової підтримки з боку держави.
Ветерани війни в Україні опинилися в складних життєвих обставинах у зв’язку з негативним впливом на їх фізичне й психологічне здоров'я бойових дій і необхідністю самостійно оплачувати своє лікування. На сьогоднішній день існує гостра потреба запровадження ефективних механізмів фінансування лікування зазначених категорій осіб.
Статистика показує, що в Україні кількість учасників бойових дій, які померли в працездатному віці після війни в Афганістані, вже у десятки разів перевищує кількість військовослужбовців, загиблих у бойових діях. Щорічно зростає кількість осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також хронічних захворювань, пов’язаних з участю у бойових діях. Глибоких наукових досліджень зв’язку поранень, захворювань, зокрема синдрому бойової психологічної травми, посттравматичного синдрому (так звані «в’єтнамський синдром», «афганський синдром», «донбаський синдром» тощо) із хронічними захворюваннями і передчасними летальними випадками не проводиться.
Чинні в Україні клінічні протоколи не завжди відповідають кращим світовим практикам і часто недостатньо ефективні для лікування бойових поранень, а також інших захворювань, пов’язаних з участю у бойових діях. Лікування бойових поранень та інших захворювань потребує застосування сучасних методів лікування, визначених у міжнародних клінічних настановах, і досягнень доказової медицини.
Тому вимагаємо:
1. Неухильного виконання вимог статей 22 і 49 Конституції України при проведенні реформ у соціальній і медичній сферах.
2. Здійснити заходи для прискорення розгляду проекту та прийняття Закону України «Про Єдину державну систему моніторингу, виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги» (реєстр. № 4844).
3. Вийти з законодавчою ініціативою про поновлення у повному обсязі пільги для родин загиблих воїнів і Героїв Радянського Союзу відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».  
4. Запровадження державних гарантій і механізму фінансування надання необхідних медичних послуг і лікарських засобів особам, які брали участь у бойових діях, особам з інвалідністю внаслідок війни і родинам загиблих воїнів за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування на суму не менше 1 млн грн на одну особу. При цьому необхідно передбачити:
– повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, для осіб з інвалідністю внаслідок війни, які зазначені  у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 
– повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, що  необхідні для лікування поранень, контузій, каліцтв або захворювань, для учасників бойових дій, які зазначені у статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», отриманих при виконанні обов’язків військової служби, у бойових діях, забезпеченні їх проведення, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій у період їх проведення; 
– повну оплату за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, для батьків, вдів і дітей осіб, які загинули у бойових діях, при виконанні обов’язків військової служби;  
– запровадження механізму визнання міжнародних клінічних настанов з метою застосування в Україні кращих світових практик надання медичної допомоги й досягнень доказової медицини. 
Це дозволяє виконати вимоги Конституції України,  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» й не суперечить Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», який встановлює законодавчі засади організації фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів за рахунок коштів загальнообов'язкового державного солідарного медичного страхування, врегульовує поняття державного гарантованого пакету, деталізованого опису, тарифу, статус і повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері організації фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів тощо.  
Реалізація цих пропозицій дозволить створити належні умови для забезпечення учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни необхідними медичними послугами і лікарськими засобами, сприятиме збереженню й зміцненню їх здоров’я і збільшенню тривалості життя, а також дозволить створити правові та фінансово-економічні механізми реалізації їх прав  на охорону здоров'я, підвищити загальний рівень надання медичної допомоги в Україні в результаті застосування лікарями кращих міжнародних медичних настанов.
5. Провести наукові дослідження безпосереднього і віддаленого впливу 
на стан здоров’я ветеранів війни їх участі в бойових діях і на підставі досліджень визначити особливі протоколи лікування ветеранів у спеціалізованих закладах відновлення здоров’я.
6. Не допустити перепрофілювання, зміни форм власності й розширення 
контингенту пацієнтів на чинній матеріальній базі госпіталю «Лісова поляна» та інших госпіталів ветеранів і інвалідів.
Передбачити за рахунок коштів  Державного бюджету України на 2019 – 2020 роки та інших джерел фінансування на реалізацію медичної реформи в Україні суттєве оновлення медичного обладнання госпіталів ветеранів війни, а також значні капіталовкладення в основні фонди госпіталю «Лісова поляна» з метою  розширення його ємкості і функцій як майбутнього національного центру відновлення здоров’я ветеранів війни.
Включити до складу конкурсної кадрової комісії при відборі кандидатів на керівні посади госпіталю «Лісова поляна» представників Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
7. Терміново прийняти нові рішення щодо пенсійного забезпечення громадян України для встановлення достойних пенсій ветеранам війни і військової служби, їх перерахунок усім пенсіонерам України відповідно до трудових, військових і службових внесків і заслуг, насамперед пенсій особам з інвалідністю внаслідок війни з числа військовослужбовців рядового і сержантського складу.
8. Скасувати постанову КМУ від 14 березня 2018 року «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» як таку, що звужує права ветеранів війни на пільговий проїзд, які встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».  
9. Скасувати  постанову КМУ від 14 лютого 2018 року №156«Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням ветеранів» як таку, що спрямована на руйнацію ветеранського руху в Україні.  
10. Забезпечити відкритість підготовки законодавчих і нормативно-правових актів та їх реальне попереднє обговорення з всеукраїнськими організаціями ветеранів війни.
11. Підготувати і підписати Меморандум про взаємодію у захисті соціальних прав ветеранів війни між Кабінетом Міністрів України та Українською Спілкою ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
12. Рішенням Кабінету Міністрів України створити оргкомітет з підготовки й відзначення 30-річчя завершення Афганської війни (виведення військ з Афганістану) і передбачити додаткові заходи  соціального захисту учасників бойових дій на території зарубіжних держав.
За дорученням Правління УСВА та учасників масової мирної попереджувальної акції
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ, 
голова УСВА.
Вимоги до міністра соціальної політики А. Реви і виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я У. Супрун читайте на сайті УСВА.   



До уваги членів УСВА! До уваги всіх ветеранів війни і військової служби!
Шановні бойові побратими!
Відповідно до рішення учасників масової мирної попереджувальної акції, яку ми з вами 25 квітня провели у Києві, 3 травня відбулася зустріч робочої групи УСВА з заступником міністра соціальної політики Шамбір М. І. В обговоренні вимог ветеранів війни брали участь Гринчак В. І., Литвинов О. В., Приступа М. І. 
Заступник міністра соцполітики Шамбір М. І., висловлюючи позицію відомства, наполягав на достатності реалізованих урядом заходів у пенсійному забезпеченні військовослужбовців та інших осіб, зокрема й у розмірах пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок війни з числа військовослужбовців рядового і сержантського складу. 
Він також відстоював обгрунтованість рішень щодо монетизації пільг для ветеранів війни на транспортні послуги.
Однак представники Спілки принципово не погодилися з позицією міністерства й наполягали на вимогах УСВА.
У зв’язку з передачею повноважень щодо введення в дію цих рішень органам місцевої влади пропонуємо терміново провести зустрічі правлінь територіальних організацій УСВА і представників усіх громадських організацій ветеранського спрямування з керівниками органів місцевої влади, на яких ознайомитись з проектами відповідних нормативних актів і висловити точку зору ветеранів щодо питання монетизації пільг.
Для подальших обгрунтованих дискусій з керівниками органів виконавчої влади ваші висновки, пропозиції та проекти нормативних актів місцевих органів влади щодо монетизації пільг з транспортних послуг або вже прийняті рішення просимо без затримки направити на нашу адресу.
Перші кроки переговорного процесу показали, що у нас з вами попереду складна боротьба за свої соціальні права і рано ще святкувати успіх.
Прошу довести інформацію до всіх членів УСВА і ветеранської спільноти.
С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ, 
голова УСВА.




В єдності – наша сила!
Ми разом зробили велику справу, помітний крок у боротьбі за наші соціальні права. 25 квітня в столиці України ми зібрали на масову мирну попереджувальну акцію тисячі ветеранів-«афганців», членів Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з більшості областей України. 
Свої бойові обласні об’єднання УСВА на мітингах біля Міністерства соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я і будівлі Кабінету Міністрів України очолювали Петро Кирилішин, Григорій Павлович, Віктор Волошин, Сергій Горбатенко, Павло Ментов, Юрій Купчій, Олександр Янківський, Віктор Остащук, Юрій Соловей, Олександр Расько, Володимир Гурницький, Анатолій Линник, Сергій Лісовий, Володимир Столяр, Микола Приступа, Сергій Якимчук, Петро Раца, Микола Гончаренко.
Ми продемонстрували владі й суспільству, що ми ще живі та разом ми – організована, дисциплінована сила, яка спроможна відстоювати права ветеранів війни, учасників бойових дій, інвалідів війни і сімей загиблих воїнів.
На вимогу ветеранів України відбулися ділові зустрічі попередньо із заступниками міністрів, а пізніше за дорученням Прем’єр-міністра з представниками ветеранів зустрілися Віце-прем’єр-міністр України П. Розенко, виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я У. Супрун, міністр соціальної політики А. Рева, який вийшов до ветеранів і відповідав на їхні гострі питання.
Високопосадовцям було вручено першочергові письмові вимоги УСВА, які визнано такими, що заслуговують на увагу. Для конкретного розгляду вимог і вирішення соціальних і медичних питань ветеранів створено робочу групу, яка вже розпочала роботу. До складу робочої групи включені: С. Червонописький, В. Аблазов, О. Литвинов, В. Гринчак, М. Приступа, М. Гончаренко, В. Глюза, Г. Циганок.
Представники влади зобов’язалися до 25 травня надати відповіді на всі порушені ветеранами питання,.
Закарпатська територіальна організація УСВА синхронно з подіями у Києві провела масову акцію в Ужгороді та обговорила вимоги УСВА з губернатором області Г. Москалем.
Правління УСВА висловлює щиру подяку всім ветеранам, які, подолавши особисті, адміністративні та матеріальні перешкоди, взяли участь у демонстрації нашої єдності у боротьбі за соціальні права українців.
Разом ми – сила!
С.  ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ, 
голова УСВА.





Сумчани підтримують вимоги ветеранів
З метою забезпечення передбаченого Конституцією України права на свободу слова, дотримання прав громадян на мирні зібрання, утвердження гідного ставлення до захисників Вітчизни, керуючись статтею 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сумська обласна рада 27 квітня 2018 року вирішила звернутися  до  Кабінету  Міністрів  України  щодо  скасування постанови про монетизацію пільг на проїзд.
14 березня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» (далі – постанова № 197), яка дозволяє органам місцевого самоврядування надавати пільги окремим категоріям громадян з оплати проїзду в готівковій формі.
Право на пільговий проїзд мають 24 категорії пільговиків відповідно до 7 законів України і 2 постанов Кабінету Міністрів України, що не обмежують пільговика у кількості поїздок. Згідно з даними Єдиного державного реєстру осіб, які мають право на пільги, чисельність пільговиків у Сумській області, які мають право на пільговий проїзд, складає 288,9 тис. осіб.
Положення постанови № 197 призводять до обмеження пільг особам, які мають право на безплатний проїзд відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також суперечать іншим нормам чинного законодавства.
Постановою № 197 порушуються норми статті 22 Конституції України, яка передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу чинних прав і свобод, а також статті 24 Конституції України, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Монетизація пільг на проїзд може бути вигідною для мешканців сільської місцевості, які громадським транспортом не користуються або користуються дуже мало. Тоді вони зможуть використати ці кошти на інші цілі.
Просимо розглянути можливість скасування постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» або привести у відповідність положення цієї постанови з нормами Конституції України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.
Сподіваємось на порозуміння та вирішення проблеми у найкоротший термін.




Необхідно внести зміни
Керуючись статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Чернігівська міська рада 29 березня вирішила підтримати звернення до Прем’єр-міністра України щодо термінового внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №197.
Питання монетизації пільг у державі, зокрема, за проїзд, є дуже важливим і нагальним питанням, яке потребує першочергового вирішення.
З цією метою Кабінетом Міністрів України 14 березня 2018 року прийнято постанову № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах», згідно з якою передбачено право органів місцевого самоврядування приймати рішення про надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду всіма видами транспорту загального користування на міських, приміських і міжміських маршрутах.
До Чернігівської міської ради звернулася Рада ветеранів АТО, членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) воїнів АТО при Чернігівській міській раді, до складу якої входять представники 23 громадських об’єднань і військових частин, котрі вважають, що положення постанови обмежують їхні конституційні права.
Також слід зазначити, що постановою передбачено механізм компенсації пільг за рахунок коштів місцевих бюджетів, незважаючи на те, що перелік пільгових категорій громадян встановлюється на державному рівні. Фінансування монетизації пільг є додатковим навантаженням на місцеві бюджети й стримуватиме економічний розвиток територіальних громад, не повною мірою відповідає заявленому принципу децентралізації влади.
Враховуючи викладене, Чернігівська міська рада підтримує звернення Ради ветеранів АТО, членів їх сімей та членів сімей загиблих (померлих) воїнів АТО, як і впровадження принципу монетизації пільг, але звертається з проханням терміново внести зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року № 197 «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах», які шляхом визначення видатків на проїзд безпосередньо з державного бюджету враховуватимуть інтереси військовослужбовців, учасників АТО, членів сімей загиблих (померлих) учасників АТО, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».




Офіційно
З повагою до громадянської позиції ветеранів
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова надіслала відповідь голові УСВА С. В. Червонопиському  на його листа щодо госпіталю «Лісова поляна».
За результатами розгляду депутатського звернення народного депутата України Мусія Олега Степановича від 16.04.2018 № 59/18-1 до Вашого листа від 28.03.2018 № 24 щодо збереження профілювання та належного фінансування Державного закладу «Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров'я України» повідомляю.
Насамперед висловлюю повагу до Вашої активної громадянської позиції щодо відстоювання прав ветеранів війни.
Керуючись статтею 101 Конституції України, статтями 13, 17, 22 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", до Міністерства охорони здоров'я України направлено лист від 25. 04.2018 № 1/10-316261.18/НД-102 щодо розгляду пропозицій та застережень Української Спілки ветеранів Афганістану, а також поінформування по суті порушених питань.
Про результати розгляду зазначеного листа Вам буде повідомлено.




Дата
Вывод войск: этап первый
15 мая 30 лет назад начался вывод советских войск из Афганистана    
7 апреля 1988 года после встречи в Ташкенте М. Горбачева с Наджибуллой министр обороны СССР подписал директиву, в которой говорилось: «Вывод войск в случае подписания Женевских соглашений между Афганистаном и Пакистаном осуществить согласно утвержденному плану с 15 мая 1988 г. по 15 февраля 1989 г. в два этапа…» 
К директиве прилагался график вывода, выполненный совместными усилиями сотрудников Генерального штаба, Оперативной группы МО СССР в РА, штабов ТуркВО и 40-й армии. Этот график рассматривался на заседании Комиссии Политбюро ЦК КПСС по Афганистану. Был также разработан комплексный план вывода войск, которым предусматривались меры как на территории Афганистана, так и в Советском Союзе (организационные мероприятия, перевозки и т. д.).
После подписания документов в Женеве началось практическое выполнение этих мероприятий.
В подготовительный период (апрель – первая половина мая 1988 г.) решением командующего 40-й армией из отдельных мелких гарнизонов (Асадабад, Гульбахар, Бамиан, Бараки, Чагчаран, Шахджой и др.) были заблаговременно выведены размещенные там подразделения в основные пункты дислокации полков.
К моменту подписания Женевских договоренностей численность советских войск в Афганистане составляла 100,3 тыс. чел. Согласно графику на первом этапе (15 мая–15 августа) соединения и части должны были выводиться из гарнизонов Джелалабад, Гардез, Газни, Кандагар, Лашкаргах, Герат, Файзабад, Шинданд, а также некоторые части обеспечения и обслуживания из Кабула. Советские войска из Афганистана выводились по двум направлениям — через Кушку и Термез. При этом соблюдалась поэтапность и последовательность. Однако в последующем очередность вывода войск пришлось несколько изменить.
Первыми 15 мая начали выдвижение части Джелалабадского гарнизона. На маршрутах следования в Джелалабаде, Кабуле и Хайратоне по инициативе афганской стороны были проведены массовые митинги. В проводах войск участвовало в Джелалабаде 10–12 тыс. чел., в Кабуле (на улицах и митинге) — около 100 тыс. чел. В столице на митинге присутствовали все члены Политбюро ЦК НДПА и члены правительства РА во главе с президентом Наджибуллой.
Вывод войск освещали 212 корреспондентов. Из них 22 из 10 стран Запада (Австралии, Англии, Италии, Испании, Канады, США, Швеции, Финляндии, ФРГ, Японии) и 15 советских (Гостелерадио, АПН и ТАСС) сопровождали колонну советских войск до Кабула и далее до Государственной границы СССР непосредственно на боевой технике вместе с военнослужащими. Остальные доставлялись в район Термеза–Хайратона на самолетах. Корреспонденты действовали без ограничений, им были предоставлены все возможности для полного и правдивого освещения происходящих событий.
С целью обеспечения безопасности вывода были заранее предусмотрены: усиление охраны коммуникаций путем выставления дополнительных блоков силами воздушно-десантных частей и других соединений; упреждающие удары авиации и огонь артиллерии по районам развертывания огневых средств мятежников. Прилегающие к районам ночного отдыха участки местности интенсивно и постоянно подсвечивались авиацией, что исключало скрытое проникновение отрядов моджахедов к расположению войск.
Благодаря принятым мерам удалось обеспечить организованное совершение марша без происшествий и потерь. Были исключены обстрелы и провокации со стороны вооруженной оппозиции. Правда, следует отметить, что она в большинстве своем не препятствовала выводу войск.
Передача техники, вооружения и военных городков афганской стороне, а также создание для них необходимых запасов (в том числе боеприпасов и горючего) осуществлялись согласно утвержденному плану и указаниям министра обороны СССР. Афганским Вооруженным силам передали казарменно-жилищный фонд, коммунальные сооружения и оборудование, квартирное имущество в 58 военных городках.
На первом этапе советские войска были выведены из 12 провинций. В период с 15 мая по 15 августа 1988 г. на Родину возвратились 50,2 тыс. чел. личного состава (50 % всего количества), как это и предусматривалось Женевскими договоренностями, из Джелалабада, Газни, Гардеза, Файзабада, Кундуза, Лашкаргаха и Кандагара.
По просьбе Наджибуллы в график вывода войск были внесены поправки, в северной и западной группировках. Вместо Шинданда и Герата они были в последний момент выведены из Кундуза. Президент также настаивал на том, чтобы оставить часть советских войск в Кандагаре. Но для этого нам пришлось бы тогда существенно ослабить группировку войск в Кабуле, поставить в очень тяжелое положение оставляемые войска в Кандагаре, сохранив там источник напряженности. Генерал В. Варенников был против такого шага. Для обоснования своей позиции в конце июля он с группой офицеров вылетел в Кандагар. Мы прилетели на аэродром провинциального центра ночью. Разместились в 70-й мотострелковой бригаде, которая располагалась здесь же, на аэродроме. Обсудили все вопросы, связанные с выводом, с командованием бригады, а утром выехали в Кандагар (аэродром находится примерно в 15 км южнее города). Там состоялась встреча и беседа с генерал-губернатором Н. Олюми, в ходе которой выяснилось, что он также придерживался мнения о необходимости вывода советских войск из Кандагара, как и предусмотрено планом на первом этапе. Единственно, что он просил, так это поставить дополнительно боеприпасы. Больше его ничего не интересовало. Выработали совместную позицию, опираясь на которую руководитель ОГ МО СССР в РА в конце концов добился, чтобы советские войска покинули Кандагар в установленные сроки.
С началом вывода ОКСВ вооруженная оппозиция усилила давление на режим Наджибуллы, активизировала боевые действия, эффективнее стала вести пропагандистскую работу по разложению и деморализации НДПА, госаппарата и Вооруженных сил РА, а также предприняла ряд акций с целью захвата власти в провинциях Кунар, Нангархар, Пактия, Пактика, Логар, Вардак и Кандагар. В последующем она перенесла свои усилия и на другие районы республики. При этом везде применялась различная тактика.
После 15 августа советские войска остались только в 6 провинциях Афганистана (Кабул, Герат, Парван, Саманган, Балх, Баглан), имея в своем составе 50,1 тыс. чел. (при этом ВВС 40-й армии оставлено 55 %, из них фронтовой авиации — 90 %, армейской — 35 %). Они сосредоточили основные усилия на оказании помощи ВС РА в удержании важнейших административных центров, авиационных баз и коммуникаций, а также поддержке афганской армии в борьбе с непримиримой оппозицией в различных районах страны. Как показали дальнейшие события, избранный метод постепенного поэтапного отвода советских войск с опорой на базовые районы полностью себя оправдал. Он позволил исключить политические деформации в оставленных районах страны, а афганцам приобрести опыт самостоятельных действий (при поддержке ВВС 40-й армии) на острых направлениях, так как не нарушалась система взаимодействия.
Советский Союз и Афганистан полностью и точно выполняли взятые на себя в Женеве обязательства. Об этом свидетельствовали представители контрольных органов ООН.
Заявление генерала Р. Хельминена
Представитель Генерального секретаря ООН уполномочен заявить следующее:
Комиссия наблюдателей ООН в Афганистане и Пакистане (УНГОМАП) в соответствии со своим мандатом, предусмотренным Женевскими соглашениями, наблюдала за выводом иностранных войск из Афганистана с 15 мая 1988 г.
УНГОМАП была проинформирована 14 мая 1988 г. военными представителями правительства СССР в Афганистане о том, что численность иностранных войск, находящихся в Афганистане, к данному моменту составляет 100 300 человек. На 15 мая 1988 г. иностранные войска находились в 18 основных гарнизонах, расположенных в 17 из 30 провинций (в настоящий момент 31 провинция) Афганистана: Бадахшан, Баглан, Фарах, Газни, Гильменд, Герат, Кабул, Кандагар, Кунар, Кундуз, Логар, Нангархар, Пактия, Парван, Саманган, Тохар, Заболь.
С 15 мая по 7 августа 1988 г. следующие 10 основных гарнизонов, находившихся под контролем иностранных войск, были эвакуированы и переданы ВС Афганистана: Бараки, Даулатабад, Файзабад, Гардез, Газни, Джелалабад, Кандагар, Кундуз, Лашкаргах и Руха.
После 15 августа 1988 г. 8 основных гарнизонов остались под контролем иностранных войск. Они расположены в следующих 5 провинциях: Баглан, Герат, Кабул, Парван и Саманган. Далее, в провинции Балх останется небольшое количество иностранных войск в районе Хайратона, который будет использоваться в качестве пограничного пункта для выводимых войск.
Группы военных офицеров УНГОМАП наблюдали за выводом иностранных войск в Баграме, Джелалабаде, Кабуле, Кандагаре, Кундузе и Шинданде, а также в пограничных городах Хайратоне и Турагунди, где УНГОМАП установила постоянные посты. Группа УНГОМАП также посетила Гардез после завершения эвакуации гарнизона.
Из книги Александра Ляховского «Трагедия и доблесть Афгана».
Подробнее читайте на сайте УСВА.

 
В організаціях УСВА
Добра традиція
На запрошення Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану і міської ради  гурт «Долг» з благодійним концертом виступив у Дрогобичі на Львівщині.
Народний аматорський гурт «Долг» (художній керівник – Заслужений працівник культури України Віктор Маришев) вже не вперше приїздить до цього міста, щоб підтримати ветеранів Афганської війни. І тут завжди з радістю зустрічають тернополян. Дрогобичани і гості міста зі сльозами на очах аплодували за кожний виконаний твір.
Голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану Іван Андруневчин подякував гостям за прекрасний виступ, побажав їм здоров'я, щастя і творчих піднесень, і наголосив, що такі зустрічі стають традиційними.
Іван АНДРУНЕВЧИН, 
голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану.



Обговорили нагальні проблеми
У Нововодолазькій  районній  раді на Харківщині відбулася звітно-виборна конференція районної Спілки ветеранів Афганістану. 
У роботі конференції взяли участь голова райдержадміністрації Роман Мерзлікін, голова районної ради Світлана Ротач, голова Харківської обласної Спілки ветеранів Афганістану Володимир Рижков, голова райради ветеранів війни та праці Василь Ступак.
До учасників з побажаннями плідної праці звернулися почесні гості. Очільники місцевої влади  висловили подяку за роботу, яку веде організація, за підтримку в наданні допомоги ветеранам Афганістану, родинам загиблих, високо оцінили  внесок організації у військово-патріотичне виховання молоді та активну діяльність у громадському житті району, наголосили на подальшій співпраці райдержадміністрації і районної ради зі спілкою.
Зі звітом про роботу з квітня 2013 року виступив голова спілки Сергій Воротняк. Діяльність правління було спрямовано на вирішення питань медичного і санаторно-курортного забезпечення, соціального захисту, матеріальної і психологічної підтримки ветеранам війни і сім’ям  загиблих воїнів, надання допомоги в працевлаштуванні, на проведення заходів з військово-патріотичного виховання молоді. Найбільш злободенним залишається питання забезпечення воїнів-«афганців» житлом.
Голова ревізійної комісії організації Микола Жижера у звіті наголосив, що всі кошти, які надходили на рахунок спілки, використано за призначенням, проведеною перевіркою зловживань не виявлено.
Учасники конференції затвердили звіти правління і ревізійної комісії й визнали роботу правління задовільною. За результатами голосування більшістю голосів головою Нововодолазької районної Спілки ветеранів Афганістану на наступний термін обрано Сергія Воротняка, головою ревізійної комісії – Миколу Жижеру.
Сергій Воротняк подякував делегатам за довіру і заявив, що докладе зусиль, щоб кожна мати, дружина і дитина учасника бойових дій в Афганістані та в інших країнах відчули підтримку від районної спілки ветеранів.
Користуючись присутністю на зібранні керівників району і голови обласної Спілки ветеранів Афганістану, делегати ставили запитання, обговорили нагальні проблеми і внесли пропозиції. 
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і померлих вже після війни бойових побратимів й поклали квіти до меморіального знака.
Прес-служба Харківської обласної Спілки 
ветеранів Афганістану.




Не шкодували життя і здоров’я
У Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка вшанували ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, які, не шкодуючи свого життя і здоров’я, подолали наслідки найбільшої у світі техногенно-екологічної катастрофи.
Одними з перших, хто розпочав роботи з ліквідації аварії, були військові. Серед них військовослужбовці у відставці, які сьогодні навчають і виховують майбутніх офіцерів: Олександр Абрамян, Надія Григолінська, Микола Дмитренко, Олександр Клубань, Віктор Ліпунов, Володимир Пастух, Олександр Пацкан, Володимир Савенко, Ратмір Сапожніков.
Серед ліквідаторів наслідків аварії – учасник бойових дій в Афганістані Олександр Володимирович Пацкан. Після виконання інтернаціонального обов’язку в далекій країні він став на захист свого народу від чорнобильської біди. 
Героїзм багатьох тисяч людей, які були залучені до приборкання непокірного атома, ще довго слугуватиме взірцем для нащадків, суворим нагадуванням про необхідність виваженої та обережної поведінки з ним.
Заступник начальника Військового інституту з морально-психологічного забезпечення  полковник  Сергій Мотика відзначив, що для багатьох із нас ті події носять не лише історичний характер. Ми знову і знову повертаємося до тих днів, аби ще раз детально проаналізувати тогочасні події, схиляємо голови перед людьми, які стали на шляху небезпеки й зупинили її розповсюдження. На жаль, багато самовідданих людей, які, нехтуючи власним здоров’ям, життям, рятували мешканців забруднених територій, не дожили до цього дня. Учасники зустрічі хвилиною мовчання вшанували їхню пам’ять.
Ліквідатори поділилися враженнями про виконання поставлених завдань і закликали курсантів опановувати свою військову спеціальність, щоб подібного не сталося у майбутньому.
Присутні переглянули документальні  кадри про події на Чорнобильській АЕС.
Микола ДОРОХОВ, 
голова Ради ветеранів Військового інституту. 





В честь великого праздника
Воины-интернационалисты Болградской районной организации УСВА приняли участие в праздновании Дня Победы.
После возложения цветов  председатель организации Николай Корниенко посетил село Василевка, где была организована встреча боевых друзей,  вручил награды ветеранам войны Николаю Бузажи, Георгию Гажеву, Михаилу Куневу, Федору Пельтеку, Ивану Дели, Ивану Киминчижи, Петру Семекчи. После торжественной части коллектив Дома культуры выступил с праздничным концертом.
В канун праздника  в Болграде состоялась традиционная легкоатлетическая эстафета среди школьников, организованная воинами-интернационалистами совместно с райгосадминистрацией.
На дистанцию вышли учащиеся всех 23 школ города и района. Третий год подряд высокую планку лидеров держат легкоатлеты Новотрояновского УВК под руководством тренера Ивана Кара. Второе место заняла команда Калчевской школы, третье – из Городненской школы.
Н. КОРНИЕНКО, 
председатель Болградской районной организации УСВА. 



Воювали і мама, і син
Напередодні Дня Перемоги волонтери групи АІ-16-3 Вінницького національного  аграрного університету відвідали родину ветеранів двох війн – Другої світової та Афганської.
Разом зі своїм куратором – старшим викладачем кафедри сільськогосподарських машин, учасником бойових дій в Афганістані, головою Спілки ветеранів війни в Афганістані Вінницького району Олександром Ковальчуком студенти привітали зі святом  учасника війни, інваліда другої групи Марію Аполінаріївну Стеблюк, яка разом з сином – учасником бойових дій в Афганістані проживають в селі Горбанівка Вінницького району.
Марія Аполінаріївна поділилася спогадами про війну, розповіла про звільнення рідного села від окупантів, тяжкі повоєнні роки, коли працювала у місцевому колгоспі ланковою, згодом – у бухгалтерії господарства. Костянтин Васильович розповів про війну в Афганістані, коли юнаком у складі військового підрозділу доставляв пальне автомобілем з міста Кушки в бойові частини 40-ї загальновійськової армії.
На згадку про зустріч студенти подарували родині ветеранів радіоприймач, побажали здоров’я і ще довгих років життя.
Прес-служба Вінницької обласної Спілки 
ветеранів війни в Афганістані.





Пісенне свято ветеранів
У Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України відбувся фестиваль військово-патріотичної пісні «Доля вибрала нас», присвячений Дню матері.
Фестиваль організувала Київська міська Спілка ветеранів війни за сприяння Посольства Палестини в Україні. Національний Президентський оркестр,  гурт «Палестина», гурт NovaCapella,  Народна артистка України Наталія Шелепницька, Заслужена артистка України Ярослава Руденко, оперна співачка Олена Гончарук, автор-виконавець Леонід Мухін та інші радували глядачів своїми чудовими виступами.
Прес-служба УСВА.



Воїни-«афганці» – українській армії 
Домашнє тепло від тисменчан
Після богослужіння голови районних організацій УСВА Дмитро Сатур і Спілки учасників АТО Тисмениччини Іван Стефанів вирушили з Тисмениці до Луганської і Донецької областей, куди волонтери Івано-Франківщини повезли майже дві тонни гуманітарного вантажу. 
Готуючись цього разу до поїздки на схід, волонтери не сподівалися на таку активність краян. Однак, як тільки повідомили про свої наміри передати часточку домашнього тепла, традиційні домашні страви на передову, відгукнулися люди з багатьох населених пунктів. 
На волонтерських кухнях і на приватних підприємствах краяни варили вареники, пекли паски, вудили м’ясні вироби, збирали консервацію. Найактивнішою виявилася Пшеничниківська громада, активістам  якої зібратися на волонтерську кухню допомогла соціальна мережа. Поширили оголошення, в якому закликали добровольців прийти до школи ліпити вареники, з собою мати начинку (картопля, цибулька смажена), борошно, смалець…
Шкільна їдальня та підсобні приміщення перетворилися на галасливу волонтерську кухню. Учителі Пшеничниківського навчально-виховного комплексу, працівники виконавчого комітету сільської ради й місцеві жительки  за кілька годин наліпили і наварили нашим військовослужбовцям 20 десятилітрових відер вареників. Щоб вони довше збереглися й свіжими потрапили до солдатського столу, за перевіреним методом заливали їх гарячим смальцем. 
Поки два десятки жіночок вправлялися в кулінарії, місцеві школярики не нудьгували, а протягом кількох годин у класних кімнатах малювали захисникам патріотичні малюнки. 
Забираючи відра з варениками, Дмитро Сатур був захоплений благодійною акцією пшеничниківців.  Тож щира вдячність кухаркам, які так оперативно, а головне з великою материнською любов’ю робили вареники: Галині  Стефанишин, Іванні Івасів, Галині Петелюк, Марії Нанюк, Надії Гоцуляк, Любові Гломбі, Вероніці Піщак, Ірині Рапалюк, Мар’яні Польовій, Тамарі Гладир, Богдані Досин, Устині Семчук, Зеновії Фицик, Любові Лашенюк, Марії Гоцуляк, Оксані Тельник, Галині Мельницькій, Уляні Кавецькій, Марії Нанюк, Розалії Тимчук, Світлані Рогуш, Марії Штогрин, Іванні Качурак, Мар’яні Гладир, Лесі Присяжнюк, Марії Луговій. 
Активними також були приватні пекарні та жителі Радчі, Чернієва і Нових Кривотул: передали десятки домашніх пасок. Смакуватимуть на передовій домашніми ковбасами і м’ясними виробами, переданими тисменицькими та єзупільськими приватними підприємцями, консервацією та стравами, які передали громади Одаїв, Підпечер і Довгого.  
По дорозі на схід у Києві  зустрілися з хлопцями із Галича та поїхали на ДП  «Антонов», яким керує учасник бойових дій в Афганістані  Олександр Кривоконь, де працівники передали на передову солдатам  копчені ковбаси, мариновані гриби, мед та інші ласощі.
Вирушаючи в дорогу, волонтери подякували усім, хто поділився власноруч приготовленими стравами і продуктами, вкотре наголошуючи, що, підтримуючи військовослужбовців, краяни додають їм сили й наснаги.
Оксана САКОВСЬКА.



НАЙЦІННІШЕ – МАЛЮНКИ ДІТЕЙ
Відремонтований джип, різноманітні продукти і малюнки від дітей – саме з такими подарунками вирушили на схід України волонтери від Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану.
Волонтери говорять, що з 2014 року здійснили понад сотню поїздок. Цього разу вони планують відвідати район Світлодарської дуги. Серед тих, хто їде на схід, волонтери Василь Пристайчук, Віктор Янчук, Олександр Пилипчук, Віталій Лісецький та Олександр Положевець.
Як розповів Василь Пристайчук, досить часто зібрати необхідні речі допомагають волонтери з Бродів, так було і цього разу. З його слів, на особливу подяку заслуговує сім’я Бабаків з Торчина, члени якої протягом ночі перед виїздом пекли пироги для воїнів.
Волонтери наголошують, що збирати необхідні речі їм допомагають учні та вчителі школи №23. Нині волонтерський рух, порівнюючи з початком АТО, йде на спад, адже люди просто «видихаються», але на прохання допомогти завжди відкликаються.
Волонтер Олександр Пилипчук розповів, що допомагали зібрати продукти нашим воїнам ПАТ «Теремнохліб», ТОВ «Забіяка», ТМ «Дмитрук». Окрім того, «Волиньфарм» надав медикаменти: ще з 2014 року в їхніх аптеках стоять скриньки для збору коштів. На жаль, багато людей не вірять, що ці кошти йдуть на потреби АТО, але кожної поїздки «Волиньфарм» надає медикаментів на 10 тисяч гривень.
Воїнам передадуть відремонтований джип, ходова частина якого була у жахливому стані, а також запчастини до нього. Але чи не найціннішими подарунками стануть малюнки дітей, які вони присвятили захисникам України.
Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.



Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ
ТИГИПКО  Сергей Леонидович – украинский политик, государственный и общественный деятель и предприниматель, народный депутат Украины, бывший вице-премьер-министр и министр социальной политики Украины.
Родился 13 февраля 1960 года в селе Драгонешты Лазовского района Молдавской ССР,  куда его дед переехал в 1902 году из Винничины. Отец умер, когда Сергею было 10 лет. Мама одна воспитывала троих сыновей.
В 1977 году поступил в Днепропетровский металлургический институт. Во время учёбы подрабатывал в стройотрядах, грузчиком, электриком и на других работах. В 1982 году получил диплом по специальности «литейное производство чёрных и цветных металлов» и квалификацию инженера-металлурга.
Добровольно вступил на военную службу, в 1982–1984 г.г. служил офицером в танковых войсках – командиром взвода танков Т-64Б и заместителем командира по технической части танковой роты в Гвардейском (под Новомосковском), был комсоргом полка.
С 1984 года – заведующий отделом и заместитель директора по учебно-воспитательной работе Днепропетровского механико-металлургического техникума, был избран секретарём комитета комсомола. 
В 1986 году назначен заведующим отделом пропаганды и агитации, затем избран вторым, а в 1989 году – первым секретарём Днепропетровского областного комитета ЛКСМУ. После ликвидации комсомола в 1991 году занялся банковским делом. 
В 1994 – внештатный консультант Президента Украины Л. Кучмы по вопросам монетарной политики. В апреле 1997 года назначен вице-премьером по вопросам экономической реформы. 
С 1999 по 2000 – министр экономики. Параллельно был членом ряда правительственных и президентских советов и комиссий. 
В июне 2000 года подал в отставку и на довыборах был избран в Верховную Раду Украины третьего созыва, присоединился к партии «Трудовая Украина» и в ноябре занял пост её председателя. Вошёл в парламентский комитет по вопросам финансов и банковской деятельности. На выборах в апреле 2002 года в объединённом списке избирательного блока «За единую Украину!» прошёл в Верховную Раду четвёртого созыва.
В декабре 2002 года утверждён Верховной Радой председателем Национального банка Украины. 29 ноября 2004 года подал в отставку и решил заняться бизнесом. 
В 2008 году назначен советником Премьер-министра Украины и сопредседателем Совета инвесторов при Кабинете Министров Украины.
В 2009 году избран председателем Трудовой партии Украины. 
11 марта 2010 года назначен вице-премьером по экономическим вопросам . 9 декабря 2010 года в результате административной реформы сохранил пост вице-премьера, а также был назначен министром социальной политики Украины.
Работая в молодёжных организациях Украины в 1984–1991 г.г., много внимания уделял патриотическому воспитанию молодёжи, в дальнейшем на ответственных должностях в Кабинете Министров и в Верховной Раде Украины с вниманием и уважением относился к проблемам ветеранов войны, поддерживал их предложения и требования, способствовал реализации важнейших гуманитарных программ,  пользовался высоким авторитетом в среде ветеранов, особенно при работе на посту министра социальной политики Украины.
 В 2012 году  перешёл в парламент, где стал членом Комитета по вопросам информатизации и информационных технологий. 
Кандидат экономических наук. Диссертацию на тему «Формирование и государственное регулирование систем коммерческих банков Украины» защитил в 1996 году.
 ТИМЧЕНКО Иван Артёмович  — украинский государственный деятель, правовед, учёный, действительный член Национальной академии правовых наук Украины.
Родился 3 марта 1939 года в селе Калиновка Покровского района  Днепропетровской области. Окончил училище механизации сельского хозяйства, сельскохозяйственный техникум. Работал трактористом, механиком в колхозе.
В 1967 году окончил юридический факультет  Киевского государственного университета. Работал старшим редактором редакции журнала «Советское право». С 1971 года — аспирант, научный сотрудник, учёный секретарь Института государства и права АН УССР.
В 1990–1991 годах работал помощником председателя Верховного Совета УССР.  С 1991 года возглавлял Юридическую службу (Управление) Администрации Президента Украины.
Работая на ответственных должностях в Администрации Президента Украины, с особым вниманием и уважением относился к проблемам и деятельности организаций ветеранов войны, оказывал большую помощь в создании, законодательном и нормативно-правовом обеспечении деятельности Государственного комитета Украины по делам ветеранов и Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), что способствовало реализации важнейших гуманитарных программ, укреплению ветеранского движения, его общественной и политической активности, пользовался высоким авторитетом в среде ветеранов Украины.       
В сентябре 1996 года Указом Президента Украины назначен судьёй  Конституционного Суда Украины. Был членом Конституционной комиссии Украины (1996), принимал участие в разработке проектов Конституции, Закона Украины «О Конституционном Суде Украины» и многих других законодательных актов.
На специальном пленарном заседании был избран председателем Конституционного Суда Украины. Занимал этот пост с октября 1996 года. После окончания трёхлетнего срока полномочий, в качестве председателя снова стал рядовым судьёй Конституционного суда Украины, где работал до 2004 года.
В 2004–2008 — заведующий лабораторией, главный научный сотрудник Научно-исследовательского института государственного строительства и местного самоуправления Академии правовых наук Украины.
С 2009 года — главный научный сотрудник отдела научно-правовых экспертиз, а затем — отдела связей с государственными органами и международными организациями Управления планирования и координации правовых исследований аппарата президиума Национальной академии правовых наук Украины.
Кандидат юридических наук, опубликовал более 80 научных трудов. Член Конституционной Ассамблеи Украины (член комиссии по вопросам правосудия), член редакционной коллегии журнала «Право Украины», внештатный консультант Комитета по вопросам правовой политики Верховной Рады Украины.
Награды: Заслуженный юрист Украины; орден Князя Ярослава Мудрого пятой и четвертой степеней (1997, 2004); орден «За заслуги» третьей степени (2009); Почётная грамота Кабинета Министров Украины (2002); Почётная грамота Верховной Рады Украины (2003); Большой офицерский крест ордена «За заслуги перед Федеративной Республикой Германия» (2006); медаль «25 лет независимости Украины» (2016).



Наше свято
Не забудемо ніколи
Миколаїв 
Ветераны войны во главе с председателем Николаевского областного союза воинов-интернационалистов и запаса   Юрием Соловьем с цветами и портретами погибших во Второй мировой войне родных прошли маршем по улицам города к мемориалу Героям-ольшанцам. 
Ветераны-«афганцы» в этот день, День Великой Победы советского народа над фашистской Германией, склоняют головы перед обелисками погибшим солдатам в годы  Великой Отечественной войны.
Более тысячи человек шли в нашей колонне. Седые ветераны и молодежь, жены и матери погибших воинов-интернационалистов. По пути к мемориалу в колонну вливались жители города, разделяющие наши взгляды.
Особым вниманием в колонне пользовался 96-летний ветеран Великой Отечественной войны Георгий Никифорович Костяков, который в феврале этого года был принят в ряды УСВА. Именно ему было предоставлено право первому возложить цветы к мемориалу (на снимке).
Минутой молчания присутствующие почтили память погибших героев и не доживших до наших дней ветеранов.
Воины-интернационалисты по сложившейся традиции продолжили празднование на Аллее Славы в парке "Победа".
Пресс-служба НОСВИиЗ.




Тернопіль
8 травня на Тернопільщині відбулися урочисті заходи з нагоди Дня пам'яті та примирення, в ході яких вшанували пам'ять героїв і жертв Другої світової війни.
У меморіальних заходах  активну участь взяли ветерани Афганської війни, миротворчих операцій, ветерани АТО, військовослужбовці 44-ї артилерійської бригади, громадськість і молодь. 
У парку Слави відбувся мітинг-реквієм за участю керівництва області. Голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна відповідно до Указу Президента України за значний особистий внесок у волонтерську діяльність з допомоги українській армії на сході України вручив орден «За заслуги» третього ступеня члену правління обласної організації УСВА Ярославу Кравчуку, а також за активну волонтерську діяльність і всебічну підтримку підрозділу ЗСУ «Евакуація-200»  відзнаки начальника Генерального штабу Збройних Сил України «За заслуги перед Збройними Силами України» -- голові Тернопільської міської організації УСВА Роману Храпцьо і голові Монастириської районної організації УСВА Ігорю Сендзіку.
Керівництво області, громадськість і ветерани відвідали місця поховання полеглих воїнів, де хвилиною мовчання, військовим салютом, молитвою і покладанням квітів вшанували пам'ять загиблих.
Василь КОГУТ, 
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.



З екіпажу машини бойової
Зустрічі з учасниками Другої світової війни, воїнами-«афганцями» та АТО, учасниками інших бойових дій дають можливість почути правду про події, що стає у нагоді під час пошуково-меморіальної роботи. Цікавою і змістовною для мене стала недавня зустріч з генерал-майором у відставці Миколою Павловичем Ігнатовим.
На війну він пішов сімнадцятирічним добровольцем у вересні 1943 року. На той час його батько Павло Степанович вже рік воював, залишивши вдома п’ятьох дітей, серед яких Микола був найстаршим. 
У 1941 році, після семирічки хлопець закінчив курси механізаторів, працював у колгоспі в селі Іванівське Владимирської області трактористом, комбайнером. Тому і потрапив у танковий батальйон з підготовки механіків-водіїв 9-го навчального танкового полку, який дислокувався у Владимирі. Через чотири місяці здобув військову спеціальність механіка-водія третього класу.
Після укомплектування екіпажів їх направили на танковий завод у Сормово, де отримали Т-34-85 – тоді найбільш досконалі середні танки.
Свій перший бій сержант Ігнатов провів у січні 1944 року в складі 95-ї танкової бригади 1-го Білоруського фронту біля міста Будзіськ на території Польщі. Після сильної артилерійської підготовки радянські війська пішли у наступ. Поле бою було усіяне тілами мертвих і поранених солдат. Тоді він уперше зім’яв ворожу самохідну артилерійську установку. 
Згодом були бої за визволення польських міст Радом, Жгув, Лодзь. У боях за ці міста у період з 14 по 26 січня 1945 року сержант Ігнатов, як зазначено у нагородному листі, гусеницями свого танка розчавив 4 станкових кулемети з розрахунками, 9 автомашин з вантажем, 2 міномети і близько 30 солдат і офіцерів противника, а також у складі екіпажу знищив 2 танки «Пантера», 2 самохідні гармати, 4 бронетранспортери, 30 автомашин і більше 120 ворожих солдат і офіцерів, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня.
У бою за Лодзь підрозділ, в якому воював Микола, втратив 6 із 22 танків.  Після бою на його танку почав пересуватися командир батальйону старший лейтенант Денисов. 
Ігнатов брав участь у визволенні Варшави. Вже після війни він був нагороджений двома польськими медалями. 
Потім були бої на території Німеччини: на Кюстринському плацдармі, форсування Одера, бої на Зеєловських висотах.
У лютому 1945 року танк Миколи було підбито. Вдалося врятуватися лише йому, оскільки він перебував у нижній частині. 
У бою біля села Зітцинг старший сержант Ігнатов у складі екіпажу знищив танк «Пантера», 2 самохідні гармати, 2 бронетранспортери і до 15 солдат і офіцерів противника, а також гусеницями танка зім’яв протитанкову гармату і станковий кулемет, за що нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.
Під час вуличних боїв у Берліні одна гусениця танка провалилась у тунель метрополітену. Екіпаж був змушений евакуюватися. Командир – молодший лейтенант Коровін вирішив повернутись і забрати свій планшет. Коли вилазив із танка, його вдарила ворожа куля…
Екіпаж не брав участі у штурмі рейхстагу. Він проїхав біля Бранденбурзьких воріт і згідно з наказом командування направився до Дрездена. Так завершилася війна для механіка-водія старшого сержанта Ігнатова. За роки війни  він був легко поранений в руку і ногу (1944 року) та контужений (1945), але обійшлося недовготривалим лікуванням у медсанбаті.
Продовжив службу в Німеччині механіком-водієм танка, на якому і воював. У 1950 році був направлений на навчання до Горьківського військово-політичного училища, після закінчення якого проходив службу в Київському танко-технічному училищі заступником командира роти з технічної частини, командира роти, батальйону курсантів. Заочно закінчив Військову академію бронетанкових військ. З посади заступника начальника училища з навчальної частини був направлений на два з половиною роки до Алжиру старшим групи радянських військових спеціалістів.
Після повернення з відрядження служив у Київському військовому окрузі, був старшим офіцером позавійськової підготовки – початкової військової підготовки у школах, на військових кафедрах. 
У 1991 році закінчив військову службу в званні полковника. Працював у Міністерстві освіти. У 1997 році як члену Ради ветеранів країн СНД Ігнатову присвоєно звання генерал-майора.
Фронтові й мирні дороги відважного танкіста, мужнього захисника Вітчизни М. П. Ігнатова відзначено орденом Вітчизняної війни першого ступеня, двома орденами Вітчизняної війни другого ступеня, орденами Червоної Зірки, «За службу Батьківщині», Богдана Хмельницького третього ступеня, «За мужність», більш як 20 медалями. 
На жаль, у Миколи Павловича вже померли дружина і двоє дочок. Душу ветерана зігріває тепло сердець дочки, чотирьох онуків, трьох правнуків і двох правнучок. Два внуки пішли стопами дідуся.  Олександр у танкових військах дослужився до звання підполковника, зараз на пенсії. Сергій, майор танкових військ, вже четвертий рік служить у зоні АТО. Внук Олексій теж обрав професію захисника – служить у СБУ. Внук Олег працює в інституті імені М. М. Амосова. Життя триває.
Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської
громадської організації
«Закінчимо війну».




Память в бронзе, металле и камне
Яблуневий сад від «афганців»
На теренах України після Другої світової війни, вшановуючи визволителів і загиблих земляків, у кожному населеному пункті було відкрито пам’ятні знаки і меморіальні комплекси. 
Повертаючись після війни, військові підрозділи ставали гарнізонами у містах, і там також споруджувались пам’ятні знаки на честь Великої Перемоги. Склалася традиція, що біля них молоді воїни, які призивалися до лав Збройних Сил, присягали на вірність Батьківщині та своєму народу.
Є такий пам’ятник і на території «12-го містечка» у Шепетівці. Час іде, старіємо ми з вами, старіють і пам’ятники, що, як і люди, потребують підтримки. Тому, заручившись згодою командування військової частини, воїни-інтернаціоналісти В. Харченко, В. Окорський, П. Шидей під керівництвом настоятеля храму Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії отця Анатолія Вересюка, вирішили відремонтувати монумент воїну-визволителю. За короткий час усі роботи було виконано, а також розбито клумби для висаджування квітів. 
Разом з воїнами частини посадили яблуневий сад. Це подарунок сучасним захисникам Вітчизни від воїнів-«афганців» Шепетівщини напередодні свята Перемоги й річниці утворення військової частини.
Володимир ПИПИЧ,
член Шепетівської СВА, учасник
бойових дій в Афганістані.




Загинув, рятуючи поранених
Меморіальну дошку Олексію Володимировичу Бикову, який загинув у Афганістані, відкрили в Харківській загальноосвітній школі №148.
Олексій Биков загинув 21 березня 1988 року під час обстрілу госпіталю, в якому перебував на лікуванні. Почувши розриви реактивних снарядів, він кинувся допомагати виносити тяжко поранених у безпечне місце, при цьому був сам смертельно поранений. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Похований в Харкові на 9-му міському кладовищі.
У відкритті пам'ятної дошки випускнику школи взяли участь голова Шевченківського районного відділення Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану Михайло Биков, заступник голови райдержадміністрації Марина Борисенко, родичі загиблих воїнів, ветерани війни в Афганістані, школярі та місцеві жителі.
Прозвучали спогади про воїнів-інтернаціоналістів, які воювали в Афганістані, розповіді про життя Олексія Бикова. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих.  До меморіальної дошки Олексію Бикову поклали квіти.
Робота з вшанування пам'яті учасників бойових дій, які загинули в Афганістані,  триває.
Награжден посмертно
На фасаде Харьковской специализированной школы №132 торжественно открыта мемориальная доска в честь выпускника Дмитрия Митрохина, погибшего в Афганистане. 
Инициатором выступил Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) и районная власть. 
Дмитрий Митрохин был призван в армию в 1982 году. После Гайжюнайской учебки ВДВ проходил службу в Афганистане в составе 350-го гвардейского парашютно-десантного полка, где выполнял обязанности наводчика-оператора БМП. В составе подразделения неоднократно участвовал в боевых операциях. На одной из них в феврале 1983 года серьёзно заболел, был эвакуирован в госпиталь, где 21 февраля умер. Награждён посмертно орденом Красной  Звезды.
В открытии мемориальной доски приняли участие воины-интернационалисты, мамы погибших, преподаватели и учащиеся школы. Заместитель председателя Шевченковской райгосадминистрации по социальным и гуманитарным вопросам Марина Борисенко, председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов, военный комиссар Шевченковского района подполковник Владимир Арап отмечали большое значение патриотического воспитания молодёжи на современном этапе.  
Минутой молчания почтили память погибшего героя, к мемориальной доске возложили цветы.
В актовом зале школы состоялась торжественная встреча, на которой ученики рассказали о жизненном и боевом пути Дмитрия Митрохина.   
Пресс-служба Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана.





Згадали добрим словом
Афганістан – довічний біль у серцях багатьох українців. Багато доль змінила та жахлива війна, чимало молодих і сильних хлопців не повернулися в рідні домівки. Не повернувся живим до матері Олександр Петрович Чорноволик, учасник бойових дій в Афганістані, наш земляк із села Жерденівка, що на Вінниччині.
Виповнилося 34 роки з дня його загибелі. 25 квітня покласти квіти на могилу Олександра прийшли мати Ніна Чорноволик і рідні, сільський голова Жерденівської територіальної громади Микола Кучерук, побратими – учасники бойових дій в Афганістані на чолі з головою районної Спілки ветеранів Афганістану Володимиром Свіріпою, учні місцевої школи на чолі з директором Володимиром Глинчуком, настоятель Жерденівської церкві протоієрей  Сергій Стасюк.
У школі відбулася урочиста лінійка, присвячена пам’яті Олександра Чорноволика. Учні читали вірші про жахи війни та скалічені долі. Душевно, по-сімейному згадали добрим словом земляка, який віддав своє життя, виконуючи військовий обов’язок.
Ніна Костянтинівна Чорноволик зі сльозами на очах подякувала усім, хто пам’ятає її Сашка. Ніколи не загоїться рана у душі матері, адже війна забрала найдорожче – її дитину. Світла пам'ять про подвиг воїна-інтернаціоналіста Олександра Чорноволика завжди житиме у наших серцях.
І. ЩЕРБІНА, 
завідуюча Гайсинського музею ветеранів війни в Афганістані.




Нові видання
О прошлом и настоящем
Автор книги «Успехи. Разочарования. Записки командующего» — генерал-полковник М. А. Лопатин прошел долгий армейский путь от офицера наведения зенитного ракетного дивизиона до командующего армии противовоздушной обороны. 
Принимал участие в стратегической операции «Анадырь» — развертывании контингента советских войск на Кубе в 1962 году. В переломный период обретения суверенитета и независимости Украины возглавил Войска противовоздушной обороны. Приложил много сил к сохранению их боеспособности.
«Написать воспоминания меня заставили события, свидетелем или участником которых я был: страшные эпизоды жизни в период войны и первые послевоенные годы; Карибский кризис, произошедший в начале военной службы; ГКЧП, его подготовка и последствия; строительство Вооруженных Сил Украины; обьединение ВВС и ПВО; катастрофа Ту-154 во время учений ПВО в Крыму, ее причины и последствия; переход Крыма в состав России; война на востоке Украины, – пишет автор в предисловии. – Эта книга – не мемуары в чистом виде. Свои личные наблюдения я дополнял сведениями, почерпнутыми из исторических документов, официальных средств массовой информации, бесед с участниками тех или иных событий.
Мне довелось неоднократно встречаться и беседовать с разработчиком военно-стратегической операции «Анадырь» генералом армии А. И. Грибковым, ознакомиться с его оценкой тех событий и возможных последствий.
Учитывая совпадение наших взглядов, наличие материалов и предполагая возможный интерес к этим событиям потомков, хочется оставить им изложенное мною для размышлений.
Встречи с руководством Вооруженных Сил СССР во время служ¬бы, в период ГКЧП, и особенно после службы уже вне подчиненности, позволили более открыто поделиться мнениями и высказать свое видение по разным вопросам.
Я хотел сказать несколько добрых слов о своих учителях, пытался понять, осмыслить прошлое и настоящее, честно передать свое понимание потомкам. Не претендуя на уникальность своих высказываний, стремился быть абсолютно искренним и правдивым, в том числе и по отношению к самому себе».


Михаил Алексеевич Лопатин родился 1 июля 1940 года в селе Свобода Кличевского района Могилевской обпасти. В 1961 году окончил Даугавпилсское военное авиационное училище, в 1970 – Минское высшее зенитное ракетное училище, в 1984 – Военную академию ПВО Сухопутных войск (заочно). Кандидат военных наук.
В 1962–1965 годах выполнял интернациональный долг по оказанию помощи кубинскому народу.
Службу проходил в должностях заместителя коман¬дира и командира дивизиона, начальника штаба полка, бригады, командира 211-й зрбр, начальника отдела боевой подготовки ЗРВ армии, заместителя командира корпуса, командира 19-й дивизии ПВО, коман¬дира 49-го корпуса ПВО, начальника штаба 8-й ОА ПВО. С 1989 года – командующий 8-й ОА ПВО.
С мая 1992 года – командующий Войсками ПВО Украины. С апреля 1995 года –  командующий ВВС и ПВО Украины.
В 1996 --1997 годах – первый заместитель начальника Академии Вооруженных Сил Украины. С 1997 года – в запасе. 
Награжден пятью орденами и 40 медалями.



Чтобы знали и помнили
«Солдатский третий тост и чистая совесть воина-«афганца» -- так назвал свою книгу хмельницкий ветеран Болеслав Рудынский.   
Кратко об авторе. Родился 8 августа 1943 года в Винницкой области. В армии с 1961 года. В 1964 году окончил Киевское танкотехническое училище, техник по ремонту и эксплуатации бронетанковой и автомобильной техники.  
Командир ремонтного взвода, заместитель командира танковой роты по технической части 45-й учебной танковой дивизии (Белорусский военный округ).   Дважды учился в Бронетанковой Академии имени Маршала Советского Союза Р. Я. Малиновского на инженерном факультете и на факультете руководящего инже-нерного состава. Заместитель командира полка по технической части в Прибалтийском, Туркестанском военных округах, в Заполярье.  
Болеслав Рудынский собрал в книге воспоминания хмельницких «афганцев»,  хронологию, данные о местностях, где воевали наши земляки, материалы по социальной защите ветеранов.  
Книга будет интересна участникам боевых действий, их семьям, семьям погибших и умерших после той необъявленной войны и молодому поколению, чтобы знали историю и помнили героев.  
Автор выражает благодарность председателю Хмельницкой областной организации УСВА Н. Приступе за содействие в сборе и обобщении списков хмельничан, участвовавших в боевых действиях в Афганистане, и всем тем, кто оказал моральную и материальную помощь в издании книги.
В свет вышла «Поимённая книга памяти воинов-интернационалистов Криворожья, погибших в Афганской войне 1979–1989 годов». 
Выход книги совпал с 40-й годовщиной Саурской (Апрельской) революции, свершившейся в Афганистане 27 апреля 1978 года, с чего для нас, шурави,  всё и началось.   
Автор книги – воин-«афганец», криворожанин Виктор Безгинов. За время работы над изданием удалось разыскать ещё девятерых погибших воинов, которые были связаны с Кривым Рогом, кто родился, учился и работал или похоронен в городе. По уточнённым данным погибших воинов-«афганцев» на Криворожье (включая Криворожский район) 60 человек. 
Виктор БЕЗГИНОВ.



Спорт і відпочинок

В їхніх школах навчалися герої

Уже стало доброю традицією проводити спільно із Шепетівською Cпілкою ветеранів Афганістану баскетбольний турнір серед команд юнаків і дівчат загальноосвітніх закладів міста, присвячений пам’яті воїна-інтернаціоналіста В.М.Длужнєвського.
Цього року у змаганнях взяли участь десять команд. Учасників вітали начальник відділу з питань фізичної культури і спорту управління у справах сім’ї, молоді та спорту О.Д.Шуляк, директор ДЮСШЄ.Г. Рибак, воїни-інтернаціоналісти. Член Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану М. І. Леончук щиро й проникливо розповів, яким важким іспитом і трагедією для тисяч людей в Україні став Афганістан. Одним з тих, хто не повернувся з Афганської війни, був колишній учень НВК №2 Віктор Длужнєвський. 
Змагання були цікавими і захоплюючими. У підсумку перше місце серед дівчат посіли спортсменки НВК №, друге – ЗОШ №3, третє – НВК №2.
У змаганнях хлопців лідерами також були представники НВК №1, (друга і перша команди), третє місце посіли юні баскетболісти ЗОШ №1.
Юнаків-переможців нагороджено грамотами, медалями, кубками, які надала Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану. Дівчатам вручено грамоти, медалі тасолодощі (на знімку).
Адміністрація дитячо-юнацької спортивної школи висловлює щиру вдячністьза надання спортивної зали для проведення змагань керівнику закладу В. М. Гарбарець, за постійну співпрацю з ДЮСШ – управлінню у справах сім’ї, молоді та спорту, за підтримку в організації та проведенні змагань – Шепетівській Спілці ветеранів Афганістану та її голові В. М. Окорському.
     
Л. КУШНІР,
заступник директора з ДЮСШ навчально-
тренувальної роботи.



У Шепетівському НВК № 1, який носить ім’я нашого славного земляка Героя України Миколи Дзявульського, відбулося військово-спортивне свято з нагоди завершення навчально-польових зборів.
Вітали ліцеїстів заступник міського голови Н. В. Стасюк, секретар міської ради М. Ю. Кикоть, учасник бойових дій полковник запасу І. Р. Карчевський, настоятель храму Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, учасник бойових дій в Афганістані протоієрей Анатолій Вересюк. Активну участь взяли члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану, зокрема, її голова В. М. Окорський, воїни-«афганці»  О. М. Бернацький, В. С. Пипич.
У складі чотирьох навчальних взводів на плацу ліцеїсти співали військово-патріотичні пісні. Відбулися показові виступи з рукопашного бою як зі зброєю, так і без неї. Були й рукопашні спаринги і різні прийоми захисту від ножа, автомата, пістолета тощо.
Потім на стадіоні ліцеїсти продемонстрували навички ведення бою відділенням у наступі, в обороні та в обході противника. І хоча бій був навчальним, та завдяки вдалому застосуванню імітаційно-піротехнічних засобів, якими забезпечили ветерани-«афганці», він був неабияк наближеним до реального.
Зрозуміло, що бій завершився успіхом атакувальників і полоном противника. Про це переможці доповіли своєму наставнику, військовому керівнику школи підполковнику запасу  О. Л. Болюху. Під завісу свята ліцеїсти виконали традиційну авторську стройову пісню. 
Вісімнадцять учнів, які мають найкращі здобутки у вивченні предмета «Захист Вітчизни», відзначені грамотами. 
Учасників  нагодували смачною кашею, яку неперевершено приготував ветеран-«афганець» В. С. Пипич. А загалом того дня всі були вдячні Шепетівській Спілці ветеранів Афганістану за підтримку й зусилля, які «афганці» докладають у справі військово-патріотичного виховання молоді.
В.ВАСИЛЕНКО.



На Тернопільщині в Кременецькій школі-інтернаті вдесяте відбувся міжобласний турнір з волейболу, присвячений пам'яті випускника Віталія Андрійовича Осецького. 
19 березня 1985 року мужній офіцер героїчно загинув у Афганістані. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Меморіал проводиться з ініціативи Кременецької районної організації УСВА. 
В урочистому відкритті взяли участь керівництво району, ветерани-«афганці», учасники АТО і миротворчих операцій, випускники школи, член національної збірної України з санного спорту, учасник двох Олімпіад О.  Оболончик, громадськість  і молодь.
У змаганнях  взяли участь сім команд з Тернопільщини й представники Соснівської ЗОШ Білогірського району Хмельницької області. Юні спортсмени показали високу майстерність і волю до перемоги. Перше місце вибороли господарі – команда Кременецької школи-інтернату, друге –  волейболісти Коропецького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою, а третьою стала команда Лідихівської школи. Кращим гравцем визнано Павла Назарука. Переможцям і призерам вручено кубки, грамоти й цінні подарунки.
За ініціативи Теребовлянської районної організації УСВА в Струсівській школі-інтернаті на Тернопільщині вдев’яте відбувся традиційний турнір з волейболу, присвячений пам'яті випускника Володимира Денеки. 
1981 року він героїчно загинув у Афганістані й нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
В урочистостях взяли участь ветерани війни в Афганістані, депутат обласної ради Ю. І. Дзюбан, учасники АТО, педагоги та учні, громадськість і молодь району.
Школярі підготували літературно-музичну композицію «Їх долі обпалені війною». Пісні «Коли припиняться бої» і «Мамо, не плач» нікого із присутніх не залишили байдужими.
Усі команди доклали максимум зусиль, щоб здобути Кубок імені В. Денеки. Перемогли волейболісти Струсівської ЗОШ ім. С. Будного, на другому місці – Струсівська школа-інтернат, а третіми були юні спортсмени Підгайчицької школи. Заступник голови Теребовлянської районної організації УСВА Іван Яремко вручив переможцям і призерам кубки, медалі, грамоти, дипломи і  солодкі подарунки. 
Директор школи-інтернату В. М. Кирилюк щиро подякував усім за участь у турнірі та особливо ветеранам-«афганцям» за допомогу в проведенні змагань.
Василь КОГУТ, 
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.


 

 

            "ТРЕТІЙ ТОСТ" №7-8 (607-608) КВІТЕНЬ 2018 РІК

 

Вітаємо з травневими святами!
Дорогі ветерани! Шановні співвітчизники!
Міжнародний день солідарності трудящих – це свято єдності людей праці, тих, хто відбудував країну, створює матеріальні та духовні блага, забезпечує поступовий розвиток суспільства, відстоює гідні умови життя, стверджує  демократичні цінності, надихає всіх нас на творення щасливого майбуття. 
Сьогодні, як ніколи, потрібна консолідація всіх верств українського суспільства на засадах національної ідеї та патріотизму. Лише за такої умови Україна може досягти вершин цивілізації і прогресу.
Особливо значні дати 8 і 9 травня – День пам'яті та примирення і День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Вклоняємося подвигу народу, який переміг фашистських загарбників, відбудував зруйновану країну, виховав нові покоління патріотів. Слава переможцям! 
Воїни-інтернаціоналісти завжди рівнялися і брали для себе бойовий і трудовий досвід старшого покоління, вони стали гідними спадкоємцями ветеранів Другої світової війни і продовжують їхні бойові й трудові традиції. І сьогодні, у наш складний час, незважаючи на вік і поранення, вони першими стали на захист Батьківщини, активно займаються волонтерською діяльністю, військовою підготовкою, патріотичним вихованням молоді.         
У ці святкові дні хочеться сподіватися на краще життя, на порозуміння в суспільстві, на відродження України як великої європейської держави, а головне – щоб у країні запанував довгожданий мир і спокій. Нехай тепло весни наповнить наші серця і душі добром, любов’ю та впевненістю у завтрашньому дні!    
Бажаю вам, дорогі ветерани, шановні співвітчизники, миру, щастя, здоров'я, благополуччя і життєвих гараздів!
З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА
.



К Дню Великой Победы
ЖИЗНЬ И ВОЙНЫ ГЕНЕРАЛА ГОРЕЛОВА
Писать о таких людях, как Лев Николаевич Горелов, одновременно и легко, и сложно. И  здесь нет противоречий. Легко – ведь жизнь их так насыщена событиями, что можно повести писать. Не нужно ничего выдумывать и приукрашивать – реальных фактов хватает. А сложно – потому что не знаешь, как масштаб такой личности «ужать» в газетные рамки. Как выделить главное? Да и что именно самое главное в его жизни?  Наверное, служба Родине и беззаветная преданность Воздушно-десантным войскам. Именно его считают десантником номер один в Украине. Хотя давно уже не прыгает с парашютом. Но память о годах службы и о людях, с которыми довелось пересекаться, помнит отлично. 
Он родился 2 августа 1922 года. Вся страна жила надеждами на будущее. Ведь только-только закончилась Гражданская война, впереди –  восстановление хозяйства, разваленного за годы войны. Маленький Лева, конечно же, этого всего не знал. Рос обычным сорванцом: играл с друзьями, учился в школе, мужал. Рос вместе со страной, учился любить ее и, конечно же, защищать. После школы поработал немного слесарем на авиазаводе, а вскоре был призван в армию. Сначала служил в спортивной команде военкомата, где напрыгал 100 прыжков. А потом был направлен на Дальний Восток, в 202-ю бригаду ВДВ. 
«Первый прыжок отлично помню. Боялся ли? Первый прыжок – еще человек толком ничего не понимает. А вот второй, третий – уже волнуешься.  Если кто-то говорит, что он не волнуется, не верьте. Чем больше прыгаешь, тем больше волнение, потому что осознаешь всю опасность. Были ли ребята, боявшиеся прыгать? Были, конечно. Помню, я уже командовал дивизией и как-то зимой решил напрыгать минимум командира дивизии. А прыгали так: с аэродрома взлетали и на аэродром прыгали. И вот смотрю, самолет выбросил бойцов, садится и выходит солдат. Я спрашиваю: «Сынок, что случилось?» «Боюсь, боюсь, что парашют не раскроется». Я тогда беру его парашют, отдаю ему свой и идем с ним, прыгаем вместе». 
От октября 40-го до июня 41-го время пролетело, как один день. Так иногда бывает, что полгода пролетают, как один день, а один день вмещает в себя целую вечность. Таким днем стало 22 июня. Лев Николаевич вспоминает, что именно в тот день их подразделение совершало прыжки. В самолете к нему подошел командир и сказал одно слово: «Война». 
После этого дня жизнь уже не была такой, как раньше. Хотя, конечно, на Дальнем Востоке мало что изменилось. Только подготовка десантников усилилась. Ведь японцы, потерпевшие двумя годами ранее тяжелое поражение в конфликте на Халхин-Голе, предпочитали сидеть тихо, выжидая, как пойдут события на Западе. В то же время советские десантники проходили серьезную подготовку, чтобы пополнить обливающиеся кровью дивизии на фронте. Тяжело было парням усидеть на месте. Они рвались в бой, писали рапорты, стучались в двери с одним требованием: отправьте на фронт. Но у командования были другие планы относительно их. Лев попал на войну только в апреле 45-го. Наверное, Господь сохранил его для долгой жизни. Но повоевать ему все-таки пришлось. 
Командуя десантной ротой, он даже награду получить успел. В наградном листе на орден Красной Звезды отмечено, что «гвардии лейтенант Горелов Лев Николаевич, прикрывая правый фланг полка в боях за Кляйн Варасдорф 30 на 31.03.45 года с малыми потерями отразил автоматной ротой без поддержки артиллерии три контратаки четырех бронетранспортеров с автоматчиками противника, обеспечил овладение полком Кляйн Варасдорф, при этом проявил личное мужество, находясь в боевых порядках роты, личным примером воодушевлял подчиненных на стойкость». 
Свой первый бой Лев Николаевич вспоминает во всех подробностях. Помнит, будто это было только вчера. Тогда, выполнив задачи в Будапеште, 114-я стрелковая дивизия двинулась на Вену и вышла к реке Раба.  Передовым отрядом шел 357-й гвардейский стрелковый полк, ротой в котором командовал гвардии лейтенант Лев Горелов.   Но немцы уже заняли оборону на другом берегу и продвижение было остановлено.
Вспоминает Лев Горелов: «Полк стоит. Подъезжает маршал Советского Союза Малиновский – командующий фронтом. Спрашивает у командира дивизии, который к этому моменту тоже был в полку: «В чем дело?». «Ну, вот, сопротивление оказывают». «Что вы принимаете, какое решение?», – у командира полка спрашивает. «Сейчас разбираем населенный пункт, делаем плоты и после артиллерийской подготовки будем уничтожать противника на том берегу». На что Малиновский ответил: «Я ваш план не утверждаю. Даю вам десять плавающих машин американских. Вот вы сейчас готовьтесь, а ночью роту переправьте на тот берег, пусть она там поработает и способствует с утра атаке. Есть такая рота?». «Есть». А я, командир автоматной роты, стою рядом с ними. «Вот вам задача». 
Я сначала провел разведку, походил по берегу, понаблюдал. Ночью форсировали реку. На том берегу уничтожили командный пункт полка и артиллерийскую батарею. И перешел к обороне, не подпуская подхода противника к реке».
Утром переправился полк и выполнил боевую задачу. Уже на марше роту лейтенанта Горелова догнал маршал Малиновский и поблагодарил командира за службу. 
А менее чем через месяц закончилась война. Дивизия подошла к Вене, а 357-й полк направили на Чехословакию. Там, по пути к Праге, Лев Николаевич и встретил День Победы. 
«Дивизия подошла к Вене и разделилась. Часть сил пошла на Вену, а часть – на Прагу. Наш полк двинулся на Чехословакию. Моя рота была в головной походной заставе. Ночью мы захватили много транспорта. На лошадях, на повозках ехали уже. Уже не пешком шли. И я впереди на коне оторвался от роты. И слышу: стрельба, крик, шум. Возвращаюсь в роту, а мне говорят: война закончилась. Это ночью было. Отметили, как только зашли в населенный пункт. Там нам население само водку дало. Так отметили». 
После войны Лев Николаевич командовал ротой, потом, отучившись в Академи имени Фрунзе, командовал полком, позже – дивизией. В 60-х годах Горелова назначили военным советником в Египте. 
«Главная наша задача была подготовить дивизию для обороны Суэцкого канала. Но случилось так, что в этот период Анвар Садат принял решение убрать всех советских советников из Египта. Мы успели провести несколько полноценных дивизионных учений. Жаль было расставаться с египетскими офицерами. Тем более, что они были достаточно способные ученики и у нас с ними сложились замечательные отношения». 
Конечно, хотелось расспросить о многом. О жизни, о службе. И не только о военном, но и о мирном времени. Но, чтобы не переутомлять ветерана, пришлось ужиматься с расспросами и строить беседу только по самым ключевым моментам. 
1968 год, Чехословакия: Горелов командует дивизией. И в это время советское руководство принимает решение о вводе войск в эту страну.
«Дело в том, – вспоминает Лев Николаевич, – что еще в 67-м году американцы приняли решение о том, что нужно сделать все возможное, чтобы вывести Чехословакию из Варшавского договора. Оппозиция начала готовить боевые отряды. Рабочий класс, чтобы не допустить гражданского противостояния, принял решение просить Советский Союз о вводе войск».
Прага была взята ночью за четыре часа. В том числе под контроль десантников перешли склады с оружием. Лев Николаевич командовал 7-й воздушно-десантной дивизией. А для того, чтобы результат был таким, провели серьезную подготовку. Когда министр обороны СССР маршал Гречко ставил задачу, Горелов сделал важное замечание: «Десантники не готовы к операции. Нигде в уставах не сказано, да и не учились мы брать такие крупные населенные пункты». «Ну вот он мне и поставил задачу учиться и разрабатывать стратегию штурма населенных пунктов». 
Так город Полоцк на некоторое время превратился в базу для отработки действий ВДВ. Самое интересное, что все отрабатывалось на реально строящихся домах. Утром, пока еще не пришли рабочие, десантники учились захватывать здания, штурмовать, удерживать. Слишком любопытным отвечали, что разрабатывается устав для воздушно-десантных войск. 
Собственно, благодаря подготовке, ввод войск в Чехословакию  прошел достаточно гладко. На пути была только одна стычка, в которой погибло девять чехов – при штурме министерства связи. У десантников потерь не было. И в целом, в ходе этой операции 7-я воздушно-десантная дивизия не потеряла ни одного бойца. Комдив гордится тем, что ввел 12000 человек в Чехословакию и 12000 вывел, не потеряв ни одного солдата. 
В 1970 году Л. Н. Горелов был переведен в Сухопутные войска первым заместителем командующего 14-й армией (город Кишинев). Через три года окончил курсы при Военной академии Генерального штаба имени К. Е. Ворошилова. В октябре 1975-го после беседы с маршалом Куликовым был назначен главным военным советником при президенте Республики Афганистан. 
О его афганской эпопее известно, наверное, все. Именно об этом периоде жизни Льва Николаевича расспрашивают журналисты, именно об этих годах пишут потом много и глубокомысленно. Но тут удивляться не стоит, ведь судьба повернулась так, что Горелову была уготована поистине эпохальная роль. Он был главным военным советником в Афганистане, о котором тогда в Советском Союзе мало кто слышал. Если бы в то время провести на улицах модный нынче опрос на тему: "Что вы знаете об Афганистане", то вряд ли мы услышали бы содержательный ответ. Ну, да есть такая страна. Но, увы, в это время в этой далекой стране происходила цепочка событий, приведшая в итоге к кровопролитной войне, которая длится до сих пор. 
В 1975 году Мухаммед Дауд свергнул Захир-Шаха. Новое правительство обратилось к Советскому Союзу с просьбой прислать советников для обучения армии. Вот так Горелов попал в Афганистан. Инструктируя его перед поездкой, начальник Генерального штаба, будущий маршал Советского Союза Куликов сказал: «Ваша задача – обучать афганскую армию, вывести ее в поле. В политику не влазьте. Только обучение». 
Лев Николаевич так вспоминает о своем знакомстве с Афганистаном и его вооруженными силами: «Первое, что сказал Дауд на совещании: «Не дай Бог волос с головы советского советника упадет – голову сниму». И приказал предоставить мне все необходимое для работы. Он также разрешил мне приходить к нему в любое время и докладывать о положении дел в вооруженных силах. На тот момент афганская армия насчитывала 400 тысяч человек. Это три армейских корпуса, на вооружении было 600 танков, из которых 100 – новейшие на тот  момент Т-62, и другие подразделения. Описывая обстановку, Дауд мне сказал, что основной противник – Пакистан. Положение усугубляется тем, что туда ушли те, кто поддерживал Захир-Шаха. Они ушли в Пакистан, сейчас там и формируются. Словом, основной противник – это Пакистан, которому помогает Америка, поддерживает его во всех антиафганских «начинаниях». На западе – с Ираном – отношения складывались ровнее».
Когда Горелов в 1979 году на заседании Политбюро заявил о том, что категорически против ввода войск в Афганистан, он руководствовался знаниями, приобретенными за годы работы в восточной стране. Он был знаком и с Тараки, и с Амином. С последним много раз встречался, проводил совместно операции: Ургунскую, по отражению вторжения пакистанских войск, и Барикотскую. 
«Амин был очень грамотным человеком, хорошим организатором, – вспоминает Лев Николаевич. – И, конечно, самая большая ложь была, когда заявили, что он сотрудничает с американцами. Он Леониду Ильичу написал два письма. Просил встретиться с ним на любой территории. Я сам вез одно письмо и передал его начальнику Генерального штаба. Но ответа Амин так и не получил». 
В 1979 году Горелова вызвали в Москву.  Он тогда еще не знал, что обсуждается решение о вводе войск. Брежнев решил послушать мнение специалистов. В кабинет Лев Николаевич зашел вместе с начальником Генштаба маршалом Огарковым. За столом сидели Брежнев, Громыко, Устинов. Пономарев. В общем, полный состав Политбюро ЦК КПСС. 
«Я поздоровался. Брежнев спрашивает: «Здравствуйте, присаживайтесь. Что будете – кофе или чаек?». У них на столе стоят стаканы, чай с лимоном. Я ответил: «Спасибо, я только что из-за стола". «Когда приглашают, неудобно отказываться, садись», – говорит Брежнев. Сел. «Вызвали вас, чтобы вы доложили обстановку в Афганистане». Я отвечаю: «Леонид Ильич, политическую обстановку в стране, я уверен, вы знаете, потому что посол недавно у вас был. Я лишь задержу ваше время. Я доложу обстановку с чисто военной точки зрения». 
Ну и рассказал ему, что афганская армия находится в стадии формирования, обучается. Трудность состоит в большой протяженности границ, которые армия и охраняет. Времени на обучение в этих условиях было мало. Сейчас формируются погранвойска. Укрепим ими армию, сделаем ее более многочисленной. Нам нужны средства связи и вертолеты на случай развертывания боевых действия, вторжения банд. Он на меня посмотрел и говорит: «Так войска надо вводить или нет?». Я говорю: «Леонид Ильич, мое, и не только мое мнение, но и генерала Павловского, который меня напутствовал до встречи с вами, таково: вводить войска не нужно! Не нужно, Леонид Ильич!». «Но, почему?».    
«Армия способна во взаимодействии с пограничниками контролировать положение дел на границе. Это первое. Второе: если мы введем туда войска, американцы предпримут все, чтобы сделать боеспособными вооруженные отряды, которые формируются за границей из числа беженцев. Они их подготовят. Придет время, когда они вторгнутся в Афганистан. И третье: наша армия не готова драться в горах».
Вмешался Устинов: «Вы не расписывайтесь за армию!». Я говорю: «Дмитрий Федорович, есть у меня основания так говорить. Ко мне же в группу приезжают офицеры-советники из наших внутренних округов. Вы их собираетесь ввести в Афганистан? Они понятия не имеют, что такое горы! Я пробыл в Одесском округе сколько лет, но ни одного учения в горах не провел. Такое положение дел во всех внутренних округах. Они не готовы.
Ну и четвертое: ввод войск потребует колоссальных материальных затрат. Кроме того, будут людские потери. И еще одно. Хоть и говорят, что войска наши собираются расставить по гарнизонам, могу сказать, что так вряд ли получится. Придется нам воевать первым эшелоном, а афганцам – вторым».
Он говорит: «Спасибо, товарищ генерал. Идите, чайку попейте в соседнюю комнату. Если хотите что-то посущественней – выбирайте, пожалуйста, по здоровью». Позже я узнал, что мое мнение проигнорировали».  
Уже сам ход войны показал, что Горелов был прав. На все сто процентов. Но, увы, история сложилась так, как сложилась. 
В январе 1980 года генерал получил назначение на должность заместителя командующего войсками Одесского военного округа по вузам и вневойсковой подготовке. С 1984 года – в запасе. Живет в Одессе, почетный гражданин города-героя. Занимал руководящие должности в ветеранских организациях. Непререкаемый авторитет среди десантников Украины.
Хочется пожелать Льву Николаевичу долгих лет жизни и самое главное – здоровья. Ведь уже не так много людей, способных оставить для нас память о тех далеких годах. 
Беседовал Евгений ЛЕВЧЕНКО
по творческому заданию пресс-службы УСВА.



Розписався на Рейхстазі
Друга світова війна – одна з найжорстокіших в історії людства, і, напевно, не було жодного її учасника, від рядового солдата до генерала, який би не думав про те, як вижити й перемогти ненависного ворога. Житель станції Чоповичі Житомирської області гвардії рядовий Василь Васильович Філоненко не тільки залишився живим у пеклі війни, але й дійшов до Берліна.
На його долю ще з малих літ випадало багато випробувань. Але доля, мабуть, була прихильна до нього, адже вдалося пройти всі ті випробування і вижити, навіть тоді, коли, здавалося, смерть була неминуча.
Василь ріс у багатодітній сім’ї. Батько Василь і мати Параска, крім нього, мали ще семеро дітей. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років сім’я жила непогано: мали коней, кілька корів, свиней. Старші діти робили заготовки для Чоповицької меблевої фабрики і заробляли, хоч і невеликі, гроші. Та прийшла колективізація, а за нею голодомор 1932–1933 років, і сім’я залишилися без худоби, запасів хліба та овочів. Життя стало нестерпним. 
Місцеві члени комітету незаможних селян, представники сільради і міліції нишпорили по хатах і забирали останні продукти. За це їх прозвали «Червона мітла». Якось під час чергового обшуку мати сховала у невеличкій торбинці квасолю, поклала на піч і наказала Васильку лягти на неї, щоб «комнезами» не знайшли. Але ті зігнали хлопчика з печі, знайшли і забрали квасолю. У господарстві Філоненків була свиня і малі поросята, які загинули від хвороби, але сім’я з’їла їх.  
Взимку 1933 року впродовж тижня померли батько і мати. У ті страшні дні сусіди говорили йому: «Поплач, синку, твої ж батьки померли». Але з притаманною дітям відвертістю він сказав: «Я не можу плакати, бо дуже  їсти хочу!». І це свідчило не про бездушність, а про те, наскільки нелюдськими були страждання дев’ятирічної дитини, що голод відібрав почуття жалю навіть до найближчих людей. 
Василько разом із одинадцятирічним братом Іванком якось знайшли у клуні на дні діжки залишки висівків. Закип’ятили воду, кинули туди висівки, додали потертих жолудів, а щоб був ще й запах, опустили кілька разів у кип’яток торбинку, в якій колись зберігалися оселедці. Потім вони ще неодноразово використовували торбинку з цією метою. 
Навесні 1933 року Василько з Іванком на лузі збирали та їли траву, щоб хоч якось вгамувати голод. Тут же знепритомніли. Їх знайшли сусіди, виходили, але через деякий час Іванко помер. У тому ж році від голоду  померла сестра Марина і найменший братик Андрійко. 
Восени 33-го в селі був хороший врожай картоплі у тих, кому вдалося посадити. Діти просили її в людей. 
1941 року прийшла ще більша біда – війна. 22 червня Василь разом з однолітками пас корови. У небі на невеликій висоті з’явилися літаки з хрестами на крилах, які летіли над залізницею в бік Києва. Один із літаків опустився нижче, і біля хлопців упав град куль. На щастя, вони не постраждали. Пілот бачив, по кому стріляв, і, мабуть, задовільнився тим, що налякав дітей. Вдома вони дізналися, що розпочалася війна.
Через кілька днів на військову службу призвали найстаршого брата – Григорія. На прощання він сказав Василю: «Війни вистачить і на твою долю». Невдовзі він пропав безвісти. І тільки 1990 року син В. В. Філоненка – Володимир прочитав у газеті «Сільські вісті» про те, що учні з Скалати Тернопільської області розшукують родичів загиблого в їхньому місті Григорія Васильовича Філоненка. 
На День Перемоги Василь Васильович відвідав могилу брата. Його щиро і гостинно прийняла місцева влада, учні, громадськість. Запропонували виступити на мітингу, але хвилювання і сльози не дозволили йому це зробити…
Однак повернімося в буремні роки війни. 5 серпня 1941 року гітлерівці зайняли станцію Чоповичі. Окупація тривала до листопада 1943 року. Восени цього року вони хотіли залучити Василя до служби в поліції, але він, не бажаючи того, втік із села назустріч Радянській армії. 
Відразу ж після звільнення села був мобілізований брат Микола. Доля звела їх на курсах підготовки у Народичах. Василь проходив підготовку на зв’язківця, а Микола – на кулеметника. Якось Микола сказав йому: «Я буду першим номером кулеметного розрахунку і довго не повоюю, мене скоро вб’ють після прибуття на передову, а ти зв’язківець – ще поживеш».
Після завершення курсів брати служили в одній роті. Слова Миколи виявилися пророчими. Під час бою 19 січня 1944 року в Мозирському районі Білорусії знайомий боєць повідомив про загибель брата. Він прибіг до вказаного місця і побачив понівечене осколками тіло. На жаль, не мав часу його поховати, рота йшла в наступ. Лише гірко заплакав і побіг наздоганяти бойових побратимів…
Під час підготовки матеріалу було встановлено точне місце поховання Миколи – село Скригалів Мозирського району.
Через місяць, 19 лютого, над Василем знов нависла тінь смерті – він був тяжко поранений. Лікування проходив у Сибіру. Потім знову потрапив на фронт. Війна котилася все далі на захід – ближче до лігва фашистів. 
В один із весняних днів 1945 року батальйон, в якому служив Василь, зупинився на перепочинок біля дороги, що вела на Берлін. Серед бійців виділявся непосидючістю зовсім ще юний боєць-новобранець Михайло. Хлопчина на дорожньому вказівнику, де було зазначено, що до Берліна 90 кілометрів, нижче числа хімічним олівцем написав великими літерами: «Х…ня! Дійдемо!». 
Напис на знаку помітив генерал, який проїздив біля місця розташування бійців. Він зупинився, наказав командиру зібрати особовий склад, і коли той стурбовано (невідомо було, з якого приводу їх удостоїв уваги сам командир дивізії) доповів, що бійці за його наказом вишикувані, суворо запитав про те, хто зробив напис на вказівнику. Мовчали, очікуючи розносу від генерала. І тоді генерал суворо повторив своє запитання. Винуватець вийшов зі строю і зізнався у скоєному.   
Генерал дивився деякий час на бійця і мовчав, ніби роздумуючи, як з ним вчинити, і потім сказав: «Молодець, солдат! Ти дуже влучно висловив бойовий запал радянських воїнів. За стійкість духу, мужність і рішуче прагнення громити ворога оголошую тобі десять діб відпустки!». І вже зовсім по-батьківськи додав: «Їдь додому, синок, а ми за цей час і без тебе до Берліна дійдемо». 
22 квітня 1945 року на підступах до Берліна під сильним артилерійським і мінометним вогнем Василь усунув шість пошкоджень телефонної лінії і забезпечив безперервний зв'язок батальйону з підрозділами. Його нагородили медаллю «За бойові заслуги». 
25 квітня розпочався штурм Берліна. Гітлерівці в передсмертній агонії чинили шалений опір. Бої точилися за кожний будинок. В одному з боїв, забезпечуючи батальйон зв’язком, Василь наштовхнувся на групу німецьких солдат, вступив у нерівний бій і вогнем із автомата знищив п’ятьох солдат і десятьох взяв у полон, захопив два станкові кулемети і міномет. За цей подвиг його було нагороджено орденом Слави третього ступеня. 
Після взяття рейхстагу панувала неймовірна радість і полегшення від того, що закінчилася ця страшна війна. Усі, хто бажав, ставили свої підписи на колонах, стінах. Залишив свій підпис і гвардії рядовий  83-го гвардійського стрілецького полку 27-ї гвардійської стрілецької дивізії В. Філоненко.  
Я знав Василя Васильовича ще в розквіті сил, і це  була людина дуже тиха і спокійна. Так війна дуже змінювала людей: скромних і непомітних часто робила відважними і безстрашними, а, на перший погляд, сміливих і геройських іноді навпаки – боягузами.
Війна завершилася, але не закінчилася служба. Василь Васильович зміг повернутися додому тільки 1947 року. Працював у місцевому колгоспі. Цього року в Україні знову був голод. Кожного дня, йдучи на роботу, біля будинку сестри Надії він бачив у вікні її трирічного синочка Толю. Серце краяв біль від того, що дитина голодувала. Восени, щоб якось допомогти сестрі, Василь під час оранки землі після збирання врожаю знаходив картоплини, клав їх у кишеню шинелі, а наприкінці робочого дня шинель присипав землею, щоб легше було знайти. Вночі приходив і забирав картоплю. Якби це стало відомо керівництву колгоспу, його могли б судити за крадіжку.
У 1954 році Василь одружився з Ольгою. Народили двох дітей. Дружина померла молодою, в 31 рік. Знову одружився, з Тетяною, у них народився син.
З 50-х років і до виходу на пенсію працював у Коростенському відділенні Південно-Західної залізниці бригадиром, майстром. Помер у 2007 році, але пам'ять про нього живе у дітях, внуках і правнуках. Про свої подвиги на війні Василь Васильович не розповідав, але тепер його нащадки знатимуть про них і можуть пишатися дідом-героєм.
Борис ДУЧЕНКО,
член Всеукраїнської 
громадської організації
«Закінчимо війну».



Юбилей 
Четверть века «афганскому» братству
Белорусский союз ветеранов войны в Афганистане отметил 25-летие
В  Республиканский дворец культуры ветеранов приехали члены организации из всех уголков страны, делегации Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) и Фонда инвалидов войны в Афганистане Литвы.  
В Афганской войне участвовали около 32 тысяч белорусов. Из горячей точки не вернулись 789 человек, без вести пропали — 12, более 2 тысяч получили ранения, контузии и увечья, свыше 45% перенесли инфекционные заболевания. Пережив суровые испытания, воины-«афганцы» сплотились, чтобы сохранить память о мужестве и героизме, для взаимной помощи и поддержки.
 
     
Председатель Белорусского союза ветеранов войны в Афганистане Валерий Гайдукевич зачитал поздравление от Президента Беларуси Александра Лукашенко:  «Много лет в горячей точке планеты советские военнослужащие показывали истинный пример верности и служения Родине. Пережив суровые  испытания, бывшие однополчане сплотились для сохранения памяти о мужестве и героизме. Четверть века Белорусский союз ветеранов войны в Афганистане не дает забыть боль жестоких потерь, напоминает о хрупкости и ценности мира. Ваши сплоченность, сила и уверенность достойны подражания. Имея заслуженный авторитет, вы вносите значительный вклад в сохранение единства и согласия в обществе, воспитание молодого поколения, по праву считаетесь преемниками боевой славы ветеранов Великой Отечественной войны», – сказано в поздравлении. 
— Большинство воинов-«афганцев», а их сегодня в стране более 20 тысяч, — это самодостаточные люди, –  сказал В. Гайдукевич. – Но есть те, кому не обойтись без нашей помощи. Мы вникаем в конкретные ситуации, касающиеся трудоустройства, жилищно–коммунальных вопросов, разбираемся и помогаем. Работаем над тем, чтобы внести некоторые изменения в порядок определения инвалидности. Назрела необходимость  корректировки закона о ветеранах с учетом сегодняшних реалий.
— Наш Союз на протяжении всех лет занимается патриотическим воспитанием молодежи, –  отметил зампредседателя  Юрий Батян. – Новое поколение воспитываем в духе любви и уважения к своей стране, ее истории и героям. Личным примером учим молодежь добру и справедливости.
Председатель УСВА, Герой Украины генерал-лейтенант Сергей Червонопиский от имени братской организации поздравил белорусских «афганцев» с юбилеем, поблагодарил за теплый дружеский прием и отметил: 
– Беларусь стала  для меня вторым родным домом. Я здесь учился в военном суворовском училище, служил в 103-й Витебской парашютно-десантной дивизии, и я искренно рад, что дружба и сотрудничество между нашими организациями продолжается. И уже теперь наши дети и внуки – такие же патриоты, как и мы. 
Состоялся праздничный концерт, после которого боевые побратимы смогли пообщаться, вспомнить боевую молодость и обговорить сегодняшние проблемы.
Пресс-служба УСВА.       



Воїни-«афганці» – українській армії
Скуштували галицької паски
І в будні, і в свята не забувають галичани про українських захисників, які воюють з російським агресором на східних кордонах нашої держави. 
Напередодні Великодня подбали про те, щоб хлопці-галичани могли скуштувати паски повною мірою відчути радість цього свята й домашнє тепло. На заклик волонтерів відгукнулося багато людей: і учні навчальних закладів, і підприємці, і жителі  населених пунктів району, а також представники влади.
У Вербну неділю  в церкві Різдва Христового, що в Галичі,паски було освячено. І з Божим благословенням на щасливу дорогу  галицькі волонтери на чолі з головою районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану Михайлом Вітовським вирушили на схід. Маршрут пролягав через міста Щастя, Попасна, Торецьк, Світличне, де несуть службу наші земляки. 
З радістю приймали  бійці великодні подарунки з галицької землі: паски, домашні страви, консервацію, овочі, фрукти, миючі засоби й багато інших корисних речей.
Подарувати святковий настрій воїнам вдалося завдяки сприянню та допомозі міського голови Галича Ореста Трачика, депутатів Івано-Франківської обласної ради Володимира Магаля і Андрія Іваськіва, сільських громад сіл Кінчаки (голова – Михайло Мах), Мединя (голова – Іван Стус), приватних підприємців Дмитра Горчака, Олексія Марковського, Ігоря Королевича, агрохолдингу «Мрія», колективу Галицького територіального центру надання соціальних послуг,  релігійних громад церкві Різдва Христового УГКЦ і храму святого Володимира УАПЦ міста Галича. Окрема подяка – відділу освіти Галицької райдержадміністрації, який організував благодійну акцію  на підтримку воїнів-захисників серед учнів навчальних закладів району.
Михайло ВІТОВСЬКИЙ,
голова Галицької районної організації УСВА.



Допомога від волинян
Генератори, засоби гігієни, побутова хімія – це все те, що вчергове зібрала Волинська обласна організація УСВА для воїнів АТО, які служать на передовій.
У зоні антитерористичної операції волонтери побували вже безліч разів, раніше воїни отримали продукти харчування, теплі речі, а також безпілотник.
Як розповів голова обласної організації УСВА, депутат Волинської обласної ради Григорій Павлович, волонтери відвідають передову, починаючи від Світлодарської дуги й закінчуючи Широкіним.  Воїни отримають все те, що замовляли, а також продукти харчування та одяг.
Григорій Павлович подякував усім тим, небайдужим, хто допоміг зібрати необхідні речі, зокрема, Фонду ІГОРЯ ПАЛИЦІ «ТІЛЬКИ РАЗОМ», ПАТ «Теремнохліб», підприємцям Олегу Дмитруку  та Олександру Мигальчуку, ТОВ «Забіяка», компанії «Луцьк Експрес», а також пекарні міста Любомль.
Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.  




Активно отстаивать свои права
В Одесской области в здании Тарутинской райгосадминистрации состоялось отчетно-выборное собрание районной организации УСВА. 
В работе приняли участие председатель Одесской областной организации УСВА Ю. М. Ермаков, председатель Тарутинского районного совета ветеранов И. С. Гончаренко, председатель Белгород-Днестровской организации УСВА А. Л. Кротов, военный комиссар района Г. А. Кирлан. 
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших и умерших боевых побратимов. 
Председатель Тарутинской районной организации УСВА П. А. Скрипник подтвердил полномочия собрания и предложил избрать президиум. Председателем собрания был избран Ю. М. Ермаков. 
Юрий  Михайлович тепло поприветствовал участников, вкратце рассказал о текущей ситуации в стране, о задачах, которые сегодня ставятся перед воинами-интернационалистами. «Главная наша задача – укрепление наших рядов, – отметил он. – Нельзя допустить раскола организации, ведь только совместными усилиями можно отстаивать свои права. И только вместе мы – сила, надо только не быть пассивными и не бояться отстаивать свои права на всех уровнях». 
Председателя областной организации УСВА поддержал в своем выступлении Анатолий Кротов: 
«Сейчас очень сложное время, вы сами все видите и знаете, самое главное, что изменилось отношение власти, нам стали предъявлять другие требования, так сказать, в духе нового времени. Как бы там ни было, но мы сами должны справляться со своими проблемами и задачами. А основная наша задача – не допустить раскола, быть едиными, поддерживать друг друга, активно участвовать в патриотическом воспитании молодежи. Поэтому  я целиком поддерживаю Юрия Михайловича в том, что мы должны сплачивать свои ряды, активно отстаивать свои права и участвовать в общественной жизни», – сказал он. 
Участники собрания обсудили отчет председателя районной организации П. Скрипника о работе правления, которую признали удовлетворительной.
Председателем Тарутинской районной организации УСВА   вновь избран Петр Анатольевич Скрипник, избран новый состав правления и ревизионной комиссии. 
Юрий Ермаков внес предложение: для активизации работы первичных организаций на местах необходимо увеличить количественный состав правления, куда должны войти представители всех населенных пунктов. Это предложение было единогласно одобрено всеми участниками собрания. Обсуждены другие организационные вопросы.
Пресс-служба Одесской областной организации УСВА.  
 
 

Отчеты и выборы николаевских «афганцев»
В отчетно-выборной конференции Николаевского областного союза воинов-интернационалистов и запаса приняли участие делегаты от всех районных организаций «афганцев» области. 
Заслушав доклады председателя НОСВИиЗ Юрия Леонидовича Соловья и председателя ревизионной комиссии Олега Ивановича Нартова, делегаты приступили к обсуждению работы правления за отчетный период. В прениях приняли участие председатели Николаевского, Первомайского, Витовского и Березнеговатского районов, городов Южноукраинска и Николаева. Работу правления признали удовлетворительной.
Делегаты единогласно вновь избрали председателем НОСВИиЗ  Юрия Леонидовича  Соловья,  а его заместителем Александра Александровича Завражина, избрано новое правление областной организации.
Пресс-служба НОСВИиЗ.



Последнее предупреждение 
На площади под стенами Днепропетровского областного совета 3 апреля собрались ветераны боевых действий в Афганистане и на Донбассе. Главное требование — увольнение скандального главного врача КЗ «Областной клинический центр медико-социальной экспертизы» ДОС Виктора Концура. 
Недовольство ветеранов вызвало то, что они около двух месяцев не могли пройти комиссию по установлению группы инвалидности. Дело в том, что в областном КЗ лежало около 450 дел ветеранов, которые упорно никто не хотел рассматривать. В. Концур ссылался на то, что они изъяты полицией. Однако активисты выяснили, что полиция изъяла лишь двадцать дел, остальные же находились в кабинете главврача, а не в архиве, как того требуют правила. Это активисты выяснили во время митинга 7 декабря прошлого года под зданием КЗ «Областной клинический центр медико-социальной экспертизы» ДОС. 
Разъяренные ветераны провели «мусорную люстрацию». После этого подали на рассмотрение облсовета ряд заявлений с требованием уволить В. Концура. В ответ глава Днепропетровского областного совета Глеб Прыгунов пообещал «навести порядок». 
14 марта активисты выяснили, что об их заявлении депутаты облсовета даже не знали — за две недели они «потерялись» в недрах бюрократического аппарата.
Представители общественных организаций воинов АТО и ветеранов Афганистана собрались под стенами областного совета с требованием немедленного  рассмотрения их заявлений на профильных комиссиях с дальнейшим вынесением на сессию. К протесту присоединились бойцы Украинской добровольческой армии и полка «Днепр-1».
«Люстрацию В. Концур не понял, он начал терроризировать и увольнять врачей из МСЭКов по надуманным поводам, пытаясь свалить всю вину на них. С требованием уволить Концура мы пошли в облсовет, обращались в облгосадминистрацию. Нас  не услышали. Мы дошли до Администрации Президента Украины, однако там заявили, что этот вопрос нужно решать на местном уровне. Сегодняшний митинг — последнее предупреждение, после этого мы перейдем к более радикальным действиям», — заявил ветеран первой волны мобилизации из 25-й бригады Андрей Мазур.
После объявления требований к митингующим вышел начальник отдела антикоррупционной политики и прав человека исполнительного аппарата Днепропетровского облсовета Дмитрий Батура. Он заявил, что профильная комиссия областного совета все же рассмотрела обращения ветеранов и уже создала проект решения по увольнению В. Концура. Проект депутаты рассмотрят на ближайшей сессии. В свою очередь, митингующие пообещали собраться в день сессии и проконтролировать выполнение своих требований.
АЛЕКСЕЙ   ВАЛЕНКО. 



Разом і в бою, і в праці
Протягом кількох років спілку ветеранів-«афганців»  Кегичівщини на Харківщині очолює підполковник у відставці, кавалер ордена Червоної Зірки Олександр Пасічник.
– Головне покликання нашої організації – турбота про вирішення життєвих, соціальних питань воїнів-«афганців», вшанування пам’яті загиблих товаришів, – розповів він. – Ну і, звичайно, це військово-патріотичне виховання молоді. Виховання патріотизму і відданості Батьківщині. До нашого осередку входять військовослужбовці, яким довелося виконувати інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Серед них колишній льотчик полковник Валерій Шпильовий, кавалери ордена Червоної Зірки Микола Халоїмов і  Геннадій Личко з села Власівки. У Парафіївці проживає Сергій Таран, нагороджений медаллю «За відвагу». Гідно виконували свій військовий обов’язок й інші члени нашого осередку, який сьогодні налічує шістдесят ветеранів.
Регулярно з членами спілки обговорюємо злободенні питання, шукаємо шляхи їх вирішення. Придбали спеціальний перехідний кубок, який вручаємо кращій спортивній молодіжній команді (на знімку), часто буваємо у навчальних закладах району, де ведемо патріотичну роботу. Беремо активну участь у  заходах, які проводяться в районі. 
Нещодавно в Бесарабівському НВК провели патріотичний захід на честь земляка Віталія Галевского, який загинув у Афганістані. Директор школи І. В. Юсова разом з активістами спілки знайшли колишніх солдат, які служили разом з В. Галевським. Організували зустріч з ними. В’ячеслав Гасанов розповів, як на його очах Віктор був поранений кулею снайпера. В’ячеслав виніс пораненого із зони обстрілу, надав першу допомогу, але рана була смертельною…
Головне завдання спілки – вшанування пам’яті наших загиблих і померлих бойових побратимів. У парку райцентру закладено основу пам’ятника на честь загиблих земляків і прикордонників. Виготовлено проектну документацію, думаємо вже навесні його відкрити. 
Щороку відвідуємо могили загиблих в Афганістані земляків А. Лінговича, А. Колеснікова, В. Галевского. 
Ми завжди підтримуємо одне одного, допомагаємо батькам загиблих друзів. А головне –  ми разом і в бою, і в праці. 
О. ХРАПАЧ, 
ветеран праці.



В гостях у гимназистов
В Харьковском специализированном учебно-воспитательном комплексе имени В. Г. Короленко состоялась традиционная встреча с ветеранами-«афганцами».
По приглашению директора Александра Николаевича Белоусова в гости к гимназистам пришли участники боевых действий в Афганистане Геннадий Ломакин, Николай Руднев, Игорь Москаленко, а также заслуженный учитель Украины Валентина Ивановна Дрободько. 
Праздничный концерт радовал воинов-интернационалистов, а рассказы и воспоминания ветеранов очень понравились детям.
Пресс-служба ХГСВА.



Нагороди для ветеранів-добровольців
Виконком Вінницької міської ради за мужність і високий професіоналізм, активну громадську діяльність, участь у патріотичному вихованні молоді та з нагоди відзначення Дня українського добровольця нагородив учасника бойових дій в зоні антитерористичної операції на сході України приватного підприємця, учасника бойових дій в Афганістані Олексія Едуардовича Логачова Грамотою Вінницької міської ради та її виконавчого комітету з врученням грошової премії. Відповідно до розпорядження голови обласної державної адміністрації з метою вшанування бойового подвигу, самовідданості громадян, які присвятили своє життя служінню українському народу, посилення суспільної уваги і турботи про захисників рідної землі, збереження й розвитку національних військових традицій Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної ради з виплатою грошової винагороди нагороджено Василя Павловича Бовкуна – учасника бойових дій в Афганістані, добровольця, учасника бойових дій  в зоні антитерористичної операції на сході України, військового пенсіонера (Калинівський район) і Віктора Володимировича Шаргородського – учасника бойових дій в Афганістані, добровольця, учасника бойових дій в зоні антитерористичної операції на сході України, завідувача складом приватного підприємства (Вінницький район).
Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.



Вітаємо з ювілеєм!
Голові Запорізького міського об’єднання
УСВА 
В. М. Зарві  
Шановний Валентине Михайловичу!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) прийміть щирі сердечні вітання з нагоди Вашого  ювілею – 60-річчя з  дня народження!
Ви з честю виконали свій військовий та інтернаціональний обов’язок, брали участь у бойових діях в Афганістані, а після звільнення з військової служби стали лідером «афганського» руху в області. Ви є добрим і гідним прикладом для своїх бойових товаришів і родин загиблих. 
З 1991 року Ви берете активну участь в роботі Спілки ветеранів Афганістану Шевченківського району Запоріжжя. З 2001 року обраний головою цієї організації, а з 2010 року – головою Запорізького міського об’єднання УСВА, яке об’єднує більше десятка міських і районних організацій та налічує близько двох з половиною тисяч осіб.
Ваша організація активно займається патріотичним вихованням молоді, пропагандою «афганського» руху, впроваджує в життя принципи вірності бойовим традиціям і братерства. За сприяння організації проведено міжнародний зліт, концерти «афганської» пісні, створені ійпрацюють кімнати бойової слави, пересувна фотовиставка часів Афганської війни. 
Організація веде активну роботу з увічнення пам’яті загиблих бойових побратимів, під постійним наглядом перебувають члени сімей загиблих військовослужбовців, інваліди війни, і вирішення їх проблем є першочерговою для Вас задачею. 
За Вашої участі кілька сімей воїнів-інтернаціоналістів одержали житло й поліпшили свої умови проживання, ветерани війни і родини загиблих оздоровлюються в медичних закладах області та України.
Ваш авторитет, вміння працювати з людьми, тісна співпраця з керівництвом району та міста приносить взаєморозуміння у рішенні різних питань ветеранів локальних війн, а добрі справи спрямовані на зміцнення авторитету Української Спілки ветеранів Афганістану, бойового братерства і ветеранського руху в області та в країні, викликають найглибшу пошану серед ветеранів війни і сімей загиблих.
Від щирого серця висловлюю слова глибокої поваги за Вашу активність, цілеспрямованість, наполегливість, принциповість і бажаю подальших успіхів в усіх благородних діях.  
Дай Боже Вам, шановний Валентине Михайловичу, міцного здоров’я, щастя, родинного затишку, благополуччя, нових звершень на життєвому шляху та мирного неба над головою!
З повагою –
Сергій  ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
 


Люди і час
Афганський гарт
Безвусим юнаком Юрій Кифорук пройшов воєнний гарт в Афганістані, що наклало відбиток на його подальшу долю, світогляд і характер. Бойовий шлях солдата відзначений Грамотою  Президії  Верховної Ради  СРСР і медаллю «Від вдячного афганського народу».
Непросто йому було і в мирний час як фермеру-початківцю: кілька років поспіль підстерігала невдача, але він не склав руки в безнадії, а добився свого – створив міцне сільськогосподарське підприємство, господарюючи на землях Семенівської і Чорноморівської сільських рад. Але успішний агробізнес став не самоціллю, а засобом для самоствердження як особистості й громадянина, бо поринув з головою у громадську діяльність.
– Коли було створено Каховське товариство воїнів-інтернаціоналістів, Юрій у числі перших включився в його роботу, надаючи, крім того, й фінансову допомогу. Матеріальна підтримка сімей загиблих воїнів-«афганців», інвалідів війни та учасників бойових дій, дітей-сиріт  з підшефного дитбудинку «Радість» стала для нього почесним обов’язком і справою честі. Юрій Андрійович зробив вагомий внесок у будівництво пам’ятника  воїнам-інтернаціоналістам у Каховці, виділивши значну суму коштів. За таку активну життєву позицію відзначений почесними орденами «Звитяга. Честь. Мужність», «Ветерану воїну-інтернаціоналісту», медаллю «За благодійність», – розповідає голова районного товариства Костянтин Мєшков.
Як тільки постала загроза державній цілісності та суверенітету України, розпочався новий етап його громадської – тепер уже волонтерської діяльності:  підтримка воїнів-захисників на південних кордонах, поїздки до військових на Чонгар і в Каланчак.  Створивши зі своїм бойовим побратимом Олександром Назаруком громадську спілку «Кордон», спрямували її діяльність на надання матеріальної підтримки й допомоги Збройним Силам України, зокрема – військовим підрозділам у зоні АТО, де проходили службу земляки-каховчани. 
Не залишається Юрій Кифорук байдужим і до справ Семенівської і Чорноморівської (тепер уже об’єднаної Роздольненської) громад, користується повагою у сільських жителів, котрі виявили йому довіру, обравши депутатом Каховської районної ради.
Так, громадська робота відбирає багато часу, але завжди поруч з Юрієм його дружина Наталя – надійний друг і помічник.
25 березня директору ТОВ «Натюр-Агро» депутату районної ради Юрію Кифоруку виповнилося 50 років. Численні друзі, однодумці, передусім воїни-«афганці» вітають Юрія Андрійовича зі славним ювілеєм, бажають наснаги і здоров’я, успіхів у роботі й щедрих врожаїв, сімейної злагоди і домашнього затишку.
Прес-служби УСВА та Херсонської
обласної організації УСВА.     
   



Українська Спілка ветеранів Афганістана
     (воїнів-інтернаціоналістів)
     КНИГА ВДЯЧНОСТІ  ТА  ПОШАНИ
     СТУПКА Богдан Сильвестрович   — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011). 
     Народився 27 серпня 1941 року в смт  Куликів на Львівщині, яке на той час перебувало під німецькою окупацією.
     До сцени його привчили родичі: батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був там солістом, а тітка — головним концертмейстером.  
     Богдан Ступка хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. Влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського університету.
      У 1961 році закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі. Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драматичний театр ім. І. Франка. Того ж року на запрошення наставника Б. Ступка перейшов до цього театру.
    1984 року закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
    Протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України.
    Богдан Сильвестрович завжди з повагою ставився до ветеранів війни, і вони також високо цінували талант актора, роботу державного і громадського діяча незалежної України. З багатьма учасниками бойових дій на території інших держав він підтримував добрі стосунки, сприяв розвитку культури у середовищі ветеранів.  
    2001 року очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. 
    22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
     ТАРАСЮК Борис Іванович  — український політик і дипломат, народний депутат,  міністр закордонних справ України. співпрезидент Парламентської асамблеї ЄвроНЕст, директор Інституту євроатлантичного співробітництва, голова громадської ради часопису «ЄвроАтлантика»,  
    Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, факультет міжнародних відносин і міжнародного права (1975).
     У 1975–1981 роках — аташе, третій, другий, перший секретар МЗС УРСР.
     1981–1986 — другий, перший секретар Постійного Представництва України при ООН, Нью-Йорк. 1986–1987 — перший секретар відділу міжнародних організацій МЗС УРСР. 1987–1990 — інструктор відділу закордонних зв'язків ЦК КПУ. 1990–1991 — радник, заступник начальника відділу головного радника МЗС України. У 1991–1992 — керівник секретаріату Міністерства закордонних справ України — начальник відділу політичного аналізу і координування, МЗС України.
      З березня 1992 — заступник міністра закордонних справ України, голова Національного комітету України з питань роззброєння (червень 1992 — квітень 1995), голова Державної міжвідомчої комісії з питань вступу України до Ради Європи (1993–1995).
      З грудня 1994 до вересня 1995 — перший заступник міністра закордонних справ України.
      З вересня 1995 до квітня 1998 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, в Королівстві Нідерланди і Великому Герцогстві Люксембург (за сумісництвом, листопад 1995 — квітень 1998); глава Місії України при НАТО (жовтень 1997 — квітень 1998).
     З квітня 1998 до вересня 2000 року – міністр закордонних справ України.  
     Залишивши дипломатичну службу, активно зайнявся політикою. Став співзасновником і директором Інституту євроатлантичного співробітництва (ІЄАС).  У 2002 році був обраний народним депутатом. Очолив Комітет з питань європейської інтеграції.
     У травні 2003 року обраний головою Народного Руху України, 2006 року переобраний народним депутатом. Знову очолив Комітет з питань європейської інтеграції.
     Навесні 2003 року з групою однодумців заснував перший національний недержавний ілюстрований часопис міжнародного життя «ЄвроАтлантика» Інституту євроатлантичного співробітництва.
     У 2005 році вдруге призначений міністром закордонних справ України. 1 грудня 2006 року формально був звільнений Верховною Радою України (247 голосів), проте надалі продовжував свою роботу на посаді, вважаючи це рішення неконституційним. 30 січня 2007 року Президент України прийняв відставку Бориса Тарасюка.
     Народний депутат України 6-го скликання з 2007 до 2012. Втретє очолив Комітет з питань європейської інтеграції.
    З грудня 2012 року — народний депутат України 7-го скликання. Голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО і Міжпарламентською конференцією з питань Спільної політики безпеки та оборони Європейського Союзу, питань Східного Партнерства та ПА ЄВРОНЕСТ Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції.
    15 червня 2013, після об'єднання частини Народного Руху України і Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», був обраний одним із заступників лідера «Батьківщини».
Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол України (1992).
     З 1993 року — член Українсько-американського консультативного комітету, член ради директорів Інституту досліджень Схід–Захід (Нью-Йорк).
Працюючи на відповідальних посадах у МЗС, з повагою ставився до ветеранів війни,  сприяв розвитку міжнародної діяльності Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) у реалізації гуманітарних програм, зокрема у розшуку військовослужбовців, які пропали без вісті в Афганістані у період війни 1979–1989 рр. 
      Нагороджений орденами «За заслуги» третього (1996), другого (1999), першого (2005) ступенів, відомчими відзнаками, нагородами неурядових організацій, зокрема медаллю «За заслуги» УСВА, а також нагородами зарубіжних держав.  
    ТЕЛЕШУН Сергей Александрович — доктор политических наук (2001), кандидат исторических наук, доцент (1996), профессор (2001); Заслуженный деятель науки и техники Украины (2012); заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования, руководитель Учебно-научного комплекса «Анализ политики» Национальной академии государственного управления при Президенте Украины; профессор кафедры теории государства и права Национального университета внутренних дел; профессор кафедры общественно-политических наук Национального педагогического университета им. М. Драгоманова. Президент общественной правозащитной организации «Общественная амнистия», Глава наблюдательного совета БФ «Содружество». Председатель Украинского национального комитета Платформы «Диалог Евразии». 
     Родился 31 августа 1962 года. Окончил с отличием Киевский педагогический институт им. М.  Горького (1983–1988), исторический факультет, преподаватель истории и общественных дисциплин; Национальную Академию МВД Украины (1998—2000), факультет правоведения, юрист, аспирантуру Киевского педагогического университета им. М.  Драгоманова (1991—1994), кандидатская диссертация «Национальный вопрос в программах украинских политических партий конца ХІХ — начала ХХ в.в.» (защитил в 1996 г.), доцент; доктор политических наук, профессор, докторская диссертация "Государственное устройство Украины: проблемы теории и практики (защитил в 2000 г.); Институт государства и права им. Корецкого НАН Украины.
      С 1989 — преподаватель истории и обществоведения, заместитель директора по воспитательной работе Киевской средней специальной школы им. Н. Лысенко; 1989 — преподаватель, заведующий методическим кабинетом кафедры политической истории Киевского пединститута им. М. Горького; с 1992 — ведущий специалист, Совет безопасности при Президенте Украины; с 1994 — заведующий отделом связей с объединениями граждан; руководитель управления внутренней политики Администрации Президента Украины (1995—1997).; консультант Президента Украины (1997—2000).; с января 2005 по ноябрь 2006 — советник Президента Украины (вне штата); 1992 — 2006 — президент Благотворительного фонда «Содружество»; с 2006  –  руководитель Украинской юридическо-промышленной группы; профессор кафедры теории государства и права Национальной Академии внутренних дел; профессор кафедры общественно-политических наук Национального педагогического университета им. М. Драгоманова. С 2006 года — заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования, руководитель Учебно-научного комплекса Национальной Академии государственного управления при Президенте Украины. 
      Основатель и руководитель журналов «Спецслужбы и мир», «Безопасность и мир», «Национальный интерес».  Глава общественного экспертного совета Украины. Почетный магистр права.
     Автор более 700 работ по проблемам права, политики, истории, этнологии, конфликтологии, национальной безопасности, опубликованных в Украине,  России, Германии, Франции, США, Турции, Польше, Великобритании и других странах. 
    Работая на ответственных должностях в Администрации Президента Украины, с особым вниманием и уважением относился к проблемам и деятельности организаций ветеранов войны, способствовал реализации важнейших гуманитарных программ, укреплению ветеранского движения, его общественной и политической активности, пользовался высоким авторитетом в среде ветеранов Украины.       
     Награды: Заслуженный деятель науки и техники Украины (2012), ведомственные награды, неправительственных организаций, в том числе медаль УСВА «За заслуги» третьей степени, награды зарубежных государств.  



На захисті соціальних прав ветеранів війни і родин загиблих воїнів
Для здобуття освіти
22 березня Президент Петро Порошенко підписав Закон України № 2300-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та їхніх дітей для здобуття професійно-технічної та вищої освіти», прийнятий Верховною Радою України  27 лютого 2018 року.
Закон спрямований на забезпечення єдиних засад надання учасникам бойових дій (незалежно від підстав надання відповідного статусу), особам з інвалідністю внаслідок війни та їхнім дітям державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах.
Законом надано право на державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у таких навчальних закладах усім категоріям учасників бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та їхнім дітям. 
Зокрема, таку державну допомогу буде надано особам, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у тому числі в складі добровольчих формувань, що в подальшому були включені до складу Збройних Сил України, та інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів, учасникам бойових дій на території інших країн.
Державна цільова підтримка для здобуття професійно-технічної та вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних і комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідні зміни внесено до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про професійно-технічну освіту», «Про охорону дитинства», «Про вищу освіту».
Закон набирає чинності з 1 січня 2019 року.
________________________________________
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та їхніх дітей для здобуття професійно-технічної та вищої освіти
Верховна Рада України постановляє:
     I. Внести зміни до таких законівУкраїни:
     1. У Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами):
у частині сьомій статті 12 слова і цифри "зазначеним у пункті 19 частини першої статті 6 цього Закону" виключити, а після слів "до закінчення" доповнити словами "такими дітьми";
     частину першу статті 13 доповнити пунктом 28 такого змісту:
     "28) право на державну цільову підтримку для здобуття ними та їх дітьми професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах, передбачену статтею 12 цього Закону для учасників  бойових дій та їх дітей".
     2. У Законі України "Про професійно-технічну освіту" (Відомості Верховної Ради
України, 1998 р., № 32, ст. 215; 2013 р., № 52, ст. 729; 2015 р., № 30, ст. 271; 2017 р., № 11, ст. 104):
    у статті 41 слова і цифри "відповідно до пункту 19 частини першої статті 6" замінити словами "особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до", а після слів "до закінчення" доповнити словами "такими дітьми";
    у статті 441:
    назву після слів "учасників бойових дій" доповнити словами "осіб з інвалідністю внаслідок війни";
   у частині першій слова і цифри "відповідно до пункту 19 частини першої статті 6" замінити словами "особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до", а після слів "до закінчення" доповнити словами "такими дітьми".
     3. У частині чотирнадцятій статті 19 Закону України "Про охорону дитинства" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142; 2015 р., № 30, ст. 271; 2017 р., № 11, ст. 104) слова і цифри "відповідно до пункту 19 частини першої статті 6" замінити словами "особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до".
     4. В абзаці першому частини сімнадцятої статті 44 Закону України "Про вищу освіту" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 37–38, ст. 2004; 2015 р., № 30, ст. 271) слова і цифри "відповідно до пункту 19 частини першої статті 6" замінити словами "особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до", а після слів "до закінчення" доповнити словами "такими дітьми".
     II. Прикінцеві положення
      1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2019 року.
      2. Кабінету Міністрів України:
     – привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
     – забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
     – забезпечити набрання чинності всіма зазначеними у цьому пункті нормативно-правовими актами одночасно з набранням чинності цим Законом.
 Президент України П. ПОРОШЕНКО.
м. Київ,
27 лютого 2018 року.
№ 2300-VIII.   
 



Юридична консультація
Приватизація квартир – у межах норм
Підкажіть, чи можу я приватизувати квартиру, якщо вже брав участь у при-ватизації, — запитує Вадим Чередниченко з Дніпра.

Безоплатна приватизація житла, що перебуває у дер¬жавному житловому фонді, як масове правове явище на¬було поширення із прийняттям Закону України «Про приватизацію держав¬ного житлового фонду» від 19 червня 1992 року, – відповідає юрист, правозахисник Юлія Сегеда:
Відповідно до  пункту 5 статті 5 цього закону кожний гро¬мадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлово¬го чеку або з частковою допла¬тою один раз.
Але рішенням Конституцій¬ного суду від 10 червня 2010 року в справі за конституцій-ним зверненням громадянки Власової Г. І. щодо офіційного тлумачення положення пун-кту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державно¬го житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла) №15-рп/2010 було роз’яснено, що право гро¬мадян України на безоплат¬ну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо:
 громадянин України повністю використав житло¬вий чек для приватизації жит¬ла у державному житловому фонді та в його власність без¬оплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадрат¬ний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадрат¬них метрів на сім’ю;
 у власність наймача і кож¬ного члена його сім’ї передано загальну площу однієї кварти¬ри (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизова¬ного житла;
 у власність наймача і кож¬ного члена його сім’ї передано загальну площу житла меншу, ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна держав¬них підприємств, земельного фонду;
 весь житловий чек ви¬користано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного жит¬лового фонду в межах вста¬новленої санітарної норми і номінальної вартості житлово¬го чека не є повторною.
Тому право громадян на безплатну приватизацію жит¬ла обмежується не кількі¬стю квартир або будинків, а встановленою законом площею. Тож якщо ви при¬ватизували менше ніж 21 квадратний метр  площі й додатково 10 квадратних метрів на сім’ю, то можете ще приватизувати житло у межах цих норм.



КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей
Відповідно до частини другої статті 97 Бюджетного кодексу України, статті 481 Житлового кодексу Української РСР Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити такі, що додаються:
Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей;
Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей.
Прем’єр-міністр України               
В. ГРОЙСМАН.
№ 214.
Київ, 28 березня 2018 р.

Більше про порядок та умови визначення механізму надання субвенцій з державного бюджету читайте на сайті УСВА після самої постанови. 



СКОЛЬКО ПОЛУЧАТ ВЕТЕРАНЫ
Кабинет Министров установил размеры и порядок выплаты ежегодной разовой денежной помощи участникам боевых действий. 
Соответствующее постановление "Некоторые вопросы выплаты в 2018 году разовой денежной помощи, предусмотренной законами Украины "О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты" и "О жертвах нацистских преследований" приняли14 марта.
Ежегодная разовая денежная помощь к 5 мая предусмотрена в следующих размерах:
– для лиц с инвалидностью вследствие войны и бывшим малолетним узникам концентрационных лагерей, гетто и других мест принудительного содержания, признанных лицами с инвалидностью вследствие общего заболевания, трудового увечья и по другим причинам:  первой группы – 3685 грн; второй группы – 3265 грн; третьей группы – 2845 грн;
– для участников боевых действий и бывшим несовершеннолетним узникам концентрационных лагерей, гетто, других мест принудительного содержания, а также детям, которые родились в указанных местах принудительного содержания их родителей, – 1265 грн;
– для лиц, имеющих особые заслуги перед Родиной, – 3685 грн;
– для членов семей погибших и супругам умерших инвалидов вследствие войны, супругам умерших участников боевых действий, участников войны и жертв нацистских преследований, признанных при жизни лицами с инвалидностью вследствие общего заболевания, трудового увечья и по другим причинам, которые не женились во второй раз, – 630 грн;
– для участников войны и бывших узников концентрационных лагерей, гетто, других мест принудительного содержания, лицам, которые были насильно вывезены на принудительные работы, детям партизан, подпольщиков, других участников борьбы с национал-социалистическим режимом в тылу врага, – 525 грн.



КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах
Відповідно до пункту 8 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення ” Закону України від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”  Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, що додається.
2. Установити, що фінансування витрат, пов’язаних з наданням пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах, здійснюється за рахунок місцевих бюджетів відповідно до підпункту “ґ” пункту 3 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України.
3. Обласним та Київській міській державним адміністраціям забезпечити у двомісячний строк з дня набрання чинності цією постановою затвердження розміру щомісячної готівкової виплати у 2018 році.
Прем’єр-міністр України   
В. ГРОЙСМАН.
№ 197.
14 березня 2018 р,
Київ.

Більше про порядок визначення компенсації надання пільг у готівковій формі читайте на сайті УСВА після самої постанови. 



Збір підписів триває
Відповідно до рішення Правління УСВА від 20.03 2018 року наполегливо   звертаю увагу членів УСВА на обмеження прав ветеранів Афганської війни, які введені постановою КМУ від 14 березня 2018 року «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах».
Інформую про те, що на Офіційному інтернет-представництві Президента України розміщено надіслану електронну петицію про скасування монетизації пільгового проїзду.
Електронна адреса:
https://petition.president.gov.ua/petition/43866
ЕЛЕКТРОННІ ПЕТИЦІЇ
Офіційне інтернет-представництво Президента України
Скасування монетизації пільгового проїзду (Скасувати постанову КМУ від 14.03.2018 року «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах»)
№22/043866-еп
До 4 квітня на підтримку петиції зібрано 976 голосів з 25000  необхідних. Триває збір підписів. Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися на вказаному сайті.
Прошу терміново організувати висловлення кожного члена УСВА на сайті Президента України з приводу монетизації пільгового проїзду.
Голова УСВА 
        С. ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.



Нові видання
Афганом обпекло, та не зламало
У Золотоноші в Будинку дитячої та юнацької творчості відбулася презентація збірки віршів «Пил Баграма» нашого бойового побратима прапорщика у відставці Івана Миколайовича Нерівного.
У залі були присутні старшокласники, заступник міського голови Світлана Суддя, начальник міського Будинку культури Станіслав Щербатюк, настоятель Свято-Успенського собору отець Ярослав, директор краєзнавчого музею ім. М. Пономаренка Віта Ямборська, член Спілки журналістів України Олександр Кирко, працівники районної бібліотеки, родина і друзі автора та учасники бойових дій.
Літературне свято відбулося за підтримки Золотоніської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), яку очолює Микола Добреля, а також директора черкаського ПП «Еліт-Транс» Володимира Шевченка і колективу мисливців Золотоніського і Драбівського районів, його провела методист Будинку дитячої та юнацької творчості Тетяна Кобець.
Прозвучало багато теплих слів про автора, діти читали його вірші, гурт «Чумацький шлях» виконав пісню «Мы вернемся», а сам поет розповів про створення збірки і порадував присутніх новими віршами.
Хто ж він – Іван Нерівний?
Народився на Харківщині, дитинство мелькнуло, як метеорит, строкова служба, школа прапорщиків і Запорізька двічі орденоносна зенітно-ракетна бригада в Золотоноші. І хоч добре тут служити на посаді старшини підрозділу, та невдовзі він опинився в Афганістані й на власні очі побачив, що таке пил Баграма, бо службу продовжив у баграмському автомобільному батальйоні старшиною роти наливників. Їх називали «вогняними Ікарами», бо коли в цистерну з пальним потрапляла куля, за кабіною водія виростали велетенські вогняні крила.
Тоді на війні, Іван завів зошита, якого підписав «Афганская тетрадь», і невдовзі в ньому з’явилися віршовані рядки, кількість яких збільшувалася з кожним днем. У творчому доробку Івана Нерівного – балада, а на один з віршів – «Пыль Баграма» Олександр Вовк написав музику, і вірш став піснею:
Пыль Баграма, пыль Баграма,
Словно соль на открытую рану.
Это ты в память прожитых лет
На висках свой оставила след…
Після повернення з Афганістану працює на різних посадах, переймається справами «афганської» спілки (спочатку це був клуб «Шураві»), виступає в школах, співає в церковному хорі. Він оптиміст і вірить, що в Україні буде свято:
А хочеться, щоб справді було свято,
Пісні і квіти, і дитячий сміх,
І у віночках чарівні дівчата
Пливли б у танці… Свято для усіх!
Що можна подарувати поетові? Я написав вірша і вручив його Івану Нерівному на презентації збірки «Пил Баграма»:
Талант – це те, що нам дано від Бога,
Його не купиш і у скарбниці не знайдеш,
А у поета – нелегка дорога,
Її здолаєш, якщо ти прямо йдеш.

Асфальту на дорозі цій немає –
Все більш каміння, ями, рівчаки,
Як сонце припече, то пил ковтаєш
І маєш в нагороду мідяки.

Та той мідяк дорожче діаманта,
Бо не все добре, що отак блищить.
Бувають радощі в житті і свята
Й від болю серце інколи щемить.

Виконував військову клятву свято
І поклик Батьківщини, як завжди,
В Афганістані  ти беріг солдатів,
Щоб в їх родинах не було біди.

Іван! Братішка! Хоч Афган на скронях
Залишив позначки лихі свої,
Тримай міцніше Музу у долонях,
А в серці хай співають солов’ї.

Анатолій СКРИПНІК, 
член Національної спілки журналістів України, 
учасник бойових дій, підполковник у відставці.



Я там – ще й досі на війні…
Фінальним акордом своєрідної трилогії, присвяченої тим, хто пройшов випробування пеклом чужої війни, стала ця книга.  
Першим було «Відлуння афганських гір», потім – «У горнилі локальних воєн», і ось тепер – «Світлини пам'яті». Ця книга подій – про  назавжди об'єднаних 15-лютневою датою колишніх воїнів. І мова не тільки про воїнів, випробуваних пе¬клом афганського сонця, а й про їхніх матерів – справжніх українських мадонн. Вони чекали, сподівалися, вірою своєю і любов'ю, молитвами і чистими слізьми на віддалі оберігали синів від ворожих куль.
На сторінках «Світлин...» немає вимислу – правду про події неоголошеної війни розповідають реальні люди, її учасники. «З кожної сторінки промовляє до нас Доля – не лише тих, кого вже понад три десятиліття в народі звуть «афганцями», а й їхнього оточення – матерів, дружин, дітей, друзів, побратимів... Пам'ять – вона не тільки сценарист цієї книги, вона її особливе організуюче тло», -- сказав у передньому слові Артур Дерев'янко, на той час голова Держслужби у справах ветеранів війни та учас¬ників АТО.
Ще однією особливістю видання став його колективний герой – Уманська міськрайонна спілка ветеранів Афганістану, яка впро¬довж понад трьох десятиліть вчить «афганців» допо¬магати один одному долати життєві труднощі й перепони. Ор¬ганізація уманських воїнів-інтернаціоналістів є однією з кращих в Україні, багато в чому завдячуючи своєму незмінному лідерові, людині слова і діла, патріоту і громадянину – Олегу Зайченку. Саме він – ініціатор видання книги «Світлини пам'яті», як і двох попередніх збірок.
Кожна з частин створеної авторським колективом трилогії має свої особливості й неповторність. При тому, що спільне у цих ви¬дань теж є. Починаючи з імен основних авторів-упорядників і до благодійників, завдяки яким задум ініціаторів став реальністю.
Автори більшості «Нарисів про героїв» (таку назву має один з розділів книги) –  відомі в Умані майстри пера, члени Національної спілки журналістів на чолі із Заслуженим журналістом України Ва¬лентиною Козицькою. До слова, перша книга «Відлуння афгансь-ких гір» побачила світ (це сталося в 2003 році) у тому числі й завдя¬ки найактивнішій участі в її створенні колективу газети «Уманська зоря», очолюваного на той час Валентиною Андріївною.
Ще один автор збірки – Ольга  Тодчук. Це завдяки її творчому лету з'явився у книзі розділ «Афгансь¬кі» матері», ставши словесним пам'ятником самій Ользі Василівні: боляче, та їй не судилося перегорнути сторінки нової книги. Зате ця жінка, поетичним акордом якої завершується цей розділ, сама стала «мадонною з печальними очима», яка оберігає долю книги, що вирушила у самостійне життя.
А друкований шлях у самостійність проклав цьому виданню, як і багатьом книгам у нашому місті, видавничо-поліграфічний центр «Візаві». І зробив це, як завжди, відповідально і майстерно.
Людмила СЛОБОДА.



Творчість 
Мій друг – гітара
У місті Перещепине на Дніпропетровщині  воїн-інтернаціоналіст, голова Перещепинського осередку Новомосковської об'єднаної  ради ветеранів Афганістану УСВА Анатолій Преда за допомогою колективу районної школи мистецтв зібрав «Коло гітаристів».
Тепер немає свят без гітар. І немає буднів, коли б не лунали пісні під гітару. Цьому музичному інструментові пощастило. Або не пощастило? Гітара доступна усім, як зброя – герою, як посох – мандрівникові, як іграшка – гуляці, вона служить і віртуозу, і недоучці...
Пісня супроводжує людину завжди. Пісні, заспівані під гітару, здатні передавати почуття, які людина відчуває в різні періоди свого життя. Це пісні серйозні й жартівливі, про дружбу і кохання, про армію і війну. Сьогодні сучасні й співзвучні слова Андреса Сеговія, сказані ще у позаминулому столітті:  «Музика схожа на океан, а музичні інструменти подібні островам, розкиданим в океані. Мій острів – гітара». 
Ось таким островом спасіння від полум'я війни стала гітара для Анатолія Преда, який пройшов цей пекучий шлях афганськими воєнними дорогами в 1984–1985 роках у провінції Газні.
Шість струн звучить в моїй гітарі,
У кожної струни – душа.
Вона – подруга, з нею в парі
Я помирав і воскресав...
У гітари велика влада над часом, вона завжди в моді, через неї в світ музики долучається чимало молодих людей. Великий відсоток школярів, відповідаючи на запитання на якому інструменті хотіли б навчитися грати, назвали саме гітару. У «Колі гітаристів» взяли участь учні Новомосковської районної дитячої школи мистецтв. Усі вони та їхній педагог – викладач відділу народних інструментів Володимир Сухоребров – виконали  музичний твір.
Працівники мистецької школи, готуючись до навчання без вікових обмежень, були дуже раді бачити Олександра Пономаренка, Андрія Бабаскіна, Євгена Кравченка, які також часто у своєму житті беруть до рук гітару.
Заступник директора Тетяна Маласай та учасники висловили побажання зустрітися знов у цьому колі з іншої тематики, але центральною постаттю зустрічей, звісно ж, буде гітара. Як справжній друг, вона дарує людям радість, допомагає справитися з життєвими негараздами.
Олена ПРЕД, 
автор ідеї, директор Новомосковської районної
дитячої школи мистецтв.



Обов’язок не обирають
У Первомайську на Миколаївщині у читальному залі центральної бібліотечної системи військовослужбовці, студенти медичного коледжу, старшокласники місцевих шкіл і читачі згадували про військові конфлікти, які виникали у світі протягом буремного двадцятого століття. 
Військовослужбовці згадували про локальні війни, що роками тривали на території окремих держав, і вшановували військових, які виконували свій обов’язок у гарячих точках: Північній Кореї, Чехословаччині, на Кубі, у В'єтнамі, Ефіопії, Єгипті, Анголі та в Афганістані.
Офіцер відділення з морально-пси¬хологічного забезпечення військової частини Олексій Гродецький, воїн-інтерна¬ціо¬наліст, який брав участь у військовому конфлікті в Чехословаччині, Віталій Забуранний, мати загиблого воїна-«афганця» Євгенія Зінов’єва (на знімку – в центрі) – автор книги «Память, которой не будет конца», яка побачила світ минулого року, поділилися своїми спогадами. 
Організатори продемонстрували присутнім сюжети з документальних і художніх фільмів про локальні війни. Бібліотекар Людмила Волох розповіла про нашого земляка, підполковника Андрія Суліму, який загинув в Афганістані, а бібліотекар Світлана Чабан охарактеризувала книгу про воїнів-інтер¬націо¬на¬лістів Первомайщини.
Історик, краєзнавець і поціновувач військових пісень Ігор Крушельницький виконав кілька музичних композицій на воєнну тематику. 
За повідомленням 
офіційного сайту міста.



Спорт і відпочинок
Символ мужності й перемоги
Починаючи з 1986 року в Глибочанській середній школі Тростянецького району на Вінниччині проводиться лінійка пам’яті та змагання з баскетболу і волейболу на Кубок Сергія Гаврилюка. 
Воїн-інтернаціоналіст героїчно загинув у Афганістані 5 квітня 1985 року. Нагороджений орденами Червоної Зірки і  посмертно – Червоного Прапора. Сьогодні пам'ять про уродженця селища Крижополя передається з покоління в покоління, а щоб згадати про героя, до школи завітали голова Тростянецької районної Спілки ветеранів Афганістану «Саланг» Володимир Корнієнко, сільський голова Валентина Горбань, яка працювала в школі, організувала і вела роботу з вшанування пам’яті героя, учасники бойових дій в Афганістані В.  Павшуков, І. Плаксій, В. Паламарчук.
Цього року на початку змагань відбулася товариська зустріч з волейболу між командами ветеранів Афганістану «Саланг» і Глибочанської школи. Перемогла дружба.
У змаганнях на Кубок Сергія Гаврилюка з баскетболу і волейболу перемогли студенти Верхівського сільськогосподарського коледжу, яких тренерує учасник бойових дій в Афганістані  В. Г.  Паламарчук.  Друге місце виборола команда молоді села Глибочок, третє – учні Глибочанської школи.
Переможці отримали кубок, який став символом добра, мужності, пам’яті й перемоги.
Прес-служба Вінницької обласної 
Спілки ветеранів війни в Афганістані.



Ростуть вправними і сильними
Досвід роботи Шепетівської Спілки ветеранів  Афганістану зі школами міста і району доводить, що значно зростає роль військової підготовки у стінах навчального закладу, який дає юнакам і дівчатам знання і вміння, пов’язані у майбутньому з військовою діяльністю. На це спрямовано чимало заходів, організатором яких виступають «афганці».
На базі НВК №1 проведено спартакіаду допризовної молоді серед учнів загальної середньої освіти, Запросили ветеранів Афганістану. В. Окорський, А. Андреєв, О. Гуринович, В. Сягровець брали участь у суддівстві змагань.
Спартакіада складалася із п’яти видів: стрільби з пневматичної зброї, розбирання і складання автомата Калашникова, спорядження магазину АК, підтягування на поперечині, комплексної силової вправи.
У загальному заліку перемогла команда НВК №1 (на знімку), яку підготував учитель предмету «Захист Вітчизни» О. Болюх. Учні цього навчального закладу представлятимуть місто на обласних змаганнях. Друге місце посіла команда СЗОШ №2 (вчитель – В. Пилипчук), третє — НВК №3 (вчитель – В. Кудрін).
В особистому заліку переможцями стали: у стрільбі – Марія Сорока (ЗОШ №1) з результатом 48 балів, з розбирання і складання АК – Роман Лавренюк (ЗОШ №4) з показником 23,8 секунди, із спорядженням магазину найкраще впорався Дмитро Гордійчук (НВК №1) – 17 секунди, у підтягуванні на поперечині не було рівних Тарасу Савчуку (СЗОШ №2) – 30 разів, а у комплексній силовій вправі перемогу здобула Вікторія Ткачук (ЗОШ №4) – 53 рази.
Переможці й призери нагороджені грамотами, кубками і медалями Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану.
Володимир ПИПИЧ, 
член Шепетівської СВА.



Кубок залишився у господарів
Осипенківський дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки (Бердянський район Запорізької області) вже 18 років поспіль проводить районний волейбольний турнір для юнацьких команд на Кубок пам’яті воїна-«афганця» В. Проходи. 
18 березня 1986 року на ворожій міні обірвалося життя юнака з приазовського села Осипенко Володимира Проходи. Під час прокладання шляху для проходження військової техніки на мінному полі хитрий механізм міни перехитрив сапера…
Традиційно після урочистого відкриття змагань ветерани покладають квіти на могилу побратима й відвідують стареньких батьків героя-земляка – Ірину Іллівну і Петра Івановича.
У фіналі змагалися три кращі команди району – юнаки з Берестівської та Осипенківської територіальних об’єднаних громад і збірна Новотроїцької та Андріївської шкіл. На турнір запрошують воїнів-«афганців» Бердянська і району. 
У запеклій і по-спортивному жорсткій боротьбі знов перемогли організатори турніру. Учасники отримали медалі, грамоти, кубки. Кращий гравець отримав іменний кубок. 
Бердянська районна організація ветеранів Афганістану забезпечила безкоштовні обіди для всіх учасників змагань. Спонсорами виступили народний депутат України О. С. Пономарьов, П. О. Новосела, підприємці Ю. М. Погорілий, В. Д. Коломієць, Осипенківська сільська рада. 
О. НОВОСЕЛА, 
заступник директора Осипенківського ДЮКФП,
голова Бердянської районної
організації воїнів-«афганців».



Віддали життя за наше майбутнє
У Тисменицькій спеціалізованій школі відбувся фінал традиційного відкритого районного турніру з волейболу, присвяченого пам’яті загиблих в Афганістані земляків.
Започаткований 2011 року Тисменицькою районною організацією УСВА, районною радою фізкультурно-спортивного товариства «Колос» й за підтримки райдержадміністрації і районної ради волейбольний турнір щороку збирає велику кількість учасників і прихильників. Це нагода для спортсменів продемонструвати свою майстерність і характер, а головне – вшанувати пам'ять загиблих земляків – учасників бойових дій в Афганістані Володимира Себедина, Петра Майстра, Михайла Присяжнюка, Василя Костюка та Ігоря Сущинського. 
На урочистому відкритті турніру присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих воїнів. Голова Тисменицької районної ради Тетяна Градюк відзначила співпрацю керівництва району з громадськими організаціями ветеранів різних воєн, зокрема й на території інших держав, наголосила, що ми маємо берегти світлу пам’ять про тих, хто віддав життя за наше майбутнє, всіляко поширювати історію про їхню бойову звитягу і подвиги в ім’я України. 
Керівник апарату Тисменицької РДА Ярослав Татарин, начальник відділу в справах молоді та спорту РДА Василь Дзудзило, в. о. голови Івано-Франківської обласної організації УСВА Віктор Омелько, голова районної організації УСВА Дмитро Сатур побажали здоров’я, успіхів, спортивних перемог усім учасникам турніру.
Після напружених поєдинків перше місце здобула команда Старих Кривотул, яка до титулу чемпіона Тисменицького району додала звання володаря кубку волейбольного меморіалу. Милуванчани стали срібними призерами, а третє місце здобули волейболісти зі Старого Лисця. Переможці нагороджені кубком, подяками і медалями. 
Оксана САКОВСЬКА.



На полі – юнаки і ветерани
У залі спортивного комплексу "Фрегат" міста Первомайська на Миколаївщині відбувся обласний турнір з міні-футболу на честь учасників бойових дій на території інших держав.
У сквері пам’яті біля меморіалу загиблим воїнам-інтернаціоналістам відбувся мітинг. Заступник міського голови, начальник управління соціального захисту населення міськради Ольга Колесніченко, голова Первомайського міського товариства ветеранів Афганістану Володимир Йонга, голова Арбузинської районної спілки ветеранів Афганістану Едуард Церуш і голова міської федерації футболу Микола Флакей закликали юних футболістів свято берегти пам’ять про подвиг воїнів-інтер¬¬націо¬налістів, побажали спортивних досягнень і перемоги.  
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і поклали квіти до пам’ятника. Протоієрей Сергій Вендель благословив і освятив зібрання.
У змаганнях взяли участь юні футболісти 2007–2008 років народження з Арбузинки, Благодатного, Южноукраїнська, Первомайська і району. Переможцем стала командна дитячо-юнацької спортивної школи управління освіти Первомайської міської ради, друге місце виборола команда "Олімп" (Южно¬ук¬ра¬ї¬нськ), третє –  «Дербі-Цитадель» (Первомайськ).
Переможці нагороджені кубками, медалями, грамотами. Кращим гравцям кожної команди вручено подарунки, а всі учасники отримали солодощі.
У рамках змагань відбувся турнір з міні-футболу серед ветеранів (50+). Перше місце завоювали гравці з Южноукраїнська, друге посіли первомайці, третє – футболісти з Побужжя. Переможці та призери нагороджені кубками і грамотами.
Відділ інформаційної діяльності 
Первомайської міської ради.
 

 


        "ТРЕТІЙ ТОСТ" №5-6 (605-606) БЕРЕЗЕНЬ 2018 РІК

 

Гострі питання засідання Правління УСВА

20 березня у Києві відбулося чергове засідання Правління УСВА, на якому обговорювалися гострі питання, які порушили перед ветеранами соціальні й медичні реформи в Україні
     У роботі Правління брали участь заступник голови Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО С. Марченко, перший начальник медичної служби ЗСУ, колишній начальник медичної служби 40-ї армії в Афганістані (1980–1983) генерал-майор медичної служби Г. Циганок, волонтери – експерти, радники і консультанти в. о. міністра охорони здоров’я У. Супрун.
У доповіді голови УСВА С. Червонописького і виступах керівників обласних організацій було відзначено, що, на жаль, за часи незалежності України органи виконавчої влади ніколи не забезпечували у повному обсязі соціальних гарантій, встановлених законодавством для ветеранів війни.
Тому великі очікування і надії ветерани покладали на нові реформи і рішення у соціальній і медичній сферах у нашій країні.
Але ці очікування виявилися марними. Навпаки, підготовка і проведення, хід реформ повністю віддзеркалили їх відверту спрямованість проти ветеранів. Таємна підготовка законодавчих і нормативно-правових актів, ігнорування думок ветеранів, імітація консультацій з суспільством, а не широке обговорення змісту реформ – таким був обраний шлях підготовки «сюрпризів» для ветеранів.
Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) неодноразово зверталась до керівників органів законодавчої і виконавчої влади з вимогами поновити у повному обсязі пільги, які було встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для сімей загиблих воїнів і Героїв Радянського Союзу.
Лише під тиском масових акцій ветеранів Верховна Рада прийняттям відповідного акту частково поновила комунальні пільги для сімей загиблих воїнів, але з інших питань за дорученням Прем’єр-міністра ветерани отримали від Мінсоцполітики формальні «відписки» без пропозицій і реальних спроб вирішення порушених соціальних питань.
Вже на прикладах перших кроків реформування виконавці та уряд, який затверджував такі рішення і законодавчі ініціативи, показали  недостатній рівень компетенції і неглибоке знання реальної ситуації в Україні.
Зокрема, внаслідок порушення послідовності прийняття рішень, поспішаючи довести «зовнішнім керуючим» про проведення «пенсійної реформи», її автори «забули» про пенсії для осіб, звільнених з військової служби, і деяких інших осіб. Виправляючи власні помилки, уряд відклав на цілий рік покращання грошового утримання військовослужбовцям і розпочав «маневри» з військовими пенсіями, які й досі викликають обурення і масові акції колишніх військовослужбовців.
14 березня 2018 року на засіданні уряду прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах» із дорученням Міністерству соціальної політики про доопрацювання зазначеної постанови з урахуванням пропозицій.
Постанову підготовлено на виконання пункту 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким визначено, що пільги з оплати проїзду, які передбачені законами України, можуть надаватися у готівковій формі в порядку і розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Документом затверджується Порядок надання пільг у готівковій формі з оплати проїзду всіма видами транспорту загального користування на міських, приміських і міжміських маршрутах, яким передбачається надання замість пільг компенсації, розмір якої щороку визначатиметься обласними, Київською міською державними адміністраціями на відповідний рік, а також визначаються основні правові та організаційні засади надання компенсаційних виплат окремим категоріям громадян, які мають право на пільговий проїзд.
    Таке рішення може призвести до звуження прав ветеранів війни на пільговий проїзд, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Іншим прикладом тиску уряду на ветеранів є прийняття за ініціативи Міністерства соціальної політики постанови КМУ від 14 лютого 2018 р. №156 «Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням ветеранів». Проект цієї постанови викликав обурення і не був підтриманий найбільш масовими і структурованими всеукраїнськими ветеранськими організаціями, створеними ще у часи народження незалежної України, для яких у новому Законі України «Про громадські об’єднання» дозволено особливий порядок реєстрації і статутної діяльності. Ці громадські ветеранські об’єднання за правами на державну підтримку поставлені в один ряд з новими організаціями, які зараз десятками і сотнями реєструються за спрощеною системою без вимог фіксованого членства, кількості членів організацій тощо. Ініціатори – керівники таких організацій, маючи окремих представників у територіальних одиницях, лише імітують діяльність для однієї мети – отримання фінансової підтримки з боку держави.
Але найбільшу тривогу викликають у ветеранів війни розпочаті «реформи» у медичній сфері під керівництвом «команди», яку неможливо назвати патріотами України. Замість глибокого наукового вивчення стану справ і здоров’я в кожному прошарку населення, у кожному регіоні України, державі нав’язуються формальні схеми, притаманні іншим країнам, з іншим менталітетом і рівнем життя.
Статистика показує, що кількість учасників бойових дій, які померли в Україні у працездатному віці після війни в Афганістані, вже в десятки разів перевищує кількість військовослужбовців, загиблих у бойових діях. Щорічно зростає кількість осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також хронічних захворювань, пов’язаних з участю у бойових діях. Глибоких наукових досліджень про зв’язок поранень, захворювань, зокрема синдрому бойової психологічної травми, посттравматичного синдрому (т. з. «в’єтнамський синдром», «афганський синдром» тощо) із хронічними захворюваннями і передчасними летальними випадками не проводиться.
Український республіканський госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» -- спеціалізований центр реабілітації і лікування учасників бойових дій у зарубіжних державах внаслідок віддалених наслідків поранень, контузій, травм і захворювань, включаючи синдром бойової психологічної травми. Пацієнти госпіталю мають можливість перебувати у звичному середовищі, разом з ветеранами одного віку, спільних інтересів і спогадів, що одночасно із застосуванням медичних протоколів сприяє відновленню їх здоров’я.
Усі попередні роки, у складних економічних умовах, ветерани на партнерських умовах підтримували ці медичні заклади. Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) встановила прямі зв’язки з Українським республіканським госпіталем для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» з питань покращання його матеріального забезпечення і надання допомоги в організаційній роботі з пацієнтами. З цією метою було здійснено закріплення палат за обласними організаціями УСВА для контролю за цілорічним використанням  путівок, дбайливого користування майном, забезпечення додатковим обладнанням, комфортом і продуктами харчування, поточним ремонтом тощо, залучаючи для цього благодійні кошти і можливості місцевих адміністрацій та УСВА. 
Крім того, УСВА здійснювала вплив на поведінку пацієнтів госпіталю, забезпечувала культурні програми, організовувала юридичні консультації та зустрічі з керівництвом організації для вирішення актуальних питань ветеранів. 
За ініціативи й підтримки УСВА Український республіканський госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» брав участь у спільних міжнародних програмах з дослідження, розробки напрямів і заходів соціальної і медичної реабілітації, покращання умов життя воїнів-інтернаціоналістів і займав у міжнародних конкурсах провідні позиції.
Таким чином, госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» став надбанням ветеранської спільноти всієї України, і зміну його статусу інваліди війни та учасники бойових дій на території інших держав вважають неприпустимою.
На засідання Правління УСВА були запрошені та уважно вислухані волонтери – консультанти в. о. міністра охорони здоров’я У. Супрун. Їхні аргументи щодо зміни статуту і статусу Українського республіканського госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», організації на його матеріальній і кадровій базі нового реабілітаційного відділення, переважно для психологічної реабілітації сучасних учасників бойових дій, не були переконливими.
           З метою запобігання напруги у середовищі ветеранів війни УСВА вже раніше вносила пропозиції про те, щоб у ході медичної реформи було зроблено попереджувальні кроки для покращання якості обслуговування ветеранів – учасників бойових дій на території інших держав, зокрема, щодо збільшення цільового бюджетного фінансування госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна»  для:
– придбання сучасного медичного лікувального і діагностичного обладнання;
– розширення ємкості госпіталю для можливості лікування нових категорій пацієнтів шляхом капітального будівництва;
– створення науково-методичних підрозділів госпіталю для вивчення світового досвіду й розробки методик подолання синдрому бойової психологічної травми.
      Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) за численними зверненнями ветеранів війни з усіх областей України розглянув на своєму засіданні 20 березня 2018 року найбільш гострі питання соціальних реформ, і з урахуванням того, що 15 лютого 2019 року виповнюється 30-та річниця завершення Афганської війни, доручило голові УСВА підготувати відповідні звернення до Прем’єр-міністра і Голови Верховної Ради України, в яких викласти наступні колективні пропозиції і вимоги:
1.    Вийти з законодавчою ініціативою про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо поновлення у повному обсязі пільг для родин загиблих воїнів і Героїв Радянського Союзу.
2.    Не допустити звуження прав ветеранів війни на пільговий проїзд, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3.    Не допустити перепрофілювання, зміну форм власності й розширення контингенту пацієнтів на чинній матеріальній базі госпіталю «Лісова поляна».
4.    Передбачити за рахунок коштів  Державного бюджету України на 2019 рік і за рахунок гуманітарної допомоги на реалізацію медичної реформи в Україні суттєве оновлення медичного обладнання госпіталю.
5.    Дати доручення МОЗ провести наукові дослідження безпосереднього і віддаленого впливу на стан здоров’я ветеранів війни їх участі у бойових діях, і на підставі досліджень визначити особливі протоколи лікування ветеранів у спеціалізованих закладах відновлення здоров’я.
6.    Запланувати і передбачити за рахунок коштів  Державного бюджету України на 2020 рік та інших джерел фінансування на реалізацію медичної реформи в Україні суттєві капіталовкладення в основні фонди госпіталю з метою  розширення його ємкості і функцій як майбутнього національного центру відновлення здоров’я ветеранів війни.
7.    Передбачити у межах медичної реформи з урахуванням підсумків наукових досліджень державне медичне страхування ветеранів війни і родин загиблих воїнів для надання безоплатних і пільгових медичних послуг.
8.    Внести зміни до постанови КМУ від 14 лютого 2018 р. №156 «Деякі питання надання фінансової підтримки громадським об’єднанням ветеранів», якими передбачити для громадських об’єднань ветеранів, які були створені до прийняття Закону України «Громадські об’єднання» і пройшли відповідну перереєстрацію:
– зберегти традиційний порядок захисту річних програм діяльності і планів заходів для отримання державної фінансової підтримки;
– відстрочити введення в дію положень щодо необхідності внесення змін у штатні розписи керівництва організаціями й розподіл коштів у відсотках на окремі напрями діяльності до 1 січня 2020 року.
9.    Передбачити у плані заходів Прем’єр-міністра України особисту зустріч з Правлінням УСВА для обговорення проблем соціальних і медичних реформ в Україні.

Прес-служба УСВА.

Весомый вклад

     Киевские духовные школы и община Афганского храма передали семьям погибших в Афганистане военнослужащих 60 тысяч гривен. 
     Как сообщает Центр информации УПЦ, деньги были переданы председателю Киевского комитета семей погибших военнослужащих в Афганистане Татьяне Лискиной, которая поблагодарила за благотворительность и отметила, что оказанная помощь – весомый вклад Церкви в социальную работу. 
      Ректор Киевской духовной академии и семинарии епископ Сильвестр (Стойчев) отметил, что Афганский храм – это храм, который находится под молитвенным общением и покровительством Киевской духовной академии. 
     – Студенты академии и семинарии, молодые люди, будущие священнослужители, должны получать навык социальной деятельности и помощи окружающим. Этот храм – место встречи поколений, тех молодых ребят, которые отдали свою жизнь или пострадали физически, многие и морально, в те страшные далекие годы, и уже нового, молодого поколения, которое учится в этом храме правильно оценивать, правильно думать и оказывать моральную и, по возможности, материальную поддержку предыдущим поколениям, которые много сделали, чтобы отстоять такие важные человеческие качества, как мужество, честность и порядочность, – сказал архиерей, передавая денежные средства Татьяне Лискиной (на снимке). 
     Настоятель Свято-Воскресенского храма памяти погибших и ветеранов Афганистана, первый проректор Киевских духовных школ протоиерей Сергий Ющик отметил, что в этом году исполнится шесть лет работы под молитвенной опекой Киевской духовной академии. 
     – Пять с половиной лет храм достаточно активно выполняет свою миссию социальной работы, поскольку стал не только приютом для работы ветеранов, для молитв действующих солдат, но и храмом, в котором совершается социальная помощь семьям ветеранов Афганистана, воинам АТО, детям в интернатах Луганской и Донецкой областей. Сегодня имеем приятную миссию приобщиться к социальной деятельности: мы чтим воинов-интернационалистов, которые проходили службу на территории других государств.

Полезная встреча

     В Киеве по инициативе атташе по вопросам обороны при Посольстве США в Украине полковника Квинна Уоффорди состоялась встреча с Келли Маккигом – начальником Управления МО США по делам военнослужащих, пропавших без вести в боевых действиях.
     На встречу были приглашены председатель УСВА С. В. Червонопиский, заместитель председателя УСВА В. И. Аблазов, представители МОУ, МВД, СБУ, Госслужбы Украины по делам ветеранов войны и участников АТО, Всеукраинской организации участников войны и других организаций, которые помогали в розыске военнослужащих США, пропавших без вести во Второй мировой войне и зарубежных войнах.
     Участники поделились опытом работы и договорились о дальнейшем сотрудничестве в области острой гуманитарной проблемы.

Пресс-служба УСВА.


«Лісова поляна» – наш рідний дім

    Виконувач обов’язків голови Івано-Франківської обласної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) В. Омелько за дорученням членів правління організації, керівників районних і міських осередків УСВА звернувся до Прем’єр-міністра України В. Б. Гройсмана.
         На рівні Кабінету Міністрів України готуються проекти перепрофілювання і передачі Державного закладу «Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» в приватні руки з метою так званого «покращання його діяльності». Ми вже знаємо, що можемо отримати в разі прийняття такого рішення, бо на собі відчули катастрофічно дороге лікування та обстеження в подібних приватних медичних закладах. Учергове люди, передусім учасники бойових дій,  будуть обдурені й не матимуть змоги лікуватися в цьому закладі. 
Повернемося в історію. 
У вже далекі 80-ті роки минулого століття, як люблять тепер говорити, «в радянський період», у Пущі-Водиці було засновано госпіталь «Лісова поляна», в якому проходили лікування й реабілітацію воїни-інтернаціоналісти і члени сімей загиблих учасників бойових дій. З самого початку організації роботи опіку над його діяльністю було покладено на Українську Спілку ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), головою якої є Сергій Червонописький. У лікувальному закладі поправляли стан свого здоров'я обпалені війною люди. Тільки з нашої області за період роботи госпіталю в ньому пролікувалося понад 550 воїнів-прикарпатців. І це з числа тих 4340 краян, які воювали в Афганістані. 707 воїнів, наших земляків, вже померли після неоголошеної війни. З тих, хто вижив, 2982 учасників бойових дій в Афганістані 745 – інваліди війни. Війна сказала своє слово…
Коли Україна отримала незалежність, ніхто з попереднього керівництва держави не посягав на права ветеранів війни (як і всього українського народу), затвердивши їх Конституцією України (Основним Законом) і приймаючи закони про соціальний  захист.  Для  нас  відкривали  нові  госпіталі,  санаторії, спеціалізовані аптеки. Віддаючи ветеранам пошану та увагу, їх першочергово обслуговували в усіх лікувальних закладах, створювали магазини для продажу соціальних товарів.
У ті роки, до приходу «нових реформаторів», усі територіальні (обласні) організації УСВА постійно надавали безкоштовну матеріальну допомогу госпіталю: ремонтували лікувальні палати та інші приміщення, постачали медичні прилади та інструменти, побутову техніку (холодильники, телевізори, музичні інструменти тощо), доставляли різноманітні продукти харчування, розуміючи, що держава не в змозі була на той період їх постачати в необхідній кількості та об'ємі. І «Лісова поляна» діяла. Наперекір усьому.
    І тепер, коли госпіталь змінив своє підпорядкування Міністерству охорони здоров'я України, співпраця з ним триває. Воїни-інтернаціоналісти розуміють, що повинні допомагати, і насамперед учасникам   бойових   дій,   які,  не  шкодуючи   свого  здоров'я, зазнали поранення, контузії, психологічні розлади, захищаючи нашу країну в зоні антитерористичної операції, і безкоштовно проходять лікування в госпіталі, не маючи змоги відновити фізичний і психологічний стан у медичних закладах за місцем проживання, які навіть не мають потрібних ліків та умов. 
У бойових операціях на сході країни брали і беруть участь і члени Івано-Франківської обласної організації УСВА. 29 наших краян у своєму вже немолодому віці зі зброєю в руках захищають мирне життя, в тому числі, і ваше, членів ввірених вам міністерств і ваших сімей. І ви пробуєте забрати те, чого домоглися свого часу ми?
    Нині в країні проходять різного роду реформи, зокрема, і в системі охорони здоров'я, які вводяться в дію підлеглими вам міністерствами. Це насамперед Міністерство охорони здоров'я та Міністерство соціальної політики України. Український народ повною мірою відчув і продовжує відчувати наслідки «нових» реформ. Страшна дорожнеча на предмети першої необхідності, продукти, ліки та й саме лікування, низький рівень заробітних плат і пенсій призводять до того, що люди повністю втрачають віру не тільки в самі реформи, а і в керівників вашого рівня. 
Керівниками цих міністерств вам вносяться пропозиції стосовно вирішення того чи іншого масштабного питання. А що може запропонувати вам, якщо ви не володієте ситуацією, в. о. міністра охорони здоров'я Супрун Уляна-Надія, яка навіть не є громадянкою України. Яка в нас може бути на неї надія? Вона зрівнює медицину розвинених країн з нашою. Але ж не порівнює рівень життя звичайних людей в цих країнах з нашим. 
А що може вам запропонувати міністр соцполітики А. Рева, який заявляє на всю Україну, що батьків, тобто нашу категорію, повинні годувати діти. А як діти годуватимуть батьків, не маючи можливості влаштуватися на роботу або при її наявності отримувати за свою працю гідну платню? 
Та й що можуть вам запропонувати працівники цього міністерства, які далекі від реального життя і проблем ветеранів (та і всіх пересічних громадян), які самі ніколи не тримали в руках зброї, які не служили в Збройних Силах і тим паче не брали участі в бойових діях.
Члени Івано-Франківської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) не просять зберегти Державний заклад «Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» в тому вигляді, в якому він є, а вимагають не допустити його перепрофілювання та передачі у приватні руки, навіть і шляхом тендерних конкурсів. 
    Якщо до нашої вимоги не дослухаються, ми перейдемо до прямих акцій непокори, і ви відчуєте, що таке гнів людей, котрі знають, як боротися з неправдою, і стоятимуть за свої права до кінця!  
         Досить знущатися над ветеранами, особливо над учасниками бойових дій! 

         Подібні звернення до Прем’єр-міністра і Голови Верховної Ради України надійшли від усіх територіальних організацій УСВА. 

Дата 
Подвиг не забудут никогда
В парке Славы у памятника воинам-интернационалистам собрались внтераны, семьи погибших, представители органов власти, общественных организаций, участники АТО, волонтёры, жители Херсона.
На митинге выступили председатель облгосадминистрации Андрей Гордеев, председатель ХОО УСВА Владимир Столяр, вдова погибшего «афганца» Людмила Друзякина, участник боевых действий в Афганистане и в АТО,  военный  капелан Анатолий Пономарев.
– Народ с глубоким уважением вспоминает подвиг воинов-интернационалистов. И после  Революции  Достоинства они одними из первых ушли на фронт защищать родную землю, передавать свой опыт молодому поколению, демонстрировать пример сознательного выполнения  долга, – сказал Андрей Гордеев. 
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших воинов и возложили цветы к памятнику. 
Потом была солдатская каша, поездка на кладбище для возложения цветов на могилы погибших и умерших участников боевых действий  в  Афганистане.
Председатель ХОО УСВА Владимир Столяр, представители организации Александр Давиденко и Александр Елагин встретились со старшеклассниками лицея журналистики и бизнеса. Участники боевых действий в Афганистане рассказали о своём жизненном пути, о войне и наших воинах, об их героизме, верности присяге. Учащиеся подготовили небольшой концерт. Воины-«афганцы» встретились с учениками Херсонского лицея искусств, где для них была подготовлена музыкальная программа. 
Херсонские студенты совместно с активом областной организации УСВА посетили областной госпиталь инвалидов и ветеранов войны. Поздравить фронтовиков пришли участник боевых действий в Афганистане Валентина Сичевая, которая долгое время была первым заместителем председателя облгосадминистрации, заместитель директора областного департамента здравоохранения Елена Бондарева, председатель ХОО УСВА Владимир Столяр, председатель Камышанской районной организации УСВА Николай Знахоренко, городской военный комиссар Александр Зинковский и представители организации воинов АТО.  Елена Бондарева отметила помощь, оказанную «афганскими» организациями госпиталю, и представила программу реабилитации для воинов АТО, проинформировала об особенностях опеки государственными органами власти такого лечебного учреждения. В этом году повысится обеспечение материально-технической базы госпиталя и улучшится питание для пациентов.
Председатель ХОО УСВА Владимир Столяр поблагодарил персонал госпиталя за понимание, за доброту и чуткость, которые встречают здесь его боевые товарищи. «Самому молодому "афганцу" уже 50 лет, более ста наших побратимов вновь взялись за оружие и прошли АТО. Многие занимаются волонтёрской деятельностью», – отметил он.
За сплочение «афганского» движения и военно-патриотическое воспитание молодёжи, волонтёрскую деятельность медалями УСВА награждены Константин Загурский, воин-интернационалист, принявший священнический сан и заместитель председателя ветеранской организации Херсонского государственного аграрного университета Ирина Шевердеева.
Воевавшим в Афганистане представительницам прекрасного пола вручили букеты цветов. Необходимо отметить работу вдовы погибшего в Афганистане Людмилы Друзякиной, оказывающей организации помощь в проведении концертных программ. Именно Людмила Владимировна стала автором идеи Всеукраинского фестиваля военно-патриотической песни и поэзии «Оберіг», который знают и любят в Украине.
Студенты ПТУ № 6 привезли ветеранам сладкие подарки, а ребята из областного лицея им. Т. Шевченко – свои рисунки. 
В областном Дворце молодёжи состоялся концерт, подготовленный Людмилой Друзякиной и солистами коллектива.
В областной детской библиотеке участник боевых действий в Афганистане, член Конгресса литераторов Украины и Украинского Союза кинематографистов поэт Александр Елагин встретился со школьниками. Из уст автора прозвучали стихи о подвиге воинов-интернационалистов и написанные специально для детей.
Надежда ЛЕБЕДЕВА.

Пам’ятають мужність 

На Долинщині (Івано-Франківська область) урочисто вшанували воїнів-інтернаціоналістів. 
У селі Раків відбувся урочистий мітинг, в якому взяли участь заступник голови райдержадміністрації Михайло Дидяк, заступник голови і керуючий справами районної ради Михайло Лаврів і Зеновій Мандрик, голова Раківської сільської ради Галина Олійник, представники районного відділення УСВА, учасники антитерористичної операції, місцеві жителі.
Парох УГКЦ Пресвятої Богородиці та Обручника Йосифа Віталій Семанів  відправив панахиду й звернувся до мирян з промовою. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів-інтернаціоналістів, Героїв Небесної Сотні, учасників антитерористичної операції. 
Михайло Дидяк, Галина Олійник, представник районної організації   УСВА   Мирон  Мастикаш привітали ветеранів.
За активну участь у громадській роботі, військово-патріотичне виховання молоді воїни-інтернаціоналісти нагороджені  Почесною грамотою голови райдержадміністрації, голови районної ради, медалями УСВА. 
 Відбувся  концерт, який організували директор Будинку культури Наталія Скальська, вчитель музики місцевої школи Ігор Бабич і керівник зразкового ансамблю "Натхнення" районного народного дому  Анна Попович.
Голова районної організації УСВА Роман Шістко запалив свічки пам’яті й спільно зі школярами поклали їх на могили загиблих в Афганістані. Ветерани війни разом із односельцями поклали квіти до меморіальних дощок воїнам-«афганцям» Степану Гринишину і Василю Федіву на фасаді Раківської школи, до могил у селах Белеїв, Велика Тур’я і Раків.
У Великій Тур’ї  відбулася важлива подія, на яку так чекали  побратими-«афганці», родина, місцеві жителі, – відкриття  та освячення  відновленої пам’ятної дошки  загиблому  учаснику бойових дій в Афганістані  Євгену Михайловичу  Рибаку, посмертно нагородженому  орденом  Червоної Зірки.

Веб-сайт Долинської РДА Івано-Франківської області.
Фото Романа ШІСТКА.

Пример настоящих героев

В Харькове на мемориальном комплексе воинов-интернационалистов «Память» руководители области и города, депутаты областного и городского советов вместе с ветеранами возложили цветы к монументу погибшим.
На торжественном митинге первый заместитель председателя облгосадминистрации Михаил Черняк, председатель областного совета Сергей Чернов, первый заместитель городского головы Игорь Терехов, председатель областного Союза ветеранов Афганистана Владимир Рыжков и председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Виктор Борзов поздравили воинов-интернационалистов с памятной датой.
Сергей Чернов от имени депутатского корпуса выразил соболезнования семьям, потерявшим сыновей и мужей в военных конфликтах на территории других государств.  «Мы никогда не забудем подвиг тех 242 харьковчан, которые не вернулись с Афганской войны, тех, кто был там ранен. «Афганцы» – пример настоящих героев, образец лучших моральных и человеческих ценностей для подрастающего поколения. Областная власть будет делать все для того, чтобы «афганское» движение развивалось и ветераны не чувствовали себя забытыми».
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших и умерших боевых побратимов, к подножию памятника возложили цветы.
Митрополит Харьковский и Богодуховский Онуфрий отслужил панихиду по  погибшим воинам. 

Пресс-служба ХГСВА.

Нагороди для воїнів-інтернаціоналістів

     Дрогобицька регіональна спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) на Львівщині провела віче-реквієм.
     У заході взяли участь представники міської і районної влади, воїни-«афганці», учасники антитерористичної операції, учні Дрогобицької ЗОШ №15, командування та особовий склад в/ч А-1108, ветерани війни з інших областей України, які перебувають на реабілітації в місті Трускавець. 
     Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять воїнів, загиблих в Афганістані і на сході України, до пам’ятника поклали квіти. Тричі пролунав салют.
     Дрогобицький гарнізонний капелан отець Іван відправил панахиду за загиблими воїнами. Він побажав усім пам'ятати загиблих, а також спокою в душі та миру в Україні. У панахиді взяв участь хор семінаристів.
     Голова Дрогобицької регіональної спілки ветеранів Афганістану Іван Андруневчин розповів про події 1979–1989 р.р. на території ДРА, вручив активістам організації  нагороди і подяки, матеріальну допомогу родинам загиблих, інвалідам війни.
Після закінчення мітингу присутніх пригостили солдатською кашею.
Іван АНДРУНЕВЧИН.

Заслужили шану і повагу

    На Миколаївщині у Первомайському  Свято-Варварівському храмі, що у мікрорайоні "Фрегат", відбулася заупокійна літія за участі єпископа Вознесенського і Первомайського Алексія, адміністрації міста і району. 
    У сквері воїнів-«афганців» відбувся мітинг-реквієм, в якому взяли участь секретар  міськради Сергій Бондарчук, голова райдержадміністрації Володимир Вовк, голова районної ради Світлана Вовк, заступник Первомайського міського голови Наталія Толста, військовий комісар полковник Анатолій Бичков, голова міського товариства воїнів-«афганців»  Володимир Йонга, воїни-інтер¬націоналісти, представники духовенства, студентська молодь і жителі міста.
    У різні часи в гарячих точках, як їх називали, служили наші військові. Вірні солдатський присязі, вони воювали у В'єтнамі й на Кубі, в Сирії та Угорщині. Але найбільш трагічною була неоголошена війна в Афганістані, в якій брали участь наші земляки. Віддали найдорожче – життя й повернулися додому в «чорних тюльпанах» підполковник Андрій Суліма, старший лейтенант Олексій Зінов'єв, прапорщик Леонід Бурнучан, старший сержант Сергій Білоус, єфрейтор Костянтин Звягінцев і рядовий Тарас Мазур… 
    А ті, хто повернулися, зазнали страшних фізичних і душевних травм, що навіть три десятиліття потому  не дають спати вночі, знову й знову повертають у спекотний Афган…
    – За хоробрість, високий професіоналізм, надійність і благородство ви заслужили подяку багатьох народів і примножили авторитет України як держави-миротворця, – сказав секретар міської ради Сергій Бондарчук. – Ваш високий гуманізм і милосердя з вдячністю і повагою згадують у багатьох куточках світу. З честю виконавши свій військовий обов'язок, ви стали гідним прикладом людської відданості, героїзму і мужності. У глибокій скорботі ми схиляємо голови перед пам'яттю тих, хто загинув. Пам’ятати про загиблих, піклуватися про живих – наш священний обов’язок. 
    Учасників мітингу тепло привітали голова райдержадміністрації Володимир Вовк,  благочинний Первомайського міського округу протоієрей Анатолій Нирко та очільник міського товариства воїнів-«афганців»  Володимир Йонга.
    Присутні вшанували пам'ять загиблих на афганській землі хвилиною мовчання. До підніжжя пам'ятника, встановленого на честь полеглих земляків, поклали квіти.

Олена МИХАЙЛОВА.

В організаціях УСВА
Допомога є і буде
У Тернопільській облдержадміністрації відбувся круглий стіл  з воїнами-інтернаціоналістами. 
У зустрічі взяли участь перший заступник голови обласної організації УСВА Василь Когут, заступник голови Петро Канак, заступник голови облдержадміністрації Юрій Юрик, заступник голови обласної ради Любомир Крупа і начальники усіх управлінь ОДА.    
З короткою доповіддю про те, чим живе нині обласна Спілка ветеранів Афганістану, що зроблено за рік і які проблеми існують сьогодні, виступив Василь Когут. Учасники зустрічі обговорили питання соціального захисту ветеранів війни, медичного забезпечення, пільгового перевезення, виділення коштів на статутну діяльність обласної організації УСВА, перерахунок пенсій військовим пенсіонерам. Йшлося про допомогу в будівництві пам'ятників полеглим«афганцям» у трьох районах області та відзначення активістів ветеранського руху.    
Керівництво області високо оцінює діяльність обласної організації УСВА в питаннях військово-патріотичного виховання молоді краю, проведенні військових вишколів і показових навчальних занять  зі зброєю та волонтерську роботу з допомоги українським військовим у зоні АТО. 
Прийнято рішення значно збільшити видатки на статутну діяльність ТОО УСВА, надати допомогу в будівництві пам'ятників, за кошти видавничої ради до 30-ї річниці виведення військ з Афганістану видати нову редакцію книги «Обпалені війною», до якої включити розділ про участь «афганців» у Революції Гідності та АТО, про волонтерську діяльність.
Дано доручення керівникам структурних підрозділів ОДА в найближчі терміни вирішити озвучені під час роботи круглого столу проблемні питання, що стосуються ветеранів-«афганців».
Василь КОГУТ, 
перший заступник голови ТОО УСВА.

Робота удосконалюється

У Чернівецький облдержадміністрації відбулося засідання круглого столу. Воїнів-«афганців» цікавили питання медичного забезпечення, отримання квартир і земельних ділянок, соціальні виплати тощо.
Голова облдержадміністрації Олександр Фищук запевнив, що робота із забезпечення гідного соціального й медичного захисту учасників бойових дій на території інших держав  на місцевому рівні постійно удосконалюється і перебуває під його особистим контролем. Перший заступник голови облдержадміністрації Михайло Павлюк ознайомив з основними показниками обласного бюджету, які спрямовані на забезпечення зазначеної категорії осіб та реалізації статутних завдань обласної організації ветеранів Афганістану зокрема.
«З боку обласної виконавчої влади докладаються зусилля для забезпечення наших військовослужбовців-ветеранів на належному рівні. Тільки на фінансову підтримку воїнів-інтернаціоналістів (на санаторно-курортне оздоровлення ветеранів та інвалідів) з обласного бюджету через програму «Турбота» на 2018 рік виділено 120 тисяч гривень, на здійснення статутної діяльності громадськими організаціями ветеранів та інвалідів – 160 тисяч. З державного бюджету заплановано виділити 200 мільйонів гривень для придбання житла сім'ям загиблих учасників бойових дій на території інших держав і особам з інвалідністю першої і другої груп з учасників бойових дій на території інших держав. Ми очікуємо затверджений порядок використання цих коштів й усіляко сприятимемо у наданні відповідно до плану всебічної  допомоги і покращанню житлових умов відповідної категорії військовослужбовців», – зазначив Михайло Павлюк. 
Про медичне забезпечення учасників бойових дій на території інших держав доповіла директор департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації Оксана Андрієць, а про соціальне  забезпечення – заступник директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Юрій Півень.
Прес-служба Чернівецької
обласної організації УСВА. 

Рівненські «афганці» обговорили плани
На зустріч з керівниками області приїхали представники районних і міських осередків Рівненської обласної організації УСВА. 
З  воїнами-інтернаціоналістами зустрілися голова обласної ради М. М. Драганчук, заступник голови облдержадміністрації І. О. Тимошенко, керівники окремих структурних підрозділів облдержадміністрації.
«Наша організація велика та активна. Ми щороку проводимо різні заходи. У  райцентрах області відкрито 17 пам’ятних знаків загиблим в Афганістані воїнам, 86 меморіальних дошок, працює 48 кімнат бойової слави. Члени організації займаються волонтерством, допомагають нашим воїнам на сході країни, організовують спортивні заходи на честь загиблих бойових товаришів», -- розповів голова Рівненської обласної організації УСВА Володимир Гурницький.
Організація ветеранів Афганістану в області найпотужніша і найактивніша серед інших. 
«Те, що робить ця організація, знаходить підтримку не тільки серед «афганців», а й у суспільстві в цілому, – відзначив Ігор Тимошенко. – Тому обласна влада допомагатиме їй. І цього року знову організація отримає гроші на свою діяльність. Торік на роботу «афганців» спрямували 100 тисяч гривень, сім’ям загиблих виплатили матеріальну допомогу 200 тисяч гривень з обласного бюджету. Допомогли грошима і ветеранам, які лікувалися після складних операцій».
Обговорено питання про пільгове житло, лікування, матеріальну допомогу сім’ям  загиблих та інвалідам. Цього року планують завершити будівництво пам’ятного знака у Здолбунові, організувати і провести міжнародний фестиваль патріотичної пісні.
Володимир Гурницький подякував обласній владі за підтримку й запевнив, що ветеранська організація активно працюватиме й надалі.

Прес-служба Рівненської обласної організації УСВА.

На порядку денному – проблеми ветеранів

    У Первомайській міській раді, що на Миколаївщині відбулося засідання круглого столу з соціально-побутових питань і пенсійного забезпечення воїнів-інтернаціоналістів, організоване управлінням соціального захисту населення і товариством ветеранів-«аф¬ганців». 
    У зустрічі взяли участь секретар міської ради Сергій Бондарчук, заступник міського голови з комунальної власності, земельних відносин та архітектурних питань Світлана Свідерко, депутат міської ради Лілія Філіпішина, військовий комісар Первомайського об’єднаного міського військового комісаріату полковник Анатолій Бичков, голова міського товариства воїнів-«афганців» Володимир Йонга, керівники медичних закладів міста, представники управлінь міськради, управління Пенсійного фонду, міського автовокзалу, воїни-інтерна¬ціо¬налісти.
    Військовий комісар Анатолій Бичков вручив орден «За мужність» матері загиблого в зоні АТО Романа Довгого. Секретар міськради вручив ветеранам подарунково-продуктові набори та квіти матерям воїнів-інтерна¬ціо¬на¬лі¬с¬тів і Світлані Липі – матері воїна, загиблого в зоні АТО. 
    Обговорювалися питання міжміського перевезення пасажирів, проблеми соціально-по-бу¬тового характеру, медичного та пенсійного забезпечення воїнів-інтерна¬ціо¬на¬ліс¬тів, земельні питання тощо. Йшов пошук найбільш результативних шляхів їх вирішення.
    
За повідомленням відділу
інформаційної діяльності і комунікацій
з громадськістю та ЗМІ міської ради.
 
Вітали односельці

   У селищі Велика Багачка на Полтавщині урочисто вшанували учасників бойових дій на території інших держав.
   Селищний голова Юрій Саковський, його заступник Віктор Беркало, голова селищної організації УСВА Анатолій Шендрик і член виконавчого комітету селищної ради Анатолій Писаренко відвідали місцеві кладовища і поклали квіти на могили воїнів-інтернаціоналістів. 
   Жителі селища пройшли до пам’ятного знака воїнам-«афганцям». Біля будинку, де жив загиблий в Афганістані Геннадій Захарченко, вшанували його пам'ять хвилиною мовчання і поклали квіти до іменної меморіальної дошки.
   Від імені Президії УСВА селищний голова вручив медаль «За звитягу» учасникам бойових дій в Афганістані Івану Лещенку, Олександру Кіяшку, Івану Лачку,Сергію Проскурі, Володимиру Приходьку. Медаллю «За заслуги» другого ступеня нагороджено воїнів-«афганців» Сергія Свічкара, Віктора Свічкара, Юрія Гришка, учасників бойових дій в Чехословаччині та Угорщині Миколу Пульса і Анатолія Лозового. Медаллю «За заслуги» третього ступеня нагороджено учасників бойових дій в Афганістані Віталія Зіненка, Сергія Кулинича, учасників бойових дій в Югославії і Чехословаччині Володимира Кінаша і Миколу Сулименка.
   Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих воїнів, до пам’ятного знака поклали квіти. 
   Після урочистої частини учасники бойових дій поспілкувалися у тісному колі. Під керівництвом завідувача сектора культури та туризму селищної ради Наталії Проскури було організовано концерт за участю артистів-аматорів. 

Прес-служба Великобагачанської селищної ради.

Вітали гостей від усієї  душі

     У селі Світязь на Волині відбулася традиційна зустріч «Від усієї душі», яку щороку організовує і проводить для ветеранів Афганістану активістка Галина Цвид.
     Зустріч розпочалася з молитви у Світязькому чоловічому Петро-Павлівському монастирі. Найбільш хвилюючий моменті – молитва біля могил померлих воїнів-земляків на кладовищі в Світязі – Володимира Хомича, Степана Озимка та учасника АТО Сергія Грибука. За кожного помолилися, згадали теплим словом, а до підніжжя  пам’ятників поставили корзини з квітами.
     А далі розпочалася багатогодинна душевна розмова про Афган, про життя, про роботу, сім’ю і друзів. Зі сміхом і сльозами, зі спогадами, історіями з сьогодення і планами на майбутнє. Комфортне приміщення для проведення зустрічі люб’язно надав ветеранам ресторан «ЛеМарк».
     Двадцять  років тому Галина Цвид  об’єднала у велику, дружну сім’ю воїнів-інтернаціоналістів району. І не просто об’єднала, а зігріла теплом свого великого серця. Відтоді йдуть і їдуть на незабутні зустрічі «Від усієї душі» ветерани з різних сіл. Вони знають, що тут їх чекають, тут їм раді, тут забувається пережите на війні й гояться душевні рани.
     Галина Валентинівна зустріла дорогих гостей запашним короваєм. На великому екрані – фотографії з зустрічей «афганців» різних років, їх змінили коротенькі фільми про війну. Для ветеранів та їхніх дружин співали Світлана Прокопчук, Ліна Панасюк, Світлана Приступа, а також сама Галина Валентинівна. Вірші  прочитали внучки покійного Степана Озимка Діана і Вікторія. Галина Цвид вручила грамоти «афганцям», їхнім рідним й тим, хто щороку допомагає організовувати зустрічі.    
     Голова Шацької райдержадміністрації  Василь Голядинець, голова райради Сергій Карпук висловили шану і подяку всім ветеранам Афганської війни, побажали миру, міцного здоров’я, добробуту, віри в майбутнє, а також вручили Почесні грамоти «афганцям» Анатолію Гіричу (село Мельники), Петрові  Пеху (смт Шацьк), Володимиру Мазурку (село Омеляне), Василю Божуку (село Ростань), Віктору Гужу (село Пульмо), Сергію Прокопчуку (село Світязь), Віктору Сахаруку (село Підманове).
     Сергій Карпук вручив Почесну грамоту Волинської обласної  ради  голові Шацької районної організації УСВА Володимиру Носулічу, а директор Шацького національного природного парку Марія Христецька – грамоту колишньому співробітнику воїну-інтернаціоналісту Віктору Туричу (село Світязь). 
     Гості мали можливість ознайомитися з матеріалами виставки, яку підготувала Валентина Цвид. Серед експонатів були фотографії, цікава інформація, сценарії зустрічей.
     Організатори вдячні всім, хто допоміг у підготовці свята, особливо районній владі, Світязькому сільському голові  Миколі Цвиду, вокальній групі, Мар’яні Голядинець і Владиславу Ханзеруку, які працювали над технічним оформленням.

Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.

Воїни-«афганці» – українській армії

Військові вдячні тернополянам

    Уже вдруге цього року тернопільські «афганці» відвідали наших військових у зоні антитерористичної операції на сході України. 
    Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий і член правління Ігор Сендзік доставили у військові частини на передову дві тонни продуктів харчування, засобів гігієни, медикаментів, теплого одягу і спеціальні наколінники для саперів, які дислокуються в Авдіївці, Мар’їнці та Гірняку, за що отримали щиру подяку від військових.
    Зібрали все необхідне для  фронту завдяки пожертвам ветеранів-«афганців», підприємців і фермерів Тернопільщини, а також благодійній акції школярів Скалатської школи, які передали нашим бійцям солодкі подарунки і малюнки.
    Правління Тернопільської обласної організації УСВА відзначає члена правління Олександра Макухівського за значний особистий внесок для допомоги українській армії.

Василь КОГУТ, 
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА. 


Вічна пам'ять 
Захищав Батьківщину

19 серпня 2014 року Олександр Романенко виконував бойове завдання під Іловайськом і загинув смертю хоробрих захищаючи життя підлеглих.
Олександр ТрохимовичРоманенконародився 19 липня 1960 року в селищі Стара Синява Хмельницької області.Після закінчення школи був призваний до армії. З лютого по грудень 1980 року проходив службу в  Афганістані старшим механіком-водієм, з березня 1988-го по лютий 1989 року продовжив там службу на посаді командира взводу 459-ї роти спецназу ГРУ. За успішневиконаннявійськовихзавданьіособистумужністьнагороджений орденом ЧервоноїЗіркита медаллю «За відвагу».
ПатріотУкраїни бравактивну участь у РеволюціїГідності, неодноразовосупроводжувавгуманітарнийвантаж для учасників Майдану та Антитерористичноїоперації.
Відчуваючи потребу передатисвійбойовийдосвід молодим захисникамВітчизни, незважаючи на вік і роботу голови селища, у травні 2014 року Олександр вступив до лав добровольчогобатальйону «Донбас», де став командиром розвідувальної роти 3-го резервного батальйону оперативного призначення Національної гвардії. Брав участь у бойових операціях на сході України, у визволенні Артемівська, Лисичанська, Попасної, Курахово.денеодноразово показував зразки мужності й відваги, навчав товаришів військовому мистецтву.СередпідлеглихібойовихсоратниківОлександрТрохимовичзавоюваввеликуповагу та авторитет. І загинув відважний воїн як герой. 
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» третього ступеня імедаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України». Рішенням міськради у місті Золоте Попаснянського району Луганської області одну з  вулиць названо іменем Олександра Романенка.

Назавжди в серцях побратимів
7 березня в день народження екс-голови Тернопільської обласної організації УСВА Віктора Міська, голова організації Сергій Лісовий, побратими і родичі віддали шану бойовому товаришу.
Вони хвилиною мовчання вшанували його пам'ять, запалили лампадки, помолились і поклали квіти до могили Віктора Міська (на знімку).
9 червня 2017 року передчасно пішов з життя наш товариш, учасник бойових дій в Афганістані, голова Тернопільської   обласної організації УСВА, колишній представник Державного комітету  України у справах ветеранів у Тернопільській  області Віктор Володимирович Місько. 
Пройшовши  бойовий шлях в Афганістані  та тривалу роботу в органах виконавчої влади,  Віктор Володимирович самовіддано і справедливо відстоював інтереси ветеранів війни, членів сімей загиблих, чим завоював серед них любов і пошану. Він завжди віддавав жар свого серця, багатий життєвий досвід для посилення престижу і розвитку ветеранського руху в області, соціальному захисту ветеранів, патріотичному вихованню молоді.
Світла пам’ять про Віктора Володимировича Міська  назавжди залишиться в наших серцях.
Прес-служба Тернопільської обласної організації УСВА.

Наши традиции

Харьковский городской Союз ветеранов Афганистана и настоятель храма Святого Георгия Победоносца протоиерей отец Валерий организовали праздник Масленицы для воинов-интернационалистов и прихожан.
Отец Валерий отслужил литургию по погибшим и умершим воинам. 
Присутствовали начальник отдела по работе с объединениями граждан Харьковского горсовета Марина Радченкова, заместитель начальника управления труда горсовета Ирина Черняева, президент Ассоциации афганских граждан Сиддик Ходжи Хаффизула, председатели районных организаций УСВА, воины-интернационалисты.
После литургии миряне были приглашены отведать полевой каши и блинов.
Геннадий ЛОМАКИН.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ


      СМОЛИЙ Валерий Андреевич   — украинский ученый  и государственный деятель. Вице-премьер-министр Украины (1997—1999), директор Института истории Украины НАН, доктор исторических наук (1985), академик  (1995). 
      Родился 1 января 1950 года в  селе  Авратин  (ныне  Волочисского района Хмельницкой области ).
      Выпускник исторического факультета Каменец-Подольского педагогического института. В 1970—1972 — школьный педагог в Житомирской и Тернопольской областях, ассистент Нежинского педагогического института.
      С 1972 – в Институте истории Украины Национальной академии наук Украины. С 1986 — заведующий отделом, с 1991 — заместитель директора, с 1993 — директор института.
      В 1985 – защитил докторскую диссертацию «Общественное сознание участников народных движений Украины (вторая половина XVII—XVIII в.в.)».
     С 1992 – член-корреспондент НАН Украины, в 1995 – избран академиком НАН Украины.
     С 11 августа 1997 по 18 августа 1999 — Вице-премьер-министр Украины.
     Работая на ответственных государственных должностях в руководстве органами исполнительной власти, всегда с уважением относился к ветеранам войны, поддерживал деятельность Государственного комитета Украины по делам ветеранов и Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов), принимал решения в соответствии с действующим законодательством по социальной защите ветеранов, государственной поддержке деятельности общественных объединений ветеранов войны, отдавая соответствующее уважение заслугам и опыту ветеранов, настойчиво добивался исполнения принятых решений.  
      Специалист в области истории Украины эпохи  Средневековья и раннего Нового времени, основатель современной медиевистической и новистической школ. Один из инициаторов восстановления археографической работы в Украине.
     Область приоритетов научной деятельности В. Смолия: история украинского казачества и национально-освободительная борьба украинского народа; формирование общественного сознания украинского социума; становление национального этноса и самобытное развитие его культуры; течение процесса государственного строительства на Украине в XVII—XVIII в.в.; межгосударственные отношения в Центрально-Восточной Европе раннего Нового времени, место и роль в них украинского фактора. Главное место в научном наследии ученого занимают методологические работы.
      Автор около 800 научных работ, в том числе, школьных и университетских учебников и монографий. Инициатор создания 15-томной серии «Україна крізь віки», в 2001 году отмеченной Государственной премией Украины, подготовки многотомной «Энциклопедии истории Украины», серии биографических очерков «Особистість і доба».
      В. А. Смолий — главный редактор «Українського історичного журналу» (с 1995), сборников научных трудов: «Історіографічні дослідження в Україні», «Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки», «Регіональна історія України», «Сторінки воєнної історії України», «Україна в Центрально-Східній Європі: Студії з історії XIV-XVIII ст.», «Зводу пам’яток історії та культури України» (в 28 томах). Член редколлегии 50-томного издания произведений М. С. Грушевского, 5-томной «Історії української культури» и др.
     Награды: орден Князя Ярослава Мудрого второй степени ( 2014) — за выдающийся личный вклад в развитие национальной науки, исследования исторического наследия украинского народа, многолетнюю плодотворную научно-педагогическую деятельность; орден Князя Ярослава Мудрого третьей (2011), четвертой (2004), пятой (1999) степеней; орден «За заслуги» первой (2009), второй (2006), третьей (1996) степеней; Заслуженный деятель науки и техники Украины (1998); Государственная премия Украины в области науки и техники (2001).
   СОКОЛОВ Юрій Дмитрович – державний діяч. 
Народився   22 лютого 1956 року в  Ізмаїлі.
Закінчив Одеське вище інженерне морське училище у 1978 році
1979–1983 – другий і перший секретар Ізмаїльського міськкому комсомолу; 1983 – 1986 – другий і перший секретар Одеського обкому комсомолу, секретар парткому Дунайського пароплавства.
1986–1990 – секретар ЦК комсомолу України.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1979–1990 р.р., зокрема у  керівництві молодіжних організацій,  завжди особливу увагу приділяв патріотичному вихованню молоді на прикладах мужності і героїзму учасників бойових дій в Афганістані, з повагою ставився до ветеранів Афганської війни,  був ініціатором і підтримував формування громадського руху ветеранів нового покоління в Україні, сприяв створенню і діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності організацій ветеранів війни,  віддаючи належну повагу досвіду ветеранів та їхніх заслуг, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
З 1990 очолив круїзну компанію «Червона Рута». Був ініціатором і організатором благодійних маршрутів і оздоровчих  поїздок ветеранів по Дніпру і Чорному морю.

Патріотичне виховання
Рівняються на героїв

Безперечно, виховання патріота – це, насамперед, вивчення героїчних сторінок історії нашого народу. Особливо цікаві для дітей уроки мужності, які проводяться у Шепетівському музеї воїнів-інтернаціоналістів. 
Третьокласники Городнявської школи разом з класним керівником З. Любицькою та учителем предмету «Захист Вітчизни» А. Крупником відвідали цей музей, який з любов’ю облаштували воїни-«афганці» – члени Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану під керівництвом В. Окорського.
Діти із захопленням розповідали вдома про те, що почули і побачили в музеї. Вони, дійсно, наочно переконались, яким невимовним горем обізвалась Афганська війна у тисячах українських родин. Учні побачили, в яких складних умовах воювали наші земляки в чужій країні, але були мужніми і сильними. Їх захопила цікава розповідь учасника бойових дій в Афганістані й в зоні антитерористичної операції Ігоря Карчевського. Він з особливим теплом розповідав про своїх друзів-«афганців», багато з яких і тепер захищають нашу країну в зоні АТО.
Школярі прийшли до меморіальної стели «Слава Україні – Героям Слава!», щоб вшанувати пам'ять Героя України Миколи Степановича Дзявульського – вчителя і заступника директора Городищенської школи у 1985–1991 роках, який віддав своє життя за свободу українського народу під час Революції Гідності, а також випускника школи Сергія Євгеновича Гаврилюка, який загинув біля села Петрівці Донецької області в зоні АТО.  Діти почули також розповіді про інших наших земляків, які полягли, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

Прес-служба Шепетівської
Спілки ветеранів Афганістану.

Нащадки «шураві»
        
У Полтаві на базі клубу юних десантників «Гвардія» (керівник – В. С. Курган) відбулися традиційні  військово-патріотичні змагання «Нащадки «шураві» – 2018», присвячені  пам’яті загиблих в Афганістані земляків-десантників О. Срібного і С. Коротуна. 
Змагання проведено за підтримки громадської організації «Учасники бойових дій Шевченківського району м. Полтави» на чолі з головою, депутатом міської ради від політичної партії «Рідне місто» Володимиром Корнійчуком. 
Для кадетів віком від 10 до 12 років розробили конкурсну програму, до якої входили стройові прийоми,  вогнева підготовка, тест-вікторина на знання військової   техніки, загально-фізична підготовка, розбирання-збирання автомата, спорядження магазина. Проведення етапів оцінювала суддівська колегія, яка складалася з учасників бойових дій в Афганістані та членів Всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО «Побратими України». Завершилися змагання номерами художньої самодіяльності. 
Кадети провели дві доби у приміщені клубу, там  же  харчувалися  і ночували в спальних мішках. Продукти надали ветерани бойових дій в Афганістані на чолі з Анатолієм Матвієнком і Всеукраїнська спілка учасників бойових дій в АТО «Побратими України». Допомагали в приготуванні їжі члени громадської організації «Учасники бойових дій Шевченківського району м. Полтави» -- учасник бойових дій в АТО  С. Гайдамашко і прапорщик Збройних Сил України в/ч А3990 С. Япринцева.
Активно й емоційно спостерігали дійство батьки, почесні гості. Закінчилися змагання урочистим шикуванням і нагородженням переможців у різних категоріях. Ветеран Збройних Сил В. Каспич і член спілки десантників В. Фост вручили клубу для вивчення макети сучасної зброї.

Микола САП’ЯН, 
голова первинної  ГО «УБД Шевченківського району 
м. Полтави».

Історія і сьогодення
Традиційними у навчальних закладах Соборного району міста Дніпра стали зустрічі з воїнами-інтернаціоналістами. 
У школі №73  військово-спортивну естафету підготував і провів ветеран війни в Афганістані, учитель праці Сергій Миколайович Черних. Школярі бігали з перешкодами зі зброєю, кидали гранати, допомагали пораненому, стріляли з духових рушниць. Такі змагання діти запам’ятають надовго.  
У школі № 10 відбулася тематична зустріч «Афганістан – АТО. Історія і сьогодення».  З дітьми спілкувалися голова Соборної районної організації УСВА Василь Олексійович Гонтар і ветеран Афганістану та антитерористичної операції Сергій Олександрович  Сапай. Вони поділилися спогадами про службу, говорили про героїзм наших воїнів і бойове братерство.  
Прес-служба СРО ДМОВА УСВА.

Малюють юні таланти
 
У Нововодолазькому Будинку дитячої та юнацької творчості на Харківщині відбулася виставка-конкурс малюнка «Мій біль – Афганістан». 
У відкритті взяли участь голова Нововодолазької районної спілки ветеранів Афганістану Сергій Воротняк і голова ревізійної комісії організації  Микола Жижера.
Неабиякий інтерес до робіт юних талантів виявили вихованці Нововодолазького БДЮТ, які разом із керівниками гуртків уважно переглянули роботи учасників виставки. Зі скорботою згадали імена земляків Павла Нерубацького, Сергія Мотики, Володимира Апалькова, які загинули в Афганістані.  
Журі конкурсу визначило кращі роботи юних художників. Гран-прі присуджено Марині Цимбал, вихованці зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького БДЮТ (керівник – С. Мишак).

Прес-служба Харківської обласної
Спілки ветеранів Афганістану.

Малюють юні таланти
 
У Нововодолазькому Будинку дитячої та юнацької творчості на Харківщині відбулася виставка-конкурс малюнка «Мій біль – Афганістан». 
У відкритті взяли участь голова Нововодолазької районної спілки ветеранів Афганістану Сергій Воротняк і голова ревізійної комісії організації Микола Жижера.
Неабиякий інтерес до робіт юних талантів виявили вихованці Нововодолазького БДЮТ, які разом із керівниками гуртків уважно переглянули роботи учасників виставки. Зі скорботою згадали імена земляків Павла Нерубацького, Сергія Мотики, Володимира Апалькова, які загинули в Афганістані.  
Журі конкурсу визначило кращі роботи юних художників. Гран-прі присуджено Марині Цимбал, вихованці зразкового об’єднання юних художників «Колорит» Нововодолазького БДЮТ (керівник – С. Мишак).
Прес-служба Харківської обласної
Спілки ветеранів Афганістану.

Ростуть сильними й спритними

В Олександрії вчетверте відбувся відкритий чемпіонат Кіровоградської області  з військово-спортивного багатоборства, присвячений пам’яті Максима Бендерова.
Під час урочистого відкриття присутніх привітав міський голова С. Цапюк, а голова Кіровоградської обласної організації УСВА Віктор Остащук і голова Олександрійської міської організації «Солдати в Афгані» Євген Звєрєвщиков вручили президенту ПСК «Захист» Андрію Ярошевському Грамоту Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом».
Бойові побратими Максима Бендерова з 3-го окремого полку спеціального призначення і кращі спортсмени ПСК «Захист» поклали квіти на могилу героя.
Турнір з бойового двоборства – це кульова стрільба із пневматичної гвинтівки з відстані 7 метрів і поєдинки зі всестильового бою. У змаганнях брали участь члени збірної України з військово-спортивного багатоборства, котрим скоро доведеться доводити свою майстерність на чемпіонаті України. Турнір став для них гарною перевіркою власних сил і можливостей, а поєдинки видалися напруженими й дуже видовищними. 
За підсумком змагань господарі з ПСК «Захист» вибороли 16 перших, 14 других і 9 третіх місць. Спеціально до змагань організатори підготували пам’ятні медалі, кубки і плакати. Відзнаку за кращу техніку отримав Микита Більчич, за волю до перемоги -- Володимир Суржик і Максим Рубан.
Організатори, вихованці ПСК «Захист» вдячні депутату міської ради Андрію Коломійцеву, голові обласної організації УСВА Віктору Остащуку, директору ООО «Гермес - Трейдінг» Юрію Скичку, директору ООО «Гелаксі-Трейд ЛТД» Валентині Акишеній, мережі магазинів «Оптовичок», усім, кому не байдуже майбутнє покоління нашої країни.
Прес-служба Кіровоградської обласної організації УСВА.

Люди і час
Пощастило вижити

Воювали на афганській землі сотні наших земляків, уродженців івійськовослужбовців Гайсинського районуВінницької області та місцевого гарнізону. Серед них і Сергій Ляльчук.
Першою війною у кібличанина Сергія Петровича Ляльчука була Афганська. Народився 8 грудня 1967 року в сім'ї місцевих колгоспників. Батько Петро Михайлович все життя працював водієм, мама Марія Григорівна – телятницею. На жаль, зараз їх вже немає. 
Після середньої школи (до речі, тут навчався ще один воїн-інтернаціоналіст – Олексій Дмитрук) закінчив Ладижинський сільгосптехнікум. Загалом з їхнього невеличкого села сім хлопців пройшли Афган, Дмитрука він забрав назавжди.
У квітні 1986 року Сергій Ляльчук був призваний на строкову армійську службу. Два місяці спецпідготовки в узбецькому Термезі. Далі – літаком у Шинданд. Артполк. Основне завдання – визначення координат потрібної цілі. Повних два роки воював. Зокрема, в одній з найгарячіших точок – у провінції Кандагар.
Сергій Ляльчук постійно готував розвіддані командиру полку. Воював у п’яти провінціях. Водій БТРа врятував від загибелі екіпаж бронемашини і саму бронетехніку. Отримав медаль «За відвагу».Також Сергій Петрович відзначений Почесною грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Відтоді командування військової частини доручало рядовому Ляльчуку найвідповідальніші, смертельнонебезпечні бойові завдання. І він сповна виконував кожне. 
У липні 1988 року Сергій Ляльчук повернувся додому. Знову працював механізатором у колгоспі. Потім – бригадиром у тракторній бригаді ТОВ «ПК "Зоря Поділля», з 2006 року – трактористом. Добре себе зарекомендував, тож призначили інженером-механіком машино-тракторного парку. Має нагороди і на трудовому фронті: почесні грамоти, подяки і премії – постійно очолювана ним служба у лідерах. Дружина Галина Іванівна – домогосподарка. 
А коли розпочалася війна на сході країни, капітан Ляльчук пішов захищати Батьківщину разом із сином Михайлом. З травня 2014-го по серпень 2015 року – в Маріуполі, Новоазовську та інших населених пунктах Донецької області, був начальником автомобільної служби 9-го мотострілецького батальйону. Син Михайло Сергійович – старший лейтенант поліції. Донька Тетяна – одинадцятикласниця.
Раніше Афган – тепер АТО. Сергій Ляльчук має нагороду за мужність, героїзм, відвагу в бойових діях «За оборону рідної держави». В АТО був контужений, зараз інвалід війни другої групи. Любить техніку, землю, має трактор МТЗ-562, зерновий комбайн "Нива". Плекає ниву на трьох гектарах, самотужки сіє й збирає пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Улюблена внучка Олександра, якій три роки, – його найбільша радість і втіха. Життя триває.

Юрій КОВЧ,
учасник бойових дій в Афганістані, Заслужений журналіст України.

Від редакції. Дуже символічно, що свій останній матеріал наш постійний дописувач Юрій Ковч завершив такими словами. Так, життя триває. Але Заслужений журналіст України, багаторічний редактор Гайсинської районної газети «Трибуна праці», учасник бойових дій в Афганістані з жовтня 1985-го по вересень 1987 року Юрій Петрович передчасно пішов у вічність на 63-му році життя. До останніх днів він писав матеріали на «афганську» тематику, з соціально-економічних проблем, про життя села, гуморески. Автор чотирьох книг, переможець творчих конкурсів. Нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «За трудову доблесть», відзнакою Національної спілки журналістів України «Золоте перо». Пам’ятаймо…  

Память в бронзе, металле и камне

Як білий птах, душа злетіла …
На околиці села Печі Борзнянського району на Чернігівщині відбулася подія, що приємно схвилювала жителів не тільки села, а й всього району: відновлено пам’ятний знак на полі, що носить ім’я воїна-«афганця» Анатолія Бодуна. 
Понад тридцять років тому поле назвали іменем тракториста,  який до призову в армію обробляв його і сіяв хліб. А коли Анатолій пішов служити до війська, потрапив у Афганістан. Воював хоробро, був нагороджений медаллю «За відвагу». Батьки отримували від командира похвальні листи і подяки за мужнього і надійного воїна. Не довелося сину потрапити в обійми батьків живим… Чужа війна забрала його молоде життя, залишивши орден Червоної Зірки посмертно… 
Як білий птах, злетіла душа в небо блакитне, де вічність і нескінченність, залишивши в пам`яті земляків і рідних світлий образ. Саме такий вигляд має відновлений пам`ятний знак, що стоїть край цього поля (був пошкоджений рік тому невідомими вандалами) -- красивий величний птах, змахнувши потужними крилами, здіймається у височінь.
В урочистому відкритті взяли участь ветерани війни в Афганістані Борзнянського і Бахмацького районів, жителі Печей, Хорошого Озера, вчителі та учні Хорошеозерської школи ім. Героїв Крут, керівник громадської приймальні народного депутата України Валерія Давиденка Микола Галепа, голова райради Віктор Горбащенко і представник райдержадміністрації Ірина Ткаченко. Відслужив панахиду та освятив пам`ятний знак отець Євген Барський.
Воїни-«афганці» щиро вдячні народному депутату Валерію Давиденку за фінансову підтримку для виготовлення і встановлення пам`ятного знака загиблому герою, за його постійну підтримку всіх наших головних проектів з проведення спортивних змагань для виховання у молоді патріотизму і любові до України.
Валерій МОЛОТОВ, 
голова Борзнянського  районного відділення УСВА.

ВОЇНАМ-ЗЕМЛЯКАМ

У селищі Коробочкині на Харківщині  урочисто відкрито пам’ятник воїнам-землякам, загиблим в Афганістані і в зоні АТО.
У відкритті пам’ятника взяли участь ветерани Афганської війни, воїни 92-ї механізованої бригади, яка нещодавно повернулася з Мар’їнки, народний депутат України, лідер Аграрної партії Віталій Скоцик, депутати облради, мешканці селища.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів, поклали квіти до пам’ятника. 
В актовому залі місцевої школи відбулося нагородження активістів організації і громади. Почесну грамоту і медаль УСВА «За звитягу» вручено учаснику бойових дій в Афганістані, місцевому підприємцю, депутату об’єднаної громади Михайлу Золотарьову. 
Після урочистостей всіх запросили на святковий  концерт. У фойє школи були представлені малюнки учнів на патріотичну тематику. 
 
Зоя ШЕМЧУК, 
заступник голови Харківської обласної
Спілки ветеранів Афганістану.

Ювілей
Не згасне пам’яті свіча
Вінницькому музею воїнів-«афганців» – чверть століття. Кожен музей – це історія. Історія людей, речей, подій, міст і сіл… 
Відділ Вінницького обласного краєзнавчого музею – Музей Пам’яті воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані, було відкрито 15 лютого 1993 року. Він увібрав у себе історію молодих життів, які трагічно обірвалися на далекій афганській землі. 
З Вінницької області в Афганістані проходили службу 3193 земляки. Загинуло 143, з них троє — пропали безвісти. Стаття наукового співробітника музею Людмили Черниш «Війна в Афганістані (1979–1989 р.р.) очима її учасників – земляків-вінничан», надрукована у науковому збірнику «Подільська старовина», який підготував обласний краєзнавчий музей, стала фундаментом створення «афганського» музею. Вона зібрала та упорядкувала інформацію про учасників бойових дій, уродженців Могилів-Подільського району.
Музей є науково-дослідницьким, культурно-освітнім закладом міста. Він продовжує традиції своїх попередників: збирати, вивчати, зберігати безцінні реліквії, пов’язані зі службою наших земляків, життя до і після повернення з Афганістану. У музейній експозиції розміщено фотографії, особисті речі загиблих земляків, листи, адресовані рідним, і від командування військових частин.
Музей відвідують родичі загиблих, учасники бойових дій, військовослужбовці, учні, молодь, жителі та гості нашого міста. Упродовж року тут буває понад вісім тисяч відвідувачів. Огляд музейної експозиції не залишає байдужим нікого.
Споруда водонапірної вежі, гвинтоподібні східці, краєвиди міста – усе це з першого погляду інтригує туристів. А коли відвідувачі заходять в експозиційні зали музею, вони немовби переносяться в інший вимір життя. Воно тут зупинилося на певний час. Зусібіч з фотографій дивляться ще зовсім юні усміхнені хлопчики. Знайомишся з біографічними даними, перечитуєш листи солдатів. Біль і смуток огортає серце, на очах з’являються сльози. 
Зворушені від огляду експозиції, розчулені від прочитаних листів, відвідувачі свої враження залишають у Книзі відгуків. Одногрупники уродженця Жмеринського району, випускника Вінницького політехнічного технікуму Олега Кандирала, зробили такий запис: «Щиро вдячні за музей і що є куди прийти, привести дітей «зустрітися» з пам’яттю». Саме так коротко й влучно можна сказати про «афганський» музей.
З часу відкриття він став осередком і святинею «афганців» Вінниччини. Учасники бойових дій передають фотографії, особисті речі, розповідають про пережите й побачене, діляться спогадами. Спілкування з ними допомагає у пошуково-дослідницькій роботі, для написання статей. Спогади можна використати під час проведення екскурсій, читання лекцій. Надходять експонати, музейна експозиція доповнюється новими розділами.
Збираючи інформацію для розділу експозиції «Подільський» взвод гранатометників», а мова йде про сімнадцять подолян, які служили в одному взводі 66-ї окремої мотострілецької Червонопрапорної Виборзької орденів Богдана Хмельницького, Олександра Невського, Леніна бригади, ближче познайомилася з Віктором Антоновичем Малютою. Учасник бойових дій приніс кілька фотографій і документи. А потім, слово за слово, були спогади про службу в Афганістані. Найбільше вразив один із них.
Недільного ранку Віктор вирішив зробити товаришам по службі сюрприз. Замісив тісто на броні БТРа, наліпив і зварив вареників. Щоправда, згадував Віктор Антонович, вийшли вони величенькі. Розбудив хлопців снідати. Один із побратимів, глянувши на таку незвичну на війні домашню страву, заплакав. Здавалося б, на перший погляд, нічого особливого. Там, у чужому краї, кожен із побратимів думками линув до рідного дому, до мами…
На відкриття розділу експозиції приїхали десять побратимів із сімнадцяти. Доля розкинула їх у різні куточки України, а один живе на Камчатці. Якою теплою і щирою була їхня зустріч! Відтоді минуло чимало часу. Віктор Антонович, буваючи у Вінниці, завжди знаходить час зайти в музей. 
Приємно усвідомити, що музейна спільнота щоразу поповнюється новими друзями і співпраця триває.
Стало традицією проводити заходи з вшанування пам’яті загиблих земляків: виховні години, тематичні вечори, зустрічі з учасниками бойових дій. Мета таких заходів, що організовуються, для учнів вінницьких навчальних закладів і військовослужбовців – виховувати високий моральний дух, пам’ятаючи подвиги земляків-«афганців», яким не судилося повернутися, не забуваючи при цьому і живих ветеранів.
Патріотизм і патріотичне виховання сьогодні набули більш вагомого значення. Прикладом цьому є мужність і героїзм наших бійців на сході України. Ще не так давно ми знали про війну з книг, кінофільмів, телеекранів. Те, що чотири роки тому було чимось нереальним, сьогодні стало нашою дійсністю.
Провідною темою одного із  заходів «Їх молодість обпалена війною» була доля кількох поколінь, яким випало пройти Другу світову війну, Афганістан і війну на сході країни.
Наш земляк Іван Григорович Білінський дев’ятнадцятирічним юнаком пішов на війну. Воював під Яссами, звільняв Румунію. Двічі був поранений. Перемогу зустрів у Берліні. Його син Олександр проходив службу в Афганістані. За мужність і відвагу нагороджений медаллю «За бойові заслуги». З 1984 року очолює Ямпільську спілку ветеранів Афганістану.
Василь Бовкун з травня 1985 року служив у артилерійському полку в Шинданді, згодом – у Кандагарі. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За відвагу», орденом Червоної Зірки. З 1996 по 2014 рік очолював Калинівську районну спілку ветеранів Афганістану. Його син Сергій проходив службу на сході України з серпня 2014 року. Батько не міг залишитися осторонь і 2015 року прийняв рішення іти добровольцем захищати східні рубежі нашої держави. 
Учасники бойових дій стали мудрими порадниками і наставниками захисників України. Василь Нечипорук, Анатолій Кондюк, Іван Мельник, Петро Мельничук, Володимир Войтенко займаються волонтерською діяльністю.
Матерям воїнів-«афганців» випало нелегке випробування, Скільки всього вони пережили… З тривогою на серці мами чекали вісточки від синів, рахували дні такої довгоочікуваної зустрічі.
У Вінниці проживало дванадцять матерів загиблих воїнів-«афганців». Шестеро з них відійшли у вічність. Часто бувають у музеї Любов Пилипівна Панченко, Марія Вікторівна Кабанова, Ганна Степанівна Валігура, Віра Василівна Молчанова, Тетяна Микитівна Олійник. Діляться своїми новинами, цікавляться усім, що відбувається. А потім з трепетом у душі піднімаються в експозиційні зали, щоб ще раз зустрітися з сином, роздивитися такі знайомі до болю риси обличчя. Уже кілька років у другу неділю травня стало доброю традицією запрошувати матерів загиблих воїнів, а також жінок – учасників бойових дій, на День Матері. Линуть вдячні теплі слова віршів і пісень завчасно посивілим від горя матерям. Хочеться подарувати їм свято, щоб на їхніх обличчях засяяла лагідна й щаслива усмішка.
З часу заснування музей плідно працює з головою Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петром Андрійовичем Кирилішиним. Він постійно передає цікаві експонати, знайомить з неординарними особистостями, допомагає у придбанні експозиційного обладнання. Творча співпраця з головами обласної, міської та районних громадських організацій лягла в основу альбому «Незаживаюча рана Афгану». Видання містить матеріали про участь наших земляків у неоголошеній війні, висвітлює історію створення і діяльність районних спілок ветеранів, розповідає життєві історії воїнів-«афганців».
Заслуговує уваги і співпраця із Заслуженим журналістом України, автором Книг Пам’яті про загиблих подолян «Чорний тюльпан» Анатолієм Григоровичем Гончарем. У його творчому доробку – близько тридцяти книг, основна тема яких – Афганська війна та участь у ній вінничан. Для них характерна правдивість і об’єктивність викладу матеріалу, емоційність, зацікавленість подіями.
Велику пошукову роботу здійснює науковий співробітник Фатіх Курмаєв. Він відвідав сім’ї загиблих. Спілкуючись з рідними, записав біографічні дані й розповіді про військовослужбовців. Родичі передали фотографії, листи, особисті речі воїнів.
Далі роботу продовжили наукові співробітники Катерина Висоцька, Леонід Маркін, Марина Юкальчук і також Фатіх Курмаєв. Художник Василь Фоницький допоміг оформити експозиції. Спільними зусиллями музейних працівників експозиція була готова до відкриття. Для цієї події обрали 15 лютого 1993 року.
На урочисте відкриття й освячення музею приїхали рідні загиблих з Вінницької області, завітали представники влади, духовенство, учасники бойових дій. У п’ятьох оглядових залах стояли зі свічками у руках батьки і з болем у серці вдивлялись у фотографії синів. Потім був поминальний обід.
Відтоді минуло двадцять п’ять років. Музей Пам’яті і сьогодні не втрачає актуальності. Афганська війна відійшла в історію. Що ж залишилося від неї? Гіркота і смуток. А ще – пам’ять, свіча якої не згасне. І двадцятилітні хлопці, які загинули на далекій афганській землі, залишаться навічно молодшими своїх ровесників…  

Надія ДОБРОВОЛЬСЬКА, 
старший науковий співробітник 
Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Спорт і відпочинок
Футбол – гра молодих і ветеранів
У селі Летківка Тростянецького району на Вінниччині щороку проводять змагання з футзалу з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.                                       
Змагання відбулися з ініціативи районної організації воїнів-інтернаціоналістів «Саланг» і голови летківської територіальної спортивної громадської організації «Сільська футбольна команда», учасника бойових дій в Афганістані Анатолія Шарта. Голова Тростянецької районної Спілки ветеранів війни в Афганістані «Саланг» Володимир Корнієнко привітав спортсменів, побажав найкращих результатів і перемоги.
Учасники продемонстрували чудову фізичну підготовку і майстерність. Поєдинки проходили у напруженій та безкомпромісній боротьбі.
       Перемогла команда сусіднього Чечельницького району, друге місце виборола команда «Юніор» села Летківка і третіми стали футболісти з Савинців.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані
.

У селищі Гусятин на Тернопільщині відбувся традиційний обласний турнір з міні-футболу серед ветеранів, присвячений пам'яті загиблих на Афганській війні земляків.
Змагання провели з ініціативи районної організації УСВА й за матеріальної підтримки обласного управління у справах сім’ї,  молоді та спорту, обласного відділення НОК України.
Учасники, представники влади зібралися біля пам'ятника загиблим на Афганській війні й вшанували їх пам'ять хвилиною мовчання, запаленням свічок і молитвою (на знімку).
У турнірі взяли участь чотири команди ветеранів війни в Афганістані з Тернопільської області. Незважаючи на свій вже поважний вік, гравці проявили високу майстерність і волю до перемоги. Усі матчі проходили в напруженій боротьбі. Слід відзначити, що в командах ветеранів поруч з батьками грали їхні діти, які активно підтримують ветеранський рух. 
      Перемогла команда Тернопільської міської організації УСВА, друге місце виборола команда Скалатської міської організації УСВА, а третьою стали господарі турніру з Гусятинської районної організації УСВА.
Голова обласної організації УСВА Сергій Лісовий і голова Гусятинської районної організації УСВА Михайло Храпливий привітали переможців і призерів, вручили командам кубки, медалі й грамоти.
Василь КОГУТ, 
перший заступник голови 
Тернопільської обласної організації УСВА.

        У ДЮСШ Каховської міськради відбулися традиційні міські змагання з футзалу, які завершують сезон: Суперкубок Каховки з футзалу ім. Олександра Гатила і  Кубок Ліги з футзалу 2018 року.
Володарем Кубка Ліги другий рік поспіль стала каховська команда «Екліпс».
     У турнірі за Суперкубок Каховки з футзалу ім. Олександра Гатила, присвяченому пам’яті воїнів-інтернаціоналістів Каховщини, зійшлися кращі команди за підсумками ХІІ відкритого чемпіонату міста з футзалу 2017/2018 серед команд вищої ліги. Володарем Суперкубка стала місцева команда «Старт».
    Під час церемонії нагородження учасників привітали начальник відділу у справах молоді та спорту Каховської міської ради Віктор Зубков, почесні гості – представники Каховського міського товариства воїнів-інтернаціоналістів на чолі з головою організації Наталією Скін. Вони вручили переможцям заслужені нагороди.

Прес-служба Херсонської обласної організації УСВА.

У басейні – майбутні рекордсмени

У Рівному в дитячо-юнацькій спортивній школі №3 відбувся традиційний відкритий міжобласний чемпіонат з плавання серед юнаків і дівчат, присвячений 29-й річниці виведення військ з Афганістану. 
Упродовж двох днів 350 спортсменів з Рівненщини, Волині та Хмельниччини боролися за 60 комплектів нагород. Грамоти і медалі переможцям і призерам вручили заступник голови Рівненської обласної організації УСВА В. Воронін і член правління В. Щербаков. Кращих плавців відзначили спеціальними призами.
Організатори висловили щиру вдячність Рівненській обласній організації УСВА за фінансову підтримку. 

В. ВОРОНІН, 
заступник голови РОО УСВА. 

На честь героя-«афганця»

     У Ківерцівській ДЮСШ на Волині відбувся кубок району з волейболу на честь Олега Денисюка, який загинув у Афганістані.  
     Учасників привітали перший заступник голови РДА Юліан Таранчук, заступник керівника апарату райради Анатолій Пушкін, перший заступник міського голови Ольга Поліщук, керівник районної організації УСВА В’ячеслав Гордіюк, директор Ківерцівської ДЮСШ Олександр Левчук, учасники бойових дій в Афганістані Алім Семеняка, Валерій Мельник, Олександр Смірнов, Олександр Юнчик і воїн-інтернаціоналіст – учасник АТО Петро Іванський.
     – Кубок району з волейболу, присвячений пам’яті нашого земляка, воїна-«афганця» Олега Денисюка, став традиційним, він проводиться з 2007 року. У районі вагома увага приділяється розвитку спорту. На районному рівні прийнято програми для підтримки змагань, придбання спортінвентарю та іншого. Нещодавно вручено спортивну форму ківерцівській волейбольній команді ветеранів, – зазначив Юліан Таранчук.
     – Цього року Олегу виповнилося б 50 років. Він загинув під час виконання бойового завдання в Афганістані. Дякую всім учасникам турніру, які шанують пам’ять нашого земляка, – наголосив В’ячеслав Гордіюк.
     У змаганнях взяли участь вісім колективів району. Володарем кубка вчетверте стала команда села Липне.
     Прес-служба Волинської 
обласної організації УСВА.

Кубок – у надійних руках  

Успортзалі Велимченської школи Ратнівського району на Волині відбувся турнір з волейболу, присвячений пам'яті загиблого в Афганістані воїна-інтернаціоналіста Миколи Заліпи, посмертно нагородженого орденом Червоної Зірки.
Колектив сільського клубу спільно з бібліотекарем Надією Буднік організували тематичну поличку «Дорогами Афганістану». На годині вшанування були присутні воїни-інтернаціоналісти Олександр Літвинович, Василь Іванович Геч, Василь Миколайович Геч, Ярослав Наход, головний спеціаліст відділу освіти, молоді та спорту Микола Царук.
Воїни-«афганці» і голова Велимченської територіальної громади Анастасія Павлович на сільському цвинтарі поклали квіти до могил загиблих інтернаціоналістів.
– Збереження пам'яті про полеглих воїнів – наш святий обов'язок на все життя, – сказала Анастасія Павлович. – І саме на таких зустрічах у віршах, піснях і оповіданнях Микола та його загиблі побратими завжди з нами.
У змаганнях взяли участь команди сіл Датинь, Велимче, Стара Вижівка і Видраниця. Вже третій рік поспіль переможцем і власником Кубка Миколи Заліпи стала команда села Датинь. Друге місце у волейболістів села Велимче, третє – села Видраниця. За відмінну гру кращим гравцем визнано Олександра Дарчика з села Велимче.

Тетяна МЕЛЬНИК,
організатор культурно-дозвіллєвої діяльності села Велимче.

Перемоги на татамі

У ДЮСШ міста Новомосковська на Дніпропетровщині відбувся традиційний відкритий кубок з кіокушин кан карате, присвячений 29-й річниці виведення військ з Афганістану.
    У змаганнях, які проводилися за олімпійською системою, взяли участь команди Дніпра, Кам’янська і Новомосковська. Борці яскраво показали свою майстерність у розділі «куміте».
    Вихованці клубу «Самурай» з Новомосковська під керівництвом тренерів Євгена Іщенка та Олега Якуніна здобули нагороди: перше місце – Олександр Рахнянський, Ярослав Кобеляцький, Ілля Будько і Ярослав Литвинов; друге – Іван Завгородній, Єрофій Біловоденко і Дмитро Ваулін; третє – Олексій Бакун, Владислав Щербаненко, Дмитро Ревердатто, Андрій Ситнік і Михайло Нелідов.
    Переможці завдяки підтримці Новомосковської об’єднаної ради ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) УСВА нагороджені кубками, медалями і грамотами.
     Володимир КОВАЛЕНКО, 
голова Новомосковської об’єднаної
ради ветеранів Афганістану.

Медалі для юних баскетболістів 
В Єзуполі Тисменицького району Івано-Франківської області відбувся традиційний турнір з баскетболу пам’яті воїна-«афганця» Ігоря Сущинського. 21-річним хлопцем 4 лютого 1986 року він загинув у Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
– Це дуже добре, що ви підтримуєте турнір пам’яті воїна-«афганця», — звертаючись до учасників, сказав заступник голови Тисменицької райдержадміністрації Степан Мандибур. Вітав учасників також голова Тисменицької районної організації УСВА Дмитро Сатур, побажав їм здоров’я та енергії, щасливих миттєвостей перемог. До привітань приєдналися директор Єзупільського НВК  Михайло Трушик, воїн-«афганець» Семен Кушнір та інші.
Цьогоріч змагалися юніори. Звісно, був спортивний азарт, напружена боротьба, всі команди продемонстрували велику волю до перемоги, а перемогла команда ОДЮСШ з Івано-Франківська (хлопці та дівчата). 

І. ГОРОДЕЦЬКИЙ.

 

 

 

 

            "ТРЕТІЙ ТОСТ" №1-2 (601-602) СІЧЕНЬ 2018 РІК

 

Вітаємо у новому році!
З нагоди Нового року і Різдва Христового на адресу голови Української  Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. Червонописького надійшли привітання від Президента України П. Порошенка, народних депутатів України, першого заступника голови Державної служби України у справах  ветеранів війни та учасників АТО  І. Мальцева, митрополита Білоцерківського і Богуславського Августина, голови Комітету у справах воїнів-інтернаціоналістів при Раді голів урядів держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав О. Ковальова, голови Білоруської Спілки ветеранів війни в Афганістані В. Гайдукевича, голови правління Асоціації ветеранів війни в Афганістані Латвії А. Адуєва, голови Спілки ветеранів Афганістану Республіки Вірменія А. Мхітаряна, голови Благодійного фонду інвалідів війни в Афганістані Литви О. Литвиненка, Посольства Ісламської Республіки Афганістан, президента Товариства Червоного Хреста України І. Усіченка, президента Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» В. Березіна,  президента Асоціації «Добробуд» Д. Діденка, правління корпорації «Маст – Ипра», колективу Національного музею історії України у Другій світовій війні,  генерального директора Національної бібліотеки України для дітей А. Гордієнко, керівників обласних, міських, районних держадміністрацій, голів обласних, міських, районних рад, міських голів, ветеранських організацій України, бойових друзів.

Народная дипломатия 
За восстановление мира в Украине
Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) организовал и провел круглый стол «Деятельность неправительственных организаций ветеранов войны и их взаимодействие с органами власти в решении гуманитарных вопросов».
Во встрече приняли участие сотрудники военных атташе при посольствах Республики Беларусь (полковник Сергей Майко), Венгерской Республики (подполковник Калман Хюше), Литовской Республики (полковник Альгирдас  Норкус), Словацкой Республики (полковник Иво Гагир), Туркменистана (подполковник Мурад Шамухаммедович Хайытмухаммедов), Чешской Республики (подполковник Радек Клапила).
Председатель УСВА Сергей Червонопиский ознакомил с направлениями работы авторитетного всеукраинского объединения ветеранов, основными его достижениями и трудностями в реализации уставных положений и инициатив на современном этапе: о помощи семьям погибших воинов, о защите социальных прав ветеранов, о волонтерской работе на востоке Украины, об увековечении подвигов и героизма участников боевых действиях, о патриотическом воспитании молодежи.
Заместитель председателя УСВА Валерий Аблазов представил одно из направлений творческой деятельности организации – литературно-издательскую работу. Ежегодно при содействии УСВА издается 10-15 книг, авторы которых – участники боевых действий в зарубежных государствах. Участникам дружеской встречи были презентованы книги, которые носят прикладной характер по военной и медицинской подготовке, военной истории и международному гуманитарному праву: «Практические рекомендации по оказанию первичной медицинской помощи» Г. В. Цыганка, «Учебник бойца территориальной обороны» С. Е. Лисового, «Долгий путь из афганского плена и безвестия» В. И. Аблазова, «Афганская арена. Военно-политическая спецоперации СССР 1979–1989 г.г.» С. В. Червонопиского, А. А. Костыри, В. Г. Сироштана, «Афганская арена. Война ХХI века» В. И. Аблазова, И. В. Аблазова, К. В. Аблазова. Гости ознакомились с работой редакции газеты УСВА «Третій тост», ее главного редактора В. М. Сичевого и получили в подарок вместе с книгами и свежие номера газет.
Активное участие в обсуждении гуманитарных вопросов принимали военные атташе, директор по управлению персоналом АО «Оболонь» С. М. Блощаневич, журналист – генеральный директор издательства «Киев дипломатический» А. Кондратенко, помощник председателя УСВА В. В. Васильченко, заместитель председателя Ревизионной комиссии УСВА А. В. Литвинов, председатель Киевского городского Союза ветеранов Афганистана Н. Н. Гончаренко и его заместитель Н. Г. Шатковская, председатель Киевской областной организации УСВА А. С. Янковский.
     Участники круглого стола отметили важную роль международного фактора и методов народной дипломатии в восстановлении мира в Украине.
Пресс-служба УСВА.

Маневри безчесних урядовців і урядників не пройдуть!

Терпець військових пенсіонерів урвався!  Масові акції захисників Вітчизни пройшли по всій державі. Поки що мирні… Що буде далі? 
Багаторічна боротьба зі «злочинними режимами» за достойне матеріальне заохочення військовослужбовців і військових пенсіонерів завершилася, як вбачалося, перемогою: Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка мала б набрати чинності з 1 січня 2018 року. За цією постановою грошове утримання військовослужбовців, а відповідно і розмір військових пенсій, повинні були суттєво зрости. 
Але надії захисників Вітчизни залишилися марними. Розпочалися маневри влади. Перший удар наносився по тим, хто вже роззброївся – по військовим пенсіонерам. Було  розроблено, як у класичних детективах, таємно, проект закону про пенсії військовослужбовців. Його автори, скоріш за все, у стінах Мінсоцполітики, розуміли, що роблять кроки по приниженню честі і гідності захисників Вітчизни всіх поколінь. А тому з підтримки вищої влади вони утаємничили їх від спільноти, від народу, та запустили проект закону по «довгому колу» через Раду національної безпеки та оборони України, чого ніколи не було з проектами соціальних законів.
Другий, подвійний удар, як подарунок військовослужбовцям і військовим пенсіонерам, до Нового року був нанесений їм Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1052 про відтермінування набрання чинності постановою №704 на цілий  рік до 1 січня 2019 року.
Коли обдурюєш, хто тобі довірятиме! 
Представники Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) на чолі з її головою С. Червонопиським брали участь у масових заходах на захист прав військовослужбовців і військових пенсіонерів в усіх областях країни і біля Верховної Ради України.
Крім того, конкретні заходи протесту для досягнення мети захисту прав військовослужбовців і військових пенсіонерів обговорювалися в ці дні з керівниками ветеранських організацій на нараді – круглому столі у Верховній Раді за участю народних депутатів, які підтримують вимоги військових пенсіонерів, зокрема Б. Берези, Ю. Бойка, С. Капліна, В. Карпунцова, Н. Королевської, С. Мельничука, А. Немировського, Д. Тимчука, В. Чумака ти інших. 
Захисту прав ветеранів війни сприятиме і створення нового Міністерства у справах ветеранів України, питанням якого було присвячено спеціальне  розширене засідання Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Верховної Ради України під головуванням народного депутата О. Третьякова.
У роботі цих публічних заходів брали участь від УСВА С. Червонописький, В. Аблазов і О. Литвинов.

Прес-служба УСВА.

ДАТА 
ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ БОЙОВИХ ПОБРАТИМІВ
КИЇВ
25 грудня 2017 року – 38-а річниця введення Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан.  
Цого  пам’ятного дня голова Української Спілки  ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. В.Червонописький, голова Київської міської Спілки ветеранів Афганістану М. М. Гончаренко, голова Київської обласної організації УСВА О. С. Янківський, голова Київського комітету сімей військовослужбовців загиблих, в Афганістані, Т. П. Ліскіна,  представники районних організацій УСВА, родини загиблих, воїни-інтернаціоналісти, волонтери  хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих і померлих бойових побратимів. До Всеукраїнського меморіалу воїнам-інтернаціоналістам поклали квіти.
Настоятель Свято-Воскресенського храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану протоієрей отець Сергій Ющик відслужив біля пам'ятника панахиду і закликав усіх до миру і порозуміння.   
Ветерани війни згадували події тих давніх років і обговорювали проблеми сьогодення. Зокрема, зазначалося, що 25 грудня 1979 року стало початком майже  десятирічної Афганської війни, яка забрала тисячі молодих життів і принесла багато горя народу України. 

Прес-служба УСВА.

Про те, як воїни-інтернаціоналісти відзначили 38-у річницю введення Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан, читайте на 2-й стор.

Вшанували пам'ять бойових побратимів
Вінниця

38 років тому, 25 грудня 1979 року, о 15-й годині за московським часом радянські війська перейшли афганський кордон через понтонний міст у районі узбецького міста Термеза. Цей день став початком введення Обмеженого контингенту радянських військ до Афганістану.
Так почалася майже десятирічна жорстока війна, яка спричинила біль і страждання людям різних націй і віросповідань, забрала і покалічила тисячі життів військовослужбовців і цивільного населення, підірвала економіку і авторитет Радянського Союзу – колись могутньої держави.
У Вінниці цього пам’ятного дня відбулося покладання квітів до пам’ятника загиблим в Афганістані воїнам. Віддати шану світлій пам’яті полеглих і висловити вдячність живим ветеранам за їхній подвиг до Центрального парку культури та відпочинку ім. Горького прийшли міський голова Сергій Моргунов, заступник голови облдержадміністрації Олександр Крученюк, керівники департаментів облдержадміністрації та міської ради, ветерани війни в Афганістані, учасники антитерористичної операції, громадськість міста.
Учасники мітингу, вшановуючи пам’ять воїнів-«афганців», поклали квіти до підніжжя пам’ятника й схилили голови під час хвилини мовчання.
Директор департаменту соціальної політики Вінницької міської ради Лариса Попова за дорученням міського голови зустрілася з батьками і рідними загиблих воїнів для вирішення їхніх проблем і вручила матеріальну допомогу.
Прес-служба Вінницької обласної
Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Миколаїв
     Ветераны Афганской войны прошли колонной, в которой было до двухсот человек, по улицам города от офиса Николаевского областного Союза воинов-интернационалистов и запаса к мемориалу погибшим, установленному на Аллее Славы в парке «Победа».  
     В одной колонне, плечом к плечу, шли представители ветеранских организаций Южноукраинска, Николаева, а также из   Новоодесского, Жовтневого, Новобугского, Арбузинского, Николаевского районов. Воинов-«афганцев» поддержали  пенсионеры МВД и неравнодушные жители города. 
     Председатель Николаевского областного Союза воинов-интернационалистов и запаса Юрий Соловей поблагодарил присутствующих и отметил, что сейчас участников в два раза больше, чем в прошлый раз, и это говорит о том, что люди стали больше доверять «афганской» организации. 
     Присутствующие минутой молчания почтили светлую память погибших и умерших боевых товарищей. Заместитель городского головы Юрий Андриенко и член правления организации Андрей Кирпенко возложили венок.  К подножию мемориала, на гранитных плитах которого высечены имена погибших в Афганской войне, были возложены цветы.
 
Пресс-служба НОСВИиЗ.

Луцьк

     На меморіальному комплексі «Вічна Слава» відбулося покладання квітів за участю представників обласної і міської влади, ветеранів війни, родин загиблих, громадськості.
     У заходах  взяли участь голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович, виконувач обов’язків міського голови, секретар міськради Григорій Пустовіт, радник міського голови Ігор Поліщук.
     Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих, до пам’ятника поклали квіти.

     – Перебуваючи біля пам’ятного знака воїнам-«афганцям», ми згадуємо тих молодих людей, чиє життя обірвалося на злеті. На жаль, вони стали жертвами нещадної політики тогочасної держави. Сьогодні ми зібралися тут вшанувати хлопців, які віддали життя, аби у світі більше ніколи не було війни, – згадуючи подвиг воїнів-інтернаціоналістів, зазначив Григорій Пустовіт.

     Голова обласної організації УСВА Григорій Павлович подякував усім, хто прийшов вшанувати пам'ять загиблих воїнів. У своєму зверненні до присутніх він наголосив, що з початком війни на сході країни одними із перших пішли боронити українські кордони саме ті, хто пройшов пекло війни в Афганістані, адже у цих людей загострене почуття справедливості.

Чернівці
Воїни-інтернаціоналісти хвилиною мовчання вшанували пам'ять своїх побратимів. До пам'ятника загиблим на Афганській війні буковинцям поклали квіти. 
Після урочистостей відбулися засідання правлінь Чернівецької міської і обласної організацій УСВА. У тісному колі, за філіжанкою  кави бойові друзі  згадували свою нелегку службу, ділилися здобутками й намічали плани роботи на новий рік. 
Прес-служба Чернівецької 
міської та обласної організацій УСВА.

Запоріжжя

     25 декабря для нас – это день памяти. Памяти о годах юности, опаленных войной, о боевых друзьях, души которых вместе с журавлиным клином ушли в вечность, об ужасе войны, которая всегда несет с собой боль, кровь, смерть... 
     В Запорожье у памятника воинам-интернационалистам собрались боевые друзья, родители, вдовы, дети погибших в Афганистане. Не было пафосных речей, выступлений. Отслужили панихиду по убиенным на полях сражений, возложили цветы, поклонились подвигу солдат и офицеров, честно выполнивших свой долг и не нарушивших присягу. 
     К счастью, в нашем городе ветераны чувствуют поддержку и заботу органов власти: на учебных заведениях установлены мемориальные доски, отремонтирован памятник, реконструирована площадь перед памятником, полностью оплачиваются коммунальные услуги семьям погибших, оказывается материальная помощь семьям погибших и инвалидам войны. К Дню инвалида они получили по 1000 гривен.  Мэр, городская и районная администрации, городской совет, служба социальной защиты населения всегда идут навстречу, с пониманием относятся к проблемам ветеранов и решают их. За это огромное спасибо и земной поклон от всех нас!
Нина ГУРСКАЯ.

Десантно-штурмовые войска
 
История и современность

       21 ноября 2017 года страна впервые отметила День десантника Украины. Ранее, со времён СССР,  этот праздник было принято отмечать во всех странах СНГ 2 августа.  В рамках реформирования Вооружённых Сил Украины Высокомобильные десантные войска (ВДВ) переименованы в Десантно-штурмовые войска (ДШВ) ВС Украины.
        Изменилось не только название рода войск, нововведения коснулись и формы одежды военнослужащих. Теперь украинские десантники не будут носить традиционные голубые береты – вместо них они уже надели головные уборы, выполненные в тёмно-бордовом цвете. Новыми стали и беретные знаки десантников: на них изображён купол парашюта как символ десантных подразделений во всём мире, крылья Архистратига Михаила и огненный меч, которым он выжигает скверну.
         Бордовые береты для идентификации своих десантников используют 59 стран мира, 19 из которых – члены НАТО.       
        По случаю торжеств глава государства на Михайловской площади в Киеве вручил Знамя рода войск и штандарт командующему Десантно-штурмовых войск, знамёна командирам частей десантных войск. Установлен текст клятвы десантника,  и командующий ДШВ ВС Украины генерал-лейтенант Михаил Забродский торжественно зачитал её.   
   Десантно-штурмовые части Сухопутных войск Вооружённых Сил СССР. В названии частей имеются два ключевых слова: десантные и штурмовые. Оба слова, естественно, настраивают на применение этих частей только в наступлении.
   В период Второй мировой войны десантно-воздушные, морские и сухопутные (на бронеобъектах) части, как правило, использовались в ходе боевых действий для решения в тылу противника ограниченных задач, опережающих наступающие войска (захват плацдармов и военных объектов, разгром штабов, коммуникаций противника и др.) для обеспечения успеха операции и подхода основных сил своих войск.
   Штурмовые группы, части, соединения и объединения Военно-воздушных сил (ВВС), Сухопутных войск (СВ) (штурмовые авиационные полки и дивизии, ударные армии, артиллерия и танки прорыва, инженерно-сапёрные штурмовые бригады и др.) действовали непосредственно в авангарде наступающих войск на главных направлениях.
   После завершения Второй мировой войны военное искусство получило своё дальнейшее развитие с учётом накопленного опыта широкомасштабных наступательных операций и боевых действий в локальных послевоенных конфликтах, а также появившихся новых видов техники и вооружения.
   В условиях ядерной гегемонии США конца 40-х – начала 50-х годов ХХ столетия Вооружённые силы СССР были готовы нанести удары обычными видами вооружения по трём стратегическим направлениям:
  – на Европейском театре военных действий (ТВД) – мощной военной группировкой бронетанковых и механизированных войск, которая обеспечила разгром фашистских армий и оставалась на территории стран восточной Европы;
  – на Дальневосточном ТВД – авиационной и наземной поддержкой боевых действий многочисленной Китайской Народной Армии;
  – на Севере – проведением крупномасштабной операции десантной армии, развёрнутой на Чукотке, в направлении на Аляску.
   Одновременно разрабатывались новые тактические приёмы и формы использования вооружённых сил в условиях применения ядерного оружия и обычных средств вооружения.
   Большое влияние на структуру и тактику войск оказало принятие на вооружение баллистических ракет и нового типа летательных аппаратов – вертолётов.
   В ВС СССР вертолёты Ми-4 стали поступать в войска с 1953 года. В 1954-м было проведено первое крупное десантирование посадочным способом пехоты с автомобилями и артиллерией с 36 вертолётов. Были также проведены другие опытные учения по высадке в тыл противника вертолётных десантов батальонного и полкового масштаба.
   Однако дальнейшего развития в те годы такое новаторство не получило. Основное внимание и средства страны были направлены на создание ракетно-ядерного щита, большие надежды возлагались на танковые армады на Европейском ТВД и особую мощь Воздушно-десантных войск, которые в первой половине 1950-х г.г. насчитывали 15 дивизий. В этот же период началось значительное сокращение традиционных видов Вооружённых сил – СВ, ВВС и ВМФ.
   Применение вертолётов Вооружёнными силами США в локальных конфликтах, прежде всего в Корее и во Вьетнаме, показало их эффективность и влияние на тактические приёмы в наземных боевых действиях.
   В ходе учений "Днепр-67" 1-я сводная воздушно-десантная бригада была десантирована на вертолётах и обеспечила захват плацдарма при переправе через Днепр. А переброшенный вертолётами мотострелковый батальон с приданными самоходными орудиями позволил закрепить успех.
   По итогам военно-научных работ и учений в 1969 году были приняты соответствующие решения правительством и Министерством обороны СССР и сформированы две отдельные воздушно-штурмовые бригады (овшбр) в Забайкальском (ЗабВО) и в Дальневосточном (ДВО) военных округах (ВО). В 1973 году сформирована овшбр в Закавказском военном округе (ЗакВО).
   В конце 1973 года все три созданные бригады были реформированы в десантно-штурмовые с изменённой организационно-штатной структурой.
   В середине 1979 года  было принято решение о формировании во всех приграничных округах, в Центральной, Южной группах и Группе советских войск в Германии десантно-штурмовых частей двух типов: отдельных десантно-штурмовых бригад (одшбр) и отдельных десантно-штурмовых батальонов (одшб).
   В дополнение к уже имеющимся трём бригадам в течение августа-декабря 1979 года были сформированы восемь отдельных десантно-штурмовых бригад и двадцать отдельных десантно-штурмовых батальонов окружного (групп войск) подчинения.
   В 1984–1986 г.г. было сформировано ещё несколько бригад в Киевском ВО, в Сибирском ВО и в Северной группе войск, а также два отдельных десантно-штурмовых полка для штатных оперативно-маневренных групп или отдельных армейских корпусов в Белорусском ВО и Забайкальском ВО.
   Общий перечень одшбр, сформированных в Советской Армии в разное время, составлял 24 бригады. А максимальное количество десантно-штурмовых бригад в составе ВС СССР не превышало 16.
   В составе Ограниченного контингента советских войск (ОКСВ) в Афганистане активно участвовала в боевых действиях 56-я одшбр. Кроме неё имелось две бригады СВ особой организации. Это были 66-я (Джелалабадская) и 70-я (Кандагарская) отдельные общевойсковые бригады (оовбр), в составе которых имелось по одному одшб.
      Командиры 56-й гвардейской одшбр (12.1979–05.1988):
  – подполковник Плохих А. П. (12.1979 – 06.1981),
  – подполковник Карпушкин М. А. (06.1981 – 04.1982),
  – подполковник Сухин В. А. (04.1982 – 04.1983),
  – подполковник Чижиков В.М. (04.1983 – 11.1985),
  – подполковник Раевский В. А. (11.1985 – 08.1987),
  – подполковник Евневич В. Г. (08.1987 – во время вывода).
      В связи с тем, что десантно-штурмовые бригады и батальоны организационно входили в состав Сухопутных войск, первоначально их обмундирование, снаряжение и нормы довольствия почти полностью соответствовали мотострелковым войскам. Летом 1982 года было решено перевести их на нормы снабжения и форму ВДВ, что и было сделано к весне следующего года почти повсеместно. И солдаты, и офицеры охотно надели голубые береты и тельняшки.     
          Десантно-штурмовые войска Вооружённых сил Украины  — отдельный род войск Вооружённых сил Украины, предназначенный для действий в тылу противника, ведения антитеррористических, специальных и миротворческих операций, а также для выполнения заданий, которые не могут быть выполнены другими силами и средствами.
          Воздушный десант Украины создан после провозглашения независимости, в его состав были включены части армейской авиации, части, соединения и инфраструктура Воздушно-десантных войск, десантно-штурмовые части Сухопутных войск Вооружённых сил СССР, оставшиеся на территории Украины.
         В ходе перманентного реформирования ВС Украины изменялись и название, и структура десантных войск: 
         – с декабря 1992 по 2 августа 2012 года — Аэромобильные войска Сухопутных войск Вооружённых сил Украины (АМВ СВ ВСУ);
        – с 2 сентября 2012 по 21 ноября 2017 года — Высокомобильные десантные войска Вооружённых сил Украины (ВДВ ВСУ);
        – с 21 ноября 2017 года — Десантно-штурмовые войска Вооружённых сил Украины (ДШВ ВСУ).
      В декабре 1992 года в соответствии с директивой Генерального штаба Вооружённых сил Украины началось создание 95-го учебного центра подготовки младших специалистов Аэромобильных войск.
      В 1993 году в Болграде на базе выведенной в Россию 98-й гвардейской воздушно-десантной дивизии началось формирование 1-й аэромобильной дивизии Вооружённых сил Украины.
      В 1995—1996 годах 95-й учебный центр подготовки младших специалистов Аэромобильных войск был преобразован в 95-ю отдельную аэромобильную бригаду.
      По состоянию на 2001 год  в состав Аэромобильных войск Украины входили: 1-я аэромобильная дивизия (в/ч А0220); 95-я отдельная аэромобильная бригада (в/ч А0281); 79-й отдельный аэромобильный полк (в/ч А0224); 80-й отдельный аэромобильный полк (в/ч А0284).
       В 2002 году на основе 25-й воздушно-десантной бригады 1-й аэромобильной дивизии была создана 25-я отдельная Днепропетровская воздушно-десантная бригада.
       В 2003 году 1-я аэромобильная дивизия была расформирована.
       В 2005 году было объявлено о планах создания на основе воздушно-десантной и аэромобильных частей Объединённых сил быстрого реагирования.
      В июле 2007 года на базе 79-го отдельного аэромобильного полка и 11-го отдельного полка армейской авиации была сформирована 79-я отдельная аэромобильная бригада.
        Весной 2009 года АМВ Украины насчитывали две аэромобильные и одну воздушно-десантную бригады, а также аэромобильный полк.
        В 2012 году Аэромобильные войска были выделены из Сухопутных войск  ВСУ  в отдельный род войск.  При этом 11-й отдельный полк армейской авиации был исключён из состава 79-й бригады. В состав бригады был включён вновь сформированный в Болграде Одесской области 88-й отдельный аэромобильный батальон.
         27 июля 2012 года Аэромобильные войска Украины получили новое наименование – Высокомобильные десантные войска Украины (ВДВ Украины).
         Осенью 2013 года 80-й отдельный аэромобильный полк был развёрнут в 80-ю отдельную аэромобильную бригаду путём включения в её состав 87-го отдельного аэромобильного батальона, сформированного на базе 300-го отдельного механизированного полка в Черновцах.
        На декабрь 2013 года численность Высокомобильных десантных войск составляла 6000 человек.
        1 августа 2014 года на вооружение противотанковых подразделений ВДВ Украины поступили  противотанковые комплексы «Стугна-П». 
        В августе 2014 года был сформирован 3-й десантно-штурмовой батальон «Феникс», который вошёл в состав 79-й бригады.
          В сентябре 2014 года началось создание 81-й отдельной аэромобильной бригады. В состав бригады включили 90-й отдельный аэромобильный батальон (в/ч В1611) и 122-й батальон, который был сформирован на базе 3-го батальона 80-й отдельной десантно-штурмовой бригады.
          В начале декабря 2015 года в организационно-штатную структуру ВДВ Украины введено тяжёлое вооружение (в том числе, танки и самоходные артиллерийские установки) и в дальнейшем их использование планируется, в первую очередь, в качестве штурмовых подразделений.
        В октябре 2016 года было объявлено о завершении формирования на базе 88-го отдельного батальона, который входил в состав 79-й отдельной десантно-штурмовой бригады, 45-й отдельной десантно-штурмовой бригады.
        В 2016 году была сформирована 46-я отдельная десантно-штурмовая бригада.
        В состав ДШВ ВС Украины входят: 25-я отдельная воздушно-десантная бригада (пгт Гвардейское Днепропетровской области); 45-я отдельная десантно-штурмовая бригада  (Болград Одесской области); 46-я отдельная десантно-штурмовая бригада (Полтава); 79-я отдельная десантно-штурмовая бригада (Николаев); 80-я отдельная десантно-штурмовая бригада (Львов, Черновцы); 81-я отдельная аэромобильная бригада (Константиновка Донецкой области); 95-я отдельная десантно-штурмовая бригада (Житомир); 102-й отдельный склад парашютно-десантной техники и имущества (Житомир); 199-й учебный центр Десантно-штурмовых войск (село Тетеревка Житомирской области).
        Командующие АМВ, ВДВ, ДШВ ВС Украины:
– полковник Савечко Виктор Алексеевич (ио) (1992—1993);
– генерал-майор Раевский Виталий Анатольевич (1993—1998);
– полковник Якубец Иван Николаевич (1998—2005);
– полковник Лисовой Сергей Гурьевич (2006—2012);
– полковник Швец Александр Николаевич (2012—2014);
– полковник Галушкин Юрий Алимович (ио) (2014 – 2015);
– генерал-лейтенант, Герой Украины Забродский Михаил Витальевич (с марта 2015 года).     

  
Валерий АБЛАЗОВ.

В організаціях УСВА
Обсудили проблемы ветеранов

В городе Болграде (Одесская область) состоялось заседание круглого стола, подготовленное районной организацией УСВА. На встречу пригласили представителей районного управления соцзащиты и организаций, занимающихся социальной защитой, пенсионным и медицинским обеспечением, земельными вопросами.
Обсуждались вопросы социальной защиты ветеранов войны в наступившем году. Среди основных проблем, волнующих ветеранов: выплата компенсации на твердое топливо и балонный газ, которые намного меньше, чем реальное потребление, а также время их выплаты, проблемы с прохождением ежегодных медицинских осмотров, порядок проведения медицинской реформы, пенсионное обеспечение, оформление и выделение земельных участков участникам боевых действий, пересчет пенсий военным пенсионерам.
Возмущены ветераны и невозможностью воспользоваться правом на бесплатный проезд, чем нарушаются Законы Украины «О статусе ветеранов войны. гарантиях их социальной защиты» и «Об автомобильном транспорте». Автоперевозчики не хотят заключать договоры на перевозку льготников, а местные власти не могут заставить их это сделать.
Не обошли вниманием и беспорядки на Одесском автовокзале «Привоз», где в кассах практически невозможно купить льготный билет на Болград, а ветеранов отправляют договариваться с водителями, у которых почти всегда полный автобус безбилетных пассажиров.
На острые вопросы инвалидов войны и участников боевых действий, которых в районе насчитывается более 1500, ответили заместитель председателя райгосадминистрации Андрей Гарвалов, заместитель председателя райсовета Михаил Садаклиев, исполняющая обязанности начальника управления соцзащиты населения Мария Дидык, начальник пенсионного фонда Светлана Пельтек, начальник отдела Госгеокадастра Иван Мержев. В дискуссии приняли участие депутат Одесского облсовета Афанасий Самунжи и Татьяна  Чумичева – помощник народного депутата Украины Антона Киссе.
Афанасий Самунжи вручил председателю первичной организации села Владычень Александру Нагорному Почетную грамоту (на снимке) и ознакомил ветеранов с некоторыми цифрами областного бюджета на 2018 год, рассказал о работе по социальной защите ветеранов, о выделении материальной помощи, ответил на вопросы, касающиеся ремонта дорог, соединяющих села района.
Участники приняли обращение, касающееся законных прав ветеранов войны, и направили его в Кабинет Министров Украины, областную и районную госадминистрации.  
Н. КОРНИЕНКО, 
председатель Болградской районной организации УСВА.

Бойові друзі завжди разом

     На запрошення білоруських побратимів представники Ратнівської районної організації УСВА (Волинська область) Сергій Філіпчук, Микола Гуль, Лук’ян Вознюк, Анатолій Пікун та Іван Семенюк взяли участь у відкритті в місті Малорита Брестської області пам’ятного знака загиблим воїнам-«афганцям».
     – У день відкриття пам’ятника малоритчанам, загиблим під час бойових дій в Афганістані, ми вшановуємо пам'ять наших побратимів, які не повернулися з тієї війни, пам'ять про білорусів, котрі воювали на чужій землі, – сказав голова Ратнівської районної організації УСВА Сергій Філіпчук. – Ми повинні знати про страшні події Афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які стали свідками, учасниками воєнних дій, ми маємо пишатися їхньою мужністю і героїзмом.
       Бойові побратими хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих друзів, до пам’ятника поклали квіти. 
       Сергій Філіпчук від імені Президії УСВА вручив медаль «За звитягу» голові Малоритської Спілки ветеранів Афганістану Олегу Володимировичу Шишацькому і від Ратнівської районної організації УСВА подарував ікону Архангела Михаїла. 
      Під час неофіційної частини бойові побратими обговорили важливі питання подальшої роботи і співпраці «афганців» двох сусідніх районів.

Анна ФІЛІПЧУК.

Мобільний музей «афганців»
У Чернівцях представники міської організації УСВА презентували мобільний музей, присвячений військовим діям, в яких брали участь ветерани-«афганці» та учасники АТО.
На території ЗОШ №28 музей працює вже три роки. Тепер не обов’язково збирати групи й навідуватися до школи, щоб відвідати музей, адже організація пропонує виїзд до навчальних закладів для проведення зустрічей на тему роботи музею з використанням медіа-засобів. 
– Ми виграли тендер у Чернівецькій міській раді й змогли придбати ноутбук з проектором, тому сьогодні можемо їздити на зустрічі,– розповів учитель історії, громадський директор від міської організації УСВА Дмитро Нізохін.
Прес-служба Чернівецької
міської організації УСВА.

Хотели подарить радость…

Харьковские «афганцы», волонтеры и артисты театра им. Т. Г. Шевченко при поддержке облгосадминистрации и облсовета посетили поселок Новолуганск Донецкой области – так называемую Светлодарскую дугу. 
Автобус был забит подарками от Харьковской бисквитной фабрики, мясокомбината «Мясной», ТРЦ «Французский бульвар», от школьников, учителей и родителей Пересечанской школы Дергачевского района, от «афганцев». Ехали с огромным вдохновением и желанием принести какое-то разнообразие и радость в этот неспокойный регион. 
По прибытии в Дом культуры Новолуганска артисты начали подготовку к спектаклю «Шельменко-деньщик», который ставится в театре с 1942 года и побывал на многих фронтах Второй мировой войны и сейчас пользуется заслуженной популярностью. 
В преддверии дня Святого Николая актеры и волонтеры начали праздничный утренник в прифронтовом детском саду «Ивушка». Малыши в первые минуты были немного растеряны и напряжены, но вскоре быстро адаптировались, стали жизнерадостными и задорными. Дети пели, участвовали в конкурсах, танцевали, топали и хлопали так, что позавидовал бы любой артист. Они все были в ожидании чуда… И вот, наконец-то, Святой Николай пришел и  вручил  малышам подарки, поговорил и пообещал, что придет к ним в следующем году, пожелал всем добра, здоровья, счастья и мира.
«Афганцы» осмотрели детский сад и пищеблок, где перед этим на собранные средства было установлено оборудование для очистки воды. 
Харьковские волонтеры посетили военнослужащих и вручили гуманитарную помощь для жителей освобожденных сел Гладосово и Первомайское.
Наша запланированная поездка не была тайной, ведь всякий спектакль нуждается в рекламе и требует согласования с администрацией, дирекцией Дома культуры, военными. Афиши были размещены по всему Новолуганску. О приезде гостей знали далеко за пределами поселка.
В 16.00 в зале собрались местные жители, чтобы насладиться спектаклем, окунуться в мир театра, немного расслабиться и отойти от жуткой реальности. Зал был заполнен взрослыми и детьми.
Ирина Кобзарь рассказала про театр и его труппу, актеры спели «Ой хто-хто Миколая любить…», вышел и сам Святой Николай – актер Михаил Терещенко, который поздравил с праздником и пожелал всем мира, радости и любви. Начался спектакль, зрители увлеченно следили за игрой актеров, а перлы главного героя спектакля веселили всех. 
И вдруг – грохот, сильные взрывы… Стены Дома культуры дрожали так, что на какой-то момент все подумали, что они рухнут. Погас свет, стало темно  и жутко… Паники не было. Включив фонарики мобильных телефонов, все начали пробираться к выходу. Рядом со мной сидела женщина с двумя детьми.  «А мы так четыре года живем, когда же это все прекратится!», – с горечью сказала она. 
Позже мы узнали, что это был обстрел боевиков «градами»  из  Горловки. Из-за повреждения линии электропередачи в котельной начался пожар. «Афганцы», актеры, работники ДК принялись его гасить… 
При освещении мобильных телефонов демонтировали декорации театра, и через 40 минут вся наша делегация в сопровождении воинов Национальной гвардии и полиции выехала из Новолуганского. С выключенными фарами добрались до Семигорья, а дальше – Зайцево, Бахмут…
На подъезде к Славянску удалось созвониться с заведующей детского сада. К огромному сожалению, мы узнали, что буквально после нашего отъезда начался шквальный обстрел «градами», повреждено более 70 домов, разбита школа, вылетели все окна со стороны эпицентра взрывов в пятиэтажках. Детский сад, в котором буквально несколько часов назад был праздник, разбит… 
Это все ужасно и неприемлемо. Весь этот ужас и боль местных жителей, наша боль. Как такое вообще может происходить... Ведь все мы жители одной страны, приехали с мирной миссией, поздравить детей, подарить местным жителям немного земного счастья и радости, дать надежду, что все наладится… 
Возвращались в подавленном состоянии, особенно было больно за детей. Когда же прекратится весь этот ужас? 
Эта поездка оставила у нас в душе огромную рану. Не могу передать словами, не могу поделиться всеми теми чувствами, которые испытываю по отношению к происходящему. Происходящему на нашей земле, в мирное время, в ХХІ веке. Перед глазами до сих пор стоят счастливые дети, а в мыслях – их разбитый садик. 
Геннадий ЛОМАКИН, 
заместитель председателя 
Харьковского городского 
Союза ветеранов Афганистана. 

Патріотичне виховання
Дорогами доблесті й слави

У Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя відбулася виставка зброї та амуніції «Дорогами доблесті й слави». 
Інструктори військової підготовки Збройних Сил України і  ветерани Афганської війни Олександр Рогов, Василь Зелінський, Ігор Сендзік ознайомили студентів та учнів зі зразками зброї, яка є у наших бійців і застосовується у зоні антитерористичної операції, провели практичні заняття.
Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий відзначив: 
– Ця виставка сприяє військово-патріотичному вихованню молоді, зміцнює і підіймає військовий дух. Обласна спілка робить багато для підтримки військовослужбовців у зоні АТО. Ще 2014 року «афганці» видали підручник бійця територіальної оборони, в якому викладено основи вогневої і тактичної підготовки, військової топографії, інженерної підготовки, захисту від зброї масового ураження.   
Голова обласного осередку громадської організації «Закінчимо війну» Сергій Ліпянін наголосив, що такі заходи показують молоді справжнє обличчя війни і яку небезпеку несе зброя.
На виставці можна було краще ознайомитися з роботою волонтерів і дізнатися більше про події, які відбуваються на сході України.

Прес-служба Тернопільської
обласної організації УСВА.

В гостях у детей

В Харьковской специализированной школе №108 состоялся урок мужества. 
По приглашению директора Людмилы Николаевны Закипной  в гости к школьникам  пришли заместитель председателя Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана Геннадий Иванович Ломакин и руководитель национально-патриотического военно-спортивного клуба «Маргеловец» Дмитрий Николаевич Гурин со своим заместителем Юлией Евгеньевной Гуриной.
Дети узнали много нового и интересного о земляках – героях Второй мировой войны, о подвигах воинов-интернационалистов и о сегодняшних защитниках Украины. Геннадий Ломакин рассказал о войне в Афганистане, о деятельности ветеранских организаций, о роли волонтерского движения. Дмитрий и Юлия Гурины говорили о работе клуба «Маргеловец» и его вкладе в подготовку будущих кадров для Вооруженных Сил Украины, о работе с воинскими частями и обучении юных «маргеловцев» навыкам воинской службы, боевым искусствам. 
Демонстрировались слайды и клипы о войне в зоне АТО и о нынешних героях – защитниках Украины. Учащиеся смогли ознакомиться с экспонатами военного снаряжения, разбирали и собирали автомат, примеряли бронежилет и парашют.
Пресс-служба ХГСВА.


Рівняються на героя
Відбувся традиційний всеукраїнський баскетбольний турнір пам'яті загиблого в Афганістані воїна-інтернаціоналіста Генадія Шаповалова.
У Новомосковській ДЮСШ на Дніпропетровщині зустрілися юні баскетболісти з Дніпра, Павлограда, Верхньодніпровська, Мелітополя і Новомосковська. Учасників привітала мама воїна – Галина Іванівна. Ім’ям героя названо одну з вулиць міста. 
Ігри проходили в цікавій, безкомпромісній боротьбі. Перше місце – у баскетболістів ДЮСШ ім. Шкуренка з Павлограда, їм вручено почесний кубок. На другому – господарі майданчика, а на третьому – команда «Перемога» з Дніпра.
Прес-служба Дніпропетровського обласного 
об'єднання ветеранів Афганістану.

Нащадки козаків 
У Шепетівській ЗОШ №1 відбулися заходи, присвячені вихованню у молоді патріотизму, вдячності тим, хто загинув, захищаючи країну.
Учні середніх класів  мали "активно-музичні" перерви, а старшокласники переглянули відеоролики, присвячени Збройним Силам України.
У спортзалі відбулося спортивне свято. На урочистій лінійці хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воїнів.
Нащадки козацької слави – пластуни з гуртків "Морські котики" і "Джура" привітали учасників змагань. З вітальним словом вмступили директор школи Наталія Миколаївна Собчук і ветеран Афганської війни Андрій Іванович Андреєв.
Учитель предмету «Захист Вітчизни» Андрій Тарасович Колодій розпочав змагання. Старшокласники продемонстрували високий рівень підготовки зі стрільби, у підтягуванні на поперечині, розбиранні автомата, віджиманні від підлоги, підніманні гирі на швидкість, а ще – чищенні картоплі, пришиванні гудзика. За виконанням вправ слідкували воїни-інтернаціоналісти Андрій Андреєв, Ростислав Широкий, Микола Леончук. Вправнішою була команда одинадцятикласників. 
Переможці нагороджені медалями і грамотами ветеранської організації.

Прес-служба Шепетівської
Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Українська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)

КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ

САХАНЬ Іван Якович — політичний і державний діяч України, народний депутат 2-го скликання, міністр праці та соціальної політики України (1998—2002, 2005—2006). Генеральний директор компанії «Алюміній України».
Народився 1 січня 1948 року в селі Кондратівка Павлоградського району Дніпропетровської області в сім'ї колгоспників. 1974 року закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, за фахом інженер-механік. Здобув другу вищу освіту економіста у Вищій партійній школі.
Трудове життя розпочав трактористом колгоспу «Росія». У 1974—1994 – працював інструктором, першим секретарем райкому комсомолу. П'ять років працював секретарем ЦК комсомолу України. Створив на Поділлі асоціацію підприємств легкої промисловості. Обирався депутатом Дніпропетровської та Хмельницької обласних рад. 
У 1994—1998 – народний депутат України 2-го скликання. Обраний по виборчому округу № 417 (Ярмолинецький округ Хмельницької області). Голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань бюджету.
З 1997 – заступник, перший заступник міністра праці та соціальної політики України. Член Ради по роботі з кадрами при Президентові України. З 1998 – співголова Національної ради соціального партнерства. У червні 1998 року призначений міністром праці та соціальної політики.  Член наглядової ради Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. З 2001 — член Державної ради з питань пенсійної реформи.
У 2002 році — перший заступник керівника апарату Верховної Ради України. У 2003—2005 — генеральний директор компанії «Алюміній України».
27 вересня 2005 року призначений міністром праці та соціальної політики.
         Працюючи на відповідальних державних посадах у 1974–2006 р.р., зокрема у керівництві молодіжних організацій, у Верховній Раді України та Адміністрації Президента, першим заступником і  міністром праці та соціальної політики, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності їх організацій,  віддаючи належну повагу досвіду ветеранів, іхнім заслугам, наполегливо домагався   виконання прийнятих рішень.
Нагороди: орден «За заслуги» третього ступеня (1999). Заслужений працівник соціальної сфери України (2011). 


СЕРГІЄНКО Микола Петрович – громадський діяч України.
Народився   18 грудня 1956 року у Вінниці. Освіта: 1971–1975 – Вінницький технікум електронних приладів, 1975–1980 – радіофізичний факультет Київського державного університету  ім. Т. Г. Шевченка, інженер-дослідник (диплом з відзнакою).
У 1974–1975 – технолог заводу «Мезон» (Кишинів). 1980–1989 – працював в Київському обкомі, завідуючий відділом оборони ЦК ЛКСМУ.
У 1983–1987 – радник у Демократичній Республіці Афганістан, учасник бойових дій.
1989–1991 – секретар Голови Президії Верховної Ради Української РСР; 1991 – 1996 – помічник Президента України; 1996–2002 – заступник генерального директора Державної компанії «Укрспецекспорт»; з 2002 – керівник групи компаній «Саланг».
         Працюючи на відповідальних державних посадах у 1980–2002 р.р., зокрема у  керівництві молодіжних організацій, а також в Адміністрації Президент України,  завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів, сприяв створенню і діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення й готував матеріали  для прийняття рішень відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності їх організацій,  віддаючи належну повагу досвіду ветеранів та їхнім заслугам, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень. Заступник голови Партії  ветеранів Афганістану.

        СМЕТАНІН  Анатолій Вікторович – громадський діяч України, журналіст.
Народився 15 квітня 1946 року в місті Антраціт Луганської області.
У 1957–1964 – навчався у Київському суворовському військовому училищі, 1958 року в газеті Київського військового округу «Ленинское знамя» опубліковано його першу замітку. 
З 1967 по 1972 – служба у Ракетних військах стратегічного призначення: командир телеграфного центру, командир навчального взводу. З 1972 по 1990 – військовий кореспондент газет КВО,  Північної групи військ Радянської армії (Польща), Південної групи військ (Угорщина). 
А. В. Сметаніну доручали готувати найважливіші матеріали, писати статті, які вимагають не лише журналістської майстерності, але й тверезого аналітичного розуму й грунтовних знань у найрізноманітніших сферах. У газеті КВО «Ленинское знамя» першим із військових журналістів висвітлював будівництво у 1982 році української ділянки газопроводу Уренгой--Помари–Ужгород, проїхавши її від Сум до Ужгорода. Нагороджений почесною відзнакою «За внесок у справу дружби» (1990),  угорською медаллю «За службу Батьківщині» другого ступеня (1988).
Службу в лавах  Радянської армії секретар Військової ради Південної групи військ полковник А. В. Сметанін закінчив 1991 року.
З 1978 року – член Спілки журналістів СРСР, з 2002 – член Національної спілки журналістів України. Працював у газеті «Вечірній Київ» військово-політичним оглядачем, спеціальним кореспондентом газети «Киевские ведомости».
Високі професійні якості Анатолій Сметанін розкрив, працюючи керівником прес-служби Генеральної військової інспекції при Президентові України (АП України, 1996–1998), а також першим секретарем з питань інформації, культури, освіти, науки, спорту, туризму та гуманітарних зв’язків Посольства України в Республіці Узбекистан і Республіці Таджикистан (1998–2001).

ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ
Про Державний бюджет України на 2018 рік
Стаття 1. Визначити на 2018 рік:
доходи Державного бюджету України у сумі 917.879.366,4 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України – у сумі 842.853.634,3 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 75.025.732,1 тис. гривень, згідно з додатком № 1 до цього Закону;
видатки Державного бюджету України у сумі 991.699.998,4 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України – у сумі 908.466.531,3 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України – у сумі 83.233.467,1 тис. гривень.
Стаття 7. Установити у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2018 року – 1700 гривень, з 1 липня – 1777 гривень, з 1 грудня – 1853 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня 2018 року – 1492 гривні, з 1 липня – 1559 гривень, з 1 грудня – 1626 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2018 року – 1860 гривень, з 1 липня – 1944 гривні, з 1 грудня – 2027 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня 2018 року – 1762 гривні, з 1 липня – 1841 гривня, з 1 грудня – 1921 гривня;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2018 року – 1373 гривні, з 1 липня – 1435 гривень, з 1 грудня – 1497 гривень.
Стаття 8. Установити у 2018 році мінімальну заробітну плату:
у місячному розмірі: з 1 січня – 3723 гривні;
у погодинному розмірі: з 1 січня – 22,41 гривні.
Стаття 9. Установити, що у 2018 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям" у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб – 21 відсоток, для дітей – 85 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів – 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.
Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям у 2018 році не може бути більше 75 відсотків рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту" у 2018 році збільшується відповідно до зростання прожиткового мінімуму.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2018 року.
19. Кабінету Міністрів України на основі моніторингу виконання Державного бюджету України за підсумками першого кварталу 2018 року розглянути питання щодо можливості підвищення розміру мінімальної заробітної плати з визначенням його на рівні 4200 гривень на місяць з другого кварталу 2018 року.
20. Кабінету Міністрів України за підсумками першого півріччя 2018 року за результатами виконання місцевих бюджетів у 2018 році внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України на 2018 рік у частині збільшення стабілізаційної дотації з державного бюджету місцевим бюджетам.
24. Кабінету Міністрів України у другому півріччі 2018 року розробити і затвердити механізм запровадження з 1 січня 2019 року надання субсидій населенню на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі на рівні кінцевого споживача.
Президент України П. ПОРОШЕНКО.
м. Київ, 7 грудня 2017 року.
№ 2246.

Тарифы-2018 
Сколько заплатим в новом году

Тарифы на жилищно-коммунальные услуги растут в Украине каждый год. И 2018-й не станет, увы, исключением. Хотя пока правительство решило не портить нам новогодних праздников сообщениями о повышении тарифов на коммуналку.
Подорожание газа – требование МВФ
МВФ требует от Украины раз в полгода пересматривать цены на газ, чтобы на внутреннем рынке они соответствовали международным рыночным ценам, или "уровню импортного паритета". Это одно из условий получения Украиной следующих кредитных траншей по программе, рассчитанной до 2020 года.
В соответствии с этими договоренностями, цены на газ для украинцев должны были вырасти еще осенью 2017-го – на 17%. Но украинское правительство попросило зарубежных кредиторов отсрочить выполнение этого требования. МВФ на уступки не пошел, поэтому понятно, что в ближайшее время правительству придется повышать цены на газ. Потому что без этих кредитов Украине пока не обойтись.
Напомним, на сегодняшний день стоимость газа для всех видов украинских потребителей составляет 6957,9 грн за тысячу кубометров, или 6,9579 грн за 1 куб. м. Это определено постановлением Кабинета Министров №187 от 22 марта 2017 года, и срок действия постановления истекает 1 апреля 2018 года. Так что следующего повышения на газ нам стоит ждать не позднее 1 апреля. Однако не исключено, что ради получения следующего кредита правительство решится повысить цены досрочно.
Какой будет на тот момент цена импортного газа, неизвестно. Однако подорожание наверняка будет больше планировавшихся 17%, особенно если учесть продолжающуюся в Украине инфляцию и изменение мировых цен на газ. Например, в финансовом плане НАК "Нефтегаз Украины" говорилось о повышении цены на газ с октября на 18,84%. В консенсус-прогнозе Минэкономразвития, представленном в сентябре 2017-го, фигурировала цифра 19%.
Для сравнения: в Польше цена на газ для населения составляет, в пересчете на наши деньги, около 12 грн/куб. м, т. е. в 2 раза больше, чем в Украине. Однако уровень бытового потребления газа в этой стране существенно ниже. Например, вместо газовых плит в жилых домах повсеместно устанавливают электрические.
Цены на тепло пока снижаются, но все зависит от газа
По прогнозу Минэкономразвития, тарифы на отопление и горячую воду в 2018 году повысятся на 20%. Подорожание может произойти, если по требованию МВФ Украина таки решит повысить цены на газ. И это коснется не всех регионов в равной мере.
Например, перед самым Новым годом НКРЭКУ снизила тарифы на тепло для ряда регионов. В Киеве тарифы на тепло от "Киевэнерго" были снижены на 4,1% (до 1355,83 грн/Гкал в месяц при наличии счетчиков и 31,55 грн за кв. м отапливаемой площади – без счетчиков). В Виннице плата за отопление в домах со счетчиками также была уменьшена, хотя и не так существенно – всего на пару копеек (с 1123,71 до 1123,69 грн за 1 Гкал в месяц). В Запорожье отопление для населения подешевело с 1218,56 до 1209,61 грн/Гкал.
Средний тариф на отопление по Украине на конец декабря составлял 1040,44 грн/Гкал. Самые высокие средние расценки на тепло – свыше 1200 грн/Гкал – в Ровенской, Херсонской и Черниговской областях. Менее 1000 грн/Гкал средний тариф только в Николаевской области. Хотя в отдельных регионах люди платят за отопление и менее 500 грн/Гкал: например, те, чьи дома обслуживают Углегорская ТЭС, Змеевская ТЭС и ряд других.
Электричество перестало расти в цене
В начале прошлого года правительство говорило о том, что 1 марта 2017-го пройдет последний из пяти запланированных этапов подорожания электроэнергии. И о новом повышении тарифов на свет для населения пока никто не заявлял. Мало того, перед самым Новым годом глава Нацкомиссии по регулированию энергетики и коммунальных услуг Дмитрий Вовк подтвердил: цены для населения пока не изменятся.
Кстати, альтернативой дорогому центральному отоплению эксперты называют электрическое. Отмечается, что отапливать жилье "через розетку" дешевле благодаря льготному тарифу и зонным счетчикам, что позволяет платить за электроэнергию 90 коп./кВт-ч днем и 45 коп./кВт-ч ночью.
Вводится абонплата за воду и отопление
С 10 июня 2018 года вступает в силу новый Закон Украны "О жилищно-коммунальных услугах". Как следствие – украинцев ожидают существенные изменения в оплате жилищно-коммунальных услуг. В частности, в соответствии с законом, вводится разделение оплаты за каждую из услуг (за исключением газа и электроэнергии) на несколько частей:
– плата за объем потребленной коммунальной услуги, т. е. сколько израсходовали воды, электроэнергии и т. д. – оплачиваем по тарифам;
– абонентская плата за обслуживание. Абонплата, которую мы раньше вносили только за пользование стационарным телефоном, теперь вводится для коммунальных услуг по водоснабжению, водоотводу, отоплению, вывозу мусора и т.п.;
– плата за обслуживание, текущий ремонт внутридомовых сетей, которые обеспечивают предоставление той или иной коммунальной услуги.
Как изменится сумма оплаты за каждую коммунальную услугу после введения такого разделения, до обнародования тарифов Кабинетом Министров сказать невозможно. Некоторые эксперты уверяют, что подорожания не произойдет. Мол, и сегодня мы платим и за обслуживание сетей, и вносим абонплату, но все это включено в тариф. А в новом законе фактически речь идет только о разделении платежа на несколько составляющих.
Телефонные тарифы подняли больше для сел
С 1 января 2018 года Национальная комиссия по госрегулированию в сфере связи и информатизации повысила некоторые граничные тарифы на стационарную телефонную связь. Причем максимальные тарифы для жителей сельской местности выросли больше, чем для горожан. Абонплата за телефон для жителей городов и райцентров выросла менее чем на 3 грн, а для жителей сел и поселков городского типа (кроме райцентров) – на 5 грн. Расценки на установку телефонов и на переоформление договоров остались прежними.
 «Сегодня».

Передплата-2018
Побратиме, це наша з тобою газета!
     Редакція вдячна прихильникам газети Української Спілки ветеранів Афганістану «Третій тост» за увагу до нашого видання. Передплата  «афганської» газети на січень становить 2981 примірників, тираж – 3200.
     Наводимо таблицю з даними про передплату станом на 5  січня 2018 року в регіонах України помісячно і загальну, а також  річну передплату за минулий рік для порівняння. Дякуємо воїнам-інтернаціоналістам  Хмельницької, Вінницької, Київської (міської та обласної), Луганської обласних організацій УСВА за збільшення передплати, а також постійним лідерам – Запорізькій і Харківській обласним організаціям УСВА. Звичайно, тираж може збільшуватися, адже передплата триває протягом року. 

ДП «Преса»
Код і назва
підприємства-замовника 
–дирекції ПАТ «Україна» 
 Кількість комплектів по місяцях
Січ Лют Бер Квіт Трав Черв Лип Серп Вер Жовт Лист Груд Всього
за 2018
рік
Всього
за 2017
рік 
40100 Вінницька
204
204
204
193
193
193
172
172
172
172
172
172
2223
2133
40200 Волинська 42 42 42 42 42 42 36 36 36 36 36 36 468 960
40300 Луганська 103 103 103 103 103 103 99 99 99 99 99 98 1211 343
40400 Дніпропетровська 127 128 128 124 124 124 112 112 112 112 112 112 1427 1267
40600 Житомирська 35 35 35 35 35 35 27 27 27 27 27 27 372 435
40700 Закарпатська 21 21 21 21 21 21 18 18 18 18 18 18 234 270
40800 Запорізька 329 329 329 325 325 325 292 292 292 292 292 292 3714 4006
41000 Хмельницька 275 275 275 273 273 273 259 259 259 259 259 259 3198 2316
41200 Київська міська 216 216 216 213 213 213 170 170 170 170 170 170 2307 1967
41300 Кіровоградська 154 155 155 151 151 151 126 126 126 126 126 126 1673 2012
41400 Львівська 52 55 55 52 52 52 48
48 48 48 48 48 606 636
41500 Миколаївська 98 98 98 98 98 98 58 58 58 58 58 58 936 606
41600 Одеська 110 109 109 108 108 108 90 90 90 90 90 90 1192 1029
41700 Полтавська 161 160 160 159 159 159 85 85 85 85 85 85 1468 886
41800 Рівненська 118 118 118 118 118 118 104 104 104 104 104 104 1332 1620
41900 Донецька 12 12 12 12 12 12 10 10 10 10 10 10 132 163
42000 Івано-Франківська 96 96 96 95 95 95 80 80 80 80 80 80 1053 969
42100 Cумська 62 62 62 61 61 61 56 56 56 56 56 56 705 876
42200 Тернопільська 140 141 141 141 141 141 99 99 99 99 99 99 1439 1422
42300 Харківська 240 239 239 230 230 230 214 214 214 214 214 214 2692 2862
42400 Херсонська 74 74 74 73 73 73 71 71 71 71 71 71 867 790
42500 Чернігівська 151 151 151 147 147 147 96 96 96 96 96 96 1470 990
42600 Чернівецька 48 48 48 47 47 47 43 43 43 43 43 43 543 570
42700 Черкаська 102 103 103 101 101 101 85 85 85 85 85 85 1121 954

Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. 
Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – рік.
         Наш індекс – 30224.
         Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки складає: 
     – на місяць – 5, 87 грн., 
     – на три місяці – 16, 21 грн., 
     – на шість місяців – 28, 82 грн.,
     – на рік – 55, 04 грн.

       Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.


Воїн, митець, волонтер

У Дніпрі відбулася презентація Міжнародної бієнале виставки дизайну «COW 2017», в якій представлено понад сто робіт дизайнерів усього світу. Учасник бойових дій в Афганістані Анатолій Меньків – один із тих талановитих людей, які вже 12 років проводять цей популярний фестиваль.
Фестиваль дизайну «Корова» давно став невід’ємною частиною художнього життя міста. У рамках проекту демонструються роботи майстрів і початківців з різних континентів, а креатив і професіоналізм оцінює міжнародне журі.
Цього року програма фестивалю і кількість робіт як ніколи великі. Представлено плакати, упаковку, листівки, промдизайн, моду і логотипи. Серед найцікавіших творів – на екологічну тематику і з проблеми тероризму. 
Як завжди, не забули організатори про метафізичний символ фестивалю – корову. Цій симпатичній рогатій персоні було присвячено плакатну акцію.
Серед тих, хто створив і розвиває цей креативний проект, Анатолій Меньків – член правління Спілки дизайнерів України, голова її дніпропетровського осередку, викладач художньої школи №2. Митець належить до провідних діячів дизайну України. Він автор багатьох творів дизайну і живопису, які демонструє на різноманітних виставках і фестивалях в Україні та світі. Творчі роботи Анатолія Меньківа експонувалися на понад 50 міжнародних і національних спеціалізованих виставках у багатьох країнах світу. Особливо значним його досягненням є популяризація України у світі шляхом організації та проведення Міжнародного фестивалю дизайну «COW», який залучає в свою орбіту дизайнерів усього світу. 
Художник організував і провів численні соціальні проекти та освітні заходи, виставки соціального плакату, лекції і майстер-класи, на які запрошує всесвітньо відомих дизайнерів України та світу. У доробку майстра – міжнародна плакатна акція "Ми, люди світу, говоримо: "Ні війні!"; всесвітні плакатні акції «Кожен має право на роботу», «Кожен має право на житло», «Кожен має право на освіту»,  «Плакат проти смертної кари», Всеукраїнський конкурс соціального плакату. На більшості виставок експонується 100 плакатів зі 100 країн світу. 
Анатолій Михайлович започаткував волонтерський рух з проведення занять арт-терапією з пораненими бійцями в Дніпровському військовому шпиталі та  в обласній клінічній лікарні ім. І. І. Мечнікова – проект «Арт-десант». З 2015 року ініціював і щотижня проводить арт-терапію з пораненими бійцями АТО, ці заняття дають гарні результати і допомагають в боротьбі з посттравматичним синдромом. 
Організував виставку художніх робіт бійців АТО та аукціон зі збору коштів для придбання художніх витратних матеріалів для подальшого проведення занять з бійцями. 
Творчу і громадську діяльність Анатолія Меньківа відзначено  численними дипломами і нагородами. 
Прес-служба ДООВА УСВА.

Новое издание
Грани таланта

Вышла в свет научная монография «Культурологический аспект творчества Александра Елагина». Автор – доктор философии в области культурологии, профессор Международной кадровой академии, действительный член Евразийской академии телевидения и радио, член редколлегий международных научных журналов Надежда Лебедева.
Работа Надежды Лебедевой – философский взгляд на творчество херсонского поэта и автора кинофильмов, воевавшего в Афганистане, рассказ о феномене слияния нескольких граней таланта в одном человеке, что  случается не так уж часто.
«Мне хотелось популяризировать творчество нашего земляка настолько, насколько это возможно, – пишет Н. Лебедева. – Пусть его фильмы и стихи шагают по планете, воспитывая самые высокие и добрые человеческие чувства». 
Монография ориентирована на широкий круг читателей, интересующихся поэзией, киноискусством и наукой. В книге поднимается актуальный вопрос вовлечения в круг научных исследований достижений творцов современной культуры на примере стихотворений, песен и документальных фильмов воина-«афганца» Александра Николаевича Елагина. Исследование проводится не только на основе ознакомления автора с теоретическими источниками, но и путем деятельного «вчувствования», «проникновения» в живой культурный процесс.
В контексте произведений А. Елагина военно-патриотическое творчество в монографии определяется как явление духовной сферы человеческой жизни, создаваемое людьми, находящимися или находившимися на военной службе, в основе которого лежит   преданность и любовь к Родине, Отечеству, к своему народу. При этом автор монографии показывает присущее творчеству А. Елагина органичное раскрытие в рамках военно-патриотической темы ее гуманистического аспекта. Также анализируется выход им время от времени за пределы собственной обычной области творчества.
Книга издана на собственные средства автора, в ее приложении опубликованы стихи А. Елагина 2015–2016 годов, которые ранее не публиковались. 


Фестиваль 
Фильмы херсонцев – лучшие 

В Мариуполе состоялся VII Международный кинофестиваль "Кино и Ты" имени И. Шрейбера.  Поздравим херсонцев Виктора Быкодира и Александра Елагина с победой в номинации "Документальное кино. Национальная программа". 
Фильм "Зенитчица" Александра Елагина – о судьбе ефрейтора Алевтины Ивановны Коробковой. Прожита долгая жизнь, в которой есть всё: патриотизм и готовность к подвигу, стремление отдать в любую минуту свою жизнь на благо Родины, искренняя любовь, долгий путь, кульминацией которого стал рассказ 92-летнего ветерана войны нашим кинематографистам. 
Фильм Виктора Быкодира "Кудыкины горы" стал лучшим в номинации "За выбор героя". Его герой – вольный художник, олицетворяет дух свободы и творчества, уникальная личность, которая живёт в гармонии с природой, в гармонии своей души. Городская суета – всего-навсего миг перед вечностью, а природа – вот она, Вечность, и  мы должны беречь её. И даже один человек способен стать первопроходцем, за которым пойдут другие люди.  Александр  организовал спасение маленькой речушки от загрязнения, своим трудом привлёк единомышленников, и началось воплощение благородной идеи. 
В детской программе победил фильм Алексея Голубкова  «Подкова» (экранизация произведения Н. Гоголя "Пропавшая грамота"), где главную роль исполнил дипломант фестиваля военно-патриотической песни и поэзии "Оберіг", победитель телевизионного фестиваля "Таврійська зірка" Владимир Лебедев.

Надежда ЛЕБЕДЕВА.

Из поэтической тетради
«И что, Донбасс, с тобою будет…»
Наши читатели уже знакомились с творчеством Владимира Карлова. Поэзией он серьёзно увлёкся в конце восьмидесятых. Автор книги «Я родом с Тополей», лауреат литературных конкурсов.
Родился 7 июля 1952 года в Торецке (Дзержинске) Донецкой области, где и проживает в настоящее время. Воинскую службу проходил в Группе советских войск в Германии. После демобилизации вернулся в родной город и работал на шахте. Награждён знаками «Шахтёрская слава» третьей степени и «За успехи».  
«На окраине моего города идут бои, мы засыпаем и просыпаемся под звуки  разрывов и пулемётных очередей, – с горечью сообщает Владимир в письме в редакцию. – Не судите слишком строго». Не будем судить, просто внимательно прочитаем эти пронзительные строки…   
 Как много горестей и бед…

Как много горестей и бед
Хранит история Донбасса,
Как много выдержал хребет
Передового, прежде, класса.

И сколько выдержит ещё,
И что, Донбасс, с тобою будет
Теперь, когда ты обречён 
Служить мишенью для орудий

Братоубийственной войны.
Её бесчисленные раны –  
Твои погибшие сыны, 
Твои расстрелянные храмы.

На многих улицах видны
Домов разрушенных скелеты,
Всё это страшные следы
Восточно-западной вендетты.

А так хотел бы ты, сквозь боль,
Услышать снова: "Майна-вира",
Как-будто отзыв на пароль
Такого нужного нам мира.

Реалий тягостное бремя


Неся реалий тягостное бремя,
Мы мимовольно, мыслями скользя,
Заглядываем в будущее время, 
В которое заглядывать нельзя.

Из времени, в котором  мы с тревогой 
Ложимся спать, с тревогою встаём,
Идём разбитой танками дорогой,
Под реактивно-залповым огнём.

Реалиями, трепетной синицей,
Зажаты мы в безжалостных руках,
А хочется взлететь свободной птицей,
Но держат они пальцы на курках.

В заморские, заоблачные дали
Нас, не спросив согласия, ведут,
А дали бы нам волю, но едва ли,
Нам ничего так просто не дадут.

И потому так много алой краски
Разлили те, кто против и кто за,
Глядят сквозь окровавленные маски
На нас остекленевшие глаза.

Стареет город…


Стареет город с каждым днём,
Устал он жить под грохот пушек,
И с каждым днём всё больше в нём
Не молодёжи, а старушек.

Тех одиноких старичков,
Кто дни проводит у оконца,
Мерцают стёкла их очков
Как поминальных стопок донца.

Вчерашний день и боль потерь
Из их окошек смотрят слепо.
В иной подъезд входная дверь
Напоминает двери склепа.


Река-граница  


На том берегу станица,
Речушка – два шага вброд,
Но эта река – граница,
И делит она народ.

Делит и малых, и старых,
Жителей двух берегов,
Делит на левых и правых,
Нас – на друзей и врагов.

Но виновата не речка,
Ей в том какая нужда?
Люди! «Нэхай будэ й грэчка»,
Лишь бы не кровь и вражда.

Бойцу

Так нелегко в очередном,
Неотвратимом адском круге,
Всё чаще снится отчий дом,
Лицо заждавшейся подруги.

Давно не видел ты родных,
А каждый миг такой непрочный,
Война идёт без выходных
И отпуск в ней, порой, бессрочный.


Старая фотография

На старой карточке боец – 
Он мой родитель, 
С войны вернувшийся отец –  
Освободитель.

В его глазах застыла грусть,
Навек осталась 
В его глазах усталость чувств,
Войны усталость.

Её развеять мне нельзя,
Неотвратимо.
Ушёл к погибшим он друзьям
И побратимам.

Я за него стремлюсь дожить
Победы годы,
Я за него стремлюсь допить
Глотки свободы.

Свободы слов, свободы рук,
Такую малость,
Но в двери пуль голодных стук – 
И мне досталось...
       Владимир КАРЛОВ.

Благодійність 
Вдячні за добрі справи
Кіровоградська обласна організація УСВА висловлює щиру вдячність  своїм помічникам і благодійникам. 
Воїни-інтернаціоналісти дякують волонтеру Юрію Олексійовичу Перстінчіку за організацію розважальних заходів і поїздки до головної ялинки країни для дітей учасників АТО і з сімей загиблих а також Сергію Миколайовичу Чепелі – виконувачу обов’язків головного лікаря Українського госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» за привітання і новорічні подарунки.
Діти – найдорожчий скарб, наша надія, гордість і опора.
Ваша підтримка свідчить про небайдуже ставлення до людей і розуміння непересічної важливості підтримки дітей та молоді. Низький уклін вам за натхненну і самовіддану допомогу. 
Віктор ОСТАЩУК, 
голова Кіровоградської обласної організації УСВА.

Від імені Шепетівської Спілки ветеранів війни  в Афганістані дякуємо людині, яка вже не один рік на теренах Хмельниччини займається благодійною справою – допомагає ветеранам війни. Це народний депутат України  О. В.  Герега.
Благодійність чимось схожа з творчістю. В обох випадках люди віддають частку себе, нічого не вимагаючи натомість. Нині рідко можна знайти щирого благодійника, який би просто так, без всякого піару приїхав до будинку престарілих, у  шпиталь, до ветерана війни або праці й щиро, від душі наддав певну допомогу. 
Через своїх представників О. В. Герега співпрацює у нашому місті з усіма, хто потребує допомоги. Допоміг і Шепетівській СВА. Ось і до Міжнародного дня людей з обмеженими можливостями його представниця – Алла Валер’янівна  Ординська завітала до нас в гості й передала інвалідам війни цінні подарунки. Ветерани сердечно, від усієї душі подякували за щиру допомогу.

Володимир  ПИПИЧ,
учасник бойових дій в Афганістані, 
член Шепетівської СВА.

Спорт і відпочинок
Ростуть богатирі
     У Нововодолазькій ДЮСШ на Харківщині  відбувся сьомий відкритий обласний турнір із гирьового спорту пам’яті воїна-інтернаціоналіста Героя Радянського Союзу М. П. Ноги. 
    Митрофан Петрович народився 19 серпня 1914 року в селі Ключеводському (тепер – Нововодолазького району Харківської області) в селянській родині. Закінчив сім класів неповної середньої школи. Працював слюсарем на Харківському авіаційному заводі. У 1932 році за комсомольською путівкою вступив у 9 військову школу льотчиків і льотчиків-спостерігачів у Харкові. Після її закінчення  1933 року служив в авіачастинах Київського і Забайкальського військових округів пілотом, командиром ланки та ескадрильї.
     З травня по вересень 1939 року брав участь у боях  на річці Халхин-Гол у Монголії. За час боїв здійснив 109 бойових вильотів, багаторазово брав участь у штурмівці наземних цілей. Тільки з 20 по 28 серпня 1939 року зі своїм підрозділом під час нальоту на аеродром противника спалив 16 літаків, у тому числі два бомбардувальники. Беручи участь у 22 повітряних боях, знищив дев'ять винищувачів противника особисто і два бомбардувальники в групі. За час бойових дій його ескадрилья збила 82 японських літаки.
      Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1939 року за мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового та інтернаціонального обов'язку, старшому лейтенанту Митрофану Петровичу Нозі присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
      З 1941 року брав участь в боях Другої світової війни, здійснив понад 550 успішних бойових вильотів, у 120 повітряних боях збив особисто 27 і в групі з товаришами три літаки противника. За цей час  освоїв багато типів винищувачів: І-16, ЛаГГ-3, Ла-5, «Яки» різних модифікацій. Був двічі поранений.
     Після закінчення війни М. П. Нога продовжив служити в авіації. Командував авіаційним корпусом, був заступником командувача Військово-повітряних сил округу, заступником командувача Повітряної армії. У 1949 році льотчик закінчив Військову академію Генерального штабу.
З 1963 року генерал-лейтенант авіації М. П. Нога у запасі. Працював в авіаційній промисловості, вів активну громадську роботу. Жив у Києві. Помер 22 грудня 1986 року. 
     Турнір пам’яті героя проводить Нововодолазька районнв Спілка ветеранів Афганістану за підтримки Нововодолазької районної ради. 
     Під час урочистого відкриття змагань до юних спортсменів і тренерів звернулися зі словами щирої підтримки й побажаннями перемог голова райради С. О. Ротач, депутат районної ради, голова районної організації воїнів-інтернаціоналістів С. Ф. Воротняк, начальник відділу молоді та спорту РДА С. В. Курченко, депутат об’єднаної територіальної громади Лідія Чернієнко, майстер спорту СРСР і України Ю. М. Покальчук, почесний громадянин селища Нова Водолага, майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу М. Я. Паламарчук, директор Нововодолазької ДЮСШ А. М. Килипко. 
     У змаганнях взяли участь юнаки та дівчата 2001 року народження і молодші – близько 70 юних спортсменів із Нововодолазької і Близнюківської ДЮСШ, Дворічанського ДЮФКП «Юність», КЗ ДЮСШ № 16 Харкова.
     Навіть юний вік спортсменів не завадив їм продемонструвати чудову фізичну підготовку й витримку. Крім здобутих нагород, учасники турніру мали гарну нагоду підвищити свою кваліфікацію і виконати нормативи для отримання чергового розряду. 
     Команду Нововодолазької ДЮСШ готували імениті тренери – вивикладачі з гирьового спорту В. В. Шило і В. Д. Божедай. Зокрема, серед спортсменів ДЮСШ переможцями у своїх вагових категоріях стали Ярослав Петришин, Христина Коньшина, Катерина Кассич, Анна Нещеретна, на другому місці – Олег Задорожній, Анастасія Чучмар, Аліса Товстик; Максим Олександренко, Антон Шарко, Олексій Предибайло, Аліна Суршко були третіми.
     У командному заліку перемогли  спортсмени КЗ ДЮСШ №16, на другому місці – Нововодолазька ДЮСШ і на третьому – Близнюківська ДЮСШ. Воїни-інтернаціоналісти – ветерани Афганської війни вручили переможцям кубки і почесні грамоти.   
     Змагання відбулися на високому організаційному рівні завдяки педагогічному колективу місцевої ДЮСШ і Нововодолазькій Спілці ветеранів Афганістану. 

Яна ІВАНКІНА.


Воля до перемоги
 
У місті Кам’янське на Дніпропетровщині у спортивному комплексі «Прометей» відбувся всеукраїнський відкритий турнір з кіокушинкай-карате  «Воля до перемоги». 
У змаганнях взяли участь колективи юних борців з Києва, Дніпра, Тернополя, Новомосковська і Кам’янська.   
Вихованці клубу «Самурай», створеного при Новомосковській об’єднаній Раді ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), під керівництвом тренерів Євгена Іщенка і воїна-«афганця» Олега Якуніна вкотре з честю представляли рідне місто на всеукраїнському турнірі, де здобули призові місця і нагороди: переможцями у різних категоріях стали Єгор Єгоров, Олександр Рахнянський, Ярослав Кобеляцький та Єгор Місюра; «срібло» завоювали Іван Завгородній, Єрофій Біловоденко, Олександр Чічка ;
«бронзу» – Олексій Бакун.
Щиро вітаємо наших переможців, бажаємо їм нових перемог і високих спортивних досягнень.

В. КОВАЛЕНКО, 
голова Новомосковської об’єднаної Ради 
ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Вправні стрільці 

У  Городищенській загальноосвітній школі за сприяння Шепетівської  Спілки ветеранів Афганістану відбулися змагання зі стрільби з пневматичної гвинтівки. 
Завдяки воїнам-«афганцям» учасники були забезпечені необхідним інвентарем, зокрема пневматичними гвинтівками і набоями до них. Цінним видався й інструкторський супровід ветеранів. І, звісно ж, як завжди, воїни-інтернаціоналісти подбали про відзнаки для переможців – грамоти і медалі.
Одночасно із цим турніром відбулись поєдинки між учнями на вправність у розбиранні й збиранні автомата Калашникова, який теж було надано «афганською» спілкою.
За підсумками змагань серед хлопців найвправнішими стрільцями стали одинадцятикласники Богдан Бондарчук, Дмитро Павловський, Максим Михальчук. У дівчат найкращі результати показали восьмикласниці: перемогла Даша Кицун, Юля Гініатулліна і Даша Максимчук  розділили друге  місце, Віта Гребенюк – на третьому.
Голова Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський  вручив переможцям і учасникам змагань грамоти й медалі та побажав стати гідними захисниками Батьківщини.

Р. ТИМОЩУК,
викладач предмету «Захист Вітчизни»
Городищенської загальноосвітньої школи.



Обновлен 30 мая 2018. Создан 22 апр 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником


 Фильмы об Афганской войне. Жми, чтобы посмотреть. Воспоминания Афганцев. Жми, чтобы посмотреть. Песни Афгана. Жми, чтобы посмотреть. Газета Третий тост. Жми, чтобы посмотреть. Солдат-разведчик – писатель-сказочник. Солдат - поэт. Солдат - писатель. Фильмы о Великой Отечественной войне. Жми, чтобы посмотреть.                               
 Забытые подвиги русских солдат. Жми, чтобы посмотреть. Подвиги советских солдат в ВОВ. 1 часть. Жми, чтобы посмотреть. Подвиги советских солдат в ВОВ. 2 часть. Жми, чтобы посмотреть. Подвиги советских солдат в ВОВ. 3 часть. Жми, чтобы посмотреть. Подвиги советских солдат в ВОВ. 4 часть. Жми, чтобы посмотреть. Подвиги советских солдат в Афганистане. Жми, чтобы посмотреть.

Яндекс.Метрика